Osvita.ua Вища освіта Реферати Історія економічних вчень Економічне становище провідних країн світу кінця XIX - початку XX ст. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Економічне становище провідних країн світу кінця XIX - початку XX ст. Реферат

Утвердження індустріального суспільства завершило формування на зламі XIX - XX ст. світового господарства як сукупності національних господарств, зв'язки між якими здійснювалися за допомогою зовнішньоекономічних відносин

Передумовами формування світового господарства був розвиток машинної індустрії та міжнародних засобів зв'язку, транспорту; міжнародний поділ праці призвів до наявності економічно розвинутих країн і країн з відсталою економікою; розвиток міжнародної торгівлі та утворення світового ринку.

Важливим чинником, що позначився на формуванні світового господарства, було утворення колоніальних імперій. Наприкінці XIX ст. Англія і Франція стали величезними колоніальними державами. Площа колоніальних володінь Англії 1899 р. дорівнювала 9,3 млн. кв. миль, населення Британської імперії - 309 млн. чоловік, відповідно у Франції - 9,7 млн. кв. миль і 56,4 млн. чоловік. Німеччина, Японія, США лише із середини 80-х років XIX ст. стали на шлях колоніальних загарбань.

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію окремих країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб ринку. Протягом XIX ст. Англія була "майстернею", спеціалізуючись на виробництві та продажу іншим країнам машин і устаткування. Спеціалізація визначала розвиток виробництва. Так, Німеччина посідала чільне місце у світовому виробництві сільськогосподарської техніки, залізничного устаткування, парових котлів, картоплі, спирту, цукру, виробів хімічної промисловості; Франція - текстильних машин, шовкових і суконних тканин; Англія - машин, взуття, шкіргалантереї, виробів харчової промисловості, чорних металів; Бельгія - зброї та інструменту, Австро-Угорщина - металів, цукру, хмелю. Колоніальні країни спеціалізувалися на виробництві так званих колоніальних товарів - бавовни, прянощів, кави, цукру, натурального каучуку, джуту.

Результатом міжнародного поділу праці стало формування світового ринку товарів, кредитів, валюти, послуг та ін. Невпинно зростали обсяги міжнародної торгівлі, в яку були втягнуті практично всі незалежні та колоніальні країни.

У роки промислового перевороту та індустріалізації світовий товарообмін перевищував темпи зростання виробництва. Провідну роль у світовій торгівлі відігравала Англія. Це пояснювалося наявністю у неї значної кількості товарної маси внаслідок промислового перевороту, що почався раніше, ніж в інших країнах; наявністю колоніальних володінь; індустріалізацією в Європі й США, низькою вартістю товарів, великим торговим флотом.

З 1896 р. почався перелом у світовій торгівлі. Ціни систематично зростали внаслідок монополізації виробництва і розробки золотих копалень на Алясці, в Канаді, Півдні Африки. Зменшилася питома вага Європи в світовій торгівлі. Одночасно посилилося значення американських і азіатських країн. Відбулися зміни в структурі товарообміну. Якщо для XIX ст. був характерним обмін промислових товарів на сировину і продукти харчування, то на початку XX ст. зросло значення фабрикатів у експорті всіх європейських країн і США.

Характерною ознакою зовнішньоекономічних відносин був імпорт сировини з колоніальних країн, оскільки найбільш розвинуті промислові країни, за винятком США, були мінімально забезпечені сировиною.

У світовій торгівлі сільськогосподарськими продуктами превалював аграрний протекціонізм, посилений кризою 1875-1896 рр. Лише Англія скасувала хлібні мита, що було викликано інтересами промислового капіталу. На шлях вільної торгівлі стали Бельгія і Голландія. Відбувався перелом у світових хлібних цінах, почалось їх підвищення. Різко скоротився експорт зернових культур із США, натомість посилився з Росії, Канади, Аргентини, Австрії, Румунії. Більшу роль почав відігравати експорт м'ясо-молочних продуктів та птиці.

Поряд із розвитком міжнародної торгівлі дедалі більшої ваги, починаючи з 70-х років, набирав експорт капіталу. Експорт капіталу на 2/3 - 3/4 був спрямований в колонії та залежні країни. Так, Англія 52,2% капіталу вклала в колонії та домініони, 21,9% - у залежні країни. Сферами розміщення капіталів були запізні й шосейні дороги (61,4%), торгівля (19,9%), банки та страхова справа (2,5%), видобуток сировини, чайні, кофейні плантації (9,2%).

Франція розпочала діяльність світового кредитора з шестипроцентної позики саксонському королю в 1811 р. До 70-х років XIX ст. капітали вкладали в облігації, акції промислових підприємств. З кінця XIX ст. Франція вивозила капітал у позичковій формі, тобто у вигляді державних позик і цінних паперів, віддавала в ріст під проценти. Перед першою світовою війною французькі позики розподілялися таким чином: Європа - 22 млрд. марок, у тому числі Росія - 12 млрд., (40% усіх французьких вкладень), Німеччина - 1 млрд., балканські країни - 3 млрд., Австрія - 2,5 млрд., країни Америки - 6 млрд. марок, у свої колонії - всього 10% капіталу.

Німеччина вкладала 98% капіталу, що вивозився, в освоєння джерел сировини і ринків збуту в залежних країнах (Балкани, Туреччина, Китай). США спрямували 85% капіталу для забезпечення свого панування в Новому Світі.

Важливою формою зовнішньоекономічних зв'язків були міжнародні міграційні процеси, пов'язані з переселенням європейців до Америки. З 1816 р. по 1850 р. з Європи до США емігрувало 5 млн. чоловік, а в другій половині XIX ст. -18 млн. До середини XIX ст. найінтенсивніше виїжджали з найбільш розвинутих капіталістичних країн: Великобританії, Німеччини, Франції. З кінця XIX ст. посилився потік емігрантів із країн Східної та Південної Європи і Австро-Угорщини, Італії, Росії.

Важливими економічними наслідками міжнародної міграції робочої сили були стимуляція розвитку промисловості й сільського господарства в країнах Імміграції, посилення міжнародного поділу праці, збільшення експорту товарів із цих країн і одночасно імпорту товарів у країни імміграції. Змінилася структура імпорту промислове розвинутих країн. До 80% його становили сировина та продукти харчування.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. сталися зміни у валютних відносинах між країнами. Система металевих грошей у формі біметалізму, коли роль грошей закріплювалася за золотом і сріблом, була витіснена валютною системою золотого стандарту (системою класичного монометалізму). Ця система виникла в Англії наприкінці XVIII ст. У 1871 р. вона запровадила золоту валюту, в 1877 р. - Голландія, 1879 р. - США, 1892 р. - Австрія, 1897 р. - Японія, 1898 р. - Росія. Крім золотих монет, в обігу були білонна (розмінна) монета, що виготовлялась із срібла, міді, бронзи та інших металів, паперові гроші у формі білетів державної скарбниці, банківські білети. З усієї маси грошей, що знаходилась в обігу індустріальних країн у 1885-1913 рр., 70-80% становили золоті й срібні монети.

В 1910 р. відбувається чергове загострення міжнародних відносин. Протиріччя були пов'язані з геополітичними інтересами промислове розвинутих країн в Ірані, Афганістані, на Далекому Сході, а головне - на Балканах, де зосередили свою увагу Німеччина, Англія, Франція, Австро-Угорщина, Росія.

Перша світова війна розпочалась 19 липня (1 серпня) 1914 року між двома ворогуючими блоками країн - Антантою (Англія, Франція, Росія) та Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). У війну було втягнуто 34 держави з населенням понад 1 млрд. чоловік.

Основний театр воєнних дій розгорнувся на європейському континенті, де були зосереджені центри фінансового життя, промислового виробництва. Війна набула затяжного характеру і потребувала величезних матеріальних і фінансових затрат. Виникла потреба поставити економіку на воєнні рейки. За таких умов країни, що воювали, намагалися за будь-яку ціну підірвати господарство противника.

Одним із таких засобів була економічна блокада. Оскільки на початку XX ст. сформувалася світова система господарства, то залежність економіки країни від імпорту сировини, палива, продуктів харчування була дуже велика. Тому воюючі країни великого значення надавали контролю над світовими шляхами сполучення. Найбільш вразливою щодо цього була Німеччина. В 1913 р. вона ввозила на 10,7 млрд. марок сировини і продуктів харчування. Антанта, прагнучи послабити воєнно-економічний потенціал Німеччини, оголосила їй економічну і морську блокаду. Такі дії негативно вплинули на господарство Німеччини.

З початком війни в Німеччині був утворений Воєнно-промисловий комітет, до складу якого увійшли військові, великі підприємці, фінансисти. Він узяв на себе функції обліку втрат сировини, організацію виробництва сурогатів і централізацію розподілу воєнних замовлень. Для прискорення мілітаризації господарства уряд Німеччини прийняв "програму Гінденбурга", яка передбачала нарощення воєнної продукції.

Переорієнтувавши металургійні, машинобудівні, хімічні та інші підприємства на виробництво зброї та військового спорядження, Німеччина збільшила випуск гармат з 4 тис. у 1915 р. до 22 тис. у 1918 р., снарядів з 1 млн. на місяць у 1914 р. до 11 млн. у 1918 р., кулеметів з 200 на місяць у 1914 р. до 1400 у 1917 р. Мілітаризація господарства набирала критичних меж. Виробництво зброї та воєнного спорядження на кінець війни складало 75% усієї продукції Німеччини. Скорочувалося виробництво товарів масового споживання, чавуну, сталі, кам'яного вугілля. Щоб забезпечити промисловість сировиною, уряд починає широко залучати нейтральні країни як посередників у постачанні сировини.

Негативно вплинули на стан господарства Німеччини поголовні мобілізації. Гостра потреба в кваліфікованих робітниках відчувалась упродовж усієї війни. Значних втрат зазнає сільське господарство. В 1916 р. було зібрано пшениці 66%, жита - 68%, картоплі - 45% у порівнянні з 1913 роком. Для селянських господарств була введена система продрозкладки: обов'язкове постачання державі всього врожаю, за винятком суворо обмеженої норми для особистого споживання. Скорочення власного виробництва сільськогосподарської продукції та обмеження імпорту продуктів харчування позначилися на продуктивності робітників у промисловості. У грудні 1917 р. була запроваджена загальна мілітаризація праці - було прийнято "Закон про трудову повинність" для чоловіків віком від 16 до 60 років.

Великі зміни під час війни відбулися в господарстві Великобританії. Незважаючи на великий потенціал, ця країна теж була не готова до ведення затяжної війни, тому також була змушена перебудувати економіку для потреб війни. Швидко зростала воєнна промисловість, хоч загальний обсяг виробництва зменшився. "Підводна" блокада, скорочення виробництва призвели до втрати традиційних ринків товарів та капіталів. Цим зразу ж скористалися США і Японія. Вони зайняли місце англійців у Канаді, Аргентині, Китаї, проникли в англійські колонії. Скорочення імпорту продуктів харчування стимулювало розвиток сільського господарства. Англійський уряд вжив ряд заходів щодо збільшення посівних площ.

Значних збитків у ході війни зазнало господарство Франції. її промисловість була розміщена у східних районах, які окупувала Німеччина. Ці райони напередодні війни виробляли 75% кам'яного вугілля і коксу, 81% - чавуну, 63% - сталі, 60% продукції машинобудування. Втрата важливих промислових районів активізувала роботу підприємств у центральних і південних районах Франції. Завдяки цьому деякі галузі перевершили довоєнний рівень виробництва (хімічна, гумова, електротехнічна, авіаційна і автомобільна). Але загальний обсяг промислового виробництва на кінець війни зменшився майже наполовину. Дуже скоротилося виробництво в легкій, харчовій і будівельній промисловості.

Зростало виробництво зброї та спорядження. Мобілізація населення відчутно вдарила по сільському господарству Франції. На третину скоротилися посівні площі зернових культур, зменшилося поголів'я худоби, коней.

У найбільш вигідному становищі опинилися Сполучені Штати Америки. Спочатку вони дотримувалися нейтралітету й уміло користувалися його перевагами для швидкого економічного зростання. США стали основним постачальником озброєння, продуктів харчування для воюючих країн. Уже на початку 1915 р. їм вдалося встановити контроль над ринками збуту, джерелами сировини і сферами капіталовкладень інших держав. Виконання військових замовлень зумовило зростання виробничих потужностей і зайнятості населення. Промисловість і сільське господарство отримали фактично ненаситимий ринок збуту в особі держави. Військові поставки воюючим країнам рік у рік зростали - з 1 млрд. дол. у 1914 р. до 3 млрд. дол. у 1916 році.

США були єдиною країною, яка за роки війни швидко нарощувала виробництво. Особливо це проявилося після їх вступу у війну на боці Антанти (квітень 1917 р.). Випуск промислової продукції зріс на 26%, виробництво пшениці - в 1,5 рази. США зайняли лідируюче становище в світі, перетворившись з боржника в міжнародного кредитора. Національне багатство країни збільшилося зі 192 млрд. доларів у 1914 р. до 488,7 млрд. дол. у 1920 році, капіталовкладення за кордоном - з 3,5 млрд. до 6,5 млрд. дол. Постачання іноземних ринків створило надзвичайно сприятливі умови для розвитку нафтової, кораблебудівної, автомобільної та інших галузей промисловості.


29.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!