Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Радянська економіка у 60-90 роках: наростання кризових явищ. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Радянська економіка у 60-90 роках: наростання кризових явищ. Реферат

На початку 1980-х років, процес економічного зростання почав гальмуватись. Скоротились обсяги житлового будівництва. Витрати на охорону здоров'я складали 4% від національного прибутку (в розвинутих країнах – 10-12%). За рівнем споживання на душу населення Радянський Союз займав 77е місце в світі

Поступово із загальноприйнятого лексикону стало зникати слово "реформа", а на його місці з'явились терміни "покращання", "вдосконалення". І хоча на партійних з'їздах і пленумах продовжували звучати фрази про необхідність "органічного поєднання досягнень науково-технічної революції з перевагами соціалістичної системи господарювання", відомчий монополізм неминуче відкидав ідею науково-технічного прогресу, все більшого значення набирала інертність анти реформаторського мислення.

Як універсальний засіб розв'язання всіх соціально-економічних проблем проголошувалось підвищення керівної ролі комуністичної партії, поширення партійного контролю на всі сфери життя суспільства. У відповідності з рішеннями XXIV з'їзду КПРС (1971) в Статут партії було внесено положення про те, що правом контролю за діяльністю адміністрації, наділялись партійні організації не тільки в сфері виробництва, а й у науково-дослідних інститутах, навчальних закладах, культурно-просвітницьких установах тощо. При цьому зберігалось унікальне становище: партія всюди керує і контролює, а за помилки відповідають державні органи і керівники підприємств.

По всій країні поширилась практика організації різноманітних "починів", що була спрямована на досягнення небувалих господарських результатів типу: здати державі "6 мільйонів тонн узбекської бавовни", "1 мільйон тонн кубанського рису", "казахстанський мільярд пудів зерна" та ін. При цьому зовсім не підраховувались прямі збитки, що були пов'язані з велетенським напруженням людських ресурсів, з порушенням екології.

В цей час великих успіхів досягла так звана "тіньова економіка", яка розвивалась завдяки тотальному одержавленню господарських структур і спритного маніпулювання дефіцитом. Особливо абсурдним виглядало посилення загального дефіциту на фоні надзвичайно великих надлишків різноманітних видів сировини і матеріалів. А оскільки керівники підприємств не могли самостійно розпоряджатися надлишковими ресурсами, то за них цю справу робили підпільні ділки, які виконували ринкові функції і допомагали (але в спотвореній формі) підтримувати дієздатність радянської економіки, задовольняючи її потреби. "Тіньовий бізнес", зрощуючись з представниками партійно державного апарату в центрі і на місцях, контролював міліардні обороти коштів, які не обкладалися податком.

"Тіньова економіка" була неоднорідною за своєю структурою. Сюди можна віднести як індивідуальну трудову діяльність (кустарне виробництво, медичні послуги, побутове обслуговування населення), яка суворо заборонялась або обмежувалась, так і суто кримінальну діяльність, пов'язану з великими крадіжками товарів і сировини, махінаціями із звітністю, виготовленням на державних підприємствах неврахованої продукції та її подальший продаж через державну торгову мережу, валютні операції і т. ін. За різними оцінками, до середини 1980-х років в цій сфері економіки було зайнято приблизно 15 млн. осіб.

В ці роки керівництво країни намагалось відійти від екстенсивного розвитку економіки, але робити це вдавалось все важче. І хоча офіційно було заявлено, що країна іще в 1930-х роках пройшла стадію індустріалізації, в дійсності економіка СРСР 1960-х – 1970-х років не відрізнялась високим рівнем технічного розвитку. Як і раніше, відбувався процес переходу від до машинних методів праці до машинної техніки в усіх галузях матеріального виробництва, в той час як промислово розвинуті країни уже давно пішли вперед по шляху науково-технічного прогресу.

Зокрема, частка зайнятих важкою фізичною працею в промисловості СРСР на початку 1980-х років складала близько 40% (50 млн. осіб), в будівництві - 60%, в сільському господарстві - близько 70%.

Для немеханізованих виробництв були характерними низький рівень організації праці, порушення трудової дисципліни, пов'язані з пияцтвом, високий рівень плинності кадрів.

Для приросту кожного додаткового відсотка валового внутрішнього продукту доводилось затрачувати все більші кошти. Так, якщо в роки четвертої п'ятирічки на потреби народного господарства виділялось трохи більше третини всіх бюджетних асигнувань, то в одинадцятій п'ятирічці - уже 56%. Постійно скорочувались асигнування на соціально-культурні програми: з 37,4% в 1970 р. до 32,5% в 1985 році. Великого напруження зазнавала економіка через нестачу людських ресурсів. Постійне зниження народжуваності призводило до помітного зменшення частки населення, яка включалась в суспільне виробництво: з 12 млн. осіб в 1971-1975 роках до З млн. осіб в 1981-1985 роках.

Вартість незайнятих робочих місць на підприємствах країни досягла 12% від загальної вартості основних виробничих фондів, що являло небезпеку для нормального функціонування економіки. Причому гостра нестача робочої сили в одних регіонах країни поєднувалась з її надлишком в інших.

В країні посилилась масова міграція населення із села в місто. Якщо в 1959 році населення міст становило 47,9%, то в 1981 році - вже 63,4%. Переміщення сільської молоді у великі міста, на грандіозні "будови століття" посилило формування великого прошарку людей з маргінальною субкультурою "гуртожитку". Для цих нових міських жителів не створювалась нормальна соціальна інфраструктура, що породжувало у них почуття обділеності, неповноцінності і призводило до різноманітних анти суспільних вчинків.

Молодь дуже часто потрапляла в жорстокі умови напівкріпосної залежності від начальства через прописку, черги на житло і т. д., погоджувалась на некваліфіковану працю в шкідливих умовах. Але для керівництва підприємств це було дешевше, ніж впроваджувати у виробництво нову техніку. В даному випадку бюрократія від імені держави виступала в ролі монопольного роботодавця, тому що в її руках були зосереджені всі соціальні блага.

Однією з форм кризи в економіці, що насувалась, була практика маніпулювання інформацією, підтасовування розрахунків у проектах, звітах. І хоча десята п'ятирічка (1976-1980) була проголошена "п'ятирічкою ефективності і якості", наслідки роботи виявились дуже скромними. Структура економіки залишалась такою ж, якою вона була в 1930-1950-ті роки, тобто домінувала важка, фондомістка промисловість.

На початку 1970-х років в результаті сировинної і енергетичної кризи ціни на енергоносії на західних ринках різко зросли. Тому було прийнято рішення форсувати продаж нафти і газу на Захід. За період з 1960 по 1985 роки частка палива і сировини в радянському експорті піднялась з 16,2 до 54,4%. Прибутки від реалізації нафти і нафтопродуктів складали 176 млрд. інвалютних карбованців. Однак слід сказати, що ці величезні кошти не впливали суттєво на розвиток економіки. Затратний механізм перемелював ці гроші, які вкладались в здійснення дорогих, безперспективних і екологічно шкідливих проектів.

Також багато коштів витрачалось на утримання бюрократичного апарату, що швидко зростав. В 1985 році в країні нараховувалось біля 18 млн. управлінських працівників і чиновників різного рівня, або шоста частина всіх зайнятих. Велика частина нафтодоларів просто "проїдалась", йшла на закупку за кордоном продуктів харчування, в основному зерна, товарів народного вжитку (взуття, одяг). Величезні кошти виділялись на підтримку комуністичних партій і прорадянських режимів у різних країнах світу, на пропаганду так званих переваг соціалізму і т. д.

Однак на середину 1980-х років надходження від експлуатації нафтових родовищ стали скорочуватись, оскільки багато промислове розвинутих країн зуміли перевести свою економіку на енергозберігаючі технології, в результаті чого попит на нафту зменшився, ціни на світовому ринку почали падати, що негативно відбилось на розвитку радянської економіки.

В 1979 році була здійсненна ще одна спроба уряду О. М. Косигіна реформувати економіку, покінчити з валовими показниками. З цією метою було встановлено показник нормативне чистої продукції, за яким підприємствам повинні були зараховувати тільки новостворену вартість, не враховуючи витрат на сировину, матеріали і т. ін. Передбачалось, що це нововведення буде стимулювати впровадження нової техніки, підвищення якості продукції, змусить відмовитись від поділу продукції на вигідну і невигідну.

Але це не передбачало радикального реформування командно-адміністративної системи, а було спрямовано всього лише на її чергову модернізацію. Спроби одночасного посилення госпрозрахунку і адресного директивного планування, активізація економічних стимулів при одночасному обмеженні прав підприємств не могли забезпечити економіці серйозних позитивних результатів.

Поступово наростала ціла система блокування економічних важелів регулювання народногосподарських пропорцій, в результаті чого сформувався механізм соціально-економічного гальмування. Середньорічний обсяг виготовленої продукції в країні (в натуральному виразі) за 1979 - 1982 роки виявився на 40% меншим у порівняні з 1978 роком. Додаткові надходження енергоносіїв і сировини на експорт не дозволили подолати загальне розбалансування в господарстві країни. Гострий дефіцит, неможливість задовольнити потреби населення в найбільш необхідних товарах, відсутність стимулів праці - все це приводило до соціальної і фізичної деградації суспільства.

В листопаді 1982 року після смерті Л. І. Брежнєва генеральним секретарем ЦК КПРС став Ю. В. Андропов, чия діяльність була спрямована на масову заміну міністрів, секретарів обкомів і ЦК союзних республік і всебічного посилення дисципліни. Здавалось, що, змінюючи одних бюрократів на інших, можна буде встановити порядок. До порушників трудової дисципліни застосовувались різноманітні форми покарання: зменшення заробітної плати, позбавлення премій, зняття з черги при розподілі житла.

Заходи, спрямовані на наведення порядку і дисципліни, дали деякий економічний ефект. Згідно до офіційних даних, темпи росту економіки в 1983 році складали 4,2% (проти 3,1% в 1992 році), національний прибуток збільшився на 3,1%, промислове виробництво на 4%, виробництво сільськогосподарської продукції на 6%. Командні методи керівництва економікою допомогли досягти лише тимчасового успіху, але не сприяли стійкому розвитку економіки.

В економіці продовжували наростати негативні процеси. Промислові підприємства працювали в умовах постійної неритмічності поставок сировини і матеріалів. Особливо велика неритмічність протягом року відчувалась в будівництві. Лихоманило залізничний транспорт, потяги ходили з великим запізненням.

Як уже відзначалось, аграрний сектор Радянського Союзу традиційно забезпечував кошти для більш-менш стабільного функціонування інших галузей директивної економіки. Але в 1970х роках це джерело вичерпалось, оскільки становище в сільському господарстві було складним. Не допомагали і великі асигнування в сільське господарство, значна частина яких, до речі, за рахунок штучно завищених цін на сільськогосподарську техніку і на будівництво виробничих об'єктів на селі, тут же поверталась в казну. Інша частина асигнувань ішла в буквальному смислі в пісок: в будівництво грандіозних і малоефективних тваринницьких комплексів, в непродуману меліорацію і хімізацію ґрунтів.

Як і раніше, велику роль в забезпеченні населення продуктами харчування відігравали підсобні господарства, які займали 1% оброблюваних земель. За офіційними даними, в 1978 році в підсобних господарствах було вирощено 61% картоплі, 29% овочів, 29% м'яса і молока, 34% яєць.

В 1982 році за ініціативою секретаря ЦК КПРС по сільському господарству М. С. Горбачова була прийнята чергова амбіційна і нереальна "Продовольча програма", виконання якої проголошувалось всенародною справою.

Країна, маючи найбільші в світі чорноземи, перетворилась у великого світового імпортера зерна. Зерно купувалось в США, Канаді, Австралії, Аргентині та інших країнах. Дивовижний факт: тонна зерна, закуплена в США, була в два рази дешевшою, ніж вироблена в Радянському Союзі.

Нездатність сільського господарства прогодувати населення своєї країни вказувала не тільки на внутрішні недоліки радянської системи, але й на загальну соціально-економічну відсталість. Так, в 1920-і роки в сільському господарстві США було зайнято 2,53% працездатного населення, а в СРСР - 25%. В 1970 році один працівник радянського сільського господарства виробляв 4,5 т зерна, 320 кг м'яса й 2,8 т молока на рік, в той час як один американський робітник виробляв 54,7 т зерна, 457 кг м'яса, 11,8 т молока за рік.

К. У. Черненко, обраний генеральним секретарем ЦК КПРС в лютому 1984 р., розпочав свою діяльність також із спроб розв'язати сільськогосподарські проблеми. В жовтні 1984 року була запропонована грандіозна програма меліорації: зрошення і осушення мільйонів гектарів землі, будівництво каналів, перенесення частини витоку північних і сибірських річок, а також річки Дунай на зрошення земель в центральних і південних районах країни. При цьому не враховувались не тільки величезні матеріальні затрати для реалізації цих проектів, а й екологічні наслідки, перш за все зменшення кількості води, що впадала в Льодовитий океан, і відповідно наслідки, які звідси випливали.

На початок 1980-х років стан економіки СРСР продовжував погіршуватись. Так, щорічний приріст національного продукту країни зменшився з 9% в 1965 році до 2,6% в 1982 році, а промислове виробництво - з 7,3 до 2,8%. Продуктивність праці на середину 1970х років в радянській економіці була вдвічі меншою, ніж в США. Економіка СРСР, в цілому в 1979 році, випускала не більше 60% продукції США.

Радянська економіка була побудована таким чином, що підприємствам підвищувати продуктивність праці було просто невигідно, оскільки зростання продуктивності праці тягло за собою підвищення планових завдань і зменшення фонду заробітної плати. В результаті цього на більшості підприємств машинобудівної промисловості чисельність робітників була в 1,3-1,4 рази вищою, ніж на подібних підприємствах Заходу. Хоча точне співвідношення заробітної плати в СРСР і західних країнах визначити важко, попередні розрахунки свідчать про те, що середня заробітна плата в СРСР в 1973 році складала 168,14 дол. за місяць, в той час як у Франції - 361,64 дол., а в США - 606,51 дол.

Слід підкреслити, що наприкінці 1960-х - на початку 1970-х років відбулось деяке підвищення життєвого рівня трудящих, в тому числі і на селі, де колгоспники почали отримувати заробітну плату. Поступово середня заробітна плата сільських працівників наблизилась до середньої по країні і складала 90% від цього рівня.

Але поступово, до початку 1980-х років, цей процес почав гальмуватись. Скоротились обсяги житлового будівництва. Витрати на охорону здоров'я складали 4% від національного прибутку (в розвинутих країнах – 10-12%). За рівнем споживання на душу населення Радянський Союз займав 77е місце в світі.

Військовий бюджет Радянського Союзу в період з 1965 по 1977 рр. зростав щорічно не менше ніж на 4,5% і складав приблизно 11-13% валового національного продукту. В 1967 р. у Радянського Союзу було 570 міжконтинентальних балістичних ракет, а у США - 1054. В 1979 р. США зберегли цю кількість ракет незмінною, а Радянський Союз збільшив їх до 1409. Чисельність армії США за цей період скоротилась з 3,5 млн. до 2,06 млн. осіб, а чисельність Радянської Армії зросла з 3,68 млн. до 4,19 млн. осіб.

З метою підтримки постійного мобілізаційного характеру радянської економіки практично щорічно встановлювались чергові ювілейні дати, які необхідно було зустрічати високими трудовими досягненнями, брати на себе підвищені зобов'язання, про виконання яких оголошувалось на святкових зборах, мітингах.

Дуже помітним фактом стала публікація в травні 1982 року газетою "Правда" статті академіка В. Трапезнікова, в якій автор відкидав стереотипні погляди щодо погіршення економічної ситуації в країні - несприятливі кліматичні умови, обмеженість деяких джерел сировини, труднощі в освоєнні нових територій і т. п. В статті вперше визначено інші причини: низька ефективність жорсткого централізованого планування, відсутність матеріальних стимулів управління і т. п. Але ні Ю. В. Андропов, ні К. Ч. Черненко не спромоглися здійснити радикальне реформування економіки, бо вважали, що це може привести до ліквідації комуністичної системи. Тому вони продовжували триматись попереднього курсу.


01.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!