Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Кембриджська школа. Становлення неокласичної традиції. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Кембриджська школа. Становлення неокласичної традиції. Реферат

У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембриджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842-1924)

Кембриджська школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний. Наукові заслуги А. Маршалла в царині економіки на Заході іноді навіть порівнюють з відкриттями Коперника в астрономії.

У своїх працях, особливо у відомій книжці "Принципи політичної економії" (1890), він намагався розробити універсальну економічну концепцію, об'єднавши різні економічні теорії. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка поєднала елементи трудової теорії вартості і "теорії граничної корисності", що збагатило науку більш глибоким аналізом взаємозв'язку виробництва й обміну на підставі функціонального методу дослідження.

А. Маршалл зборов суперечності теорії граничної корисності й теорії факторів виробництва і сконцентрував основну увагу на розробці теорії ціни. Основні його теоретичні надбання витримали іспит часом і користуються популярністю й дотепер.

А. Маршалл (слідом за Джевонсом) запропонував замість поняття "політична економія" поняття "економіко" і дав власне визначення цієї науки: політична економія, або економіко, - це наука, що вивчає людство в його повсякденному житті; вона розглядає ту частину індивідуальних або суспільних дій, котра "якнайтісніше зв'язана з придбанням і споживанням матеріальних атрибутів добробуту".

Це визначення суттєво відрізнялось від тих, що давали його попередники, які обмежували предмет політичної економії лише наукою про багатство. Маршалл, як бачимо, підходить до трактування її предмета ширше. "З одного боку, - зазначає він, - це наука про багатство, але з іншого - це наука про людину, яка відчуває на собі вплив найрізніших факторів; щодо економіки, то вона цікавиться переважно мотивами, які впливають... на поведінку людини в її економічному житті".

У центрі наукових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Суть його теорії ціни полягає в синтетичному поєднанні двох груп факторів, що впливають на ринкову ціну. З одного боку, є ціна попиту. Вона формується під впливом попиту на товар, який визначається корисністю продукту. Ця група факторів має ринкове походження. З іншого — є ціна пропозиції, яка залежить від витрат виробництва, тобто зв'язана з процесом виробництва. Середню ціну (вартість) Маршалл трактує як результат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції.

А. Маршалл був переконаний, що його теорію ціни спрямовано на пошук усіх факторів, які, на його думку, ціну визначають. Він заявляв, що оскільки ринкові ціни складаються під впливом попиту та пропозиції, це, у свою чергу, потребує виокремлювання суми факторів, від яких залежать зміни як попиту, так і пропозиції, їхнього взаємозв'язку на будь-якому ринку. Підкреслювалося, що дія як попиту, так і пропозиції щодо ціни є однаковою за умови вільної конкуренції.

Незаперечна заслуга А. Маршалла полягає також у тім, що він визначив умови, необхідні для переведення попиту в ціну. У нього граничною ціною попиту стає ціна, за яку було придбано останній куплений товар.

Аналізуючи фактори, що впливають на величину попиту на товар на ринку, він виводить головний закон попиту, який став хрестоматійним: "чим більша кількість товару, який треба продати, тим нижча має бути ціна його пропонування з тим, щоб товар знайшов покупця; або, інакше кажучи, потрібна кількість товару збільшується зі зниженням ціни і зменшується з її зростанням". А. Маршалл одним із перших зв'язав із ціною товару еластичність попиту на нього. Він склав діаграми, які показують зміни в ціні й кількості продукту для товарів з різним ступенем еластичності: від низької до високої.

У контексті співвідношення ціни й корисності він виводить поняття споживчого надлишку, під яким розуміє "додаткову суму до сплачуваної ціни, яку він (споживач) згоден виплатити замість того, щоб відмовитися від речі". Автор ілюструє це поняття такими прикладами, як сіль, сірники та інші товари, ціна яких, звичайно, нижча за ту, яку люди заплатили б перш ніж відмовитися від використання цих товарів.

Фактори виробництва, на думку Маршалла, - земля, праця, капітал і організаторські здібності - визначають ціну пропозиції. Він визнає наявність певних труднощів формування ціни пропозиції на деякі товари і фактори виробництва, які зв'язані з так званою фіксованою пропозицією. Так, земля є одним із факторів, пропозиція якого фіксована, і контролювати її, на думку Маршалла, людина не в змозі. Але елемент часу, вважає він, допомагає пояснити відмінності між фіксованою й еластичною пропозиціями.

Ринок Маршалл розглядав як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни. На ринку в процесі й під час обміну товарами пропозиція й попит перебувають у тимчасовій рівновазі. Маршалл використав ринок кукурудзи для ілюстрування того, як покупці та продавці можуть торгуватися і ціна може "перекидатися туди—сюди як воланчик". Якщо попит та пропозиція приблизно однакові, встановлюється одна ціна, якщо різні - інша. У будь-якому разі ціна тимчасово врівноважить попит і пропозицію для даного ринку на один день.

А. Маршалл розрізняв дію трьох періодів часу. Протягом короткого періоду пропозиція товару обмежується його запасом. Ціна визначається цим запасом і не відбувається змін у обсязі виробництва.

Протягом триваліших проміжків часу пропозиція залежатиме від витрат на виробництво товару. У процесі виробництва можливі підвищення його ефективності й залучення додаткових виробничих факторів.

У дуже тривалих часових масштабах ціна залежатиме від витрат на підготовку робочої сили і виготовлення обладнання, необхідного для виробництва цього товару". Це дає змогу вносити зміни у витрати на всіх стадіях виробництва. Отже, чим коротший період, тим більший вплив попиту на вартість, і навпаки - за більш тривалих періодів зростає значення витрат у вартості продукту.

Далі автор звертається до добре відомого закону заміщення, який полягає в тім, що виробники завжди, коли це можливо, замінятимуть дорогі фактори й методи виробництва дешевшими. Тому міра можливого заміщення фактора визначає його еластичність. Маршалл вважає, що застосувати цей закон можна майже в усіх сферах економічного дослідження. У сукупності з еластичністю цінового попиту й залежністю пропозиції від часу він становить макроекономічну основу діяльності власника чи розпорядника капіталу.

А. Маршалл також припускає, що сили попиту і пропозиції працюють цілком вільно і що ні з боку продавців, ні з боку покупців немає жодних спеціальних домовленостей; обом сторонам ціни відомі настільки добре, що підсумкова ціна саме і буде ціною рівноваги. Він звертає увагу на залежність ціни від граничних витрат з боку пропозиції і від граничної корисності з боку попиту; витрати на виробництво граничної одиниці товару і виторг від його продажу будуть однакові.

Поряд з теорією ціни економічне вчення А. Маршалла суттєвого значення надає теорії розподілу. Головні її моменти: кожний із факторів виробництва - земля, праця, капітал і підприємницька діяльність - також підлягають дії попиту і пропозиції. Використання факторів визначається загальними умовами попиту щодо пропозиції, виходячи з того, що кожний з них використовується тільки до моменту, коли його гранична продуктивність стане дорівнювати його граничній вартості. Кожний фактор виробництва має ціну попиту, яка встановлюється його граничною продуктивністю, і, з іншого боку, ціну пропозиції, яка встановлюється граничними витратами на нього.

Заробітна плата по відношенню до праці, процент до капіталу і рента - до землі визначаються таким самим способом. Прибуток, проте, не можна проаналізувати так однозначно, як віддачу від інших факторів виробництва. Він змінюється зі зміною цін, і його розмір визначається багатьма причинами, серед яких не останнє місце належить "природним властивостям" адміністратора або бізнесмена. Прибуток не є гарантованим доходом підприємця.

Капітал вкладається в підприємство переважно з метою "перспективи вигоди", яка приваблює вкладників до цього починання. Вкладники мають бачити ймовірність прибутку від такого вкладення, нехай навіть у довгостроковому масштабі. Необхідні або мінімальні прибутки, за Маршаллом, входять до витрат виробництва, тоді як чисті прибутки є надлишком щодо них.

А. Маршалл указував на те, що земля, праця, капітал як фактори виробництва виконують подвійну функцію. Вони й конкурують, і доповнюють один одного; часом вони стають суперниками у пошуках зайнятості, допускаючи обмежену взаємозамінність, але, з іншого боку, вони забезпечують "поля зайнятості" один одному.

Загальний національний дохід є результатом дії всіх факторів і зростає зі збільшенням пропозиції факторів. Фактори виробництва (включаючи працю) створюють справжню вартість виробництва, яку відображено в ціні їх пропозицій. Ціна попиту відображає їхню граничну продуктивність. Розроблена для пояснення формування вартості теорія стала застосовною до будь-якого фактора виробництва. Таким чином, теорія розподілу є доповненням до загальної теорії вартості. Рушійною силою економіки Маршалл вважав свободу й конкуренцію. Великого значення він надавав також грошам.

Важливим чинником організації та ефективного управління економікою, за Маршаллом, є людський капітал. Маршалл дотримувався думки, що здібності людини є так само важливі, як засоби виробництва, як і будь-який інший вид капіталу. Визнання освіти, фахової підготовки, навичок та здібностей капіталом дало йому змогу по-іншому трактувати рикардіанську динаміку капіталу, що базувалася на неухильному спаданні граничної продуктивності капіталу. Кінцевий результат, на думку Маршалла, залежить від способу застосування знань. Якщо капітал потрапить до рук обдарованих людей, то вони примножать його, якщо ні - вони його знищать.

Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної продуктивності капіталу він зв'язував із його уречевленою формою і стверджував, що ця тенденція спостерігається в тих галузях і видах виробництва, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної промисловості, в яких значну роль відіграє людина, діє закон зростання віддачі капіталу.

Цей принцип, зокрема, визначає різницю між великим і малим бізнесом. Малі підприємці домагаються економії за рахунок наближення їхнього виробництва до ринку, невеликого бухгалтерського штату, заміни праці найманих робітників власною. Великі підприємці, у свою чергу, мають переваги завдяки масштабам виробництва, спеціалізації праці тощо. У цілому, робить висновок Маршалл, ці взаємні переваги майже врівноважуються.

Аналогічний підхід застосовується і щодо використання знань (інновацій). Головна функція підприємницької діяльності, підкреслював Маршалл, - полегшити вільне здійснення великого принципу заміщення.

Внесок А. Маршалла у розвиток економічної теорії справді важко переоцінити. Його книга "Принципи політичної економії" є одним з найвизначніших творів з економічної теорії за останні сто років, і її справедливо вважають класичною.

Артур Пігу (1877-1959) - представник кембриджської економічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла. А. Пігу - автор концепції економіки добробуту. Його концепція розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут, що трактується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошовому еквіваленті.

Розвиваючи свою ідею, Пігу стверджував, що "економічні" причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а через створення й використання об'єктивного додаткового економічного добробуту, що його економісти називають національним доходом. Національний дохід, так само як економічний добробут, є частиною загального добробуту, що прямо чи опосередковано зв'язується з грошовим вираженням, є тією частиною об'єктивного доходу, що вимірюється грошима.

У книжці "Економічна теорія добробуту" (1924) Пігу розвинув принцип "найбільшого блага для найбільшої кількості людей". Найвищого рівня добробуту можна досягти більш рівномірним розподілом доходів, хоча це може негативно вплинути на нагромадження капіталу й виробничу енергію.

Виходячи з принципу спадної корисності (який поширюється й на динаміку доходу), що за ним сума задоволення потреб бідних верств населення зростає швидше, ніж зменшується сума задоволення багатих, Пігу запропонував ідею перерозподілу доходів через активну податкову політику держави. Він обґрунтував необхідність прогресивної системи податків, яка передбачає збільшення ставки оподаткування пропорційно зростанню доходу, а також запровадження значного податку на спадщину.

Він проаналізував форми державного втручання в економіку - пряму та опосередковану:

  • Перша передбачає державний контроль над цінами та обсягами випуску продукції,
  • друга - використання податків і субсидій як інструментів регулювання економіки.

Пігу вважав, що за умов вільної конкуренції достатньо опосередкованих методів, а з посиленням позицій монополій в економічному житті виникає необхідність прямого втручання держави.

Значну увагу він приділяв проблемі зайнятості населення, яку зв'язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю. Якщо номінальна зарплата скорочується повільніше, ніж падають ціни, то зростає реальна зарплата, що веде до збільшення сукупного попиту й випуску продукції.

Унаслідок цього зростає зайнятість або, як визначає Пігу, національний дохід - загальний обсяг товарів та послуг, що виготовляються в суспільстві протягом року, тобто та частка матеріального доходу суспільства, яка може бути виражена в грошах, - товари та послуги для кінцевого споживання.

Ральф Джорж Хоутрі (1879-1975), англійський економіст, представник кембриджської школи, теоретичні розробки якого дістали не тільки схвалення науковців, а й практичне застосування. Коло досліджуваних ним проблем досить широке - це міжнародна торгівля і трудові відносини; тарифи та оподаткування; гроші та економічна влада. Найбільш відомі його праці "Добра й погана торгівля" (1913), "Капітал і зайнятість" (1937).

Хоутрі розглядав економічну діяльність у тісному взаємозв'язку з політикою та етикою, владою держави, психологією. Його заслугою було твердження, що багатство й доходи розподіляються між людьми нерівномірно, а це є наслідком індивідуалістичного принципу ведення економіки. Тому Хоутрі вважав, що ідеальною є така економічна система, яка використовує здатність людини до колективної діяльності.

Економічна діяльність, говорив він, є свідомою діяльністю, і суб'єкт виходить на ринок з конкретною метою - заробити гроші. Прагнення збільшити власний капітал є визначальним фактором економічної поведінки людини, а відтак в центрі дослідження мають бути гроші. Засадним для аналізу багатства Хоутрі вважає поняття корисності.

Він поділяє споживчі блага на два класи: захисні, призначення яких полягає у компенсації психологічних і творчих втрат, зв'язаних із будь-яким видом праці, і ті, які просто дають задоволення. Для людей з високими доходами характерним є підвищений інтерес до благ другого класу, що відбиває важливий аспект існування цивілізованої людини.

Основне поняття в системі Хоутрі - це прагнення прибутку. Прибуток є наслідком торговельних здібностей, тобто здібностей реалізувати товари. Збільшення маси прибутку досягається збільшенням обороту. Це породжує потребу в оборотному капіталі, який стає важливою умовою ринкових операцій, а звідси виникає необхідність і в ринку капіталів. Оскільки найголовніша функція капіталу полягає у вирівнюванні функцій попиту і пропозиції придатних для інвестування фондів, гроші опиняються в самому центрі економічної діяльності.

Хоутрі чітко розмежовує фактори виробництва та отримані на них доходи. Дохід на капітал, за його твердженням, включає премію за ризик. Процент - це винагорода за користування капіталом.

Усю систему понять у Хоутрі пронизано ідеєю кредитно-грошової політики. Наприклад, розглядаючи проблему заробітної плати, він доводить, що грошова політика і ставлення суспільства до прагнення отримувати прибуток є основними факторами, котрі визначають як зайнятість, так і ціни.

Грошово-кредитна політика має бути гнучкою; ні надто експансіоністською, ні обмежувальною; політика високої заробітної плати має забезпечувати пропорційно більший приплив грошей і пропорційно вищі прибутки й ціни.

Політику у сфері заробітної плати і кредитно-грошову політику треба тісно зв'язувати між собою, бо тільки так можна забезпечити грошову рівновагу, стабільність заробітної плати й ціни.

Хоутрі належить пріоритет у створенні теорії, яка зв'язує споживчі доходи й витрати з економічним циклом. Кредитна система є важливою складовою його моделі, тому що саме приплив грошей з банків для задоволення потреб торговців веде до підвищення доходів. А звідси випливають доходи й витрати споживачів, включаючи чисті інвестиції. Але основного фактора, який стимулює кругообіг доходу, потрібно шукати у зростанні споживчих витрат. Це кумулятивний процес, що відбивається у зростанні рівня цін.

Хоутрі спромігся ефективно поєднати свою кількісну теорію з рухом рівня цін. Стосовно не грошових факторів він розглядає їх настільки, наскільки вони можуть спричинитися до змін у структурі капіталу. Нагромаджені багатства дорівнюють заощадженням за відповідний період. Недостатність заощаджень означає надмірне споживання і в кінцевому рахунку скорочення оборотного капіталу.

Розширення капіталу випливає зі сподівань на отримання нормального прибутку. Це процес, за допомогою якого конкуренція вирівнює прибутки в різних галузях.

Намальована Хоутрі картина дій торговців і споживачів нагадує скоріше суто торговельну економіку, а не економіку, в якій великі промислові корпорації мають достатньо власних коштів, щоб не звертатися щоразу до банків.

Економічні потрясіння в концепції Хоутрі спричиняються переважно змінами грошових потоків, а не порушеннями процесу виробництва. Вирішальні фактори Хоутрі шукає не в галузях, що виготовляють товари виробничого призначення, а в тім, як банківські процентні ставки зачіпають запаси торговців.

Внаслідок зростання грошових доходів підвищується попит на гроші, а це змушує банки збільшувати процентні ставки і тим самим припиняти бум. Спираючись на такі міркування, Хоутрі вважав, що за допомогою самих тільки грошових маніпуляцій можна поставити економічний цикл під контроль.


02.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!