Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Господарство України в роки першої світової війни. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Господарство України в роки першої світової війни. Реферат

Перша світова війна стала для Європи першим жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій

Про катастрофічні масштаби першої світової війни свідчать деякі статистичні дані: 33 країни, які брали участь у війні, мобілізували 65 млн. солдатів, з них 10 млн. загинуло і 20 млн. було поранено. Жертви серед мирного населення були майже такими ж. Війна набрала не лише масового, а й тотального характеру. Щоб підтримати величезні армії, що воювали на фронті, цілі суспільства з їхніми економіками впрягалися в колісницю війни.

Величезні витрати призводили до страшного напруження сил на фронтах і в тилу, проявляли й поглиблювали фатальні політичні й соціально-економічні вади старих імперських порядків Європи. В результаті для Німеччини, Туреччини та Австро-Угорської імперії (так званих центральних держав), а також Російської імперії, яка разом з Великобританією, Францією та Сполученими Штатами входила до Антанти, війна зрештою стала змаганням на самознищення. Першою під тиском війни розвалилася Російська імперія.

Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії та Австро-Угорщини) і з перших днів війни стала ареною бойових дій. Участь Росії в цій війні мала тяжкі наслідки для економіки країни. За цей час відбулося падіння виробництва у всіх галузях. Загальні посіви сільськогосподарських культур скоротилися на 12%, виробництво зерна - на 20%, м'яса - в 4 рази.

Необхідність забезпечення армії зброєю та спорядженням змусила царський уряд зайнятися проблемами перебудови господарства. У травні 1915 р. було утворено Особливу нараду з артилерійського забезпечення армії на чолі з військовим міністром, але її діяльність була малоефективною. Тож у серпні 1915 року замість однієї Особливої наради було утворено чотири: з оборони, палива, перевезень і продовольства. Наприкінці 1915 року особливі наради об'єднували в Україні 1130 підприємств і майже 400 тис. робітників, однак відчутних результатів це не дало.

Поряд з державними органами виникли громадські об'єднання промисловців і великих землевласників, що ставили собі за мету сприяти забезпеченню армії. Це були військово-промислові комітети. В Україні було створено чотири обласних (Київський, Харківський, Катеринославський, Одеський) і декілька місцевих комітетів. Вони намагалися розподіляти воєнні замовлення серед малих і середніх підприємств, але дуже швидко вступили в протиріччя з особливими нарадами та їх районними відділеннями.

На початку війни промислове виробництво в Україні зростає, оскільки підприємства виконували замовлення для армії. Крім того, з районів бойових дій (Прибалтики, Польщі) в Україну було евакуйовано багато промислових підприємств. Видобуток кам'яного вугілля в Донбасі збільшився з 1540 тис. пудів у 1913 р. до 1744 тис. пудів у 1916 році. Нарощувала виробництво металургійна, машинобудівна, хімічна промисловість за рахунок в основному перевантаження технічного обладнання при структурній перебудові промисловості.

При загальному зростанні виробництва скорочувалися обсяги випуску продукції легкої, харчової, будівельної і лісової промисловості, посилилася концентрація виробництва, утворилися нові об'єднання і товариства. Зменшилася загальна кількість підприємств: якщо в 1913 р. в Україні діяло 3381 підприємство, то в 1915 р. - тільки 2849.

На початку 1917 р. стався раптовий спад ("обрив") виробництва. Це було зумовлено тим, що машинобудівні заводи нарощували виробництво озброєнь і скорочували випуск засобів виробництва. Така ситуація призвела до зношення обладнання і машин. Спроба обновити основний капітал за рахунок іноземних інвестицій не дала бажаних результатів. У 1916-1917 рр. із 159 млн. крб. іноземного капіталу, вкладеного в кам'яновугільну промисловість Російської імперії, 118,6 млн., або 74%, було вкладено в підприємства Донбасу; з 258,4 млн. крб., вкладених у чорну металургію, на Україну припадало 200 млн., або майже 80%.

Суттєво позначилася на виробництві нестача кваліфікованої робочої сили. В перші дні війни було мобілізовано понад 30% довоєнної кількості промислових робітників Донбасу. А в Катеринославській губернії не вистачало майже 104 тис. робітників. Лише в Криворізькому залізорудному районі в роки війни кількість працівників скоротилася вдвоє.

На відміну від промислового виробництва сільське господарство почало скорочувати випуск продукції уже в перші дні війни внаслідок поголовної мобілізації українських селян до російської армії. Нестачу робочих рук у сільському господарстві намагалися компенсувати малопродуктивною працею військовополонених і біженців. Великі господарства (поміщицькі) були позбавлені права вільного найму працівників. У 1917 р. в Україні залишилося 40% працездатних чоловіків, зайнятих у сільському господарстві.

В 1916 р. розразилася хлібна криза. Вона мала для Росії трагічні наслідки. У великих промислових центрах постачання продуктів харчування різко скоротилось, що породило спекуляції, крадіжки, корупцію у величезних розмірах. В листопаді 1916 р. була проведена продрозкладка, тобто примусове вилучення продовольства (і перш за все зерна) у селян за твердими цінами. Такі заходи були спрямовані на забезпечення армії і міського населення продуктами харчування. Товарообмін між містом і селом практично припинився, його місце зайняла держава, яка силою намагалася вилучити зерно.

На початку 1916 р. в містах вводиться карткова система розподілу продуктів. Така ініціатива виходила від місцевої влади (міських дум, земств). Уряд контролював лише торгівлю цукром. Але оскільки продрозкладка не мала успіху, то продуктів у містах не прибавлялося.

В цей час знизилося виробництво сільськогосподарських машин на українських заводах, які перейшли на випуск зброї та іншого військового спорядження. Суттєво позначився на виробництві сільськогосподарської продукції закон про кінську повинність. До весни 1917 року було реквізовано близько 2,6 млн. коней, що завдало непоправної шкоди дрібним і середнім селянським господарствам.

Перша світова війна негативно вплинула на розвиток торгівлі та фінансову систему країни. Загальні фінансові витрати на війну склали астрономічну суму — 39 млрд. крб., які компенсувались за рахунок податків і внутрішніх позичок. В 1914-1916 рр. втрати бюджету зросли з 4,86 млрд. до 18,1 млрд. крб., що зумовило величезний бюджетний дефіцит. За 4 роки війни він складав 49 млрд. крб. З метою оплати цих витрат уряд постійно проводив внутрішні й зовнішні позики. З 1914 по 1917 роки сума кредитних знаків, що знаходились в обігу, збільшилась до 9,1 млрд. крб., в той же час золотий запас складав всього 1,5 млрд. крб.

Розпочалась безупинна емісія грошей. Уже в кінці 1915 р. десятирубльові золоті монети продавались за 16-17 паперових карбованців. На початку 1917 року кількість грошей в обігу збільшилась в 6 разів, один карбованець прирівнювався до 27 копійок довоєнного випуску. Основним зовнішнім кредитором Росії була Англія, яка вимагала російське золото в якості гарантій під кредити.

В Росії все більше незадоволення почала проявляти воєнно-промислова буржуазія, яка вимагала надати їй особливих владних повноважень. Наростала урядова криза: в 1915-1916 рр. змінились чотири Голови Ради міністрів, чотири військових міністри, шість міністрів внутрішніх справ, чотири - юстиції. Всі покладали надії на зміни в урядовому курсі, але ці надії не виправдались. Тим часом в Росії назрівали революційні події, які завершились 2 березня 1917 року відреченням Миколи II від престолу.

На початку XX століття під владою Австрійської імперії перебувало 4660,4 тис. українців, з них у Галичині - 3850 тис., на Закарпатті - 505,3 тис., на Буковині - 305,1 тис. чоловік.

Сільським господарством займалося приблизно 80-90% місцевого населення. Близько 70% національного доходу Західної України надходило від сільського господарства.

Значна частина сільськогосподарських угідь у Західній Україні належала, як і раніше, поміщикам. У 1902 р. у Галичині 4084 поміщикам (0,68%) належало 40,3% загальної земельної площі. Серед поміщицьких володінь латифундії становили 85,1%. Найбільше земель зосереджувалось у руках таких галицьких магнатів як брати Шептицькі, Й. Борискевич, Ю. Лавринський. Великим землевласником була католицька церква.

За даними 1895 р. на Закарпатті 750 поміщиків, або 0,8% землевласників, володіли 45% земельної площі. Лише в руках графа Ш. Бухгейма зосереджувалося 203 тис. га., або 21% усіх угідь.

У 1902 р. на Буковині земельні володіння, зокрема орна земля і ліс, що становили 60,1%, належали 578 поміщикам. Найбагатшими землевласниками були брати фон Айвас, які володіли 25076 йохами (йох дорівнювався 0,43 га), барон Гуденце, брати фон Васильки. Майже чверть усієї земельної площі Буковинського краю належала місцевому православному релігійному фонду.

Незважаючи на те, що кріпосне право на західноукраїнських землях було вже давно відмінене, на селі ще залишилися деякі кріпосницькі пережитки, зокрема монопольне право поміщиків на полювання, рибальство. Селянські господарства з ділянками до 2 га землі становили: в Галичині - 42,7%, на Буковині - 56% і на Закарпатті — 51%.

В середньому на бідняцьке господарство припадало: в Галичині - 1 га, на Буковині — 1,5 га, на Закарпатті - 0,75 га. Поглиблювалося соціальне розшарування селянства. У Галичині 1902 р. заможні селяни становили 9,7% загальної кількості господарств і володіли 20,7% всіх земельних угідь. На Буковині 21,3% землі належало заможним господарствам, які становили 8% сільського населення. Наприкінці XIX століття на Закарпатті заможних селян налічувалось 9,93%, на їх частку припадало 23% усієї орної землі.

Західна Україна як прифронтовий регіон у роки першої світової війни стала головною ареною кривавих битв армій ворогуючих держав. Криваві бої між могутніми державами Східної і Західної Європи, що найбільше вирували на західноукраїнських землях, спричинили значне скорочення трудових ресурсів на селі. Це призвело до скорочення посівних площ, зменшення виробництва сільськогосподарської продукції та зростання цін. Зростали потреби армії в забезпеченні м'ясом, борошном, крупами та іншими продуктами харчування, що вироблялися в аграрному секторі. Селяни-виробники були доведені до крайнього зубожіння, що переповнювало чашу терпіння, виливалось у виступи проти існуючих порядків.

На початку XX століття в Галичині, Буковині та Закарпатті капіталізм переростав в монополістичну стадію. Тут діяли нафтовий, спиртовий, залізничий, цукровий та інші картелі, провідне місце в них займав австрійський капітал. Картелі гальмували промисловий розвиток західноукраїнських земель, намагалися підпорядкувати собі або ліквідувати ті галузі промисловості, що конкурували з ними. У промисловості зазначених регіонів України особливо зросло значення банківського капіталу.

На західноукраїнських землях діяла система жорстокої експлуатації. Заробітна плата була надзвичайно низькою, а умови праці робітників дуже важкими, зростало безробіття.

Таким чином, на зламі століть господарство провідних країн світу вступило в якісно нову стадію свого розвитку — стадію монополістичного капіталізму. Протиріччя між провідними країнами світу в епоху монопольного господарювання призвели до виникнення першої світової війни. Величезна за своїми масштабами і руйнівними наслідками, перша світова війна спричинила цілу низку революцій в Європі. І першою країною, яка не витримала напруги війни, була Росія, до складу якої входила більша частина українських земель.

На рубежі ХІХ-ХХ століть економіка України пережила період зростання і занепаду. В кінцевому підсумку господарство України стало визначальним чинником економічного розвитку Російської імперії.

На початку XX ст. західноукраїнські землі залишались аграрно-сировинним придатком Австрійської імперії. В роки першої світової війни господарство Західної України зазнало тяжких руйнацій і знаходилось в дуже скрутному становищі.


17.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!