Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Україна на межі 19-20 століть: соціально-економічний розвиток. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Україна на межі 19-20 століть: соціально-економічний розвиток. Реферат

Економіка України, як і Росії, кінця XIX ст. - початку XX характеризувалась періодами злету і занепаду, але в цілому її розвиток відбувався по висхідній

Особливо бурхливе зростання припадає на період 1893-1899 років, перш за все в галузях важкої промисловості, де виробництво зросло у 2 рази. Швидкими темпами розвивались гірничодобувна і металургійна промисловість, машинобудування.

1900-1908 рр. можна охарактеризувати як період деякого занепаду. При цьому обсяги промислового виробництва зростали, але це відбувалось дуже нерівномірно. Зокрема, виплавка чавуну зменшилась, а видобуток вугілля зріс. Зростає кількість зайнятих робочих рук, загальний випуск промислової продукції.

В 1909-1913 рр. відбувається процес економічного зростання, який охопив практично всі галузі господарства України. Особливо швидкими темпами йшло зростання промислової продукції.

Циклічність розвитку економіки на початку XX ст. привела до посилення процесу монополізації. Відбувався процес концентрації виробництва на найбільших підприємствах. Так 75% чавуну виплавлялось на 9 металургійних заводах, на яких працювало до 80% всіх парових двигунів і робітників металургійних підприємств. В першому десятилітті XX ст. на базі цих великих підприємств створюються монополії.

В 1902 році було засновано могутній синдикат "Товариство для продажу виробів російських металургійних заводів" ("Продамет"), його акціонерний капітал становив 900 тис. крб. Спочатку тут об'єднались 14 заводів для продажу листового і широкополосного заліза, пізніше синдикат почав реалізовувати вироби прокату.

На початку століття утворились такі могутні синдикати, як "Продпаровоз" (Рада паровозобудівних заводів, 1901 р.); "Цвях" (1903 р.); "Продвагон" (1904 р.); "Продвугілля" (1904 р.), на частку якого в 1909 р. припадало 60% добутку вугілля Донбасу.

Одним із методів панування монополії початку XX ст. було стримування об'ємів виробництва і підвищення цін на продукцію. Перший синдикатний договір в системі "Продамет" сприяв підвищенню цін на залізо. Пізніше "Продамет" увів у практику виплату премій тим підприємствам, які не повністю виконували визначену їм норму виробництва продукції металургії. В 1911 р. підприємства Півдня України, що входили в "Продамет", скоротили виробництво рейок на 20%, а ціни при цьому зросли на 40%.

На рубежі двох століть значну роль в багатьох галузях господарства почав відігравати іноземний капітал. За останнє десятиліття XIX ст. об'єм іноземних інвестицій в промисловість і банківську систему Росії зріс з 214,7 до 911 млн. крб. До 96% всіх іноземних капіталів припадало на чотири європейські країни: Францію, Англію, Німеччину і Бельгію, при цьому кожна із цих країн мала свої галузеві орієнтації. Так, Франція і Бельгія проявляли особливий інтерес до металургії, машинобудування, банківської системи. Англія свої інвестиції направляла у вугільну промисловість Донбасу. На початку XX ст. частка Франції складала 31% в загальному об'ємі іноземного капіталу, Англії - 24%, Німеччини - 20%, Бельгії - 13%.

При участі європейських бізнесменів в Донбасі і Криворіжжі були побудовані металургійні заводи, що обладнувались за останнім словом техніки.

Значних успіхів було досягнуто в галузі внутрішньої і зовнішньої торгівлі: об'єм внутрішньої торгівлі Росії в 1913 р. складав 18 млрд. крб.; зовнішньоторговий обіг в 1913 р. становив 2,6 млрд. крб, що в 1,5 рази більше, ніж в 1909 році. Структура експорту традиційно складалась із сировини сільськогосподарської продукції, а імпорту - із товарів виробничого призначення: машин, обладнання, напівфабрикатів. Прибутки від продажу хліба складали 44% вартості всіх експортних надходжень в державний бюджет, а прибутки від продукції тваринництва - до 22%. Перед першою світовою війною Росія була однією з основних країн - експортерів хліба в світі. Із усього об'єму хліба, що вивозився, приблизно 30% експортувалось до Німеччини, 20% - до Англії.

Активне зовнішньоторгове сальдо сприяло посиленню державного бюджету. Крім прибутків від зовнішньої торгівлі, важливим джерелом поповнення державного бюджету були прибутки від горілчаної монополії і відкупної системи, від казенних залізниць, а також від непрямих податків.

Державні доходи збільшились з 1,4 млрд. крб. в 1897 р. до 3,1 млрд. крб. у 1912 році. Російський карбованець стає однією із основних валют світу. Загальна сума податків на одного мешканця країни була в два рази нижчою, ніж в Австро-Угорщині, Франції, Німеччині, в чотири рази нижчою, ніж в Англії.

Як і в попередні роки, велике значення мала кредитна система на чолі з Державним банком. Він зберігав золотий запас країни, здійснював грошову емісію і основні розрахункові операції. Навколо Державного банку сформувалась велика кількість акціонерних комерційних банків, основним завданням яких було фінансування всього господарства країни.

Особливе місце серед них займали банки земельного (іпотечного) кредиту, два з них були державними: Дворянський земельний і Селянський поземельний, а десять - приватні. Ці банки видавали субсидії землевласникам, виступали посередниками в процесі купівлі - продажу земельних ділянок.

Слід підкреслити, що підприємництво російської імперії початку XX ст. перебувало на стадії зростання, творення. В економіці Росії спостерігались високі темпи виробництва інвестиційних товарів - майже в два рази вищі, ніж темпи виробництва споживчих товарів. Темпи росту промислової продукції і продуктивності праці були найвищими в світі і складали в середньому 9% в рік (в період з 1880 по 1913 р.), однак за багатьма показниками економіка Російської імперії відставала від інших країн. Росія змушена була закупати за кордоном велику кількість промислового обладнання, майже половину сільськогосподарської техніки. Не дивлячись на значні темпи росту продуктивності праці, за цим показником Росія відставала від США в 10 разів.

На початку XX ст. сільське господарство України продовжувало розвиватися капіталістичним шляхом за умов збереження залишків феодалізму, передусім великого поміщицького землеволодіння. В цей період існувало чимало поміщицьких латифундій, площа яких сягала десятків тисяч десятин землі. Напередодні соціального вибуху 1905 р. в Україні налічувалося 35,2 тис. поміщицьких господарств. У маєтках площею понад 500 десятин зосереджувалося майже 9 млн. десятин землі, тобто 20% місцевого земельного фонду. На відміну від інших регіонів Російської імперії господарство було більш розвинутим. Як і всюди, сільськогосподарське виробництво в Україні розвивалося нерівномірно, циклічно: періоди піднесення змінювалися кризами, депресіями, потім знову деяким пожвавленням. Там, де пережитки кріпаччини були найбільш поширені, переважав прусський шлях еволюції землеробства. І навпаки, в місцевостях із слабкими пережитками кріпаччини переважала тенденція до американського шляху розвитку.

Масові виступи селян в революції 1905-1907 рр. змусили уряд переглянути підходи до вирішення аграрного питання в Росії. Безпосереднє здійснення аграрної реформи розпочалось згідно з указом "Про доповнення деяких постанов діючого закону, що торкається селянського землеволодіння й землекористування" від 9 листопада 1906 р., проект якого розробив О. А. Столипін.

Реформа передбачала здійснення трьох груп заходів:

  • виділення селян з общини і закріплення за ними землі у приватну власність;
  • створення хутірського та відрубного господарства;
  • переселенська політика.

Найголовніша умова - це вихід селян з общини і закріплення за ними землі у приватну власність. Указ 9 листопада 1906 р. вніс корективи в законодавство 1861 р. щодо общини і общинної власності. Якщо до 1906 р. община вважалася власником надільної землі і право користуватися нею належало всім її членам, то з 1906 р. селяни могли виділити із общини землю, якою користувалися, не рахуючись з волею общини. Земельний наділ ставав власністю окремого селянина - господаря.

Внаслідок цього на Правобережжі і в Полтавській губернії общинне землеволодіння майже зовсім зникло, а на Півдні і Харківщині воно охопило близько половини селянських дворів. Характерно, що 57% селян, котрі вийшли з общини в усій імперії і закріпили землю у приватну власність, були українські землероби.

Значне місце у проведенні аграрної реформи належало Селянському поземельному банку. У 1906-1913 рр. селяни Російської імперії одержали за сприяння Селянського банку 8 млн. 460,4 тис. десятин землі.

Важливою ланкою земельного реформування було виділення селян на хутори і відруби. На початку 1916 р. в українських селах функціонувало 440 тис. хутірських і відрубних господарств (13% загальної кількості селянських дворів). Більшість з них припадала на степові губернії: Таврійську, Херсонську, Катеринославську. Чимало хуторів і відрубів було на Правобережжі, зокрема у Волинській та Київській губерніях.

Завдяки виділенню селян з общини на хутори та відруби розширилися посівні площі в Україні та збільшилися валові збори сільськогосподарської продукції. Висока товарність господарювання в Україні дозволяла їй за обсягами продажу продукції землеробства тримати першість серед інших землеробських регіонів російської імперії. Із загального експорту пшениці, що здійснювався імперією, на Україну припадало 90%. На світовому ринку користувалася попитом така сільськогосподарська продукція, як м'ясо, олія, масло, цукор, домашня птиця, вовна тощо.

Важливою складовою частиною столипінської аграрної реформи була переселенська політика. Суть її полягала в тому, щоб задовольнити бажання тих селян, які прагнули збільшити свої земельні володіння. З боку держави переселенцям надавалася матеріальна допомога для заведення господарства на новому місці, на соціальні потреби, забезпечувалось безкоштовне медичне обслуговування. Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. За 1906-1912 рр. виїхало близько 1 млн. українських землеробів.

За роки проведення реформи було досягнуто суттєвих успіхів в розвитку аграрного сектора. Сільське господарство почало переходити до інтенсивного способу виробництва. В цей час кількість використаних мінеральних добрив збільшилась в два рази. Однак в цілому не було вирішено проблему голоду і відносного аграрного переселення. Сільське господарство залишалось в основному екстенсивним, його ефективність була низькою.

Хоча капіталізм в Росії на початку XX ст. був розвинутий значно більше, ніж у західноєвропейських країнах епохи буржуазних революцій, суто капіталістичні протиріччя тут перемежовувалися з протиріччями феодалізму і кріпацтва. Дворянство в соціально-економічному плані було неоднорідним. Дворянські господарства, які зберігали феодальні засади, розкладались, втрачали панівні економічні позиції. Частина дворянства набувала рис буржуазії, переводила на капіталістичні рейки сільськогосподарське виробництво.

Буржуазія в Росії, незважаючи на те, що вона посідала в економіці панівні висоти і фінансова залежність царату від неї зростала, політичних прав не мала і до участі у вищих органах влади і управління допущена не була. Однак класова організованість буржуазії сильно зросла.

Серед селянства на початку XX століття відбувався процес глибокої класової диференціації, в ході якої більшість селян розорялася. Становлячи 80% населення країни, селянство перебувало у найбільш безправному стані.

Важливі зміни в правове становище селянства внесла аграрна реформа П. Столипіна. В умовах України, головним чином у зв'язку з переважанням не громадської, а подвірної форми селянського землеволодіння, ця реформа була проведена скоріше, ніж у центральних районах Росії.

Умови розвитку капіталізму в Російській імперії, в тому числі в Україні, давали капіталістам можливість здійснювати більш жорстоку, порівняно з іншими капіталістичними країнами, експлуатацію. Поряд з тим, до 1913 р. по країні знизилась тривалість робочого дня з 11-12 до 9,5-10 годин. Середня заробітна плата в галузях обробної промисловості за 1904-1913 рр. виросла з 205 до 264 крб. в рік.

На початку XX століття в Галичині, Буковині та Закарпатті капіталізм переростав в монополістичну стадію. Тут діяли нафтовий, спиртовий, залізничний, цукровий та інші картелі. Провідне місце в них займав австрійський капітал. У промисловості зазначених регіонів України особливо зросло значення банківського капіталу.

На західноукраїнських землях діяла система жорстокої експлуатації. Заробітна плата була надзвичайно низькою, а умови праці робітників дуже важкими.

В цей період на західноукраїнських землях ще більше посилилась класова диференціація селянства. Розвиток капіталізму в сільському господарстві здійснювався тут прусським пі ляхом.

На початку XX століття в руках великих землевласників - поміщиків і церкви зосередилося 44% всієї земельної площі західноукраїнських земель. У той же час у сільському господарстві було зайнято 93,2% українського населення Галичини, Буковини, Закарпаття.


29.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!