Osvita.ua Вища освіта Реферати Екологія Екологічні проблеми світового океану. Реферат

Екологічні проблеми світового океану. Реферат

Антропогенний вплив на світовий океан. Боротьба за врятування планети

Антропогенний вплив на світовий океан

Води океану займають дві третини поверхні Землі майже чотирьохкілометровим шаром. Води усіх річок складають 5% від маси води океану. Океан – колиска життя на Землі і домівка половини існуючих нині типів організмів. Приблизна маса всієї риби, що живе в океані, складає 1 млрд. тонн, а це лише одна тридцять шоста частина всієї біомаси океану. Але до чого ж не розумно обходиться людина з цим безцінним скарбом – океаном.

Для океану, так як і для атмосфери, найбільшу загрозу нині становить забруднення відходами людської діяльності або, інакше кажучи, його швидке отруєння. Багато вчених розглядають океан як добре збалансований єдиний організм, який має механізми захисту своєї температури, хімічного захисту та живих систем. Забруднення блокує діяльність цих механізмів, що призводить до різких кліматичних коливань, які порушують природні ритми життя водних і наземних організмів, призводять до загибелі морських тварин, рослин і мікроорганізмів та в кінцевому рахунку завдають шкоди самій людині.

Відомий норвезький мандрівник Тур Хеєрдал зазначав, що океан за 20 років (1950 – 1970) перетворився на смітник: "ми обганяли пластикові посудини, вироби з нейлону, пусті бляшанки, пляшки та консервні банки. Проте особливо кидався в очі мазут". Нафта та нафтопродукти є на сьогоднішній день найпоширенішим і найнебезпечнішим джерелом забруднення. Тонна нафти покриває здатна покрити тонкою плівкою 12 км акваторії океану і забруднює майже 1 млн. тонн води. А за рік в моря поступає від 6 до 15 млн. тонн нафти. Щорічно гине третина молодих морських організмів, які в декілька разів більше ніж дорослі особини вразливі до несприятливих факторів. Вже станом на 1980 рік четверта частина світового океану була покрита нафтовою плівкою.

Основна причина – катастрофи судноплавства. Лише за 10 років минулого століття зареєстровано більше 250 аварій танкерів, в результаті чого по поверхні океану розлилось 430 тисяч тонн нафти. Крім того не менше забруднюється океан при видобутку нафти з океанського дна. В 1977 році мав місце інцидент в Північному морі: на одній з бурових платформ зненацька забив фонтан нафти, його висота досягала 60 метрів, а щодобове надходження нафти в океан досягало 6 тисяч тонн.

Ще одне джерело забруднення океану – скид неочищених відходів. "Самоочищення" нафтових цистерн від залишків пального у відкритому морі (заборонене міжнародними законами, але застосованими з метою економії на плавзасобах, які належать судновласнику) – лише частина отруйного потоку, хоч і доволі значна – 5 – 10 млн. тонн в рік. Але разом з нафтопродуктами в океан буквально виливаються сотні тонн ртуті, міді, свинцю, з’єднань, які входять до складу побутових відходів та тих хімічних речовин, які використовуються в сільському господарстві. Скид відходів призвів до масової загибелі мешканців океану. Відомий дослідник підводних глибин Жак Ів Кусто, повернувшись після довгого мандрування по трьом океанам, в своїй статті "Океан – на шляху до смерті" писав, що за 20 років життя скоротилось на 40%, а за 50 років назавжди зникло не менше 1500 морських тварин (1970 рік).

Величезну небезпеку становлять також ядерні та хімічні відходи. По закінченню першої світової війни перед відповідними органами країн Антанти постало питання, щодо утилізації запасів трофейної німецької хімічної зброї. Було вирішено утопити його в морі. В кінці другої світової війни ряд капіталістичних країн викинули в прибережжі Німеччини та Данії більш як 20 тисяч тонн отруйних речовин. В 1970 році поверхня води на тому ж місці покрилась дивними плямами. Але куди небезпечнішим виявилося рішення деяких країн аналогічним чином утилізовувати радіоактивні відходи.

Небезпека полягає в тому, що якими б безпечними і міцними не були ємності, в яких захоронено відходи, завжди існує небезпека їх розгерметизації внаслідок дії зовнішніх хімічних агентів, великого тиску на морських глибинах, ударів об тверді предмети при штормах та інших причинах.

Окрім того людина – це хижак по відношенню до живого світу океанів. Їх природні багатства, які раніше вважались невичерпними, як виявилось, зовсім такими не є. Ось що, згідно з журналом "Природознавство", говорить палеонтолог Нейлс Елдрідж про надмірне використання природних ресурсів: "Сучасні технології роблять рибну промисловість настільки ефективною, що вироблене ним на величезних ділянках океанського дна спустошення входить в порівняння з вирубкою лісу.

Застосування цих технологій – справжнє винищення, так як витягання риболовних сітей чи проходження траулера завжди викликають не потрібну смерть морських черепах чи тюленів, а також багатьох не промислових видів риб чи безхребетних." Говорячи про згубні наслідки вилову креветок, журнал "Нешнл джіогрефік" зазначає, що біля узбережжя Мексиканського заливу зазвичай губиться, заради пару кілограмів креветок, безліч мешканців моря – і перш за все рибний молодняк. Цю, так звану, непотрібну частину вилову вважають побічним продуктом, який подекуди перевищує у 4 рази корисний улов. Сучасні океани перетворюються в справжню бійню, де гинуть багато рідких видів тварин.

Єдиним способом боротьби з таким "вбивчим" відношенням до океану є усвідомлення людством його незрівнянної ролі в житті на планеті у цілому. З океану пішло життя на планеті, тож, можливо саме там може зародитися ще якась нова його форма. Але при такому відношенні до величі води нічого хорошого від океану для людини очікувати не приходиться.

Боротьба за врятування планети

Важко допомогти людині, яка переконана, що в неї немає проблем. Подібно з нашою планетою, аби поліпшити її здоров’я, нам спочатку слід визнати, що вона хвора. Або освіта зробила б видатний поступ у врятуванні планети. Більшість людей нині глибоко розуміють, що земля зубожіла, забруднилась і людям слід щось з цим робити. Небезпека занепаду навколишнього середовища сьогодні більша, ніж загроза ядерної війни. Світові керівники розуміють проблему. Сто вісімнадцять державних керівників з’їхалися 1992 року на Конференцію з питань охорони навколишнього середовища, під час котрої було зроблено певні кроки захистити повітряний басейн і виснажені ресурси землі.

Більшість країн підписали угоду про клімат, у котрій вони погоджуються створити систему повідомлення змін у викидах вуглецю з метою заморозити усі його викиди в недалекому майбутньому. Вони теж розглядали способи охоронити біорозмаїття планети, тобто загальну кількість видів рослин і тварин. Не було досягнуто згоди щодо охорони світових лісів, однак на цій конференції було видано два документи - "Декларація Ріо" і "Порядок денний 21", що містили вказівки, як країни можуть досягти "розвитку, що сприяє екології".

Учений-еколог Аллен Гаммонд зауважує: "Критичним іспитом стане те, чи дотримуватимуться зобов'язань у Ріо - чи ті сміливі заяви спонукуватимуть до дій у наступних місяцях та роках".

А втім, важливий поступ було зроблено 1987 року зі створенням Монреальського протоколу, котрий з'явився в результаті міжнародної угоди поступово припинити викиди хлорфторвуглецевих сполук за вказаний період часу. Чому така стурбованість? Тому що швидке виснаження захисного озонового шару зумовлюється зокрема хлорфторвуглецевими сполуками. Озон у верхніх шарах атмосфери відіграє важливу роль у відфільтровуванні сонячних ультрафіолетових променів, котрі можуть викликати у людини рак шкіри та катаракту. І ця проблема не лише в Австралії. Недавно вчені виявили 8-від-сотковий спад концентрації озону взимку над декотрими помірними регіонами Північної півкулі. Двадцять мільйонів тонн хлорфторвуглецевих сполук уже підносяться в стратосферу.

Під загрозою цього катастрофічного забруднення атмосфери світові держави не обмірковували розбіжності своїх поглядів, а вдалися до рішучих заходів. Інші міжнародні акції теж є наступними кроками, щоб охоронити зникаючі види, зберегти Антарктику й контролювати транспортування токсичних відходів.

Багато країн вживають заходів, аби очистити свої ріки (нині в англійській річці Темзі знову з'явився лосось), контролювати забруднення повітряного басейну (в містах Сполучених Штатів Америки з найгіршим смогом було зменшено його інтенсивність на 10 відсотків), використовувати нешкідливі для довкілля енергетичні ресурси (80 відсотків будинків в Ісландії огріваються геотермальною енергією) і зберігати своє природне багатство (Коста-Ріка Й Намібія обернули близько 12 відсотків своїх земель у національні парки). Чи ці позитивні кроки свідчать про те, що людство серйозно ставиться до цієї небезпеки? Чи це просто справа часу, аби повернути добре здоров'я нашій планеті?

Хоча й людина вже починає розуміти хибність своїх кроків, та їй не так вже й легко поправити їх. Перша трудність полягає в тому, що потрібно багато грошей (принаймні 600 мільярдів доларів СТА щорічно), аби впровадити в дію всебічні плани, розглянуті 1992 року на Всесвітній конференції глав країн і урядів з питань навколишнього середовища й розвитку. Це вимагає справжніх жертв - таких жертв, як, скажімо, менше марнотратити й більше рециклювати сміття, зберігати воду та енергію, користуватися публічним, а не приватним, транспортом і, найважче всього, навчитися думати у глобальних масштабах, а не лише про своє. Джон Карнц Молодший, голова Комітету США з питань відновлення водних екосистем, стисло сформулював цю проблему: "Я оптимістично дивлюся на те, що ми можемо зробити. Я песимістично дивлюся на те, що ми будемо робити".

Справжня вартість повної очистки така велика, що більшість країн воліють відкладати день розрахунку. У час економічної кризи люди вбачають у заходах охорони довкілля загрозу втратити роботу чи навіть загрозу розвалу економіки. Лицемірні запевнення дешевші, ніж дії. У книжці "Піклування про Землю" (англ.) відгуки порівнюються з "громовицями риторики, після котрих наступають посухи бездіяльності". Але незважаючи на таку млявість, чи не могла б нова технологія, якщо дати час, знайти безболісне оздоровлення усіх недуг планети? Очевидно, що ні.

У спільній заяві Національної академії наук США й Лондонського королівського товариства відверто визнавалось: "Якщо на даний час передбачення росту населення виявиться точним і вплив людської діяльності залишиться незмінним, то наука й технологія, либонь, не будуть у змозі запобігти невідворотному занепаду навколишнього середовища й дедалі сильнішій вбогості більшості людей світу".

Тривожна проблема відходів підприємств атомної промисловості, яким не має місця для захоронення, є лише нагадуванням, що наука не всемогутня. Протягом 40 років вчені шукають безпечних постійних місць сховку для високорадіоактивних відходів. Цей пошук виявився настільки нелегким, що деякі країни, як, наприклад, Італія та Аргентина, дійшли висновку, що не матимуть таких місць захоронення щонайменше аж до 2040 року. Німеччина, най-оптимістична країна в цьому плані, сподівається завершити плани до 2008 року.

Чому відходи підприємств атомної промисловості створюють стільки проблем? "Жоден вчений чи інженер не дає повної гарантії, що радіоактивні відходи одного прекрасного дня не почнуть просочуватися у великих кількостях навіть з найнадійніших схронів", - пояснює геолог Конрад Краускопф. Але незважаючи на ранні застереження про трудність захоронення відходів, уряди й підприємства атомної промисловості жваво продовжують свою політику, сподіваючись, що технологія майбутнього вирішить цю проблему. Але це майбутнє ніколи не настане.

Література

1. В. С. Мурманцев, Н. В. Юшкина – "Человек и природа: гармония или конфлікт?" // Москва "Советская Россия", 1985.

2. Государственний комитет Украинской ССР по охране природы – "Охрана природы – задача всенародная" // Киев, Издательство политлитературы Украины, 1987.

3. Журнал "Пробудись!" // 1996; 2001; 2003.

4. Журнал "Древо познаний" // 2002; 2003.


29.06.2011

Коментарі
Аватар
Введіть ваше ім’я:
Введіть код:
Залишилось 1000 символів. «Правила» коментування

Немає коментарів