Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Перебудова: наслідки та підсумки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Перебудова: наслідки та підсумки. Реферат

В березні 1985 року, після смерті К. У. Черненка, генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М. С. Горбачова, а Головою Ради Міністрів став М. І. Рижков. Розпочався новий і останній етап в історії СРСР, який отримав назву "перебудова"

Нове керівництво стало перед необхідністю зупинити розпад системи "державного соціалізму" і захистити інтереси правлячої номенклатури. З цією метою почали проводити обережні реформи всіх громадянських структур, в тому числі і економіки, оскільки глибока криза уже встигла охопити основні елементи системи.

До середини 1980-х років валовий випуск продукції в розрахунку на душу населення складав близько 37% рівня США. Приріст продуктивності праці впритул наблизився до нульової позначки. На одиницю національного прибутку в радянській економіці витрачалось в 1,52 рази більше електроенергії, палива, металу і інших ресурсів, ніж у промисловості розвинутих країн. По суті, тільки у військовостратегічній сфері великими зусиллями підтримувався паритет із США.

Слід нагадати, що на перших етапах "перебудови" в країні була поширена ілюзія відносно можливого удосконалення соціалістичної системи. Перш за все, у більшості політиків переважала стійка думка про існування соціально-економічних переваг соціалізму над іншими формами організації суспільного життя. Вважалось, що в радянській системі немає і не може бути антагоністичних суперечностей, крім "пережитків консервативного мислення". Отримала поширення також ілюзія про те, що майбутні реформи можна провести швидко і без особливих труднощів. Класичним прикладом реалізації таких ілюзій стала антиалкогольна кампанія, яка проходила в дусі відомої "червоногвардійської атаки на капітал".

Одним із перших кроків по виходу із кризового стану став курс на "прискорення соціально-економічного розвитку країни". Цей курс був спрямований на досягнення щорічного приросту національного прибутку не менше ніж на 4%. Для досягнення такого зростання національного прибутку необхідно було за п'ятирічку збільшити видобуток палива і сировини на 15%, збільшити інвестиції на 30-40%, додатково залучити у виробництво до двох мільйонів осіб. Але оскільки в країні таких ресурсів не було, то досягти мети можна було за рахунок збільшення темпів розвитку машинобудування в 1,52 рази.

В той же час прозвучав заклик "активізувати людський фактор" як важливу умову прискорення. Таким чином, Горбачов і його соратники знову використовували суб'єктивний чинник, намагаючись не зачіпати фундаментальні основи системи, зберігаючи прихильність "соціалістичному вибору".

З метою підвищення якості продукції була створена ще одна контролююча інстанція - Держприймання, яка мала право не приймати неякісну продукцію, карати матеріально тих, хто ніс відповідальність за брак.

На перших порах "перебудова" пов'язувалась з концепцією "вдосконалення господарського механізму", тобто з наданням підприємствам більшої самостійності в розвитку виробництва, оновленні продукції, матеріальному стимулюванню працівників в залежності від фінансових результатів роботи підприємства, тобто з фактичним поверненням до реформи 1965 року. Але при цьому обов'язковою залишалась одна умова: непорушність соціалістичної (державної) власності.

Власне кажучи, економічна "перебудова" розпочалась з червня 1987 року, коли було прийнято "Закон про державне підприємство", за яким керівникам і колективам державних підприємств були надані виключно широкі повноваження, зокрема, право самостійного виходу на зовнішній ринок, здійснення спільної діяльності з іноземними партнерами і ін. На практиці цей закон надавав підприємствам більшу свободу при використанні прибутку: вони могли самостійно вирішувати - направляти його на розвиток виробництва чи на підвищення заробітної плати працівникам.

Багато підприємств ішли по другому шляху, що в кінцевому підсумку мало негативні результати, оскільки в перспективі не забезпечувало зростання науково-технічного потенціалу. До того ж, закон не передбачив, що свобода повинна бути пов'язана з ринковою відповідальністю: збиткові підприємства слід закривати, а випуск продукції, яка не користується попитом, припиняти.

Було обрано "м'який" характер бюджетної політики, коли підприємство в будь-якому випадку отримувало державні кошти на покриття збитків і при цьому не прикладало зусиль для підвищення ефективності виробництва з урахуванням ринкового попиту. В результаті такої політики середній рівень заробітної плати зростав швидше, ніж ціни. За 1985-1991 роки реальна заробітна плата виросла на 51%, але купити на ці гроші було нічого, оскільки чим більшою була зарплата, тим гостріше відчувався товарний дефіцит.

В середині 1988 року було прийнято закони, за якими дозволялось відкривати приватні підприємства більше ніж за 30-ма видами виробничої діяльності. У відповідності з цими законами фактично був легалізований великий сектор "тіньової економіки".

На загальній хвилі відродження демократичних ідей по всій країні стало поширюватись робітниче самоврядування, але наприкінці 1980-х років воно пішло на спад, а влада знову перейшла в руки директорів, які пізніше, в 1990-х роках, стали великою економічною і політичною силою в країні.

Характерним явищем пізньорадянського періоду був розвиток орендних відносин, на які партійні і державні керівники покладали великі надії в розрахунку на підвищення зацікавленості працівників в результатах праці. У відповідності з Законом про оренду (квітень 1989 р.) трудовий колектив міг взяти в оренду у держави підприємство, щоб в подальшому приватизувати його шляхом викупу за досить символічну ціну.

В 1989-1991 роках загального поширення набули нові форми виробничих об'єднань - концерни, корпорації, які створювались таким чином: група державних підприємств і підрозділів галузевих міністерств утворювали певну асоціацію. Тут поєднувались інтереси галузевих, союзних і республіканських закладів та інтереси директорів підприємств. Державні заклади намагались утримати в своїх руках питання фінансування і постачання, а директори - вигідно приватизувати підприємства через так звану номенклатурну приватизацію.

В червні 1990 року була прийнята постанова Верховної Ради СРСР "Про концепцію переходу до регульованої ринкової економіки" і ряд інших документів, за якими передбачалась поступова демонополізація, децентралізація і роздержавлення власності, створення акціонерних товариств, реформування кредитної і цінової політики та системи роздрібної торгівлі обладнанням і сировиною, електроенергією, розвиток приватного підприємництва і т. д. Правда, реалізація цих законодавчих актів відкладалась на рік, оскільки уряд побоювався їх впливу на погіршення ситуації в країні.

В 1988 році стало зрозумілим, що справи в економіці не покращуються, помітно зростає ціна реформ. Одним із важливих чинників, який впливав на погіршення економічної ситуації, були надмірні військові витрати СРСР. Офіційна статистика вперто повідомляла, що на прямі військові витрати в СРСР іде не більше 7% державного бюджету, хоча всім було зрозуміло, що разом з непрямими витратами вони складають до 50% (для порівняння: 52% держбюджету СРСР витрачав на військові потреби в 1943 році, в розпал Великої Вітчизняної війни). Всі ці небачене великі військові витрати суттєво підривали економічний потенціал країни.

Виходячи із "нового політичного мислення" і змін, які відбулись на міжнародній арені, радянське керівництво здійснило ряд дій, спрямованих на зміну зовнішньої політики. Було покінчено з багаторічним поділом світу на дві протилежні системи. Поступово, починаючи з 1987 року, стали укладатись договори з США про знищення стратегічних озброєнь. У 1989 р. завершився вивід радянських військ із Афганістану. Радянське керівництво відкрито визнало безглуздою і шкідливою допомогу різним одіозним диктаторським режимам в країнах "третього світу", які виступали під соціалістичними гаслами.

Окремо слід зупинитись на становищі в сільському господарстві. М. Горбачов, як ініціатор і провідний автор Продовольчої програми, продовжував наголошувати на збільшенні інвестицій в сільське господарство. Але при цьому зовсім не обговорювалося питання про докорінний перегляд форм господарювання в цьому секторі економіки. В листопаді 1985 р. була прийнята спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про подальше вдосконалення управління агропромисловим комплексом", у відповідності з якою на землі з'явився єдиний "господар" - Агропромисловий комітет (АПК) і його багатолюдні структури управління (РАЛО, ОблАПО і т. д.). Надійшли багатомільярдні капіталовкладення із держбюджету. Так, у 1990 році за рахунок підвищення закупівельних цін, чергового списання боргів з колгоспів і радгоспів, дотацій тощо в АПК було направлено близько 100 млрд. крб.

Однак продовольча проблема все загострювалась. З 1989 року почав зростати дефіцит найбільш необхідних продуктів харчування. Було введено різноманітні регламентації на продаж не тільки продовольства, але багатьох інших товарів. В 1990 році по всій країні з'явилися картки, талони, купони, візитки, які регулювали розподіл м'яса, масла, цукру, тютюну, муки, дитячого харчування, вино-горілочних виробів і т. д. А в 1991 р. в країну почала поступати гуманітарна допомога з різних країн і міжнародних організацій. Так закінчилась реалізація Продовольчої програми.

У зв'язку з труднощами, які наростали в економіці, керівництво країни прийняло рішення (не без коливань) про реформування політичної системи СРСР, оскільки вона все частіше стала проявляти себе як чинник "механізму гальмування" реформ. Для того, щоб нейтралізувати вплив консервативної більшості у вищому партійному керівництві, М. Горбачов ініціював процеси демократизації суспільства у формі так званої "гласності". Приблизно з середини 1987 р. розпочалось контрольоване верхами пом'якшення цензури в засобах масової інформації.

Одним із етапів політичної реформи стали вибори 1989-1990 років, які пройшли на всесоюзному і республіканському рівнях і сформували нові органи влади: з'їзд народних депутатів СРСР і відповідні республіканські з'їзди, на базі яких було створено постійно діючі Верховні Ради СРСР і республік.

По всій країні посилився процес формування суспільних рухів і політичних партій ліберального, центристського, радикального напрямків, які займали в основному антикомуністичні позиції і критикували КПРС за нездатність здійснювати керівництво країною. Розпочався масовий вихід людей із партійних рядів, багато республіканських компартій заявило про свій вихід із КПРС.

В країні почали формуватись нові центри реальної влади в образі республіканських з'їздів народних депутатів. Досить швидко визріли об'єктивні передумови дистанціювання республіканських представників номенклатури від московської еліти, оскільки Центр уже не міг ефективно забезпечувати їх інтереси і підтримувати сепаратистські настрої в національних районах. Практично вся республіканська номенклатура в процесі проведення референдумів в 1990-1991 рр. заявила про своє бажання вийти із складу Радянського Союзу, для того щоб отримати статус суверенних держав, повноправних суб'єктів міжнародного права.

Уряд СРСР здійснив спробу переламати кризову ситуацію в економіці. Наприкінці 1990 р. новим главою уряду став В. С. Павлов, який представляв інтереси консервативних економічних і політичних кіл і ВПК. Для того, щоб зупинити відцентробіжні тенденції, було взято курс на жорсткі економічні заходи. Ніяких розмов про лібералізацію і приватизацію уже не було.

Влітку 1991 р.. В. Павлов поставив перед Верховною Радою вимогу про надання уряду надзвичайних повноважень з метою проведення стабілізаційного курсу в економіці і для того, щоб сконцентрувати всю владу в руках виконавчих органів. Верховна Рада СРСР не підтримала цієї вимоги.

Невдалі спроби консервативної стабілізації привели частину керівників Радянського Союзу до створення 19 серпня 1991 р. Державного Комітету з надзвичайного стану (ДКНС), що було, по суті, спробою державного перевороту. Лідери ДКНС виступили з дуже популістською і практично нереальною програмою виходу країни із кризи. 21 серпня 1991 р. путч провалився, а разом з ним - всі надії М. Горбачова на підписання нового союзного договору.

Саме з цього моменту розпочався процес фактичного розпаду СРСР як єдиної держави. В серпні 1991 р. про вихід із нього заявили прибалтійські республіки. 1 грудня в Україні відбувся референдум, на якому населення країни висловилось про свою повну незалежність.

8 грудня керівники Росії, України, Білорусії (країнспівзасновників СРСР) Б. Єльцин, Л. Кравчук і С. Шушкевич підписали так звані "Біловежські угоди" про денонсацію Союзного договору 1922 року і оголосили про створення Співдружності Незалежних Держав. 25 грудня 1991 р. М. С. Горбачов подав у відставку з поста Президента СРСР в зв'язку із зникненням даної держави.


01.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!