Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Тенденції розвитку людства, визначені Питиримом Сорокіним. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Тенденції розвитку людства, визначені Питиримом Сорокіним. Реферат

У рефераті детально розглянуто три тенденції розвитку людства, що їх виначив Питирим Сорокін

Питирим Сорокін виділив такі три тенденції розвитку людства:

  • переміщення центру творчого лідерства людства з Європи, де воно було зосереджене протягом останніх п’яти століть, у район Тихого океану й Атлантики, особливо до Америки, Азії, Африки;
  • дезінтеграція переважно чуттєвого типу людини, культури, суспільства і системи цінностей, поступова їх заміна інтегральним соціокультурним устроєм;
  • взаємна конвергенція капіталізму і комунізму, переростання їх в інтегральне суспільство, яке істотно відрізнятиметься від капіталістичних та комуністичних зразків.

Розглянемо у зворотній послідовності, як здійснюються накреслені Питиримом Сорокіним тенденції.

Перехід від пізньоіндустріального суспільства (у капіталістичному і соціалістичному його варіантах) до постіндустріального стає сьогодні загальновизнаною реальністю. Те, що соціалізм в СРСР та європейських країнах зазнав краху, важко заперечувати. Проте соціальний експеримент не був марним: багато досягнень соціалізму запозичені країнами, що формують підвалини постіндустріального суспільства.

Але хибним був би і висновок про перемогу капіталістичного ладу: двічі протягом півстоліття він увергнув людство у руйнівні світові війни, збільшивши прірву між багатою меншістю та злиденною більшістю планети, породивши на схилі свого віку панування ТНК та мафіозних структур, наркоманію та масову антикультуру. Капіталізм переконливо продемонстрував свою безперспективність.

Підтверджуються висновки Питирима Сорокіна про те, що і капіталізм, і соціалізм (в їхньому реальному, а не ідеологізованому вигляді) є недосконалими і не в змозі задовольнити потребу майбутнього людства у достойному творчому житті; що обидва устрої працюють лише в особливих умовах, в особливі періоди, а в інших умовах та за інших часів вони не працюють і тому не потрібні; що обидва устрої дедалі більше втрачали свої специфічні риси, запозичували і поєднували характеристики один одного; що обидва типи перебувають у процесі конвергенції, злиття у проміжний тип, відмінний від комунізму і капіталізму, який зрештою утворить єдиний соціальний, культурний та особистісний устрій у людському всесвіті.

Звичайно, це лише загальні контури руху до майбутнього суспільства. Шлях цей є складним і суперечливим. Але попри все стає очевидним, що саме цей шлях відбиває об’єктивну логіку історичного прогресу, з усією його складністю, суперечливістю.

Але ж яким буде суспільство, що до нього прямує людство у ХХІ столітті, ще не зрозуміло. Прагнучи розгадати таїну, вчені дають різні назви майбутньому суспільству: постіндустріальне, постекономічне, інформаційне та ін.

Питирим Сорокін пропонує термін "інтегральний соціокультурний устрій", який показує, що майбутнє суспільство, на противагу чуттєвому чи ідеаціональному (надчуттєвому) капіталізму або соціалізму вбирає в себе, інтегрує те позитивне, що було вироблене на попередніх стадіях розвитку суспільства, творчо трансформувавши його і підпорядкувавши інтересам звільнення людини, поєднуючи дуалістичні засади, притаманні її біосоціальному генотипу, її розуму та інтуїції.

Інтегральний соціокультурний устрій - це творчий (креативний) гуманізм, котрий відкриває простір для розквіту розбудовчих сил не тільки перед вузькою інтелектуальною елітою, а й перед більшістю населення, вириваючи його з невмолимого машинного ритму (індустріальної, економічної, політичної, ідеологічної машини, в якій окрема людина є лише гвинтиком, підкоряється зовнішній логіці, що обмежує її індивідуальність).

Відтак, і ця тенденція, зазначена Питиримом Сорокіним, здійснюється, хоча й у більш складному, модифікованому, проте у ближчому до реальності вигляді.

Менш очевидним і визнаним є вчення Сорокіна про творчу альтруїстичну любов як головний рушій творення нового суспільства, про завдання альтруїстичної трансформації людства й усього людського універсуму. Вчений переконливо довів, що саме ця сила лежить в основі великих світових релігій, звершень людського духу, запропонував своє "ноу-хау" вимірювання енергії любові, збільшення виробництва, накопичення та розподілу любові-енергії.

Але реалізація цього незвичайного передбачення, яке суперечить нагромадженій упродовж віків величезній енергії ворожнечі, ненависті, боротьби всіх проти всіх, у жорстокий перехідний період, що рясніє конфліктами, війнами, революціями, кровопролиттям, вимагатиме докорінної зміни менталітету і можлива лише після зміни ряду поколінь як результат зростання кількості прихильників благородної ідеї альтруїстичної любові, котрі невтомно примножують лави своїх однодумців. Проте інший шлях - продовження та посилення ворожнечі, ненависті, нетолерантності і фанатизму - неминуче веде до прірви саморуйнації.

На початку ХХІ століття людина зіткнулася з проблемою зміни цивілізаційних циклів (світових цивілізацій), обтяженою переходом до чергового історичного суперциклу. Історичний розлом тільки-но розпочався, триватиме він, мабуть, не менше за століття, і період цей не обіцяє бути легким та безхмарним, навпаки, він буде багатий на катаклізми та несподівані повороти. Тільки через декілька поколінь, у другій половині ХХІ століття, в авангардних країнах (ними не обов’язково будуть нинішні розвинуті країни, які обстоюють цивілізацію, що йде геть) сформуються адекватні утворюваному суспільству ідеологія, мораль, культура, а слідом за ними утвердяться економічні, соціальні, політичні основи майбутнього інтегрального гуманістичного суспільства.

Таким уже досить ясно окреслюється перебіг історичного прогресу, такою вбачається логіка його трансформації.

Не менш звивистим є також шлях здійснення зазначеної Питиримом Сорокіним третьої історичної тенденції - зсуву центру творчого лідерства із Заходу на Схід. Це проблема взаємодії локальних цивілізацій, яка набирає на наших очах принципово нового, ключового значення у долі всього людства.

Життєві цикли і взаємодія цивілізацій пронизують усю історію людства протягом шести тисячоліть і слугують, як це показав Тойнбі, її стрижнем.

ХХ століття довело суперечності у світовому цивілізаційному просторі до небезпечної межі. Дві світові війни і розпад колоніальної системи перекроїли політичну карту планети, змінили співвідношення економічних сил; це засвідчують дані вміщеної у додатках таблиці.

Трансформації ХХ століття сильно підірвали політичний вплив західної цивілізації, - частка населення, що перебувала під її безпосереднім контролем, зменшилася у 3,4 рази. Проте Захід зберіг свою економічну міць, виробляючи близько половини світового продукту; породжені ним монополії і ТНК визначають "погоду" на світовому ринку, перекачують на свою користь значну частку національного багатства відсталих країн.

Західному диктату кинула виклик наймолодша та найагресивніша мусульманська цивілізація, частка якої у світовому економічному продукті за 42 роки зросла у 3,4 рази. Стрімко набирає темпів за останні два десятиріччя китайська цивілізація, частка якої у світовому економічному продукті зросла втричі; згідно з прогнозами китайських фахівців, до 2030 р. Китай стане першою державою світу за обсягом ВВП, обігнавши США.

Японія, завершивши економічний стрибок у 50 - 60-ті роки, опинилися в стані стагнації у 90-ті роки. Повільно набирають економічної ваги латиноамериканська та африканська (південніше від Сахари) цивілізації; остання займає найнижчий щабель за виробництвом ВВП на душу населення, голод щороку забирає мільйони життів. Приблизно однакові із середньосвітовими темпи економічного піднесення спостерігаються в Індії за порівняно низького рівня життя, який не набагато переважає рівень країн Центральної Африки.

У кінці ХХ - на початку ХХІ ст. спостерігається чергова перебудова світового цивілізаційного простору; є підстава говорити про формування четвертого покоління локальних цивілізацій. Це дістає свій прояв у посиленні диференціації та протистояння цивілізацій. Якщо А. Тойнбі говорив про п’ять цивілізацій третього покоління (західну, православну, ісламську, індуїстську, далекосхідну), то С. Хантингтон поділяє далекосхідну на китайську та японську, а також додатково виокремлює латиноамериканську й африканську (на південь від Сахари).

Можливим є поділ західної цивілізації на західноєвропейську (материнську) та дочірню північноамериканську, яка претендує на встановлення цілковитого панування у постіндустріальному суспільстві; проте у перспективі розбіжність інтересів і культур між ними, мабуть, наростатиме. Не виключається і відокремлення дочірньої цивілізації на чолі з Австралією.

Здавалось би, крах біполярного світу, посилення домінування Заходу спростовують прогнози Питирима Сорокіна про тенденцію переміщення центру творчого лідерства на Схід; посилаються також на розпад СРСР, загальмування прогресу Японії, азіатську фінансову кризу. Але це лише короткочасні коливання. Коли враховувати довгострокові тенденції, то передбачення Сорокіна має повноцінні шанси на здійснення. Агресивна політика Заходу, яка дістала особливо виразний прояв на Балканах, початок воєнної операції в Іраку, не може не викликати відповідної реакції з боку інших цивілізацій, що поступово набирають економічної та воєнної могутності і політичного впливу, - насамперед ісламської та китайської, а згодом також індійської і, слід сподіватися, православної.

З кінця ХХ ст., по закінченні протистояння двох світових систем, розмежованих за ідеологічною ознакою, на перший план у геополітиці виходить міжцивілізаційна взаємодія, що розвивається у різних формах - від різнобічного співробітництва і партнерства до протистояння та збройних конфліктів. Це тонко відчув С. Хантингтон, що порушив проблему зіткнення цивілізацій, маючи для цього достатні підстави, оскільки локальні міжцивілізаційні конфлікти точаться вже давно.

Особливо чітко це проявилося під час зіткнення навколо Косова, де західна й ісламська цивілізації виступили єдиним фронтом, не рахуючися з наслідками, проти православної цивілізації. Це поворотний пункт у сучасній історії, який може призвести до нової хвилі протистояння цивілізацій та невтримної гонки озброєнь. Постає питання: чи не є напад США на Ірак її початком?

На сьогодні окреслюються три сценарії міжцивілізаційних відносин:

  • підтримання нинішнього ненадійного миру і хисткої рівноваги з локальними міжцивілізаційними конфліктами, що спалахують час від часу;
  • переростання цих конфліктів у глобальне зіткнення, яке може призвести до самознищення людства (тим більше, що вже шість локальних цивілізацій мають ядерну зброю, а решта - на підході до цього);
  • вироблення спільними зусиллями механізму рівноправного співробітництва, партнерства і взаємодопомоги цивілізацій, подолання тяжкого спадку індустріальної ери - прірви між багатими та бідними народами, утвердження в глобальних масштабах нового гуманізму та світового правопорядку. Цей сценарій є найважчим для реалізації і може видатися утопічним, проте лише він гарантує людству виживання та процвітання, здійснення зазначених Питиримом Сорокіним глобальних тенденцій.

Боротьба за перерозподіл сфер впливу йде головним чином між західною (північноамериканською та західноєвропейською) і найагресивнішою ісламською цивілізаціями. Проте основним об’єктом суперництва між ними стала православна цивілізація, яка раптово ослабла, перебуває у процесі саморозпаду, втратила єдність, дороговказні цілі та здатність до самозбереження. По суті, православна цивілізація пережила дві стадії розпаду (розпад РЕВ та Варшавського договору, а потім СРСР) і увійшла в третю стадію, започатковану війною у Чечні, де вже реально вирішують питання конституції.

Трагічна альтернатива полягає у тому, чи завершиться цей процес розпадом, а чи відродженням тисячолітньої цивілізації (як це неодноразово траплялося після попередніх національних катастроф).

Росію та інші країни колишнього СРСР охопила небачено тривала й глибока цивілізаційна криза - економічна, політична, соціокультурна, ефективність економіки впала, реальний рівень життя знизився у 2-3 рази. Цим негайно скористалися інші цивілізації (у першу чергу, західна й ісламська), енергійно витісняючи ослаблого сусіда з геополітичного простору, із світових та внутрішніх ринків.

Щоб врятуватися та відродитися, православна цивілізація потребує певного сполучення факторів історичного прогресу.

Необхідно позбавитися міражів та хибних поглядів і змінити стратегічний курс, орієнтуючись на соціально-ринкову економіку, посилення державності, технологічний переворот, реінтеграцію складових елементів локальної цивілізації та її відродження, усвідомлюючи та обстоюючи власні інтереси у світовому цивілізаційному просторі.

Потрібно, щоб змінилися покоління інтелектуальних, політичних, ділових лідерів, пішли геть зі сцени егоїстичні, користолюбні й обмежені ділки та політики, щоб їхнє місце зайняли відповідальні перед народом харизматичні лідери, здатні стратегічно мислити і повести за собою більшість.

Процес позитивної моральної, політичної, релігійної поляризації має подолати байдужість і підштовхнути до усвідомлених активних дій "мовчазну більшість", щоб вона наполегливо перетворювала суспільство і водночас не вдавалася до крайнощів революційного насильства, міжнаціональних чи громадянськиї воєн.

Перелік використаних джерел

  1. Ю. Яковець. Глобальні тенденції соціокультурної динаміки і перспективи взаємодії цивілізацій у ХХІ столітті// Економіка України, -2000, -№3, с. 8-17.


19.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!