Osvita.ua Вища освіта Реферати Екологія Форми прояву екологічної кризи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Форми прояву екологічної кризи. Реферат

Історичні корені екологічної проблеми Україні. Взаємозв’язок між доходами суспільства та забрудненням навколишнього середовища. Екологічні платежі. Сучасні перспективні пропозиції щодо поліпшення ситуації в екологічній та економічній областях. Шляхи виходу з економічної та екологічної криз

Людство на кінець другого тисячоліття дедалі більше усвідомлює, що саме життя на планеті перебуває в небезпеці. Занепокоєність долями цивілізацій на планеті і усвідомлення масштабності цього процесу проявляється у розвитку руху за збереження навколишнього середовища і появі численних ініціатив у всіх сферах життя суспільства.

Нині світ наближається до кінця XX ст. і можна констатувати, що за останні 20 років людство завдяки ряду спільних заходів, науково-технічному прогресу, здійсненню «зеленої» революції, розвитку біотехнологій, проведенню ряду економічних, законодавчих реформ зуміло дещо змінити ситуацію в справі охорони навколишнього середовища. За заявою керівника ЄС, Європа третього тисячоліття хотіла б бути екологічно чистою.

Однією з особливих турбот в Європі є стічні води. Ця проблема безпосередньо торкається України: в Україні не має практично жодної річки, рівень забруднення якої не перевищував би критичного. Водночас європейська комісія пропонує всім країнам членам ЄЕС, щоб до 2005 року всі населені пункти, де проживає більше 20 тисяч осіб, мали власну систему водоочищення.

Будівництво очисних споруд переживає бум, інвестиції в цю сферу не мають прецедентів. Лише по цьому прикладу можна зробити висновок, що тепер ми маємо справу з прямим вступом екології в ринковий процес. Дегідратація стічних вод приводить до отримання великої маси сухих речовин, які можна спалювати, скидати на звалища або використовувати в землеробстві.

Перші 2 шляхи використання є безперспективними, тому екологи Європи звертають свої погляди на сільське господарство. Вони стверджають, що мільйони тон сухих речовин можна вивозити на поля, щоб частково замінювати ними деякі добрива. Головне, щоб разом з цими добривами не потрапляла отрута і щоб концентрація важких металів була в нормі. Землероби ж вимагають в свою чергу від законодавців, щоб за своїм ефектом ці речовини не поступалися класичним добривам і, що в разі будь-яких відхилень у стічних відходах, вони не нестимуть відповідальності перед клієнтами, а також розраховують при застосуванні названих замінників отримати агрономічне сприяння.

Цей приклад показує, що нині діяльність щодо охорони навколишнього середовища має тенденцію бути якомога економічно вигіднішою, а в цілому від реалізації такої програми виграє все людство.

Історичні корені екологічної проблеми України. Українська економіка останнього століття традиційно орієнтувалася на розвиток енергомістких і ресурсоспоживаючих технологій. Це відбувалося завдяки промисловій інфраструктурі, що базувалася на розвитку гірничодобувного виробництва, хімії, металургії та важкого машинобудування.

Прагнення взяти від природи якомога більше і в найкоротші строки призвела до величезного дисбалансу в системі «суспільство-екологія», забруднило землі, повітря, води, зіпсувало ландшафт. Майже 1/3 території опинилася забрудненою радіонуклідами. Корені деформованої структури слід шукати ще в XIX ст., коли в царській Росії Україна використовувалася для переміщення товарів та послуг, з цим пов’язане виникнення густої мережі залізниць, поява великих промислових центрів. Крім того, йшов розвиток гірничої, металургійної, машинобудівної промисловостей.

Далі в Україні почав швидко розвиватися процес будівництва устаткування для гірничої та металургійної промисловостей, оскільки раніше ці машини імпортувалися. Згодом Україна стала машинобудівним центром Російської імперії, а потім Радянського Союзу.

За радянських часів Україна стала одним з головних виробників озброєння та військової техніки. Вся структура української промисловості орієнтувалася на розвиток енергомістких виробництв, що залежали від енергоносіїв, які постачалися з інших частин Союзу. Україна займалася видобутком мінералів для постачання їх в країни РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги) та інші регіони Союзу.

Майже ніколи економіка республіки не була направлена на задоволення власних інтересів і потреб. Із зростанням обсягів виробництва ситуація дедалі погіршувалася, так як центральний уряд недооцінював ролі охорони навколишнього середовища, а власних коштів республіка на такі цілі не мала.

Характерними рисами української економіки на початку 90-х років XX ст. були:

  • гіпертрофована роль металургії, хімії, важкого машинобудування;
  • морально застарілі технології;
  • створений нераціональним господарюванням ландшафт та поганий стан виробничого і житлового фондів;
  • неефективне управління державними промисловими, сільськогосподарськими і торгівельними організаціями, створеними в період центрально планованої економіки;
  • низька продуктивність праці та нераціональна розстановка і використання робочої сили;
  • низька виробнича мораль і відсутність трудової дисципліни.

Наслідком всього переліченого є розбалансований стан навколишнього середовища, яке за багатьма аспектами перебувало в критичному стані.

Взаємозв’язок між доходами суспільства та забрудненням навколишнього середовища. Занепокоєність, викликана зростанням населення Землі, його економічною активністю та якістю навколишнього середовища, змушує звернути увагу на взаємозв’язок між доходами, які одержує суспільство та екологічною градацією біосфери. Досліджується, як негативний так і позитивний зв’язок між ними.

Дехто з дослідників вважає, що чим вищим є рівень доходу суспільства, тим інтенсивніше використовуються природні ресурси, а відтак, тим більшою є деградація навколишнього середовища. Інші науковці дотримуються протилежної думки. Згідно неї, чим більші доходи має суспільство, тим меншим є вплив на природу, бо споживачі, маючи достатні кошти, можуть купувати екологічно чисті товари і послуги, а виробники-встановлювати очисні споруди, використовувати ресурсозберігаючі технології, завдяки чому зменшується антропогенний вплив на природу.

Перевірка обох гіпотез показала, що позитивний чи негативний вплив спостерігається на фоні різних рівнів доходу. З низьким рівнем корелює негативний вплив на навколишнє середовище. Після певної критичної точки доход позитивно впливає на нього. Цю взаємозалежність відбиває так звана екологічна крива Кузнеця, що описує траєкторію забруднення, за якою відбувається розвиток економіки різних країн у період, коли їхній валовий національний продукт (ВНП) зростає.

Проаналізувавши цю криву, можна зробити такий головний висновок: рівні багатьох видів забруднення підвищуються із зростанням ВНП при низьких доходах, проходять через максимум при певному рівні доходу, а потім знижуються тим часом, як ВНП продовжує зростати. Цю гіпотезу підтверджує той факт, що у розвинутих країнах питомі викиди багатьох шкідливих речовин є сталими або скоротилися протягом останніх двох десятиліть.

Екологічні платежі

Екологічні податки. Постає питання вибору ефективних економічних регуляторів екологічної безпеки, вихідною позицією якого є: хто платить? Принцип «жертва платить» випливає з того, що населення має платити певний екологічний податок, купуючи таким чином своєрідне благо-екологічну безпеку. Завдання держави-гарантувати її. Логіка в цьому є, адже по аналогії працює механізм суспільної безпеки, яку ми фактично купуємо, утримуючи для цього, за рахунок своїх податків, міліцію

Для реалізації цього принципу необхідно ввести екологічні податки з населення. Треба відзначити, що в найближчій період на Україні це буде неможливо, як в силу економічних, так і соціально-психологічних причин.

Другий принцип-забруднювач платить-отримав найбільше поширення в світі, в тому числі в Україні. Його реалізація передбачає 2 форми:

  • платежі за забруднення навколишнього середовища;
  • ринок прав на його забруднення.

В теоретичному плані еколого-економічний зміст цих важелів управління полягає в тому, що перший встановлює контроль за відповідальністю підприємства, а другий за фактичними об’ємами забруднення. Але в найближчій перспективі впровадження ринку прав на забруднення не зможе бути відтворене, оскільки впровадження ринку прав на забруднення в його повноцінному виді вимагає насамперед тотального моніторингу середовища. А система моніторингу є настільки дорогою, що навіть американське суспільство не може дозволити собі цього.

В 1993 році Міністром охорони навколишнього природного середовища України затверджено «Базові нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища України» та «Методику визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища». Сьогодні ці нормативні акти є тими регламентуючими документами, що визначають правові, організаційні, економічні умови функціонування механізму плати за екологічні порушення.

Загальна схема цього механізму така:

Встановлена плата за:

  • викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;
  • скиди забруднюючих речовин в поверхневі, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;
  • розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва в навколишньому середовищі.

Платежі стягуються з усіх підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності.

Розміри платежів за забруднення навколишнього середовища встановлюються обласними виконавчими комітетами. Останнім також надано право встановлювати пільгові умови сплати платежів окремими підприємствами-забруднювачами аж до звільнення їх від цих санкцій

Розмір платежів визначається на основі затверджених базових нормативів плати за 1 тонну викиду забруднюючої речовини в межах фактичних обсягів з врахуванням коефіцієнтів індексації та соціально-екологічних особливостей території.

Коефіцієнт індексації враховує темпи інфляції в державі, він встановлюється центральними органами управління і щоквартально доводиться до відома місцевих органів влади.

Коефіцієнт, що враховує територіальні, соціально-екологічні особливості, залежить від чисельності жителів населеного пункту, народногосподарського значення. Його значення знаходиться в межах від 1 до 6.

Розмір плати, що стягується з підприємств-забруднювачів, складається з двох частин:

  • плати за забруднення навколишнього середовища в межах директивно встановлених лімітів викидів шкідливих речовин в атмосферу, скидів забруднюючих стоків в поверхневі і підземні води, розміщення відходів;
  • плати за понадлімітне забруднення навколишнього середовища, яка при розрахунках платежів регулюється відповідними коефіцієнтами зі значенням від 1 до 6.

Якщо підприємство не має офіційно встановлених норм (лімітів), то за здійснені викиди забруднюючих речовин, розміщення відходів, воно платить, як за понадлімітні, тобто в кратному розмірі.

Екоресурсні платежі. Платежі за користування природними ресурсами та збір за забруднення навколишнього природного середовища (екоресурсні платежі) стали в Україні найважливішими складовими економічного механізму природокористування. У стратегічному плані формування системи цих платежів може розглядатися, як шлях до створення джерела фінансування природоохоронної діяльності, яке б певною мірою було незалежним від державного бюджету.

Сьогодні, коли відповідний економічний механізм в Україні істотною мірою створено і введено в дію, постає питання: наскільки вдалося досягти визначеної мети? На перший погляд, у відносному вимірі загальний обсяг очікуваних грошових надходжень від усіх екоресурсних платежів і зборів досяг європейського рівня. Отже основна задача-направити ці кошти на природоохоронну діяльність і не дати їм «розчинитися» в бюджеті держави.

Якщо зрівняти статистичні дані, то обсяг екоресурсних платежів, начебто, повністю дорівнює аналогічним в найрозвинутіших країнах. Але чи реальні вони? Чи можна впевнено говорити про їх природоохоронну направленість? Більш глибокий аналіз ситуації значною мірою спростовує висновок про достатність екоресурсних надходжень і бази оподаткування.

Порівняння з досвідом країн ОЕСР виявляє істотні розбіжності, як щодо структури екоресурсних платежів, так і щодо їх змістового розуміння в Україні. Європейські фахівці зазначають, що в країнах ОЕСР структура таких платежів теж різна, що ускладнює їх пряме зіставлення. Але для України ці розходження набувають якісного змісту.

В Україні перелік платежів і зборів природоохоронної направленості є дуже вузьким порівняно з практикою розвинутих країн. Відповідні платежі в країнах ОЕСР налічують близько 40 різновидів. Вони групуються на такі основні податки: на моторне та інші види палива; пов’язані з транспортними засобами; в сільськогосподарській сфері (на пестициди, добрива); на окремі товари і предмети вжитку; пов’язані з повітряним транспортом; пов’язані з водозабезпеченістю, видаленням відходів

Якісний склад зазначених платежів не збігається і це стосується найважливіших екоресурсних платежів в Україні, плати за землю, за користування надрами, рентної плати.

Якщо повернутися до питання про природоохоронну направленість екоресурсних платежів, то результати мають такий вигляд: у загальній сумі надходжень екоресурсних платежів близько 75% складає плата за землю. Але чим є плата за землю? За законом це певний відсоток від грошової оцінки земель. Остання ж розраховується на основі капіталізованого рентного доходу, головною складовою якого є диференціальна частина.

В результаті більше платить той користувач, який володіє якіснішими землями. В остаточній інтерпретації це - рентні нарахування на користь держави. Законодавством встановлено, що відповідні кошти направляються на комплекс заходів, серед яких є і охорона земель. Але, за оцінкою експертів, частка цього напряму складає 5-10%.

Те саме значною мірою стосується і платежів за користування надрами. Платежі за користування надрами є відрахунками на користь держави в цілому, як їх власника. При цьому охорона надр є одним з багатьох цільових призначень відповідних надходжень.

Розглянемо рентну плату за нафту і газ. Це дещо штучна категорія плати, яка за своїм економічним змістом є значно ближчою до акцизного збору, ніж до рентних платежів. Акцизні збори, як вид плати за користування надрами передбачено Кодексом України про надра, а в такому трактуванні рентна плата за нафту і газ втрачає свій екоресурсний зміст.

Оподаткування природних ресурсів має на меті вилучення з сировинного сектора саме рентного доходу, який прямо не ідентифікується з екопотребами. Це і зумовлює ефект «розчинення» екоресурсних надходжень у бюджеті, про що, як про негативний факт говорять представники природоохоронної сфери

Отже в Україні екоресурсний резерв надходжень до бюджету є значно меншим, ніж може здатися. Реально з його складу треби виключити принаймні 90% плати за землю та за користування мінеральними ресурсами, а також залишити поза розглядом рентну плату за нафту і газ.

Сучасні перспективні пропозиції щодо поліпшення ситуації в екологічній та економічній областях.

Форми власності. Історично склалося, що природні ресурси життєзабезпечення (повітря, сонячне тепло, вода) в умовах відсутності ексклюзивних технологій їх перерозподілу і використання (таких, як водопровід) в усьому світі були суспільною власністю. Природні ресурси, що безпосередньо залучаються до виробничих відносин залежно від концептуальної організації суспільства можуть бути або предметом власності окремих осіб, фірм, корпорацій, або власністю держави.

Сьогодні, з огляду на дедалі зростаюче виснаження природних ресурсів, економістами-ринковиками пропонується введення широкого спектра прав власності щодо природного ресурсокористування, з їх послідовним трансформуванням у приватне право. У цьому бачиться основний шлях до збереження і захисту природних ресурсів від хижацького споживання, оскільки марнотратне використання природних ресурсів прямо пов’язане з концепцією суспільного продукту споживання.

Виконуючи функції утилізації і будучи місцем розміщення відходів господарської діяльності, природні ресурси можуть інтерпретуватися, як ресурс спільної власності, але не суспільний продукт споживання. Забезпечення суспільства природними ресурсами (такими, як вода) не потрапляє під заголовок «суспільний продукт». Раніше, за давніх часів, цей ресурс використовувався безоплатно-через його доступність і свободу розподілу.

Система прав власності стала з’являтися, коли розробили технології та запропонували послуги водопостачання. Вода використовувалася, як ресурс спільної власності. Але зрештою, тоді як водні ресурси дедалі більше виснажуються, система модифікованих прав власності розвивається для різних служб водопостачання.

Права власності для інших природних ресурсів (земля, ліс, нафта, мінеральні ресурси) добре встановлено, хоча в країнах різних суспільно-політичних формацій-по-різному. В Україні вони поки що належать державі, хоча деякі перехідні (колективна, акціонерна) форми власності, аж до приватної, мають місце у використанні земельних і лісових ресурсів. Визначення природних ресурсів, як суспільного продукту споживання, стає релевантним тільки щодо їх використання, як суспільно-споживчих продуктів (таких, як ландшафт, повітря, інші структури життєзабезпечення, які ми називаємо «якістю» навколишнього природного середовища).

Отже можна зробити такі основні висновки:

  • Якщо природні ресурси використовуються, як ресурс спільної власності для розміщення та утилізації відходів, а також для забезпечення такими натуральними ресурсами, як вода, ліс, і, якщо ці ресурси виснажуються, то характеристика ресурсу спільної власності може трансформуватися за допомогою «вмикання» вартості виснаження або інших алокаційних механізмів;
  • Деякі функції природного середовища (забезпечення функціонування життєпідтримуючих систем, видового розмаїття, тобто «якість» природного середовища) можуть бути визначені, як суспільний продукт. Водночас визначення суспільного продукту залежить від існуючих ексклюзивних технологій його використання та їх відповідної оцінки. Отже, при специфічному використанні природного середовища суспільний продукт може бути змінений на приватний.

Зміна форм власності певною мірою дозволяє використовувати економічні ринкові механізми регулювання ресурсних алокаційних проблем, здавалося б, нерозв’язних у випадку використання природних ресурсів, як суспільного продукту споживання. Одна з основних проблем-безвідповідальне використання природних ресурсів. Якщо суспільний продукт існує, то індивід може його використати, але не мати бажання оплачувати затрати на його відтворення. У ставленні до приватного продукту він не може бути «безбілетником»: його бажання платити визначається ринковими цінами, а також альтернативними затратами.

Концепція реформування податкової системи на основі теорії про «подвійні дивіденди»

Концепцію реформування податкової системи на основі теорії про «подвійні дивіденди» можна розглядати, як новий напрям екологічних досліджень проблем навколишнього середовища і природних ресурсів, що започаткований в останні роки XX ст. Суть її полягає в тому, що в країнах з викривленою податковою системою, яка характерна насамперед для слаборозвинутих країн, введення нових або посилення традиційних екологічних податків може дати подвійну вигоду. Така вигода матиме місце лише тоді, коли екологічні податки супроводжуватимуться послабленням «перекручених» податків. При цьому змінюється лише структура податків, а баланс податкової системи залишається незмінюваним.

Загальна вигода від такого реформування податкової системи полягає в поліпшенні стану навколишнього середовища і в економічному та соціальному ефектах від послаблення негативного впливу на економіку і соціальну сферу викривлених податків. Ця концепція реформування податкової системи отримала назву «подвійні дивіденди». Частина економістів сприймає її, як аксіому, частина-як теорему, підтвердження якої можливе лише після тривалих емпіричних досліджень.

На Першому світовому конгресі економістів з навколишнього середовища і природних ресурсів (Венеція, 1998) з доповідями про «подвійні дивіденди» виступили: Ян Коксхед, Ланра Марсіліані, Шрекант Ганта та інші. Їх доповіді дозволяють зробити такі висновки: оскільки європейська комісія висунула вимоги до всіх індустріальних держав до 2010 року скоротити викиди, що викликають «парниковий ефект», на 15% порівняно з їх обсягом у 1990 році, реформування податкової системи європейських країн на основі концепції про «подвійні дивіденди» стає особливо актуальним.

В економіці навколишнього середовища під «викривленою податковою системою» розуміють таку систему оподаткування, яка стримує розвиток національної економіки у зв’язку з деструктивним її впливом на виробництво і торгівлю.

«Парниковий ефект» полягає в порушенні теплообмінних процесів: сконцентровані в атмосфері «парникові гази» затримують виділюване планетою тепло. Із збільшенням вмісту цих газів в атмосфері Земля прогріватиметься дедалі більше. Якщо індустріальний світ не розв’яже проблему зменшення хімічних викидів, то до середини XXI ст. концентрація «парникових газів» може зрости удвічі і земна температура підвищиться на 4-5º С.

Одну з основних причин різкого потепління клімату вбачають у перенасиченості атмосфери різними промисловими викидами, зокрема, вуглекислим газом:

  • податки на забруднення навколишнього середовища в країнах, що розвиваються, є важливим інструментом економіки (потрібно не стільки збільшувати податки, скільки реформувати податкову систему в цілому на основі концепції про «подвійні дивіденди»);
  • реформування податкової системи України на основі концепції про «подвійні дивіденди» може дати позитивні результати (економічні, екологічні, соціальні). Для цього необхідно розробити економічну модель рівноваги, яка передбачала б посилення стимулюючої функції економічних податків і послаблення негативного впливу недосконалих податків;
  • в умовах слабкої конкуренції та значного впливу на економіку профспілок ефект від реформування податкової системи на основі концепції про «подвійні дивіденди» може бути незначним (остаточну відповідь на це та інші питання, що пов’язані із застосуванням концепції про «подвійні дивіденди», можуть дати лише емпіричні дослідження).

Шляхи виходу з економічної та екологічної криз. Забезпечення екологічної безпеки України базується на створенні рівноваги між соціально-економічними потребами українського суспільства з одного боку, і навколишнім природнім середовищем з іншого.

До числа найважливіших криз відносяться кризи еколого-економічного характеру. Різні за формами прояву еколого-економічні проблеми мають глобальний характер: кліматичні зміни, забруднення морів та океанів, руйнування земельного фонду, ресурсозбереження та нові шляхи освоєння енергетичних ресурсів, епідемії, демографічна ситуація, відновлення лісів, і навіть боротьба з курінням.

В Україні набирає обертів новий вид бізнесу-екологічний (біобізнес). Він спирається на високий науковий потенціал країни, і, насамперед, на технологічні можливості військово-промислового комплексу.

Нові екологічні товари та розробки українських фахівців часто перевищують за технічними параметрами та споживчими властивостями імпортні аналоги. Серцевина біобізнесу - впровадження прибуткових, але чистих технологій. В промисловому виробництві все більше дотримуються орієнтації на використання відновлюваних енергоресурсів, а не традиційних видів енергії та сировини. Водночас здійснюється робота щодо підвищення ефективності використання традиційних енергоресурсів. Основними напрямками є:

  • удосконалення промислової апаратури при максимальному використанні сучасних методів очищення та утилізації відходів;
  • введення в практику податків на підприємства, які завдають шкоди навколишньому середовищу;
  • розробка нових ефективних методів ведення сільського господарства, впровадження біологічних методів боротьби з бур’яном та шкідниками;
  • широкомасштабне запровадження біотехнологій;
  • організація лісонасаджень на місцях вирубок лісів та відповідний розвиток аграрно-лісівницьких технологій;
  • створення безвідхідних виробничих циклів, як аналогів природних екосистем.

Складним для України є те, що для ліквідації шкоди від забруднення навколишнього середовища немає коштів, але їх також немає і у підприємств, що є винуватцями екологічних аварій. Виходом з цієї дуже тяжкої ситуації може бути залучення до природоохоронної діяльності в Україні ресурсів комерційних структур. Є ряд прибуткових напрямів використання фінансових коштів різних підприємств у екологічних проектах через:

  • податкову і кредитну політику;
  • формування облігаційних природоохоронних ринків;
  • екологізацію приватизаційного процесу;
  • створення системи екологічного страхування.

Висновок. Економічна та екологічна кризи-дві основні проблеми сучасної України. Вони дуже сильно пов’язані між собою, і зміна ситуації в одній з них автоматично призводить до зміни становища в іншій. Безумовно, кожна з цих проблем має певні фактори, що формують її. Для екологічної проблеми основними факторами будуть такі:

  • Інвестиційна політика, яка орієнтована на розвиток ресурсо-містких секторів економіки;
  • Нестабільне законодавство;
  • Відсутність широких прав власності на природні ресурси;
  • Існування великого стимулу до отримання значних й швидких прибутків від продажу природних ресурсів (ліс, руда);
  • Відсутність екологічного мислення, екологічної думки;
  • Економічна криза.

Саме економічна криза є основним перепоною для широкого розгортання політики, направленої на подолання екологічної кризи. За оцінками спеціалістів для дотримання екологічної безпеки необхідно витрачати щорічно, як мінімум 3-7% ВНП. В Україні ж цей показник складає менше 0,5%. В цьому плані треба погодитись з вченими, які відводять екологічній проблематиці другорядну позицію по відношенню до економічних пріоритетів. Якщо ми хочемо жити в екологічно комфортних умовах, то спочатку повинні збудувати сильну економіку. Це підтверджує й досвід розвинутих країн. Недарма Джордж Буш в 1990 році заявив: «Тільки сильна економіка може захистити природу».


12.07.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!