Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Еволюція аграрних відносин на українських землях у ХVІ - ХVІІІ ст. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Еволюція аграрних відносин на українських землях у ХVІ - ХVІІІ ст. Реферат

Аграрні відносини на українських землях в ХVІ - XVIII ст. пройшли складну еволюцію, їх розвиток був зумовлений ходом економічного життя, бездержавним статусом України, її перебуванням у складі сусідніх держав: Великого Литовського князівства, Королівства Польського, з 1569 р. - Речі Посполитої

Значний вплив на аграрні відносини в Україні мала національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, становлення Козацько-Гетьманської республіки, а згодом її занепад та приєднання до Російської імперії.

У польсько-литовські часи аграрні відносини визначалися наближеністю українських земель до країн Центральної та Західної Європи, в яких формувалися нові індустріальні суспільства.

Становлення економічних основ новоєвропейської християнської цивілізації втягувало економіку багатьох країн, в т. ч. й Королівства Польського, Великого Литовського князівства у загальноєвропейський ринок, прискорювало процес феодалізації земельної власності, розвиток ремесла, промислів, мануфактур на українських землях.

Суспільно-економічний розвиток Західної Європи вимагав постачання багатьох видів сировини і готових товарів. Вони надходили з різних регіонів та країн світу. Благородні метали, наприклад, з країн Центральної та Латинської Америки.

Сільськогосподарська продукція дедалі активніше надходила з українських земель. Західноєвропейський попит породжував відповідну пропозицію, стимулював відповідні галузі виробництва - так само, як і прагнення панівних верств Польщі та Литви користуватися престижними західноєвропейськими промисловими товарами, предметами розкоші, книгами, напоями тощо. Це спонукало збільшувати видобуток чи виробництво продукції і призводило до посилення експлуатації аграрно-сировинних придатків новоєвропейської цивілізації, одним із яких були українські землі у польсько-литовську добу і, пізніше, у складі Російської імперії.

Процес феодалізації земельної власності полягав у розподілі землі та її юридичному закріпленні за власниками. Земельна власність зосереджувалася в основному у руках королів, магнатів, шляхти, церкви, а з середини XVI ст. почало формуватися козацьке землеволодіння.

Значна частина земель була державною чи королівською і об'єднувалась у староства - великі господарські комплекси, які складалися із адміністративне сполучених фільварків і окремих груп поселень. У першій половині XVII ст. в Речі Посполитій на королівські маєтки припадало майже 10% від усіх поселень. Королівська земля орендувалася шляхтою та магнатами на вигідних для них умовах. Саме вони були її фактичними власниками.

Найбільше землі було сконцентровано в руках магнатів, серед яких виділялися роди Замойських, Потоцьких, Жолкевських, Конецпольських та ін. На початку XVII ст. нараховувалося майже 250 магнатських маєтків. Серед них було чимало магнатів українсько-литовського походження: Острозькі, Вишневецькі, Чарторийські, Корецькі та ін. Магнатське землеволодіння швидко збільшується після Люблінської унії (1569 р.) та сеймової постанови 1590 р., за якими магнатам відкривалися простори Наддніпрянщини.

У 30-их роках XVII ст. у володіннях князя Вишневецького було 50 міст і містечок, 40 тис. селянських дворів, майже 230 тис. селян.

Певну роль в господарському житті відігравало шляхетське землеволодіння. У 1522 р. сейм Королівства Польського прийняв ухвалу "Про вивід шляхетства", за якою було визначено, хто належить до стану шляхти. У 1528 р. було проведено перепис шляхти. На початку XVII ст. в Україні налічувалося майже тисяча шляхетських маєтків. Часто шляхтичі виступали орендарями державної чи магнатської землі. Переважна їх більшість - це дрібнота середні власники. Були серед них шляхтичі українського (із бояр) походження: Кульчицькі, Крушельницькі, Витвицькі, Чайковські, Попелі та ін.

В даний період продовжувало зростати церковно-монастирське землеволодіння. До кінця XVI ст. великим землевласником в Україні залишалася православна церква та її монастирі. Однак після підписання Брестської унії у 1596 р. її володіння поступово зменшуються. Натомість зростає земельна власність уніатської і особливо католицької церкви. Напередодні Хмельниччини на Волині, Брацлавщині та Київщині майже 50 маєтків належало католицькій церкві та монастирям.

Упродовж XVI ст. виникає і розвивається козацьке землеволодіння. Воно поділялося на маєтки реєстрових і запорозьких козаків. Реєстрові козаки отримували земельні наділи за службу королю, а запорожці, що також були на службі, освоювали степи за дніпровськими порогами. Поступово їх земельна власність зростає, особливо під час Хмельниччини.

Зберігалася тривалий час селянська земельна власність. З розвитком внутрішнього і зовнішнього ринків, ростом попиту на сільськогосподарську продукцію в Західній Європі відбувався поступовий процес обезземелення селян та їх закріпачення.

Аграрні відносини польсько-литовської доби регулювалися правовими актами: Литовськими статутами та іншими, які поширювалися й на українські землі. Литовський статут 1529 р. встановлював, що шляхтич мав право лише на рухоме майно, якщо володів маєтком на основі військової служби магнатові. Привілей 1529 р. великого князя Сигізмунда 11 Августа гарантував недоторканість шляхетських володінь на державних землях, якщо їх власники не були феодально-службово залежними від великого князя чи магната. Перший Литовський статут вводив ряд обмежень для селян: їх заборонялося без дозволу панів купувати або брати землю у заставу.

Литовський статут 1566 р. скасував основне обмеження щодо шляхетської земельної власності. Так, шляхетська вотчина могла відчужуватися (продаватися, обмінюватися тощо) без дозволу великого князя. Деякі обмеження зберігалися щодо земель, наданих за службу. Однак вже Люблінська унія 1569 р. підтвердила звільнення шляхетського землеволодіння від усіх обмежень. Литовський статут 1566 р. визнавав за селянами право лише на рухому власність, а продаж селянської землі дозволяв лише в межах одного маєтку.

Важливу роль у розвитку аграрних відносин польсько-литовської доби відіграла "Устава на волоки" 1557 р. Під такою назвою відома аграрна реформа польського короля і великого князя литовського Сигізмунда II Августа, яка проводилася початкове лише у його маєтках, а згодом поширилася на всю державу. Згідно з "Уставою", всі землі (дворові та селянські) перемірювали і ділили на волоки. Кожне селянське тяглове господарство отримало (за точно встановлену ренту) волоку землі. Категорію тяглових селян було збільшено за рахунок селян-данників, службових та челяді.

Селянські наділи вважалися спадковими, але купівля-продаж їх була заборонена. Крім того, селяни отримали землю на окраїні маєтків і гіршої якості. Волочний переділ зруйнував громадські порядки, що перед тим існували в Україні (кругова порука, спільні відробітки тощо). Він юридичне закріпив належність селян феодалам. Для тяглових селян встановлювалася панщина (2 дні на тиждень), крім цього, вони повинні були виконувати різні повинності (шарварки, толоки тощо) та платити грошові і натуральні податки.

"Устава на волоки" створила найнесприятливіші умови для розвитку фільваркових господарств. Фільварок - це багатогалузеве товарне господарство, в якому, крім землеробства, займалися також різними промислами. Продукція фільварків була орієнтована на ринок - внутрішній і зовнішній. Саме на фільварках вироблялася чи вирощувалася основна маса продуктів і товарів держави. "Устава на волоки" закріпила за фільварками кращі землі, створила умови для ефективного використання на них праці селян.

"Артикули" польського короля Генріха Валуа 1573 р. і третій Литовський статут 1588 р. остаточно закріпачили селян. Їм заборонялося самостійно брати участь у судочинстві, свідчити щодо своїх панів. Унеможливився перехід від одного до іншого маєтку. Селяни втрачали право розпоряджатися своїм майном. У першій половині XVII ст. у Галичині, на Волині і на Поділлі для багатьох категорій селян стала нормою щоденна панщина. Обтяжливими були різні повинності.

Отже, внаслідок розширення внутрішнього та зовнішнього ринків на українських землях ускладнилися аграрні відносини, почала формуватися і утверджуватися фільваркова система господарства. Зросло магнатсько-шляхетське землеволодіння. Звершилося юридичне закріпачення селян, зросла їх експлуатація.

Зміни в аграрних відносинах в Україні козацько-гетьманської доби. У процесі національно-визвольної війни відбулися величезні зміни у соціально-економічному житті України. Внаслідок селянських повстань і воєнних успіхів Війська Запорозького магнати і значна частина шляхти були змушені залишити Наддніпрянщину. Разом з ними відступав також і державний апарат шляхетської Польщі. У 1652 р.

Правобережжя та Лівобережжя остаточно були очищені від польських панів. Феодальне землеволодіння зберігалося за православними монастирями та дрібною шляхтою. Таким чином було ліквідоване велике і середнє землеволодіння на території, підлеглій Війську Запорозькому. Величезні земельні простори. маєтності магнатів Потоцьких, Вишневецьких та ін. переходять у користування нових власників: козацької старшини, козаків, селян, міщан. На зміну великому феодальному землеволодінню приходить дрібне, вільне землеволодіння фермерського типу, яке домінувало у козацько-гетьманський періоді

Характерною стала займанщина з боку козаків і селян, покинутих польськими землевласниками земель. Середня селянська власність зросла, значно перевищивши передвоєнну норму (четвертина лану). Найбільше зросли господарства заможних козаків та селян, які володіли господарським реманентом, худобою тощо. Насамперед такі можливості мала сільська старшина (отаман, осавул, писар, хорунжий, війт, сотник). Селяни ділилися на "пашенних", які обробляли землю власною робочою худобою, і "бобилів", що не мали робочої худоби. "Бобилів" було менше 20 відсотків. За свідченнями очевидців та багатьох джерел, українське козацьке село відзначалося заможністю і добробутом населення.

Під час війни деякі монастирі були зруйновані, але вони першими повернули свою земельну власність. Гетьман Б. Хмельницький ревно захищав православні монастирі, видав щодо них ряд універсалів, пам'ятаючи їх заслуги перед православною вірою та Україною. 16 універсалів одержав Густинський монастир на Лівобережній Україні. Універсали захищали монастир від сваволі козаків та селян, обороняли його маєтки, дарували села, млини і т. ін. Це ж стосується Михайлівського Золотоверхого, Печорського, Межигірського, Видубицького та ін. монастирів.

Величезними маєтностями володіло світське духовенство. Київська митрополія була одним із найбільших землевласників. В Україні залишилася значна кількість української православної шляхти, яка в Речі Посполитій зазнавала утисків і переслідувань з боку польських магнатів та адміністрації. Вона взяла участь у визвольній війні і будівництві Української державності. Є дані, що у складі козацько-селянського війська було 6 тис. українських шляхтичів. Б. Хмельницький видавав шляхтичам оборонні універсали. Деякі з них стали козацькими отаманами, сотниками, полковниками. Шляхта володіла значними земельними наділами, які поступово збільшувалися. Юридичною основою для існування шляхетського землеволодіння були гетьманські універсали та пізніші договори гетьманів України з московськими царями.

Козацька старшина перед 1648 р. володіла в основному хуторами, невеликою кількістю орної землі та сіножатями, лісами, ставами та іншими угіддями. Ці землі заможні козаки здобували займанщиною неосвоєних ґрунтів або купівлею, збільшували їх, розорюючи "дикі поля", вирубуючи ліси і засновуючи нові хутори.

Національно-визвольна війна створила вигідні умови для ведення великого господарства. Займаючи вищі військово-адміністративні посади, козацька старшина розпоряджалася величезним майном, яке залишила польська шляхта і магнати. Старшинське землеволодіння зростало шляхом купівлі землі, гетьманських надань і царських привілеїв. Гетьманські надання земель були не вельми щедрими. Саме тому, на думку деяких істориків, козацька старшина зверталася за землею до царя, минаючи гетьмана, що згодом принесло негативні для України наслідки. Старшинські володіння охоплювали найбільше Чернігівщину і Київщину.

На роль, яку відігравала старшина в усьому феодальному землеволодінні, вказує кількісне порівняння гетьманських і полковницьких надань окремим групам власників: монастирі одержали понад 80 маєтків, шляхта - майже 50, старшина - біля 20. Магнатсько-шляхетське землеволодіння збереглося на території західноукраїнських земель.

В цілому варто зазначити, що національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького внесла кардинальні зміни в аграрні відносини. Було ліквідовано велике магнатське землеволодіння на більшій території сучасної У країни, знищено панщину. Оформилася і домінувала індивідуально-приватна козацько-селянська власність на землю. Були створені умови для прискореного розвитку аграрних відносин. Проте у складі феодально-кріпосницької Російської імперії економічний розвиток Української держави був позбавлений цих перспектив.

Зміни у поземельних відносинах наступили, коли Гетьманщина і Слобідська Україна остаточно ввійшли у склад Російської держави, а їх автономія ліквідувалась.

У другій половині XVII і особливо у XVIII ст. зростало старшинське землеволодіння. Цьому сприяла політика гетьманського уряду і російських царів. Старшинське землеволодіння поділялося на спадкове і рангове. Останнє надавалося за службу гетьманові чи цареві згідно з рангом.

Великими землевласниками були миргородські, чернігівські, ніжинські полковники, посади яких ставали спадковими. Чималі маєтності були у родин Кочубеїв, Золотаренків, Маркевичів та ін. Згодом відмінність між спадковим і тимчасовим землеволодінням зникла. Гетьмани України (І. Мазепа, І. Скоропадський, К. Розумовський) також володіли величезними земельними площами і маєтками.

Із занепадом автономії в Україні збільшується російська дворянська земельна власність. Вже у другій половині XVII ст. на Слобожанщині поселяються російські дворяни, духовенство та ін. Після Полтавської катастрофи маєтності російських вельмож в Україні збільшуються. Великі земельні наділи отримали члени Малоросійської колегії та "Правління гетьманського уряду".

Після ліквідації Гетьманату значні рангові володіння перейшли до рук російських можновладців. Після зруйнування Запорозької Січі їхні землі були передані російським дворянам. Ще раніше почалася, а після ліквідації Запорозької Січі посилилася колонізація півдня України іноземцями: греками, татарами, сербами, болгарами. Найбільшим був наплив німецьких колоністів.

Становище селянства України поступово погіршувалося, а у 80-х роках XVIII ст. було повторно введене кріпосне право. Вчорашні козаки переводилися, як правило, у ранг державних селян. Козацька старшина отримала або викупила дворянські звання та привілеї, поступово втрачала національний український характер.

Отже, земельні відносини ІІ половини XVII - XVIII ст. розвивалися під визначальним впливом економіки Росії. Знищувалось землеволодіння селян, вони перетворювалися на кріпаків. Козацька старшина добилася зрівняння з російським дворянством і поступово денаціоналізувалася. Визначний історик сучасності Михайло Брайчевський вважає, що приєднання України до Росії зумовило "реставрацію феодалізму, причому в його найжорстокішій, найбрутальнішій, напівазіатській формі".


07.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!