Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Економіка Київської Русі (ІХ - ХII ст.). Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Економіка Київської Русі (ІХ - ХII ст.). Реферат

Загальна характеристика соціально-економічного розвитку Київської Русі. Розвиток міст і ремесел. Торгівля і грошовий обіг

Загальна характеристика соціально-економічного розвитку Київської Русі

В IX - XII ст. економіку Давньоруської держави можна охарактеризувати як період раннього феодалізму. Виникнення і розвиток феодалізму виявляється перш за все у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку IX ст. і археологічні пам'ятки.

У IX ст. формується панівний клас феодалів, в який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Державне й особисте князівське начало у IX ст. було ще недостатньо диференційоване. Формування великокнязівського домену і доменів окремих князів посилилось у X ст. Князівський домен являв собою маєток, який належав не державі, а самому князю як феодалу.

Поряд з великокнязівським доменом, володіннями місцевих князів з'являються також боярсько-дружинницькі землеволодіння. Слід сказати, що питання про час виникнення на Русі боярського землеволодіння поки що не вирішене істориками через неповноту джерел.

Із введенням християнства на Русі великим феодалом стала церква. Поступово поширюється практика дарування землі монастирям і церквам, що перетворювало їх у великих землевласників.

Головною особливістю раннього етапу східноєвропейського феодалізму було панування данинної форми експлуатації, так званого "полюддя". Крім полюддя, іще існував "повоз": населення тих земель, куди князь і намісники їхати не могли або не хотіли, повинно було саме везти данину до Києва. Під час полюддя князь або посадники чинили суд і здійснювали покарання за тими скаргами, з якими населення зверталось до князя.

Така форма збору данин виникла іще в VI - VIII століттях. Зберігалась вона і в Давньоруській державі. Розмір данини, місце і час збору не визначались на перед, а залежали від випадку. Пізніше, в зв'язку з протестами населення, княгиня Ольга в 946 році встановила "уроки", тобто фіксовані норми данини, час і місце її збору. Одиницею обкладання даниною був "дим" (двір, сім'я) або "плуг" ("рало"). В міру захоплення князями і знаттю общинних земель формувався феодальний маєток, який викликав до життя таку форму експлуатації, як відробітки.

Основною категорією населення, зайнятого на відробітках, були феодальне залежні смерди. Вони мали власне господарство, проте певний час повинні були працювати і на феодала за те, що давав смерду землю. Слід підкреслити, що уривчастість і нечіткість джерел про смердів зумовила появу ще в дорадянський період різних точок зору на цю категорію населення Київської Русі.

Для позначення феодальне залежного селянства у Київській Русі використовувався термін "закуп". Закуп - це людина, яка попала в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього "купу". Закуп повинен виконувати сільські роботи. Він мав доглядати хазяйську худобу. Феодал наділяв закупа земельною ділянкою, а також сільськогосподарським знаряддям і робочою худобою.

Близькими за своїм становищем до закупів були рядовичі - селяни, що працювали на феодала за договором ("рядом").

Слід підкреслити, що всі рядовичі і закупи одночасно з економічною залежністю попадали і в юридичну залежність до землевласника. Якщо боржник ухилявся від сплати боргу, то він міг стати рабом.

В сільській общині була категорія населення, яка мала назву ізгої. Ізгой - це людина "зжита", вибита зі звичайної колії, позбавлена свого попереднього стану. Ізгої були двох видів - вільні й залежні. Значний контингент феодально-залежних ізгоїв формувався за рахунок холопів, які викупилися на волю.

У Київській Русі до складу невільного населення входили й раби. Одне з джерел рабства - полон. У ХІ - ХІІ ст. для позначення рабів-полонених вживається термін "челядь". За "Руською Правдою", челядин - це раб, який знаходиться під владою свого хазяїна, забита й зовсім безправна істота. На відміну від челяді раби-холопи — це члени племені, продукт тих соціальних процесів, які проходили в суспільстві Київської Русі. "Руська Правда" називає і такі джерела холопства, як самопродаж, одруження на рабі "без ряду", вступ "без ряду" на посаду тіуна або ключника. У холопа автоматично перетворювався також закуп, який тікав або провинився.

На Русі також існувало й патріархальне рабство, але воно не стало домінуючою формою господарювання. Раби, в основному із військовополонених, з часом отримували земельні наділи, "усиновлювались" общиною, оскільки використання рабської праці було неефективним. Багато благочестивих людей перед смертю відпускали частину своїх рабів на волю або заповідали їх церкві.

Поступовий наступ на общину, закабалення смердів, захоплення общинних земель - все це приводило до зростання опору землевласникам. Смерди тікали від феодалів на "пустоші", тобто на вільні землі, піднімали стихійні бунти, вбивали представників вотчинної адміністрації, влаштовували масові крадіжки майна феодалів. Це змусило київських князів приділяти увагу розробці правових норм внутрішнього державного життя. Так, в 1016 році при Ярославі Мудрому з'явилась "Руська Правда", яка стала важливим збірником норм давньоруського законодавства.

Провідне місце в економіці Київської Русі займало сільське господарство, збагачене давніми традиціями. Для обробітку ґрунту і вирощування врожаю використовувалися досконалі для того часу знаряддя праці: плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса. Культивувалися жито, пшениця, просо, ячмінь, овес, горох. У лісостеповій зоні вживалася парова система землеробства з двопільною і трипільною сівозмінами, у лісовій — підсічна і перелогова. Висока продуктивність праці давала змогу виробляти зерна більше, ніж було необхідно для задоволення біологічних потреб населення. Це, а також наявність чудових пасовиськ і сінокосів дозволяли утримувати у феодальних господарствах велику кількість худоби.

Розвиток міст і ремесла

Східнослов'янські міста творились з невеликих ремісничо-торгових поселень іще до утворення Давньоруської держави. Залишки цих міст, городища, залишилися у північних землях України у великій кількості: на Київщині - 400, на Чернігівщині - 150, на Волині - 350, на Поліссі - 250, в Галичині - більше 100. Скандинави справедливо назвали Слов'янщину "країною городів". Деякі з цих міст були невеликі, слугували для захисту однієї оселі, або були замком "нарочитого мужа", інші ж займали велику територію, могли мати велику кількість захисників.

Міста в першу чергу мали оборонне значення. Вони забезпечували пограниччя від наступу степових орд. Але ще більшого значення набували міста в процесі творення слов'янської державності. Будівництво укріплень вимагало значних витрат і спільної праці великих груп людей. Населення, що спільними зусиллями будувало місто, творило єдину організацію, що користувалась укріпленнями, дбала про їх оборону, забезпечувала їх різноманітними засобами. З військовими потребами тісно пов'язувалися справи господарські. Місто ставало осередком всієї околиці, домінувало в ній, мало вирішальне слово у всіх справах: "що старшини вирішать, на це пригороди пристануть", - говорить літопис. З поширенням християнства на Русі міста почали виникати біля великих монастирів.

Соціальний склад міського населення Київської Русі був надзвичайно різноманітним, що є характерною рисою суспільства середніх віків. Міське населення поділялося на дві основні групи: міські низи і міську аристократію. До останньої належали князі, бояри, вище духовенство, купці. Міські низи (ремісники, дрібні торговці, рядове духовенство) становили найбільш численну категорію міського населення. Основна маса громадян була особисто вільною. Частина ремісників залежала від своїх хазяїв - бояр, купців тощо. Особисто вільні ремісники (ковалі, гончарі, ювеліри, зброярі та ін.) і дрібні торговці у містах оподатковувалися або відробляли, беручи участь у будівництві та ремонті міських укріплень, наглядали за їх станом. На кошти міського населення будувалися церкви, утримувалася церковна парафія.

Вільне ремісниче населення не було однорідним за своїм складом. Із загальної маси ремісників виділялися більш заможні майстри, в яких були залежні від них підмайстри або учні.

Ремесло почало зароджуватись в патріархальних сім'ях як домашні промисли, з метою забезпечення себе і своїх родичів в найпростіших виробах повсякденного вжитку: в тканинах з льону, шкірі, посуду, взуття тощо. Ці вироби не виходили за межі сім'ї і не поступали в продаж. В процесі подальшого суспільного поділу праці домашні промисли виділяються в окрему галузь народного господарства - ремісниче виробництво. Ремісники поступово починають виготовляти продукцію не тільки для внутрішнього споживання патріархальної сім'ї, але і для обміну. Вони вже менше приділяють уваги землеробству, із часом втрачають зв'язок з сільським господарством, переходячи в міське населення.

Майстри сім'ями селились в містах окремими посадами, слободами, вулицями за зазначеним галузевим принципом: слободи - гончарів, ковалів, зброярів і т. ін.

Свого розвитку ремісниче виробництво досягло в ХІ - ХІІ ст., коли на Русі нараховувалось декілька десятків спеціальностей. За наявності високого попиту на вироби із заліза (знаряддя праці для сільського господарства, зброя для воїнів) перше місце в ремісничому виробництві займала гірнича металургія, яка в ті часи часто об'єднувалась з металообробкою. Асортимент виробів із заліза налічував близько 150 назв, а давньоруські ковалі опанували всіма відомими тоді технічними і технологічними прийомами його обробки: куванням, зварюванням, гартуванням, інкрустацією кольоровими металами.

Торгівля і грошовий обіг

Стан сільського господарства і ремісничого виробництва визначав рівень розвитку торгівлі як внутрішньої, так і зовнішньої. Найбільшими торговельними комунікаціями були шляхи "от Грек", або "Грецький", який зв'язував Русь з балтійськими і чорноморськими ринками, "Соляний" і "Злазний", котрі вели в Галичину і на Кавказ. Шлях Київ - Галич - Прага - Регенсбург сполучав Київську Русь з країнами Центральної та Західної Європи.

Традиційно торгівля називалась "гостьба", самі торговці, або купці, "гості", а місця торгівлі - "погости". Пізніше, після прийняття християнства, при погостах почали будувати храми, біля них влаштовували цвинтарі.

Купці-гості традиційно поважались, населення і держава високо оцінювали їх працю. В ІХ - ХII ст. за вбивство купця необхідно було заплатити штраф в 12 гривень сріблом, тобто в два рази більше, ніж за простого смерда.

На міжнародні ринки Русь поставляла хутро, мед, віск, шкіри, деякі види ремісничих виробів, продукцію сільського господарства, рабів. Завозила ж золото, срібло, коштовні тканини, вина, посуд, предмети християнського культу, зброю. Основними торговельним партнерами Давньоруської держави були Візантія, Волзько-Камська Булгарія, Хозарія, країни Арабського Сходу, скандинавські, центрально- та західноєвропейські країни.

В Русі існували купецькі об'єднання, що спеціалізувалися на торгівлі з певними країнами або певними видами товарів. Купецькі корпорації "гречників", "залозників" торгували з Візантією і країнами Кавказу. В Києві, Новгороді, Смоленську, Володимирі та інших містах розташовувалися торговельні двори іноземних купців.

В результаті розвитку торгівлі на Русі з'являються гроші. Як засіб обміну, гроші у східних слов'ян існували досить давно, задовго до утворення Давньоруської держави. В давнину південні слов'яни при обміні замість грошей використовували тварин, тому пізніше металеві гроші також називались "скот", а князівська казна "котниця". В північних регіонах, де населення займалось мисливством, за гроші слугувало хутро цінних тварин, зокрема куниці - "куна". З часом ця назва перейшла і на металеві гроші.

В Київській Русі карбуванням грошей майже не займались, а використовували арабські і візантійські монети із золота і срібла, в основному для зовнішньої торгівлі. Значно більшого поширення всередині країни мали срібні і мідні злитки. Так, з XI ст. відома одиниця "гривна", - злиток срібла вагою в один фунт, або приблизно 400 г. Гривну розрубували на половину і кожна половина гривни мала назву "рубль", або "рублева" гривенька. На злитку ставилось князівське тавро, де вказувалась вага. Далі "рубль" ділили на дві частини - дві полтини, і потім іще на дві половини - два четвертаки. В назвах дрібних грошових одиниць довго зберігався відголос так званих "хутрових грошей": різана, скора (шкура), бела (білка), ушки, мордки і т. д.

Не можна не згадати й практику кредитних операцій, відбиту в законодавстві. В тексті "Руської Правди" зустрічаються такі поняття, як "позичка по дружбі", "віддавання грошей на ріст", "процент", "торгівля в кредит", "довгостроковий й короткостроковий кредит", "бариш", визначався порядок повернення боргів.

Вважалось не по-християнськи брати високі проценти за кредит. Коли на початку XII ст. кредитори почали брати 50% річних, населення Києва виступило проти таких умов договору, і великий князь Володимир Мономах був змушений втрутитись. Він прийняв "Устав о резах" (процентах), згідно з яким борговий відсоток повинен був становити не більше 20%. Заборонялось перетворювати на рабів напівзалежних людей, що відпрацьовували свій борг у позикодавця. Цим же Уставом заборонялось займатись паразитичним лихварством. Устав Володимира Мономаха законодавче завершив створення феодальної системи Давньоруської держави.

Підведемо деякі підсумки. Письмові джерела І тисячоліття фіксують слов'ян на порубіжжі Лісу і Лісостепу в межиріччі Дніпра і Верхньої Волги. Це підтверджують і нові археологічні матеріали, які засвідчують спадкоємність матеріальних пам'яток у вказаному регіоні, а також дані лінгвістики, зокрема гідронімії. За археологічними матеріалами, починаючи з середини І тис., слов'яни поділяються на східних і західних. Тоді ж формується і південна група слов'ян.

У процесі поступального соціально-економічного розвитку - від первісної общини до великих племінних союзів і зародження феодальних відносин - східні слов'яни досягли своєї державності.

З IX ст. до середини XII ст. Київська Русь пройшла складний шлях, багатий різноманітними подіями і процесами. В ході формування державності східнослов'янські племена склалися в єдину давньоруську народність. Русь відкрила новий феодальний період в історії народів Східної Європи. Проте невпинний поступ Русі по шляху суспільного прогресу в середині XIII ст. перервала монголо-татарська навала.


06.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!