Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Податкова політика польської влади. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Податкова політика польської влади. Реферат

У рефераті подано відомості про податкову політику польської влади у аграрному секторі Галичини міжвоєнного періоду (1919 – 1939 рр.)

Малопродуктивне сільськогосподарське виробництво було економічною основою життя галицького селянства міжвоєнного періоду. Перша світова, польсько-українська війни, відсталі методи господарювання, малоземельність господарств, пригірська місцевість, відсутність достатньої кількості шляхів комунікацій та визиск чужоземної буржуазії стали головними причинами важкого становища селянина-українця Галичини (рільника).

Селянські сім’ї, як правило, були багатодітними, а господарства роздрібленими і економічно неспроможними для виготовлення сільгосппродукції на ринок. Згідно даних польського перепису 1921 р. 30 тисяч поміщиків мали у своїй власності 47,3% землі, в той час як 2,1 мільйона селян – 14,8% [1, с. 28]. За переписом 1931 р. 88% селянських господарств Львівського, 86,6% Тернопільського й 82,5% Станіславського воєводств володіли земельними наділами до 5 га, що згідно законодавства суперечило нормам економічної самостійності [1, с. 63]. Селянські господарства у своїй більшості не були спроможними виробити необхідну продукцію навіть для задоволення власних потреб.

Тогочасна сільськогосподарська наука роз’яснювала, що лише 5 осіб із селянської сім’ї може обробити і прожити на 10 морґах (5 га чи 5 дес.), а реально виходило навпаки – 10 осіб на 5 морґах. Українські селяни не були "лінивими", як дозволяли собі писати про них чужинці ("Рольник" 1930 р, ч. 10, с. 161) [2], а об’єктивні умови складалися впродовж століть не на їх користь.

Галичина залишалася аграрним соціумом із слабо розвинутою торгівлею і надлишком робочої сили. Низький відсоток міського населення свідчив про економічну відсталість регіону. Так, у 1921 р. із 6,9 мільйонів населення Західної України 76,3% було зайнято в сільському й лісовому господарстві, а в промисловості, ремеслі, торгівлі й на транспорті всього 15,7% [3, с. 30]. При цьому необхідно врахувати, що за національною приналежністю робітники, службовці й буржуазія були переважно поляками та євреями.

Споконвіку важким тягарем на плечі селян лягали державні податки, штрафи та різноманітні повинності (ремонт доріг, мостів, дамб, скотопрогонів і т. д.). Так звані шарварки – спільні додаткові трудові повинності селян з будівництва та ремонту шляхів, мостів, гребель, будівель, меліорації полів тощо. Такі повинності в різних місцевостях могли сягати кілька десятків робочих днів на рік.

На ніщо більше так не відказували селяни, як на податки, які часто змінювалися і у своїй більшості неграмотним людям було надзвичайно важко у них розібратися. Тим більше, що їх необхідно було сплачувати протягом цілого року. Селянин змушений був продавати збіжжя, худобу, городину на ринку, де монополію утримували єврейські перекупники (посередники) і диктували низькі ціни. Найголовнішими податками вважалися – ґрунтовий, доходовий, від нерухомості, маєтковий. Крім цих існували державний, подорожній, шкільний, за коня, за пасіку, за собаку й т. д.

Ґрунтовий податок опирався на ґрунтовий кадастр. Він встановлювався в залежності від угіддя (сіножаті, ліси, рілля) і класу ґрунту. Ґрунтовий податок платився двічі на рік: в часі від 15 березня до 15 квітня й 15 жовтня – 15 листопада. У випадку повені, граду, розповсюдження шкідників й інших стихійних лих, які спричиняли часткове або цілковите знищення урожаю, необхідно було вносити подання до скарбового уряду про часткове, а той повне "відписання податку".

Також дозволялося вносити подання про розписання податку на частки (рати). За несвоєчасну сплату нараховувалися штрафні санкції. Якщо поземельний податок у відсотковому відношенні до всіх видів видатків селян у 1927 р. становив 10,2%, то у 1934 р. – 26,7%. Коли для сплати поземельного податку селянські господарства площею до 3 га повинні були продати у 1928 р. 150 кг жита, то у 1934 р. – 389 кг. [4, с. 233]. Це призводило до загального занепаду дрібних селянських господарств, зневіри, заборгованості та розорення. Так, у 1935 р. ґрунтовий податок від 1 га орного поля ІV класу становив 6,57 злотих; відповідно ІІІ – 10,58; ІІ – 15,32 і І – 20,04. З цим пов’язувалися обчислення різноманітних "прогресій, дегресій, додатків, данин, шарварків і т. д." [5].

Доходовий податок сплачувався за дохід з ґрунту, будинків, підприємств, грошей та інших джерел надходжень, якщо сума доходу перевищувала 1500 злотих на рік. Доходовий податок сплачувався на підставі доходу з попереднього року. До 1 березня в податковому уряді необхідно було скласти декларації "фасії", в іншому випадку особа підлягала карі й податок оцінювався комісією на свій розсуд ("заочно"). Тим особам, які складали декларацію добровільно "на підставі зізнання" встановлювали норму податку.

Податок від нерухомості сплачувався в основному у містах від "мешкальних домів", фабрик, різноманітних промислових підприємств. У сільських громадах тільки від тих будинків, які давали окремий дохід і не були пов’язані із сільськогосподарським виробництвом. Податкова ставка в залежності від року змінювалася, якщо у 1927 р. вона становила 8% то у 1928 і 1929 роках – 7% від річного доходу.

Маєтковий податок було ухвалено у 1923 р. як одноразовий. Однак, він стягувався і його "одноразовість" змінилася у "сталість". Наприкінці 1928 р. міністр скарбу вніс проект щоби на місце одноразового маєткового податку був введений сталий маєтковий податок. Він сплачувався "процентово від вартости рухомого і нерухомого майна".

Від нього звільнялися особи, якщо загальна вартість маєтку не перевищував 3000 золотих швейцарських франків (як неграмотний селянин мав перераховувати свої статки на франки?!).

Це найголовніші податки, які сплачувалося у різних порах року одноразово, квартально, піврічно й т. д. Зрозуміло, що це все необхідно було записувати, вчасно сплачувати, а також слідкувати за нагадуваннями, де начислялася "за проволоки" (пеня), що й масово призводило "до екзекуцій". До цього необхідно додати ще й податки від даровизни і спадків, громадські податки і оплата за різного роду додатки до податків [6].

Світова економічна криза, найсильніше зачепила дрібні, неконкурентоспроможні селянські господарства українців-галичан. Під час кризи, як свідчать архівні матеріали, різко зросла кількість екзекуцій та ліцитацій (прилюдний продаж майна зубожілих селянських родин за борги). Додатки до законів дозволяли виконувати екзекуції навіть у святу неділю, під час релігійних свят та вночі [7].

Капіталістичні монополії штучно підтримували високі ціни на промислові товари, в той час як ціни на сільськогосподарські продукти різко знижували. Сенатор І. Макух у своїх спогадах подає: "В той час рільництво в межах Польщі переходило гостру кризу. Ціни на збіжжя впали дуже низько. Сотнар жита коштував декуди лише долар. Уряд нічого не робив собі з того й рільництво не рятував. Він хотів мати дешеві рільні продукти, щоб таким чином задовольнити міських робітників, а також урядовців, які мали дрібні заробітки і платні" [8, с. 426].

В результаті "ножиць цін", зростання податків і поборів, яких у ІІ Речіпосполитій налічувалось близько 100, підвищувалась заборгованість селянських господарств. За даними Пулавського сільськогосподарського інституту, середня заборгованість на 1 га площі селян зросла з 155 злотих у 1926 р. до 283 у 1929 р. і 411 у 1931 р. У великих розмірах зросли податкові екзекуції та ліцитації у Тернопільському та Станіславському воєводствах. Лише за один 1933 р. у двох вказаних воєводствах було проведен 2085 ліцитацій [9, с. 103].

Згідно підрахунків польських учених у період "великої депресії" (світової економічної кризи) податки з хліборобів зросли майже вдівічі порівняно з довоєнними часом. Так, якщо "на голову населення" в середньому вони становили в 1913 р. 48, 1922 р., відповідно, 55, то в 1929 р. – 76, а в 1931 р. – 87, а із самоврядними податками – 98 злотих [10].

Сенатор О. Луцький підрахував, що середнє село Львівського воєводства в середині 30-х років ХХ століття протягом року сплачувало 13000 злотих "в’їздових, постоєвих, копиткових, рогаткових і т. д. у містах". Отже, на "контакт з містом" 3000 сільських громад Східної Галичини змушені були витрачати "неменше" 39 мільйонів злотих у рік.

Для порівняння, ґрунтовий податок селян-хліборобів всієї ІІ Речіпосполитої становив 60 мільйонів злотих у рік. Виходило, що податок за вимушене "спілкування села з містом" східногалицького селянства на території 1/6 частини держави сягав більшої частини від основного державного платежу [11].

При цьому слід врахувати, що і місто "цікавилося" селом та мало там "свій інтерес". Велика кількість агентів різноманітних фірм розїзджала селами і рекламувала сільськогосподарські знаряддя праці за надто високими цінами. Так, наприклад, цінники, що їх розсилали фірми (у такім випадку навіть українською мовою!) коси коштували: 65 (довжина у сантиметрах) – 6,30 злотих; 75 – 7,10; 80 – 7,50; 85 – 8. Тим часом місцеві кооперативи "Центросоюзу" реалізовували їх за такими ринковими цінами: 65 – 4,20; 75 – 4,35; 80 – 4,70; 85 – 4.80. Як бачимо різниця у цінах в часи великої господарської кризи була суттєвою [12].

Таким чином, податкова політика польської влади у аграрному секторі економіки на теренах Галичини призводила до крайнього зубожіння українського селянства. Сплата податків, стягнення боргів і штрафів екзекуторами були знаряддями розорення та знищення в першу чергу українців-галичан. Щодо польського селянина, то незважаючи на те, що регуляторна політика Польщі лише формувалася, він мав усесторонню підтримку зі сторони держави (особливо різноманітні пільги військовим і цивільним осадникам).

Держава в першу чергу дбала про вирішення загальнопольських проблем на корінних землях, а східногалицькі, заселенні в основному українцями-галичанами, розглядалися як резерв для колонізації та "охоронного валу" на сході.

Література

  1. Смолей В. Польське цивільне і військове аграрне осадництво у Західній Україні: історико-правовий контекст (1919 – 1939 рр.). – Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. – 112 с.
  2. Праця найголовніший чинник підненсення сільсько-господарської прибутковости // Сільський Господар. 1930. – 15 травня.
  3. Васюта І. Селянський рух на Західній Україні в 1919 – 1939 рр. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1971. – 222 с.
  4. Історія українського селянства: У 2-х т. – К.: Наукова думка, 2006. – Т. 2. 660 с.
  5. Реформа ґрунтового податку // Сільський Господар. 1937 р. – 15 квітня.
  6. Сільський адвокат. Про податки і додатки та як їх платити // Сільський Господар. 1929 р. – 1 квітня.
  7. Нові екзекуційні приписи обов’язують від 1 Х. цього року // Сільський Господар. 1932 р. – 1 жовтня.
  8. Макух І. На народній службі: Спогади. – К.: Основні цінності, 2001. – 572 с.
  9. Васюта І. К. Селянський рух на Західній Україні в 1919 – 1939 рр. – Львів: Видавництво Львівського уніврситету, 1971. – 223 с.
  10. Тепер більші податки, чим перд війною // Сільський Господар. 1932 р. – 15 лютого.
  11. Коротко – але ясно // Сільський Господар. 1935 р. – 15 грудня.
  12. Сезонова форма визиску // Сільський Господар. 1930 р. – 15 червня.


16.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!