Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Соціально-економічне життя західних земель у першій половині 19 ст. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Соціально-економічне життя західних земель у першій половині 19 ст. Реферат

У рефераті подано відомості про особливості соціально-економічного життя Західноукраїнських земель під владою Австрії у першій половині XIX ст

Наприкінці XVIII ст. - першій половиш XIX ст. на західноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької системи, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відносини.

На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості:

  • текстильна,
  • шкіряна,
  • соляна,
  • залізорудна,
  • тютюнова,
  • лісова.

Засновувалися нові:

  • папірні,
  • гути,
  • керамічні й залізоробні підприємства,
  • ливарні заводи, особливо в Стрійській окрузі.

У Винниках та Монастирській працювали тютюнові мануфактури. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво. У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувалося 4000 діючих ґуралень. Згодом кількість їх зменшилася за рахунок концентрації й удосконалення технології виробництва. Поряд із ґуральництвом великого поширення набуло пивоваріння.

Починаючи з 20-х років XIX ст. важливим джерелом збагачення західноукраїнських поміщиків стало цукроваріння. В 1823 р. у Пужинках, неподалік Станіслава, було збудовано першу в краї цукроварню. До середини XIX ст. на західноукраїнських землях існувало 16 цукроварень.

Залізоробне виробництво краю було представлене головним чином руднями. В 1807-1811 рр. на території Східної Галичини діяло 12 залізних гут, 1825 р. - 15 (сім належали магнатам, сім - державі й одна - церкві). У 20-х роках XIX ст. у залізодобувній промисловості Галичини працювало 1400 найманих робітників. Крім цього, на допоміжних роботах (видобування і транспортування вугілля, видобування і підвіз руди, підсобні операції) широко використовувалася примусова праця панщинних селян, вуглярів, рудокопів та ін. (близько 6 тис. чол.).

Багата сировинна база західного регіону України сприяла значному розвитку солевидобувної промисловості. Це в першу чергу стосувалося Закарпаття. Тут відбувалися позитивні зміни в техніці й технології солевидобутку, зокрема, відкритий спосіб добування замінився підземним. На всіх соляних рудниках працювало близько 1200 чол., з яких 2/3 становили німецькі вільнонаймані робітники.

За обсягом виробленої продукції до найпродуктивніших підприємств цієї галузі у Східній Галичині належала солеварня у с. Стара Сіль. За 55 років (1788-1841) тут було вироблено понад 2670,8 тис. центнерів солі. Прикарпатська сіль забезпечувала господарські потреби Галичини і Буковини, вивозилась за кордон. На солеварнях краю використовувалася вільнонаймана праця (за винятком доставки дерева, вивезення солі та деяких інших допоміжних робіт).

У 50-х роках XIX ст. у різних місцях галицького Прикарпаття видобувалася нафта, яка використовувалась як колісна мазь, а також для освітлення. Працювали кілька дрібних нафтоперегінних підприємств. Але промислового значення нафта в той час ще не мала. Майже 10 тис. тонн на рік видобувалося бурого вугілля (у Довкійському та Коломийському округах).

Негативно вплинув на молоду західноукраїнську промисловість початок промислового перевороту в німецьких і чеських провінціях Австрії. Ремесло і мануфактура краю не могли витримати конкуренції виробів фабрично-заводської промисловості. Навіть цукроваріння, що виникло в 20-х роках XIX ст. і спочатку добре розвивалося, незабаром у зв'язку з бурхливим розвитком виробництва цукру в Чехії, стало другорядним.

Внаслідок антиукраїнської політики австрійського уряду та через інші причини не було введено в дію збудовану на початку 40-х років суконну фабрику в Заложцях Золочівської округи, через короткий час після відкриття були ліквідовані механічні прядильні й ткацькі підприємства в Яворові, Бродах, Заліщиках, Тленянах та ін.

Протягом першої половини XIX ст. основою економіки краю залишалось сільське господарство, головним чином землеробство. Більше половини земельних угідь належало поміщикам і казні, менше половини - селянським господарствам. Традиційно невисокий рівень агрокультури зумовлював низьку врожайність, особливо в селянських господарствах. Повільними темпами розвивалось і тваринництво.

Феодально-кріпосницьке сільське господарство західноукраїнських земель, не витримуючи конкуренції на міжнародному ринку з капіталістичним сільським господарством європейських країн, виявляло тенденцію до занепаду, яка переросла в кризу в середині 40-х років. Шукаючи виходу з кризи, поміщики вдавались до екстенсивних методів господарювання - поширювали свої володіння за рахунок селянських земель, посилювали експлуатацію селян. Лише незначна частина поміщицьких господарств еволюціонувала в капіталістичному напрямі.

Антиселянська експансія поміщиків знаходила свій вираз у поступовому збільшенні феодальних повинностей селян, насамперед панщини, яка практично відбирала у них більшу частину робочого часу. Позаекономічний примус, суцільне насильство не тільки вели до поступового розорення і деградації селянських господарств, а й підривали тим самим основи поміщицьких господарств. Усе це викликало різке загострення соціальних суперечностей на селі. Тому революція 1848 р. створила умови для скасування всіх пережитків кріпосництва.

Імператор Фердинанд І 17 квітня 1848 року видав Закон про скасування феодальних повинностей селян Галичини.

У Законі вказувалось:

  • панщинні й інші повинності скасовуються з 15 травня 1848 року;
  • існуючі сервітути (громадські володіння) - ліси, пасовища, луки, водоймища тощо, якими селяни користувалися спільно з паном, залишаються недоторканими;
  • селяни, які забажають користуватись сервітутними правами, мають давати за це відповідну плату, що буде визначатись добровільною угодою між ними і поміщиками;
  • за втрату повинностей поміщики звільняються від "опікунських обов'язків", допомоги своїм нужденним підданим, витрат на лікування селян під час епідемій та їхньої худоби на випадок епізоотії тощо.

7 вересня 1848 р. Фердинанд І підписав Указ, яким заборонялась панщина у всіх частинах імперії. Цей Указ розширював Закон від 17 квітня деякими пунктами про права селян і їхні стосунки з поміщиками. Йшлося про те, що поміщики втрачали верховну владу над селянами, котрі переставали бути їхніми підданими й оголошувалися громадянами держави.

Скасовувалася відмінність між домінікальними і рестикальними землями, оскільки і ті, й інші ставали вільною власністю. Це призвело до того, що селяни ставали власниками земельних наділів. Було відмінено право поміщиків примушувати селян купувати у них алкогольні напої. Щодо сервітутних прав, то селяни зберігали лише право випасати худобу на толоці й стерні та збирати квіти в лісі, за все інше треба було платити поміщикам.

В цілому українські селяни схвалювали закони, які значною мірою відповідали їх інтересам. Адже, крім скасування повинностей, селяни одержали 70% орних земель, а 30% - залишалося землевласникам. Хоч розміри селянських наділів були невеликими, але 70% із них все ж таки відповідали прожитковому мінімуму. Галицький селянин став не лише володарем землі й своєї долі, а й справжнім чинником політики, освіти й культури, його не можна було більше ігнорувати.

Закон від 17 квітня 1848 р. про скасування феодальних повинностей у Галичині спеціальним актом влітку 1848 р. було поширено й на Буковину. Більшість Буковинських селян, за винятком халупників, одержали землю від 2 до 10 моргів.

Селянська реформа 1848 року, яку був змушений провести австрійський уряд, завдала великого удару середньовічним пережиткам у господарстві й побуті селянина і впевнено торувала шлях до розвитку і утвердження капіталістичних відносин.

Отже, основним змістом соціально-економічного розвитку України першої половини XIX ст. був розклад феодально-кріпосницької системи і формування в її надрах нового суспільного укладу. В сільському господарстві це проявилося у спрямованості поміщицьких і заможних селянських господарств на виробництво продукції на продаж. Крім того, свій зв'язок із ринком вони закріплюють організацією переробки сільськогосподарської сировини, тобто засновують промислові підприємства.

Проте капіталістичні зрушення в сільському господарстві до 1861 р. були ще слабкими. Основною сферою, де формувався новий спосіб виробництва, була промисловість. З кінця XVIII ст. на базі розвитку дрібнотоварного виробництва виникає капіталістична мануфактура, а згодом і фабрика. Провідну роль у промисловому виробництві відігравали купецькі капітали.

Товарно-грошові відносини, які проникали в усі сфери виробництва, до певного часу лише стримували розвиток кріпосного господарства. Згодом товарне виробництво починає підривати підвалини кріпосницької системи.

На цій основі загострюються соціальні суперечності, які з особливою силою проявилися в кінці 50-х - на початку 60-х років. Перед країною постала нагальна потреба у відміні кріпосницької системи, що дедалі більше гальмувала економічний прогрес.

Аграрна реформа в Австрії відкривала шлях до розвитку капіталізму і формуванню буржуазного суспільства на західноукраїнських землях.


01.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!