Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Марксизм: матеріальні передумови і основні принципи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Марксизм: матеріальні передумови і основні принципи. Реферат

Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії. Теорія доданої вартості. Доходи. Теорія капіталу. Відтворення

Серед ключових питань методології історії науки особливе місце належить проблемі вироблення теоретико-методологічного підходу до вивчення реального процесу руху наукового знання, з'ясування загальних закономірностей і специфіки функціонування та прогресу науки, зокрема економічної теорії. У найзагальнішому вигляді ця проблема отримує розв'язання в моделях розвитку науки.

Протягом другої половини XIX-XX ст. наука збагатилася низкою таких моделей. Серед них особливе місце належить концепції розвитку політичної економії, яка розвивалася на основі вчення К. Маркса. Її ключові положення історичність форм суспільного виробництва, суспільні суперечності, класова боротьба, класові інтереси, криза, класична і "вульгарна" політекономія несуть на собі відбиток основних ідей економічного вчення К. Маркса.

Сутність Марксової концепції така: "Розвиток політичної економії і породженої нею самою антитези іде в ногу з реальним розвитком властивих капіталістичному виробництву суспільних суперечностей і класової боротьби".

Характерною ознакою буржуазної політичної економії, за К. Марксом, є її позаісторизм та метафізика; розгляд підприємницького ладу, можливості розвитку якого в соціальне орієнтованому напрямі він не розрізняв, не як історично минущого ступеня розвитку, а, навпаки, як абсолютної, кінцевої форми суспільного виробництва. Безпосередньо звідси вчений робив висновок, що "вона може лишатися науковою лише до того часу, поки класова боротьба перебуває в прихованому стані або виявляється лише в одиничних проявах".

Отже, науковий аналіз економічних явищ та процесів у межах буржуазного, тобто підприємницького, кругозору ставився в нерозривний зв'язок із загостренням класової боротьби, зміною становища в системі підприємництва різних класів та соціальних груп. Конкретним моментом кризи наукової (класичної) політекономії К. Маркс вважав 1830 р., пов'язуючи його із завоюванням буржуазією у Франції і Великобританії політичної влади.

Починаючи з цього моменту, класова боротьба, практична і теоретична, набирає все більш яскраво виражених і загрозливих форм. Водночас, на думку К. Маркса, настала смертна година для наукової буржуазної політичної економії. Йшлося уже не про те, правильна чи неправильна та чи інша теорема, а про те, корисна вона для капіталу чи шкідлива, зручна чи не зручна. Неупереджене дослідження поступається місцем перед сутичками найманих писак, безсторонні наукові досліди замінюються упередженою, догідливою апологетикою. Отже, класичну школу замінила вульгарна буржуазна політекономія. Одночасно формується антитеза останній пролетарська політична економія.

У концепції К. Маркса історично вихідними моментом і теоретичною основою виникнення вульгарної буржуазної політекономії була класична школа. Таке парадоксальне, на перший погляд, положення пояснюється тим, що класичній школі, згідно з вченням К. Маркса, властива двоїстість переплетіння наукових і вульгарних (ненаукових) елементів в її методології та теорії. Така двоїстість пронизує класичну економічну теорію з самого початку її існування.

Однак своєрідна кристалізація вульгарних елементів в особливий вид економічної теорії відбувається лише на певному історичному етапі розвитку. "Тільки після того як політична економія досягла певного ступеня розвитку і вилилась у сталі форми, тобто після А. Сміта, наголошував К. Маркс, від неї відділяється як окремий вид політичної економії той її елемент, що є лише відображенням зовнішності явища, як уявлення про нього відділяється її вульгарний елемент". Класична політекономія, за словами К. Маркса, досліджувала внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва. На противагу їй вульгарній політекономії іманентне властиві розгляд лише зовнішніх, поверхових явищ конкуренції, затушовування суперечностей підприємницького виробництва, його апологетика тощо.

Отже, для К. Маркса та його ортодоксальних прибічників посткласична економічна теорія це вульгарна (неовульгарна) теорія, синонім ненауковості, примітивно поверхової описовості, апріорної орієнтації на спотворення реальності. В цілому вона втілювала принципово інші, ніж класична школа, методологію, пріоритети, системи цінностей, погляди на економіку тощо.

Узагальнюючи, можна зробити висновок, що підхід К. Маркса до історії політичної економії це підхід з позиції розвитку підприємництва у буржуазній формі і загострення його суперечностей, зміни положення в суспільстві буржуазії та пролетаріату. Ортодоксальні марксисти абсолютизували Марксові положення і механічно перенесли їх на сучасність. Це класичний приклад поширеного серед прихильників марксизму прийому використання ідей свого вчителя, висунутих для конкретно-історичних умов, поза системою просторово-часових координат.

Марксова теза про кризу класичної політекономії була догматично сприйнята як констатація кризи буржуазної політекономії взагалі. На сторінках ортодоксальної марксистської літератури надовго запанувало сумнівне поняття "перманентної кризи" посткласичної економічної думки Заходу.

Відкидання ортодоксальним марксизмом науковості плюралістичної економічної думки має своє підґрунтя. Людина, як відомо, є біосоціальною істотою. Виходячи з ще зовсім короткого порівняно з розвитком життя на Землі строку людської цивілізації (приблизно 10 тис. років), у відносинах величезної більшості людства превалюють біологічні основи. Проте ортодоксальний марксизм, виступаючи з месіанських (від давньоєвр. месія спаситель), рятівних засад, сконцентрував увагу саме на соціальних відносинах людей, насамперед економічних.

Ортодоксальний марксизм визначає свою теоретичну побудову, в тому числі соціально-економічного розвитку, як єдиний шлях розвитку до соціального буття людини, відкидаючи плюралістичні концепції як вузько класові, що відображають інтереси невеликої меншини, і тупикові. Звідси непримиримість і нетерпимість до інших теорій розвитку відносин між людьми, зокрема економічних.

Відношення до Марксової концепції розвитку політичної економії в світовій економічній науці ніколи не було однозначним. Представники немарксистської економічної думки критично розцінюють розглянуту тут концепцію. Типові прийоми критики містять роботи багатьох західних істориків економічної думки (Й. Шумпетера, М. Блауга та ін.).

В економічній літературі колишніх країн командно-адміністративної системи Марксова концепція безроздільно панувала до кінця 80х років. Вона обумовила однобічний, конфронтаційний, зверхній характер відношення ортодоксальних марксистів до економічної думки Заходу. Все це призвело до свідомої самоізоляції марксистської теорії від світової, обмежило наукове вивчення немарксистських концепцій зарозумілим "викриттям" їх, завдало величезної шкоди розвитку економічної науки в колишньому СРСР та інших командно-адміністративних країнах.

Принциповою спробою модернізувати Марксову концепцію була теза про дві функції сучасної буржуазної політекономії ідеологічну та практичну. Якщо в колишньому СРСР лише наприкінці 80х років розпочався обережний перегляд тоталітарного напряму марксистської концепції розвитку економічної теорії в цілому, то в Китаї, Чехословаччині, Польщі, Угорщині, а також в середовищі компартій європейських та інших країн він розпочався значно раніше.

Вчені дійшли важливого висновку: аналіз сутнісних відносин (які також знаходяться в процесі трансформації) не вичерпує предмета економічної теорії. Він має містити також дослідження поверхових, але реальних і важливих відносин, взаємозв'язків (зокрема, господарського механізму та його ефективності). На цій підставі було критично подолано положення про "вульгарно апологетичний" характер сучасної економічної теорії Заходу, її "перманентну кризу".

На противагу самоізоляції економічної думки в колишніх командно-адміністративних країнах прийшло усвідомлення необхідності критичного переосмислення та реінтеграції її в світову, глибокого вивчення сучасної західної теорії.

Як відомо, трьома джерелами марксизму в цілому були класична німецька філософія, класична англійська політична економія та французький утопічний соціалізм. Щодо діалектики класичної німецької філософії, то вона загалом вписалась в марксистську теорію. Проте класична англійська політична економія з її ринковими, приватнопідприємницькими засадами не могла бути поєднана в практичному житті з французьким утопічним соціалізмом, з його соціальною і економічною справедливістю, рівністю, заснованими на суспільній власності, тощо. Практика, яка є критерієм істини, на прикладі розвитку країн командно-адміністративної системи довела це. Утопія залишилась тим, чим вона й має бути нереальною, місцем, якого не існує в умовах сучасного етапу розвитку людської цивілізації. Без реального ринкового господарства губився особистий інтерес людини до напруженої праці.

Щодо Марксової економічної теорії, то вона потребує сьогодні не бездумного відкидання, а розвитку відповідно до сучасних умов людської цивілізації зі збереженням позитивних її засад (виділення дослідження економічних відносин у зв'язку з соціальними, ідея соціальної спрямованості економічної теорії на захист інтересів людей праці, системність аналізу, аналітичний пошук з поєднанням історичного і логічного, наукової абстракції і соціального експерименту і багато інших) як однієї з плюралістичних концепцій, що спрямована на соціальне буття людини.

Тим більше, що сьогодення яскраво свідчить про необхідність використання різноманітних підходів як в економіці, так і в духовному світі людини в цілому. Про це свідчить навіть приклад взаємодії релігійних конфесій. Так, раніше непримиримі конфесії християнства знаходять точки співвідношення між собою та іншими релігійними напрямами, в тому числі іудаїзмом, мусульманством тощо. Водночас посилюються також фундаменталізм, ортодоксальність в цих конфесіях, які намагаються доводити протиріччя до антагонізму.

Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії

1. Історичні умови зародження і початок формування марксистської політичної економії в 40-50 р. р. XX ст.

2. Розробка К. Марксом і Ф. Енгельсом економічної теорії капіталізму:

  • теорія додаткової вартості;
  • теорія капіталу;
  • доходи (заробітна плата, прибуток, рента);
  • теорія відновлення.

У формуванні марксизму важливу роль відіграв промисловий переворот в Англії, який розпочався у 70-х роках XVIII ст.

Виникнення машинної індустрії свідчило про завершення формування матеріально-технічної бази капіталізму. Англійська фабрична система викликала зростання продуктивних сил та прогрес капіталізму, зростала продуктивність праці. Разом із зростанням продуктивності праці, зростала її інтенсивність, розширювались межі робочого дня.

Економічні кризи надвиробництва, які свідчили про певну неспроможність конкурентного механізму саморегулювання, потрясали ринкову економіку, викликаючи масове безробіття. Саме ці моменти викликали увагу фундаторів марксизму.

Соціальною базою революційних змін марксизм визнавав пролетаріат - робочий клас, який зростав разом із зростанням машинного виробництва.

Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс фундатори марксистського вчення.

Основні методологічні принципи марксистського економічного вчення, це:

  • діалектичний матеріалізм,
  • історизм,
  • аналіз внутрішніх суперечностей економічних явищ і процесів.

Праці К. Маркса та Ф. Енгельса "Злиденність філософії" (1847), "Наймана праця і капітал" (1849), "Економічні рукописи 18571858р. р.".

У вступі К. Маркс здійснив глибокий аналіз виробництва та його впливу на розподіл, обмін та споживання. "Критика політичної економії" (18641865р. р.) К. Маркс 40 років працював над працею "Капітал", яку йому не вдалось закінчити. Головні проблеми "Капіталу" К. Маркса теорія доданої вартості.

Теорія доданої вартості

Робітник продає на ринку не працю, а робочу сипу сукупність фізичних та інтелектуальних сил, що використовуються у виробництві товару. Робоча сила є специфічним товаром. Ідо має споживчу вартість (здатність до продуктивної праці) та мінову вартість (сума життєвих засобів, необхідних для утримання робітника та його сім’ї).

Підприємець купує робочу силу заради споживчої вартості і повністю оплачує її вартість. Але робітник працює значно більше часу, ніж необхідно для створення вартості його робочої сили. Весь результат праці за рамками необхідного робочого часу на створення вартості робочої сили становить додану вартість.

Розрізняє абсолютну та відносну форми доданої вартості.

Доходи

Заробітна плата грошове вираження вартості товару робочої сили.

Прибуток форма доданої вартості, яка виступає у трьох функціональних різновидах:

  • промисловий прибуток;
  • торговий прибуток;
  • позичковий відсоток.

Рента - форма доданої вартості у землеробстві. Виступає як:

  • а) абсолютна рента (пов’язана з наявністю монополії приватної власності на землю);
  • б) диференційна рента (пов’язана з різною якістю і продуктивністю земельних ділянок).

Теорія капіталу

1. Капітал це вартість, що створює додану вартість. Само зростаюча вартість. Виступає утрьох функціональних формах:

  • а) промисловий;
  • б) торговий;
  • в) позичковий.

2. Ділить капітал на:

  • а) основний та частина капіталу, яка постійно знаходиться у виробництві і переносить свою вартість на створений продукт частинами;
  • б) обіговий та частіш капіталу, яка використовується у виробництві раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт;
  • в) постійний (с) та чистіша капіталу, що витрачається купівлю засобів виробництва;
  • г) змінний (v) та частіша капіталу, яка витрачається на робочу силу. Виводить залежність між постійним та змінним капіталом і називає її органічною будовою капіталу (с/v).

Відтворення

У суспільстві весь обсяг виробленої продукції в матеріальному виробництві називає сукупним суспільним продуктом і вважає, що його формують два підрозділи виробництво засобів виробництва (І) і виробництво предметів споживання (II).

Для безперервного процесу відтворення в суспільстві повинні дотримуватись наступних умов:

а) для простого виробництва:

І (v+m) =ІІс ,

І (v+m) + П (v+m) = II (c+v+m) I (c+v+m) =Ic+IIc.

б) для розширеного виробництва:

І (v+m) >ІІс ,

І (v+m) + П (v+m) > ІІ (с+v+m),

I (с+v+m) >Іс+IІс.

Але в реальному житті ці пропорції можуть суттєво порушуватись. Бажання підприємців одержувати все більші прибутки приводить до масового оновлення основного капіталу, до розширення виробництва. За рахунок уведення в дію нових машин і обладнання зростає органічна будова капіталу (с/v).

Виробництво зростає більш швидкими темпами, ніж попит населення. Отже, виникають кризи надвиробництва.

Теорія соціально-економічного устрою суспільства. Розвиток марксизму наприкінці XIX століття проходить трьома напрямками:

  • Розповсюдження ідей марксизму, пропаганда та подальший розвиток його теоретичних концепцій з урахуванням нових історичних умов.
  • Розробка ідеї революційного перевороту та побудови нового суспільства.
  • Аналіз закономірностей еволюційного розвитку суспільства.

М. Зібер (1844-1888)

Доцент Київського університету. Давид Рікардо та Карл Маркс в їх суспільно-економічних поглядах (1885р.).

Аналізує основні проблеми "Капіталу", доводить зв’язок між англійською класичною політекономією та марксизмом, критикує теорії граничної корисності.

Здійснює спробу застосування ідей "Капіталу" до аналізу умов російської дійсності і виділяє наявність капіталістичних відносин в сільському господарстві Росії.

Пропагандує основи теоретичної системи марксизму, не визнаючи її революційної сторони.

І. Плеханов (1856-1918)

Революційний діяч, засновник групи "Визволення праці", яка була першою російською соціал-демократичною організацією. "Наші розбіжності" (1885 р.).

Досліджує проблеми взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, товарного виробництва, відтворення і намагається довести наявність капіталістичного розвитку в Росії.

Проводить критичний аналіз концепцій представників пізньої класичної політекономії.

Пропагує марксистську теорію наукового соціалізму, аналізує економічні передумови соціалістичної революції.

В. Ленін (1870-1924)

Політичний і революційний діяч, засновник комуністичної партії. Розвиток капіталізму в Росії" (1899 р.).

Досліджує на основі марксистської методології розвиток капіталізму в Росії, проблеми капіталу, відтворення суспільного продукту і формує закон про переважне зростання виробництва, засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання.

Аналізує імперіалізм як особливу стадію економічного розвитку і виділяє його основні риси.

Розробляє теорію соціалістичного устрою економічного життя суспільства.

Е. Бернштейн (1850-1932)

"Проблеми соціології"

1. Формує свою теорію в умовах становлення і розвитку монополістичних тенденцій, акціонерних товариств і зростання рівня добробуту робітничого класу. Вважає, що економічна теорія Маркса повинна підлягти ревізії, аби відповідати новим умовам економічного розвитку. Започатковує такий напрямок економічної теорії марксизму як ревізіонізм.

2. Вважає, що теорія вартості Маркса не завершена потрібне її поєднання з теорією граничної корисності. На цій основі виводить категорії: "економічної вартості", яка відображає корисність, і "вартості витрат", яка відображає витрати праці.

3. Зростання акціонерних товариств розглядає як тенденцію до де централізації і демократизації капіталу.

4. Намагається довести, що трести і картелі за широкого використання кредитної системи здатні забезпечити регулювання стихійного економічного розвитку.

К. Каутський (1854-1938)

"Соціальна революція".

1. Зосереджує увагу на дослідженні імперіалізму, під яким розуміє колоніальну політику, що виникає внаслідок нерівномірності розвитку промисловості і сільського господарства і викликає необхідність захвату нових джерел сировини та продуктів.

2. Формує теорію ультраімперіалізму як об’єднану політику картелей, що розповсюджується на світове господарство і знищує національні суперечності.

Р. Гільфердінг (1877-1941)

"Фінансовий капітал".

1. Аналізує процес формування фіктивного капіталу, фондових бірж та роль останніх як ринку фінансового капіталу.

2. Вводить категорію "фінансовий капітал", яка відображає процес мобілізації і концентрації банківського капіталу та його зрощення з промисловим.

3. Формує основні риси імперіалізму:

  • а) фінансовий капітал;
  • б) колоніалізм.

У 20-30 роки XX століття в СРСР ідеї марксизму розвивали такі видатні економісти, як Л. Чаянов, М. Кондратьєв, М. Туган-Барановський, А. Богданов, М. Бухарін, С. Струмілін, В. Базаров, Г. Крижановський.

Їх ідеї охоплювали широке коло питань щодо сутності перехідного періоду, шляхів розвитку селянських господарств, плану та ринку, методів планування і регулювання ринкової кон’юнктури, ціноутворення і кредиту тощо.

У період застою в радянській марксистській економічній думці формується догматичний напрямок марксизму, позбавлений творчого розвитку економічних ідей К. Маркса. Проте, незважаючи на всі протидії консервативних сил, в рамках економіко-математичних досліджень:

  • Розробляються методи системного аналізу соціально-економічних процесів.
  • Обґрунтовуються рекомендації щодо удосконалення організаційних структур управління, принципів раціонального ведення господарства на основі нових методів аналізу і принципу оптимальності.

Леонід Віталійович Канторопич (1912-1986)

Радянський економіст і математик, професор, лауреат Нобелівської премії

1975 р. "Економічний розрахунок найкращого використання ресурсів" (1942).

1. Вводить в економічну науку категорію моделі лінійного програмування в цілях розробки оптимального підходу в процесі використання ресурсів.

2. Уперше побудував статистичну і динамічну моделі поточного перспективного планування використання економічних ресурсів на основі нових математичних підходів в галузі системної побудови економічних показників, які застосовуються під час аналізу ціноутворення, ефективності капіталовкладень.

Наприкінці XX століття в умовах, коли зростає рівень життя основної маси населення, існує соціальна, економічна і політична стабільність у більшості країн світу, марксизм не відмовляється від аналізу суперечностей капіталізму як системи і досліджує шляхи трансформації до альтернативних типів суспільства.

Сучасний марксизм формує два напрямки економічної теорії:

  • Радикальна політекономія.
  • Соціал-демократичні теорії.

Радикальна політекономія. Розвиває теорію економічної експлуатації робітників і економічної стагнації суспільства. Зосереджує увагу на соціально-економічних проблемах, таких як взаємовідносини між споживачами і виробниками, наростання суперечностей між ними. (Поль Баран, Поль Суїзі, Шарль Беттельхейм, Ернст Мандел). Аналізує соціально-економічні проблеми впливу людини на зовнішнє середовище, відчуження від процесу праці, дегуманізацію (Чарльз Райт Міллс, Герберт Макрузе, Еріх Фромм).


01.10.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!