Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Стан українського господарства у другій половині XIX ст. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Стан українського господарства у другій половині XIX ст. Реферат

У рефераті подано відомості про промисловий переворот і його вплив на національну структуру суспільства в Україні

Розклад натурального господарства у пореформений період створював ринок збуту для капіталістичного виробництва. Вже в другій половині 60-х років починається швидке зростання фабрично-заводської промисловості. В основних галузях народного господарства починають переважати парові машини і різноманітна техніка - механічні станки, обладнання, механізми, перш за все в обробній промисловості.

Однією з найрозвинутіших галузей української промисловості стає цукроваріння. Його питома вага у всеросійському виробництві цукру в 1852-1885 рр. досягла 87,8%. Україна стала основним постачальником цукру для всієї імперії. Машинна індустрія в цукровій промисловості України сформувалася в основному на базі великих вотчинних мануфактур шляхом заміни ручної техніки в усіх основних операціях системою машин, а примусової праці кріпосних селян - працею вільнонайманих робітників.

Початок капіталістичної індустріалізації характеризувався прямим втручанням держави в економіку, зокрема у формі фінансування залізничного будівництва, прямої підтримки галузей, що мали загальноросійське значення (металургія, машинобудування). Інтенсивне залізничне будівництво 70-80-х років сприяло розширенню внутрішнього ринку для фабричної промисловості; розвиткові нових галузей - рейкопрокатного виробництва, транспортного машинобудування.

Селянська реформа сприяла появі дешевої робочої сили, що спричинило до надзвичайно високої норми її експлуатації. Це приваблювало до країни іноземні капітали, до того ж царизм поширював різні форми державної підтримки й на закордонних підприємців. Іноземний капітал брав участь у розвиткові великої машинної індустрії шляхом скуповування акцій російських компаній, фінансування вітчизняних підприємств тощо.

Своєрідністю економічного розвитку України у післяреформенний період був двобічний розвиток капіталізму - вшир і вглиб - за умов здійснення так званої "внутрішньої колонізації", швидкого зростання населення степової смуги за рахунок еміграції, викликаної розвитком великої промисловості Півдня та капіталізацією сільського господарства. Характерним для перших пореформених десятиліть було існування поряд з великими фабриками, заводами, копальнями дрібних закладів і мануфактур, зокрема у харчовій та обробній промисловості.

Вже у 60-х - на початку 80-х років відбулися зміни у структурі промисловості України: ґуральництво, суконна та інші колись високорозвинені галузі поміщицької промисловості займають другорядні позиції або занепадають і ліквідовуються, натомість зростає вага добувної промисловості (кам'яне вугілля), посилено розвиваються металургія, машинобудування.

60 -80-ті роки XIX ст., - це час інтенсивного залізничного будівництва, розвитку річкового і морського пароплавства, загалом - розгортання в країні промислового перевороту, суть якого полягала у витіснені ручної праці машинною.

Щодо металообробної та машинобудівної промисловості, то найбільшими районами її розвитку на Україні були Херсонська, Харківська, Катеринославська і Київська губернії. Потужними на той час підприємствами були Луганський казенний завод, "Арсенал" у Києві, завод Бобринських у Смілі, завод Яхненків і Симирненка в Городищі, завод Російського товариства пароплавства і торгівлі в Одесі. На початку 70-х років англійський капіталіст Дж. Хьюз (Юз) збудував у Донецькому басейні великий металургійний завод.

З кінця 60-х років розпочалося інтенсивне піднесення вугільної промисловості Донбасу. Через швидкий розвиток металургії та будівництва залізниць у Донецькому краю сталася справжня підприємницька лихоманка. Вітчизняні й іноземні капіталісти намагалися у всякий спосіб захопити родовища вугілля і будувати шахти. Особливого розмаху капіталістичне підприємництво набуло у зв'язку з будівництвом залізниць, що перетинали Південь України: Курсько-Харківсько-Азовської, Лозово-Севастопольської та Донецької.

У 60-80-ті роки Україна стає головним центром харчової промисловості Росії. Розвинутими галузями були цукрова, спиртогорілчана і мукомольна. Районами цукроваріння всеросійського значення були Київщина і Поділля.

У 80-ті - на початку 90-х років завершився технічний переворот у традиційних галузях промисловості України - харчовій та легкій. На цукроварнях були впроваджені системи машин, різко зросла середня продуктивність цукроварні та загальне виробництво цукру. На початку 90-х років на Правобережжі та Харківщині діяло понад 150 цукроварних заводів, які виробляли близько 21 млн. пудів цукру (85% загальноросійського виробництва).

Головним районом капіталістичної мукомольної промисловості був Південь України. На Правобережжі та Лівобережжі центрами мукомольного виробництва стають Київ, Кременчук, Харків. Цукрове, мукомольне, спиртогорілчане виробництво України перетворилися на галузі великої капіталістичної промисловості всеросійського значення. Серед галузей по переробці тваринної сировини продовжувала розвиватися шкіряна.

Тривав швидкий розвиток кам'яновугільної промисловості Донбасу. Добування вугілля тут зросло з 6 млн. пудів у 1868 р. до 250 млн. на середину 90-х років. Донецький басейн став головною вугільною базою країни, на його частку припадало близько 70% загальноросійського вуглевидобутку. Важливе значення для розвитку металургійної промисловості мало створення на Україні власної залізорудної бази. У середині 80-х років основним районом добування руди стає Криворіжжя. Тут почав діяти ряд потужних рудників, видобуток залізної руди зріс із 6,9 млн. пудів у 1885 р. до 66,7 млн. у 1895 р.

У другій половині 80-х-на початку 90-х років на Україні було збудовано чотири великі металургійні заводи: Олександрівський Брянського товариства у Катеринославі, Дніпровський завод у Каменському, Гданцівський завод у Кривому Розі та завод Донецького товариства у Дружківці. Південь України перетворився в найпотужніший район виробництва металу: в 1895 р. залізо і сталь, що були вироблені на його заводах, складали 28,6% загального виробництва в Україні.

Тим самим, відтіснюючи Урал, Південь України перетворився в основну вугільно-металургійну базу країни. Швидке піднесення Півдня здійснювалося завдяки інтенсивному припливу капіталів (зокрема іноземних), створенню густої транспортної мережі, близькості моря, відсутності тут феодальної рутини, що забезпечувала розвиток суто капіталістичних галузей промисловості.

Протягом 80-х - на початку 90-х років бачимо швидке зростання на Україні капіталістичної машинобудівної промисловості. На середину 90-х років діяло 109 заводів (79 із яких збудовано саме в ці роки). Значна частина заводів була великими підприємствами. На початку 90-х років на Україні зосереджувалося майже 32% всіх машинобудівних заводів Росії, котрі давали близько 16% загальної російської продукції машинобудування. Україна перетворилася на головний район сільськогосподарського машинобудування. Найбільшими центрами машинобудування були Харків, Катеринослав, Київ, Одеса, Олександрівськ. Водночас його розвиток гальмувався обмеженістю власної технічної бази.

Продовжувалося інтенсивне залізничне будівництво. Залізниці на Україні створювались як складова загальноросійської мережі. Частина залізниць була збудована казною, решта - великими акціонерними товариствами за підтримки державного кредиту. На початку 90-х років на Україні діяло 9 залізничних (казенних і приватних) магістралей, загальна довжина становила 7,6 тис. верст. Виникли великі транспортні вузли - Харків, Київ, Катеринослав, Кременчук тощо.

На середину 90-х років на Україні склалися промислові райони всеросійського значення: Правобережжя - з розвинутою цукровою та іншими галузями харчової промисловості та машинобудуванням, Південь, який поділявся на Криворізько-Придніпровський район - з розвинутою залізорудною і марганцевою промисловістю, металургією і машинобудуванням, та Донбас - із розвинутою вугільною, металургійною, хімічною промисловістю. Слід ще виділити Харківський район (машинобудування, цукрова промисловість) і Одесько-Миколаївський (машинобудування, суднобудування, харчова промисловість).

У 90-ті роки в обробній промисловості України налічувалось понад 34 тис. підприємств. Отже, на цей час тут був створений основний кістяк великої капіталістичної машинної індустрії. Розвиток капіталізму призвів до утворення двох нових суспільних класів - пролетаріату і буржуазії, що було вираженням зміни суспільно-економічних відносин, які відбувались в усіх галузях народного господарства. Цей процес поширювався в межах загальних для всіх країн закономірностей. Разом з тим, формування буржуазії в різних районах, зокрема в Україні, мало свої особливості, які визначалися рівнем розвитку економіки, спеціалізацією виробництва, становищем даного району в системі всеросійського капіталізму.

Провідне становище в буржуазному класі належало великій буржуазії. В Україні на час реформи 1861 р. вона являла собою відносно чисельну групу, сформувавшись в цукровій, винокурній та деяких галузях обробної промисловості на базі нагромадження капіталу в поміщицьких господарствах. У цей період промислова буржуазія ще не набула серйозного суспільного значення.

Розвиток капіталізму в промисловості, поштовх якому дала селянська реформа 1861 р., створив ґрунт для кількісного росту промислової буржуазії, збільшення її капіталів, зміцнення економічного становища і ролі в житті суспільства. Промислова буржуазія в пореформений період поновлювалася вихідцями з різних станів - дворянства, купецтва, заможного капіталізованого селянства.

В Україні до складу промислової буржуазії входили також представники технічної інтелігенції і частково капіталісти-іноземці, які переселялися в Росію і вкладали свої капітали у важку промисловість: вугільну, металургійну, машинобудівну. Ядро торговельної буржуазії складали купці, які займалися торгівлею ще в дореформений період.

Поступовий розвиток капіталізму супроводжувався структурними змінами в класі буржуазії. Дуже велике значення в цьому процесі належало промисловому перевороту. Зростання машинної індустрії, посилення концентрації виробництва мали своїм наслідком зосередження великих промислових підприємств в руках окремих капіталістів. Промисловий переворот все більше закріплював в ролі лідера буржуазного розвитку крупний промисловий капітал, підпорядкувавши йому торговий та фінансовий капітал.

Утворення промислової буржуазії на Україні відбувалося насамперед шляхом "обуржуазнення" українських, російських, польських поміщиків (Терещенків, Головинських, Тишківських, Рутченків, Добринських, Лопухіних-Демидових), які стали на шлях капіталізації своїх господарств, перетворювалися у власників промислових підприємств, ставали членами акціонерних і пайових товариств - передусім у цукровій, спиртогорілчаній, мукомольній галузях.

Формування промислової буржуазії йшло також за рахунок вихідців з українського купецтва й міщанства - в цукровій, мукомольній, шкіряній, вугільній промисловості й пароплавстві (Яхненки і Симирненки, Пан-ченки, Стороженки); російського - в суконній, машинобудівній і металообробній промисловості, залізничному транспорті (Дегтярьови, Суботіни); єврейського - в цукровій, винокурній, мукомольній промисловості (Бродські, Горенштейни, Гальперіни). Таким чином, характерною особливістю промислової буржуазії на Україні був її багатонаціональний склад. При цьому українська національна буржуазія посідала важливі позиції в ряді провідних галузей промисловості.

Дрібна буржуазія (власники невеликих промислових закладів, ремісничих майстерень тощо) відступала на задній план, частково розорялася. Однак в Україні, як і в цілому по Росії, все ж таки зберігався значно більший, ніж в західноєвропейських країнах, дрібнобуржуазний прошарок.

В середовищі буржуазії складався прошарок буржуазної інтелігенції - адвокати, лікарі, землеміри.

Процес становлення робітничого класу нерозривно пов'язаний передусім із переходом від мануфактури до фабрики, з перемогою машинної праці над ручною. Якщо робітник на мануфактурній стадії капіталістичної промисловості ще не розірвав зв'язків з землею, то фабричні робітники зосереджувались на великих підприємствах, втрачали риси патріархальності і остаточно поривали зі своїм минулим.

Головним джерелом утворення робітничих кадрів для великої машинної індустрії було збідніле селянство. У 60-х-80-х роках, коли фабрики витісняли мануфактуру та відбувалося прискорене будівництво великих підприємств, селяни, йдучи на фабрики і заводи, вливалися до лав промислових робітників, оволодівали навичками машинної праці, набували певної технічної культури, розширювали свій кругозір. Маса робітників перетворювалася у соціальний клас - пролетаріат.

Соціальна характеристика цього класу визначалася відсутністю у нього будь-якої власності і працею по найму, тобто вимушеним продажем своєї робочої сили капіталістам при формальній свободі. У 1897 році загальне число промислових робітників України сягало близько 425 тис., причому майже половина з них зосереджувалася у важкій промисловості Катеринославської губернії. Однак промислові робітники все ще складали лише 7% робочої сили. Процес утворення робітничого класу України здійснювався нерівномірно: найбільш інтенсивно він проходив у найважливіших галузях промисловості, у великих промислових районах (Донецькому краї, Криворіжжі), на залізничному транспорті.

Активні процеси концентрації виробництва в головних галузях промисловості України в свою чергу сприяли концентрації робітників на великих підприємствах. Складна техніка таких підприємств вимагала постійних кадрів робітників, які були б обізнані з нею. Концентрація робітників на великих підприємствах була основою для формування постійних кадрів промислового пролетаріату.

Формування робітничого класу у післяреформенні роки здійснювалося за рахунок не лише місцевого населення, а й приміських селян і робітників, передусім із Центральної Росії. Швидкий розвиток індустрії на Півдні притягував сюди тисячі трудівників. Так, на шахтах Донбасу на початку 90-х років більше половини робітників були прийшлими, переважно з російських губерній. До половини робітників металургійних заводів також були вихідцями з російських і білоруських губерній, а на залізницях їх була третина.

Умови праці в промисловості України, як і в усій Російській імперії, були, за європейськими стандартами, просто жахливими. Навіть після введених урядовими законами 1890-х років поліпшень, робочі зміни нерідко тривали по 10, 12 чи 15 годин. Технічної безпеки чи медичного обслуговування практично не існувало. А платня (що майже цілком витрачалася на їжу та злиденне житло) середнього робітника на Україні становила лише малу частку того, що отримував його європейський колега.


30.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!