Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Східні слов'яни: патріархальне господарство. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Східні слов'яни: патріархальне господарство. Реферат

Господарство східних слов'ян. Передумови утворення Давньоруської держави

Господарство східних слов'ян

Слов'яни - одна з найчисленніших груп давньо-європейського населення. Час її виділення з індоєвропейської спільноти ще недостатньо з'ясований, хоча цьому питанню, як і пошукам слов'янської прабатьківщини, присвячена велика кількість літератури.

В писемних джерелах початку нашої ери слов'яни згадуються під назвою "венеди". Вперше таке найменування було вжито римським письменником, ученим і державним діячем І ст. Плінієм Старшим.

Дані про слов'янські племена Східної Європи у II - V ст. містяться у писемних джерелах більш пізнього періоду. Як свідчать історики VI ст. (Про-копій Кесарійський - візантійський історик, Іордан - готський історик та ін.), анти - східна частина слов'ян-венедів - проживали між Дніпром і Дністром, і на схід від Дніпра.

Природно-кліматичні умови сприяли формуванню розвинутого господарства слов'ян:

  • повноводні ріки,
  • родючі ґрунти,
  • густі ліси, заселені різноманітною звіриною і птицею,
  • помірно рівний клімат.

Такі умови відіграли помітну роль в розвитку економіки стародавніх слов'ян.

Археологічні розвідки поселень говорять про те, що основним заняттям східних слов'ян в II-V ст. було землеробство. Вони сіяли просо, жито, пшеницю, льон і інші культури. Для обробітку землі застосовувалось рало, мотика, серп, коса. Пізніше з'явився плуг із залізним лемішем.

Культура землеробства знала перелогову і підсічну форми обробітку землі. При перелоговій передбачалось використання одних і тих же ділянок на протязі декількох років, після чого вони не оброблялись приблизно 20-30 років до відновлення природної родючості. Ця система існувала в основному в степових і лісостепових районах. Підсічна система застосовувалась частіше всього в північних лісових районах, де спочатку підрубували (підсікали) дерева, а коли вони висихали, їх спалювали. Але така система вимагала великих затрат фізичної праці людей. Це було під силу тільки родовій общині.

Родова община у вигляді великої патріархальної сім'ї розміщувалась зазвичай у формі поселення, яке називалось двір (дворище, городище, печище). Це була окрема господарська одиниця з колективною власністю на землю, знаряддями і продуктом праці. Виробництво і споживання всередині родової общини було спільним. Розмір земельних ділянок визначався тим, яку територію міг освоїти кожний член роду.

Повсюдне використання плугу і перехід до орного землеробства помітно підвищили культуру землеробства і його продуктивність. Зокрема, спочатку з'явилось двопілля, а потім і трьохпілля, тобто щорічне чергування різноманітних посівних культур і парової системи. Коней розводили не тільки з військовою метою, але і як робочу тяглову силу, нарівні з волами.

Такі чинники розвитку зумовили розклад родової общини і перехід її в VI - VII ст. до сусідської, сільської общини. Це означало, що основною господарською одиницею стала окрема сім'я. При цьому обробіток землі уже можна було здійснювати невеликими колективами, які створювались за принципом сусідства, а не за принципом родини. Садиба, тварини, житло переходили в приватну власність, що зумовлювало розпад родової общини. Дворище (печище) поступається місцем поселенню під назвою село, а сама община отримала назву "вервь" ("мир").

Хоча в сільській общині основні сільськогосподарські землі іще довгий час залишались у спільній власності, вони вже поділялись на ділянки - наділи, які передавались общинникам в користування на певний час. А лісові угіддя, водойми, сінокоси і пасовища залишались у спільній власності. Іще довгий час зберігались різноманітні види робіт, виконання яких вимагало об'єднаної праці: будівництво доріг, корчування лісу і т. д.

Земельні наділи оброблялись тепер членами окремої сім'ї власними знаряддями праці, врожай також належав даній сім'ї. Таким чином, ця господарська одиниця уже не повинна була приймати участь в спільному і примусовому виробництві і розподілі продукції. Це призвело до майнового розшарування в середині сусідської общини, до появи заможної верхівки. Як правило, це були представники племінної знаті - "луччі люди", або "нарочиті мужі", що здобули собі визнання завдяки багатству, воєнним успіхам.

На останньому етапі переходу до феодалізму у східних слов'ян сформувався особливий тип відносин, який отримав назву військова демократія. В VII - VIII ст. слов'янські племена здійснили численні військові походи на Візантію, на Балкани і східні землі, вели війни проти кочівників з півдня. В цей час посилюється роль вищого воєначальника - князя, який був одночасно і верховним правителем племені або племінного союзу. Якщо на перших порах князь обирався народними зборами - віче, то з часом він став передавати свою владу в спадщину.

Князь творив своє військо, або дружину, яка, як правило, була нечисленною, але складалася із хоробрих, сильних, професійно навчених військовій справі людей. Дружинники, особисто вільні люди, заключали з князем договір про службу, а вся дружина являла собою вірних князю людей. Дружина складалася із двох частин: молодшої і старшої. Молодшу частину ("молодь") іще називали "отроками", "гридями". Старшу частину дружини називали "княжими мужами", куди входили воєначальники, що найбільше відзначилися в походах.

На перших порах дружинники утримувались і "годувались" при княжому дворі за рахунок добровільних внесків всього племені, а також за рахунок здобичі і завоювання нових земель. Поступово князь і його дружинники ставали незалежними від народних зборів. "Княжі мужі" почали присвоювати собі землі, створювати своє господарство з власними "отроками". Князь і дружина стали присвоювати собі практично необмежену владу над одноплемінниками.

Передумови утворення Давньоруської держави

Прогресивні зміни в землеробстві, перетворення родової общини в сусідську, виникнення приватної власності і пов'язана з цим самостійна господарська діяльність окремих сімей привели до майнової нерівності, появи сильної в економічному відношенні племінної знаті.

Як відомо із давніх літописів, на перших порах свого існування слов'янські племена не знали прошарків і вільні жителі користувались однаковими правами. Але поступово різні групи населення фактично стали відрізнятися між собою за багатством і соціальним станом. Представники вищих верств отримали назву "лучші", "ліпші", "старійші", "передні", "нарочиті" мужі. Найбільш високий статус серед них мали "земські бояри" ("боляре"), тобто представники місцевої племінної аристократії, нащадки древніх родових старійшин, а також купці, що жили на шляху "із варяг в греки".

Поряд з цим, до вищих соціальних верств входили і верховні дружинники - "княжі мужі", серед яких, до речі, було немало представників варягів - скандинавів, фінів, угорців і інших народів. Вони поступали на службу до князів, поступово асимілювались із слов'янами. Протягом IX - XII століть йшов процес зближення земельної і військової аристократії. Вони прибирали до рук великі земельні угіддя і ставали великими землевласниками.

В цей же час племінні вожді, старійшини вели активний наступ на общину. Вони більше не хотіли повертати до спільної власності свої угіддя, які отримали нарівні з іншими общинниками. Таким чином виникла "вотчина" ("отчина", "діди-на"), або великі господарства, що переходили в спадщину від батька до синів і являли собою повну власність даної сім'ї. З іншого боку, ці знатні люди та багаті вотчинники стали поступово приєднувати до себе земельні наділи інших общинників за борги. Вони ж часто приєднували угіддя рядових общинників не тільки за борги, але й насильницьким шляхом, змушуючи їх платити натуральні податки (данину) і виконувати певні повинності. Процес перетворення вотчинників у великих землевласників, а бідних общинників - в феодальне залежних, отримав назву "обоярювання".

Великі феодали, князі були зацікавлені в створенні певних правових норм з метою юридичного закріплення існуючих відносин. Ці правові норми могла забезпечити тільки могутня державна влада. Таким чином, різноманітні соціально-економічні відносини об'єктивно приводили спочатку до племінних союзів, а пізніше - до державного утворення.

Стародавні літописи відзначають, що поляни, древляни, волиняни й інші слов'янські племена мали державні об'єднання на чолі з князівськими династіями уже в VІ - VIII ст. Так, у полян в середній течії Дніпра княжив "рід Кия". Між князями йшла безперервна боротьба за приєднання ближніх і дальніх земель. В IX ст. на деяких територіях, що знаходились на шляху "із варяг в греки", утворилося декілька князівств, де князями були варязькі воєначальники: Рюрик у Новгороді, Аскольд і Дір в Києві, Рогволд в Полоцьку та ін.

У 822 р. сподвижник Рюрика новгородський князь Олег з військовою дружиною приплив по Дніпру до Києва і захопив там владу.

Київські князі протягом ІХ - Х ст. проводили активну політику, спрямовану на підкорення і приєднання слов'янських земель своїй владі. Це призвело до того, що Київська Русь перетворилася в одну з наймогутніших держав середньовічної Європи. Об'єднавши під своєю владою величезну територію із слов'янськими і угро-фінськими племенами, київські князі утримували їх за допомогою військової сили, намагаючись при цьому організувати і господарське управління цими землями.

Величезне значення для початкової історії Русі мали відносини із Скандинавією і Візантією. Скандинавія мала значний вплив на становлення політичного і військового устрою, а Візантія - на розвиток господарства, торгівлі, культури, релігії.

В міру посилення Давньоруської держави і подолання племінної обмеженості все нагальнішою ставала проблема прийняття ідеології, яка змогла б підтримати процес об'єднання східних слов'ян навколо Києва. Тим більше, що язичництво уже не сприяло інтеграційним тенденціям на Русі, оскільки не містило в собі нічого спільного з процесом формування єдиної централізованої держави. Іще у 980 році великий князь Володимир здійснив спробу провести релігійну реформу, яка передбачала створення єдиного пантеону язичницьких богів, розмістивши їх в чітку систему на чолі з Перуном, але ця реформа не вдалась.

Згідно з літописом, Володимир звертався до різних релігій, вивчав їх основні принципи, але кінець кінцем зупинив свій вибір на християнстві, яке уже на той час було значно поширене в Європі. Відомо, що князівська знать в Києві уже давно була знайома з християнством. Так, княгиня Ольга іще в 950-х роках прийняла християнство, але не була в цьому підтримана своїми підлеглими. У 988 році відбулося офіційне визнання християнства як релігії - Хрещення Русі, а князь Володимир отримав ім'я "Хреститель".

Прийняття християнства мало велике значення для Русі не тільки в ідеологічному аспекті. Цей крок сприяв подальшому посиленню державності, а також посилив міжнародний авторитет Київської Русі, оскільки поставив її в ряд з цивілізованими європейськими державами. Наприклад, київські князі могли тепер брати участь в династичних європейських шлюбах. Крім того, християнство здійснило великий вплив на розвиток культури.


06.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!