Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Основні підходи до вивчення глобалізації. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні підходи до вивчення глобалізації. Реферат

Метою цього реферату не було дати визначення таким процесам сучасного життя, як економічна інтеграція та глобалізація. Тут навіть не розглядається детальна їхня сутність і можливі наслідки для людства

Для того, щоб визначити місце глобалізації в еволюції соціально-економічної думки, звернемося до чотирьох основних періодів другої половини ХХ століття, які визначили чотири основні підходи до досліджуваної проблеми.

Перший - модернізаційний - підхід домінував на Заході у 50 - 60-их роках. Він базувався на солідному ідейному багажі, накопичення якого почалося ще в епоху Просвітництва. Активними прихильниками модернізаційного підходу були Т. Парсонс, А. Нікельс, У. Ростоу, К. Кер, Л. Лернер, Д. Аптер, С. Айзенштадт. Вони розділяли декілька базових цінностей: світ являє собою єдину систему, спрямовану у єдине майбутнє.

Серед когорти держав у процесі глобалізації ці учені виділили два типи - традиційні, у котрих переважають традиційні цінності, і модернізовані, тобто держави, що відійшли від традицій у бік модерністської уніфікації (у ті роки - лише Захід). Модернізованими вважалися ті соціальні організації та культурні установи, які виробив саме Захід і які характеризувалися індивідуалізмом, прихильністю до демократії, капіталізму, секуляризацією релігійних традицій, прихильністю до науки.

Остання не знає кордонів і космополітизує еліти усіх країн, створюючи планетарну свідомість, спільні соціальні і моральні цінності та "спільну мову".

Модерністи вважали, що кожна держава (навіть нещодавно утворена) має достатній потенціал для стрибка у модерністське майбутнє, для впевненого підключення до світової економіки, для введення у свою соціальну практику найбільш передової демократії, для створення царства закону і загальної творчої революції, що залишає традиційність музеям, а релігійні переконання - церковним установам.

Теоретики модерністської школи не вважали незахідні суспільства безнадійно відсталими. Молоді держави подавалися ними як внутрішньо цілісні, гомогенні, самодостатні. А у західного світу вони не знаходили ніяких унікальних особливостей. Національні особливості вважалися менш важливими, ніж те, що внутрішньо об’єднує держави із Заходом.

Головна слабина модернізму полягала у визначенні мотивацій дій окремих суспільств. Модерністи заходили у глухий кут, коли намагалися пояснити внутрішні суперечності світу, загіпнотизованого прикладом Заходу і натиском його цінностей.

Але у процесі накопичення невдач розвитку не приєднаного до Заходу світу по переконаності у цілющому ефекті поступових модернізаційних зусиль було завдано серйозного удару. Лінійна "прогресивна модернізація" виявилася нездійсненною. Країни Азії, Африки, Латинської Америки так і не змогли прокласти шлях до прогресу. Модернізм як теорія пояснення теперішнього і майбутнього, як інтерпретація модернізації в середині і другій половині 1960-х років поступився ідеям більш молодого покоління західних інтелектуалів.

Вперше за багато століть ідеологами, інтерпретаторами глобального матеріального розвитку був зроблений висновок про недостатність західних рецептів для більшості країн світу. Нові критики модернізації, як сліпого наслідування західних схем, визначили ідеологію як "культурну систему", як сукупність модернізаційних ідей, застосовних тільки до окремої культури та окремого досвіду групи країн. Було зроблено висновки, що не можна усі модернізаційні ідеї черпати із західного джерела, що потрібно враховувати різноманітність світу і наявність незахідних способів розв’язання проблем матеріального розвитку.

Суттєвим було те, що на самому Заході підпали під сумнів можливості світової модернізації, якщо будуть ігноруватися факти специфічного історичного розвитку, настанови релігії, культурна своєрідність, особливості менталітету. Вперше категорії культури і соціальної структури розглядалися не як деякий додаток до індустріалізації і демократизації у західному розумінні, а як базові особливості розвитку окремих регіонів, оригінальних цівілізацій.

Нову групу інтерпретаторів - противників модернізму - не задовольняло зведення світового розвитку до простого протистояння традиціоналізму та модернізму. Прихильники нової - антимодерністської - теорії звернули увагу перш за все на особливості розвитку незахідних регіонів, де логіка західного підключення до процесу розвитку розбивалася об незахідний менталітет місцевого населення, об інші уявлення, об відмінні від західних цінності. Модерністський постулат "всесвітньої єдності" поступився новим думкам, що базувалися на більш складному розгляді світового розвитку.

Перш за все, було висунуто тезу про необхідність відділити лідерів індустріального розвитку від нових учасників прогресу, котрі шукають свій оптимальний шлях розвитку, часто відмінний від західного модернізму, а інколи зовсім йому протилежний. Н. Смелзер, Дж. Нетл, Р. Робертсон, Дж. Гуефілд, А. Голдторп саме із позицій необхідності врахування місцевих особливостей почали розглядати шляхи виходу бідного світу на орбіту розвитку і зближення із групою найбільш розвинутих країн Заходу. Вони запропонували нове трактування проблеми, згідно з якою світова історія у цілому є не еволюцією, а сукупністю жорстоких катаклізмів, де незахідні регіони не плавно входять у динамічний ареал Заходу, а рвуться у майбутнє крізь трагедії воєн і революцій.

Прихильників цих поглядів об’єднав антимодернізм, критичне ставлення до спрощених схем загальносвітового розвитку. У результаті значних інтелектуальних зусиль була створена нова - антимодерністська - парадигма наукового знання. Багаторічну стійкість нової парадигми (приблизно десятиріччя - із 1965 до 1975 р.) забезпечив реалізм сприйняття історико-психологічної різноманітності світу, більш уважне ставлення до страждань країн та народів.

Антимодерністи вказали на те, що у світі відбувається величезна селянська революція, зростає протистояння світового села та світового міста. Починається відновлення глобальних позицій Азії, відбувається зростання жовтої та чорної рас, їхнє протистояння Заходу.

Захід породив масову культуру, поширену по всьому світі, що знайшла прихильників у містах незахідного світу, звільнила частину молоді Заходу і решти світу від колишньої взаємної недовіри, заснованої на ідеології. Але одночасно із цим стала реальною можливість реваншу місцевих культур.

У результаті ідеологи глобального розвитку більше, ніж раніше, стали визнавати відмінності Заходу та його східних сусідів. Була піддана сумнівам паралельність розвитку багатого та бідного світів. Дихотомію традиціоналізму (як синоніма відсталості) і модернізму замінила більш складна картина, що охопила і соціальні особливості, і культурні суперечності.

Капіталістичний Захід втратив статус носія безумовної раціональності, генератора пафосу звільнення людства. Антимодерністи побачили Захід жорстоким, скупим, він несе сусіднім регіонам біди, стимулює анархічний розвиток.

Із кінця 70-х до початку 90-х років на Заході панував третій за післявоєнний період напрям у поясненні процесу світового розвитку - постмодернізм. Постмодерністи не звинувачували Захід в усіх бідах світу і намагались дивитися на світ під новим кутом зору - менш ідеологізовано, більш об’єктивно. На відміну від модернізму постмодернізм не мав футурологічних фантазій і не захоплювався простими схемами економіко-технічного виховання людства, нагородженням його чудесами науки.

Постмодернізм на відміну від модернізму не ділив світ на "сучасну" та "архаїчну" частини, не протиставляв модернізм і традиціоналізм, наполягав на тому, що існують універсальні цінності, але не лише західні, а загальнолюдські. Таким чином, постмодернізм "зв’язав" розламаний за соціальною ознакою світ, відмовившись дивитися на Захід, як на особливий регіон, що веде решту країн до змін.

На відміну від антимодернізму постмодернізм не мав ілюзій стосовно радикальних соціальних експериментів, не захоплювався критикою буржуазного світу. Постмодерністи навідріз відмовилися бачити в незахідному шляху розвитку переконливий чи достойний наслідування приклад.

Провідниками постмодернізму в економічній теорії були С. Леш, Д. Харві, в теорії культурного розвитку світу - Ж. -Ф. Ліотар, М. Фуко. постмодерністи вважали найважливішим фактором культурного і матеріального життя здійснений Заходом "новий і небачений стрибок", і поки що ніхто не зумів повторити пройдений Заходом шлях, не зміг перевершити його досягнення.

Еліта західної думки дійшла висновку, що Росія і соціалізм не можуть дати технологічного чи соціального прикладу, переконливого для широко критикованого Заходу. Особливо привабливим у західному світі була можливість для окремо взятої незалежної особистості заглибитися в приватне життя, вибрати будь-який шлях, будь-які найоригінальніші ідеї як найголовніші.

Саме в цьому полягає серцевина постмодерністського бачення світу, його принципова особливість в оцінці дихотомії Захід - не-Захід. Переносячи фокус уваги на особистість, постмодерністи висунули принцип універсальності світу. Цей постулат ніби нівелював відмінності між Заходом та іншими країнами. Ці ідеологи надавали перевагу не захоплюватися геополітикою, їх менше, ніж компактні державні угруповання, цікавили індивідуальності, персональні долі, які можуть бути принципово схожими у представників усіх "трьох" світів незалежно від кількості споживаних калорій, власності.

Але постмодернізм не зміг відповісти на запитання, що виникли у результаті епохальних світових зрушень 1989 - 1991 рр., які порушили сталу картину світу, помістили протистояння Росія - Захід у зовсім іншу площину, а потім ліквідували це протистояння. Зближення "першого" і "другого" світів дискредитувало постмодерністський нігілізм і вимагало нового осмислення новоутвореної ситуації.

Швидка руйнація соціалістичного світу, який ще зовсім не давно розглядався як реальна - у процесі модернізації - альтернатива Заходу, викликала шок серед теоретиків. Концептуалізація основної лінії світового розвитку стала головним завданням для усіх спраглих до нового осмислення світового розвитку.

У результаті перемоги Заходу на зміну постмодернізму прийшло нове осмислення проблем глобального розвитку, яке було назване неомодернізмом, оскільки відроджувало віру у прогрес, характерну для 50-х рр. ХХ ст., і засновувалось на прив’язаності до науки та традиційних цінностей. Деякі теоретики надають перевагу визначенню неолібералізм, оскільки він протиставив себе державному втручанню у суспільні справи. Таким чином мова йшла про четверту інтерпретацію процесу розвитку західними теоретиками.

Передова група теоретиків дійшла висновку, що оскільки відновлення ринку та демократії відбулося у світовому масштабі, і демократія, і ринок є абстрактними і всезагальними ідеями, універсалізм знову став живильним джерелом соціальної теорії. Про ринок почали говорити як про інструмент прогресу, об’єднавчу світову силу, раціональний інструмент стосунків Заходу зі східними та іншими сусідами. Захід знову почали називати локомотивом світового розвитку.

Після 1945 р. західні ідеологи почали переосмислення ідей загальносвітового порядку (створення ООН), у 60-ті роки критично проаналізували світовий оптимізм, потім змирилися із великою кількістю постмодерністських конструкцій і завершили коло гімном демократії та ринку. Тепер не було тиску конкурентних ідей - цифри та факти були промовистими, оскільки вказували на джерела та умови прогресу, на ті риси, які разом забезпечують глобальне лідерство. Глобалізація із початку 90-х років є головною теоретичною схемою, що панує у сучасному мисленні.

Перелік використаних джерел

  1. Уткин А. И. Глобализация: процесс и осмысление. - М.: Логос, 2002. -254с.
  2. Удовик С. Л. Глобализация: семиотические подходы. - М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2002. - 480.


19.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!