Osvita.ua Вища освіта Реферати Військова справа, ДПЮ Ядерна зброя: характеристика, види вибухів, медична допомога. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Ядерна зброя: характеристика, види вибухів, медична допомога. Реферат

Загальна характеристика ядерної зброї. Види ядерної зброї. Види ядерних вибухів. Характеристика факторів ураження ядерного вибуху. Медико-тактична характеристика ядерних вогнищ. Організація медичної допомоги ураженим

На сьогодні, не дивлячись на те, що позитивні процеси міждержавних стосунків поступово завойовують позиції на світовій арені, загроза розв'язування нової війни з застосуванням зброї масового ураження зберігається.

У воєнних доктринах багатьох країн світу важлива роль відводиться застосуванню зброї масового ураження (хімічної, ядерної, бактеріологічної), як зброї великої уражаючої здатності, призначеної для нанесення масових втрат та руйнувань. Особливе значення придається ядерній зброї, що є одним з самих руйнівних засобів ведення війни.

Зважаючи на це військові лікарі, в сучасних умовах, повинні знати загальні відомості про ядерну зброю, розуміти суть її уражаючих факторів, вміти застосовувати засоби медичного захисту від неї для попередження уражень та збереження життя максимальній кількості поранених та уражених.

Загальна характеристика ядерної зброї

Серед сучасних засобів ведення військових дій ядерна зброя має найбільшу руйнівну силу.

В основі ядерної зброї лежить використання внутрішніх ядерних реакцій: поділ важких елементів урану - 233, урану - 235, плутонію -239 і синтезу атомів гелію з легких елементів - дейтерію і тритію. У розрахунку на одиницю результативної маси реакція синтезу дає вихід енергії в 4 рази більше порівняно з реакцією поділу. При рівній кількості реагуючих речовин в процесі ядерних реакцій виділяється у мільйони разів більше енергії, ніж у процесі хімічних реакцій, які відбуваються при вибуху звичайного боєприпасу.

Вся енергія звичайного вибуху витрачається на утворення вибухової хвилі і розлітання уламків снарядів. Енергія ядерного вибуху витрачається на утворення великої кількості уражаючих факторів, основними із яких є вибухова хвиля (припадає 50% всієї енергії вибуху), світлове випромінювання (35%), проникаюча радіація в момент вибуху (5%), утворення продуктів поділу ядерного заряду (10%). На відміну від усіх попередніх видів зброї, ядерна зброя здатна одночасно вирішувати не тільки оперативні і тактичні завдання, але і стратегічні завдання війни.

Особливостями уражаючої дії ядерної зброї є:

  • одномоментність появи санітарних втрат,
  • їх масовий характер,
  • складна структура.

Так, при несподіваному нападі із застосуванням ядерної зброї загальні людські втрати можуть сягати до 50-60% від загальної чисельності населення міста. При цьому 1/3 людських втрат будуть незворотні, 2/3 становитимуть санітарні втрати. У структурі санітарних втрат в епіцентрі ядерного вибуху 50-60% будуть складати комбіновані ураження.

Особливості санітарних втрат у сполученні з важкою ситуацією у зоні ядерного ураження та на сліді радіоактивної хмари будуть зумовлювати складність постанови завдань та визначення характеру дій, спрямованих на захист особового складу військ і населення та надання медичної допомоги потерпілим.

Види ядерної зброї

Відомі три основних види ядерної зброї:

  • власне ядерна (або атомна зброя),
  • термоядерна,
  • нейтронна.

Ядерні боєприпаси основані на принципі використання енергії поділу ядер урану-235 або плутонію-239, ядра яких легко розчіплюються на дві частки від ударів повільних нейтронів. Ядра природного урану-238 розчіплюються важко, тільки під дією удару дуже швидких нейтронів.

Ланцюгова реакція поділу, що призводить до ядерного вибуху, виникає лише при наявності певної кількості речовини, яка називається критичною масою.

При сферичній формі заряду критична маса для урану-235 становить біля 30 кг, для плутонію-239 - 6 кг. У ядерних боєприпасах вона може бути утворена двома способами: імплозії (направленого в середину вибуху, внаслідок чого збільшується щільність речовини) або зближення, за рахунок вибуху, уранових і плутонієвих півкуль, кожна із яких окремо менша критичної маси і не вибухає.

Вибух ядерного боєприпасу відбувається наступним чином. На певній висоті спрацьовує дистанційний детонатор, підриваються порохові заряди, силою їх вибуху півкулі урану або плутонію зближуються, при цьому утворюється критична маса і відбувається ланцюгова реакція поділу.

Термоядерні боєприпаси містять в собі всі частини ядерної бомби і, крім того, термоядерний заряд і природний уран-238 (у корпусі бомби). Вибух термоядерної бомби відбувається в три стадії (триступенева бомба) на основі реакцій поділ - синтез - поділ.

Термоядерний заряд складається з ізотопів водню (дейтерію - 2Н, тритію - 3Н) і літію - 6Li. Найбільш часто застосовуються сполуки літію з дейтерієм - дейтерид літію – 6Li2H.

Вибух термоядерного боєприпасу протікає в три стадії:

  • вибухає ядерний заряд урану або плутонію (ланцюгова реакція поділу ядер) з утворенням всередині бомби температури в декілька мільйонів градусів;
  • під дією високої температури відбуваються термоядерні реакції синтезу ядер гелію із дейтерію, тритію та літію з виділенням дуже швидких нейтронів з енергією 10-20 МеВ;
  • швидкі нейтрони, бомбардуючи ядра урану -238, визивають поділ урану з додатковим виділенням величезної енергії.

Якщо потужність зарядів, в яких використовуються реакції поділу важких ядер, обмежена (порядку 500 тис. т), то використання реакцій синтезу в термоядерних боєприпасах дозволяє створити зброю практично з необмеженою потужністю.

Нейтронні боєприпаси являють собою малогабаритний термоядерний заряд потужністю не більше 10000 т, у якого основна доля енергії виділяється за рахунок реакції синтезу ядер дейтерію і тритію, а кількість енергії, отриманої внаслідок поділу важких ядер у детонаторі мінімальна, але достатня для початку реакцій синтезу. Нейтронна складова проникаючої радіації такого малого по потужності ядерного вибуху буде основною уражаючою силою для особового складу військ.

Для нейтронного боєприпасу на однаковій відстані від епіцентру вибуху доза проникаючої радіації приблизно в 5-10 разів більша, ніж заряду поділу такої ж потужності. Відповідно, зменшується частка енергії, що припадає на ударну хвилю, світлове випромінювання та радіоактивне зараження місцевості.

Характерною для нейтронної зброї особливістю є утворення наведеної радіоактивності в матеріалах військової техніки і озброєння, деяких видах харчових продуктів і хіміко-фармацевтичних засобах.

Фізичні властивості нейтронів визначають їх високу здатність викликати молекулярні пошкодження в біохімічних структурах клітин організму людини. Внаслідок взаємодії нейтронів з водою, білками, ліпідами, жирами, вуглеводами і іншими біоорганічними сполуками організму проходить своєрідне розподілення в тілі людини поглиненої енергії (дози) нейтронного потоку. Оскільки нейтронне випромінювання має значно більшу біологічну дію в порівнянні з гама-випромінюванням, то прояв генетичних наслідків навіть важко уявити.

При дозі опромінення 15 рад (0,15 Гр), яка може бути отримана на відстані 2300 м від епіцентру вибуху нейтронного боєприпасу потужністю 1000 т, гостра променева хвороба не розвивається, проте в майбутньому імовірне виникнення злоякісних пухлин, лейкемії, а також передача опроміненими генетичних дефектів на декілька поколінь нащадків.

Сила вибуху ядерних і термоядерних боєприпасів вимірюється тротиловим еквівалентом, під яким умовно розуміють таку кількість звичайної вибухівки - тротилу, енергія вибуху якого буде рівноцінна вибуху певного ядерного чи термоядерного заряду.

За силою вибуху ядерні боєприпаси умовно поділяють на п’ять калібрів:

  • надмалий (ТЕ - тротиловий еквівалент – до 1 кт),
  • малий – (ТЕ – 1-10 кт),
  • середній (ТЕ – 10-100 кт),
  • великий (ТЕ – 100 кт-1 Мт),
  • надвеликий (ТЕ – більше ніж 1 Мт).

За типом ядерну зброю поділяють: на нейтронну (надмалий та малий калібри), атомну (середній калібр) та термоядерну (великий та надвеликий калібри).

Види ядерних вибухів

За висотою (глибиною) прийнято розрізняти такі види ядерних вибухів:

  • космічні;
  • висотні;
  • повітряні;
  • наземні;
  • підземні;
  • надводні;
  • підводні.

Космічним називається вибух, який здійснюється на висоті декількох сотень кілометрів від поверхні землі, тобто в космічному просторі. Оскільки в космічному просторі повітря практично відсутнє, ударна хвиля в такому середовищі не утворюється.

Значна енергія вибуху виділяється у вигляді видимого, ультрафіолетового та інфрачервоного, які перетворюють конструктивні матеріали боєприпасу та його носія (ракети) в сильно іонізований газ. Іонізація в атмосфері порушує роботу космічних засобів радіозв'язку.

Висотним називається вибух, що відбувається на висоті декількох десятків кілометрів від поверхні землі, тобто за межами тропосфери.

При висотному ядерному вибуху значна частина енергії виділяється у вигляді світлового, ультрафіолетового та інфрачервоного, тому характерною рисою ядерного вибуху на великій висоті є надзвичайно сильна яскравість вогняної кулі. Її світлове випромінювання може завдати пошкоджень зору на відстані більше 500 км, але опіки шкіри на таких відстанях малоймовірні. Висотний ядерний вибух спричиняє сильну іонізацію у верхньому шарі атмосфери, що призводить до тривалого (протягом декількох годин) порушення радіозв'язку, внаслідок чого можуть виникати корабельні та авіаційні катастрофи.

При висотному ядерному вибуху дія на особливий склад військ та населення таких уражаючих факторів, як ударна хвиля, іонізуюче випромінювання і радіоактивне забруднення місцевості, практично виключені.

Повітряним називається вибух, який здійснюється на висоті декількох кілометрів від поверхні землі, тобто в межах тропосфери, але при цьому світлова куля не дотикається до поверхні землі. Повітряні вибухи, у свою чергу, поділяються на високі (відбуваються у верхніх шарах тропосфери) та низькі (відбуваються у нижніх шарах тропосфери).

Наземним називається вибух, який здійснюється над землею, коли світлова зона дотикається до неї і, як правило, має форму півкулі, що лежить основою на поверхні землі. При наземному ядерному вибуху велика кількість ґрунту диспегується і втягується повітряними течіями у хмару, змішуючись з радіоактивними продуктами ядерного вибуху. Утворений таким чином радіоактивний пил, осідаючи на поверхню землі, створює сильне радіоактивне зараження місцевості як у самому районі ядерного вибуху, так і на сліді радіоактивної хмари.

Уражаюча дія повітряної ударної хвилі, світлового та початкового іонізуючого випромінювань поширюється на трохи менші відстані, ніж при повітряному вибуху. Але при наземному вибуху утворюється сейсмічна хвиля, котра призводить до руйнувань найбільш міцних споруд у зоні вибуху.

Підземним називається вибух, який здійснюється під землею на будь-якій глибині від її поверхні. При цьому слід розрізняти експериментальні і бойові підземні ядерні вибухи. Експериментальні підземні ядерні вибухи проводять у спеціальних шахтах на таких глибинах, при яких не відбувається викиду радіоактивних продуктів у відкритий простір.

Уражаючі фактори бойового підземного вибуху такі ж, як і при наземному вибуху, але більш слабкіші повітряна ударна хвиля, світлове та проникаюче випромінення і більш потужніші сейсмічні хвилі у ґрунті та сильніше радіоактивне зараження як у районі вибуху, так і на сліді радіоактивної хмари.

Надводним називається вибух, під час якого світлова зона торкається поверхні води. Факторами ураження цього вибуху є ударна хвиля, а також хвилі, що утворюються на поверхні води. Дія світлового випромінювання і проникаючої радіації значно послаблюється екрануванням великої маси водяної пари. Сильне радіоактивне зараження води відбувається як у районі вибуху, так і в напрямі руху його хмари.

Підводним називається вибух під водою. Під час цього вибуху утворюється порожнистий водяний стовп (султан) з великою хмарою у верхній частині, яка складається з радіоактивної пари і газів. У результаті осідання водяного стовпа утворюється базисна хвиля. Основним фактором ураження є підводна хвиля, яка становить небезпеку для надводних кораблів і підводних човнів та різних споруд. Світлове випромінювання і проникаючу радіацію майже повністю поглинають товща води і водяна пара. Спостерігається сильне радіоактивне зараження води, кораблів та берегової смуги.

Характеристика факторів ураження ядерного вибуху

Уражаючими факторами ядерного вибуху, що приводять до санітарних втрат серед особового складу військ (населення) є:

  • ударна хвиля,
  • світлове випромінювання,
  • проникаюча радіація під час вибуху,
  • радіоактивне зараження місцевості,
  • електромагнітний імпульс,
  • дія ядерного вибуху на психіку.

Ударна хвиля основний фактор руйнівної та уражаючої дії. Представляє зону стислого повітря, яка утворюється за рахунок сильного розширення газів у центрі вибуху і розповсюджується з великою швидкістю (надзвуковою). Радіус дії залежить від потужності та виду вибуху, рельєфу місцевості і може бути від 1 до 30 км. По характеру дії на людину ударна хвиля принципово не відрізняється від звичайної зброї, але потужність значно вища.

В залежності від величини надлишкового тиску розрізняють наступні ступені ураження та руйнування:

  • 20-40 кПа – легкий ступінь ураження (легка контузія, синяк, тощо) та зона слабких руйнувань;
  • 40-60 кПа – середній ступінь ураження (вивихи кінцівок, контузії середньої важкості, кровотеча з вух, носа, тощо),
  • 60-100 кПа – важкий ступінь ураження (сильні контузії, травми черепа та скелета, розриви органів черевної порожнини) та зона сильного руйнування;
  • >100 кПа – вкрай важкий ступінь ураження (спостерігається пошкодження органів не сумісне з життям) та зона суцільного руйнування.

В залежності від виду вибуху та властивостей середовища, в якому він відбувається, окрім розглянутого уражаючого фактору можливі і інші, до яких відносяться сейсмічні хвилі у ґрунті, ударні хвилі у воді та поверхневі гравітаційні хвилі.

Сейсмічні хвилі виникають при утворенні зони сильного стиску у ґрунті, що має місце при наземних і підземних ядерних вибухах. Поширюючись в усі сторони від центру вибуху, сейсмічні хвилі призводять до руйнування і пошкодження підземних об'єктів, а також до коливання в поверхневому шарі землі, що нагадує землетрус. Руйнування споруд супроводжується виникненням механічних травм у особового складу військ та населення.

Підводний ядерний вибух супроводжується створенням у товщі води потужної ударної хвилі, а на поверхні води - гравітаційних хвиль (до 10-15 м висотою). Ударні хвилі у воді спричиняють руйнування підводних човнів і споруд, а поверхневі гравітаційні хвилі створюють затоплення берегової смуги.

Світлове випромінювання - потужний потік ультрафіолетового (13%), видимого (31%) та інфрачервоного (56%) випромінювання. Оскільки ультрафіолетове випромінювання сильно поглинається повітрям, основну уражуючу дію створюють видиме та інфрачервоне випромінювання.

Радіус дії світлового випромінювання в залежності від потужності та виду вибуху становить від 1 до 30 км. Швидкість розповсюдження – 10-20 с.

В залежності від величини світлового імпульсу опіки поділяються на 3 ступені важкості:

  • 100-200 кДж/м2 викликає опік I ступеню (почервоніння та набряк шкіри);
  • 200-400 кДж/м2– опік II ступеню (утворення пухирів);
  • більше 400 кДж/м2 – опік III ступеню (омертвіння всіх шарів шкіри та прилеглих тканин).

Слід відзначити, що опіки у людей можуть виникати не лише від безпосередньої дії світлового випромінювання ядерного вибуху, але й внаслідок пожеж, займання одягу та інших чинників.

При дії світлового випромінювання на орган зору можливі три види світлового ураження очей:

  • тимчасове осліплення, яке може тривати декілька хвилин;
  • опік дна ока при прямому погляді на вибух;
  • опіки роговиці та повік.

Проникаюча радіація. У момент вибуху, приблизно на протязі 15-20 с, внаслідок ядерних і термоядерних реакцій виходить дуже потужний потік іонізуючих випромінювань: гама-променів, нейтронів, альфа- і бета-частинок. Але до проникаючої радіації відносяться тільки гама-промені і потік нейтронів, так як альфа- і бета-частинки мають короткий пробіг в повітрі і не володіють проникаючою здібністю.

Проникаюча радіація являється головним уражаючим фактором при вибухах нейтронних боєприпасів малої та надмалої потужності. Так при вибуху нейтронної бомби потужністю 1000 т, коли ударна хвиля і світлове випромінювання уражають у радіусі 130-150 м, сумарне гама-нейтронне випромінювання дорівнює: у радіусі 1 км - до 30 Гр; 1,2 км - 8,5 Гр; 1,6 км - 4 Гр; до 2 км - 0,75-1 Гр. При більш потужних вибухах радіус її уражаючої дії для людей буде значно меншим радіуса дії ударної хвилі або світлового випромінювання.

Радіоактивне зараження місцевості. Випадання на землю або акваторію радіоактивних речовин ядерного вибуху, а також радіація, наведена нейтронами в хімічних елементах оточуючого середовища, називається радіоактивним зараженням місцевості.

Особливість цього фактору полягає в тому, що радіоактивному зараженню місцевості піддаються дуже великі території і його дія продовжується довготривалий час (місяці і навіть роки).

Існує три джерела радіаційного зараження:

  • продукти поділу ядерного заряду;
  • радіація, наведена нейтронами;
  • непрореагувавша частина ядерного заряду.

Розрізняють два види радіоактивного зараження:

  • зараження в районі вибуху;
  • зараження у напрямку руху радіоактивної хмари.

При повітряних та висотних вибухах продукти поділу, що мають спочатку газоподібну форму, піднімаються разом з основною кулею у верхні шари тропосфери або у стратосферу. Коли вогняна куля охолоджується, радіоактивні речовини шляхом конденсації і коагуляції утворюють дуже дрібні частинки, які повільно осідають на різних відстанях від місця вибуху у вигляді локальних, напівглобальних і глобальних опадів.

Частинки, розміром до 1 мікрона, знаходяться в завислому стані місяці і роки. За цей час вони перемішуються з земною атмосферою і випадають рівномірно по всій земній кулі. По цій причині вони названі глобальними.

Частинки порядку 5-20 мікрон знаходяться в завислому стані декілька тижнів і встигають обійти земну кулю по тій географічній широті, на якій стався вибух. Такі опади називаються напівглобальними або кільцевими.

Частинки більших розмірів знаходяться в завислому стані приблизно добу і за цей час встигають випасти на місцевість, безпосередньо прилягаючу до району вибуху. Вони називаються локальними або місцевими.

На радіоактивно зараженій місцевості можливі три види уражень:

  • зовнішнє опромінення;
  • інкорпорація радіоактивних речовин;
  • контактне ураження тіла (при забрудненні тіла і одягу).

Спад активності на радіаційно-зараженій місцевості відбувається за правилом Вейя-Вігнера (правило сімок): при збільшенні часу в 7 разів рівні радіації зменшуються у 10 разів. Так, якщо через годину після вибуху потужність дози 100 Р/год., то через 7 годин буде 10 Р/год., а через 49 годин - 1 Р/год.

Особливо швидко рівень радіації знижується в перші години і дні після вибуху, а потім залишаються речовини з довгим періодом напіврозпаду і зниження рівня радіації відбувається дуже повільно.

Доза опромінення (гама-променями) незахищеного особового складу на зараженій території буде залежати від рівня радіації, часу знаходження на зараженій території, швидкості спаду рівня радіації.

Електромагнітний імпульс. При ядерних вибухах внаслідок іонізації повітря і руху електронів з великими швидкостями виникають електромагнітні поля, які утворюють імпульсні електричні розряди і струми. Електромагнітний імпульс, який утворюється в атмосфері подібно блискавиці, може наводити сильні струми в антенах, електромережах тощо.

Цей фактор уражає, перш за все, електронну і радіотехнічну апаратуру, яка знаходиться на озброєнні, військовій техніці та інших об'єктах. Радіус дії електромагнітного імпульсу при повітряних вибухах потужністю 1 мегатона може поширюватися до 32 км, при вибуху потужністю 10 мегатон - до 115 км.

Якщо ядерні вибухи відбуваються поблизу ліній електромереж, зв'язку, які мають велику протяжність, то наведена в них напруга може розповсюджуватись по мережам на багато кілометрів і викликати ураження апаратури і особового складу, розташованого на безпечній відстані по відношенню до інших уражаючих факторів ядерної зброї.

Медико-тактична характеристика ядерних вогнищ

При плануванні і організації надання медичної допомоги ураженим необхідно враховувати медико-тактичну характеристику вогнищ ядерного ураження. Вогнищем ядерного ураження прийнято називати ділянку території навколо центру наземного чи епіцентру повітряного ядерного вибуху, на якій відбувається руйнування чи пошкодження будівель, споруд, бойової техніки та інших об'єктів, виникнення пожеж, а також ураження людей за рахунок дії одного або декількох уражаючих факторів ядерного вибуху, що потребує проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт.

Кількість і характер санітарних втрат залежать від багатьох факторів: потужності і виду ядерного вибуху, характеру бойових дій, місцевості, метеорологічних умов, використання захисних властивостей бойової техніки і інженерних споруд, бойового досвіду військ та інше.

Санітарні втрати в ядерних вогнищах будуть характеризуватись такими особливостями:

  • вони будуть масові і виникати одночасно;
  • буде багато комбінованих уражень з важким протіканням, які будуть вимагати більш складної медичної допомоги;
  • до 50 - 60% уражених будуть потребувати швидкої і невідкладної медичної допомоги;
  • уражені, шкіряні покриви і одяг яких заражені радіоактивними речовинами, будуть потребувати проведення спеціальної санітарної обробки.

Крім того, роботу медичної служби будуть ускладнювати руйнування, пожежі, радіоактивне зараження території. За величиною, характером та структурою санітарних втрат виділяють три типи ядерних вогнищ.

Вогнище з переважно-радіаційними ураженнями утворюється при повітряних вибухах надмалого та малого калібрів ядерних зарядів. Санітарні втрати у цьому вогнищі будуть становити: від радіаційних уражень без комбінації – 95-97%, з травмами і опіками – 3-5%. Термічні опіки без гострої променевої хвороби (ГПХ) і травм відсутні. Дози радіації у районі санітарних втрат більше 5000 рад. Переважна форма ГПХ край важка.

Вогнище з комбінованим ураженням поділяється на вогнище з переважно радіаційним ураженням та з опіками і травмами. Вогнище з переважно радіаційним ураженням утворюється при повітряних вибухах малого та середнього калібрів ядерних зарядів. Санітарні втрати у цьому вогнищі будуть становити: від радіаційних уражень без комбінації – 40-70%, з травмами і опіками – 30-60%. Термічні опіки без гострої променевої хвороби (ГПХ) і травм - одиничні. Дози радіації у районі санітарних втрат - 1500 рад. Переважна форма ГПХ край важка.

Вогнище з опіками і травмами утворюється при наземних та підземних вибухах середнього калібру ядерних зарядів. Санітарні втрати у цьому вогнищі будуть становити: від радіаційних уражень без комбінації – одиничні, з травмами і опіками – 50-30%. Термічні опіки без гострої променевої хвороби (ГПХ) і травм – 50-70%. Дози радіації у районі санітарних втрат - 600 рад. Переважна форма ГПХ - середнього ступеню.

Вогнище з переважно термічними ураженнями утворюється при наземних та підземних вибухах великого та надвеликого калібрів ядерних зарядів. Санітарні втрати у цьому вогнищі будуть становити: від радіаційних уражень без комбінації – відсутні, з травмами і опіками – 3-5%. Термічні опіки без гострої променевої хвороби (ГПХ) і травм – 95-97. Дози радіації у районі санітарних втрат - 600 рад. Переважна форма ГПХ – важкого і середнього ступеню.

Організація медичної допомоги ураженим

Надання медичної допомоги ураженим іонізуючим випромінюванням проводиться на основі системного етапного лікування поранених та хворих з евакуацією за призначенням, але з урахуванням умов обстановки, що складається в результаті застосування ядерної зброї.

Сучасна система лікувально-евакуаційного забезпечення у військах включає 5 видів медичної допомоги, які надаються на 3-х етапах медичної евакуації.

Перша медична допомога

Перша медична допомога при радіаційних ураженнях надається у місцях виявлення уражених та на МПБ (само- і взаємодопомога, санітарами, санінструкторами) і передбачає усунення або послаблення початкових ознак променевої хвороби.

Після виходу із зони радіаційного зараження проводиться часткова санітарна обробка.

Долікарська допомога

Долікарська медична допомога при радіаційних ураженнях надається у місцях виявлення уражених особовим складом медичних пунктів батальйонів (МПБ) і спрямована на усунення або послаблення початкових ознак променевої хвороби та проявів, погрожуючих життю постраждалих.

При зараженні відкритих ділянок шкіри і обмундирування продуктами ядерного вибуху - часткова санітарна обробка після виходу із зони радіаційного зараження.

Перша лікарська допомога

Перша лікарська допомога надається на першому етапі медичної евакуації лікарями медичного пункту полку (МПП) і спрямована на усунення тяжких проявів променевої хвороби і підготовку уражених до подальшої евакуації.

При зараженні шкіри і обмундирування продуктами ядерного вибуху (вище допустимого рівня) проводять часткову санітарну обробку.

Хворих ГПХ 1 ступеня після купування первинної реакції повертають в підрозділи. При наявності прояву розпалу хвороби їх направляють, як і хворих з більш важкими ураженнями, в Омедб (ОМО).

Кваліфікована медична допомога

Кваліфікована медична допомога при радіаційних ураженнях надається на другому етапі медичної евакуації лікарями окремого медичного батальйону (ОмедБ) або окремого медичного загону (ОМЗ) і направлена на усунення тяжких, погрожуючих життю, проявів променевої хвороби, боротьбу з різними її ускладненнями і підготовку уражених до подальшої евакуації.

При зараженні відкритих ділянок шкіри і обмундирування продуктами ядерного вибуху (більше допустимого рівня) проводять повну санітарну обробку у відділенні спеціальної обробки.

Спеціалізована медична допомога

Спеціалізована медична допомога при радіаційних ураженнях надається на третьому етапі медичної евакуації лікарями-спеціалістами військових лікувальних закладів госпітальної бази фронту (ГБФ).

Завдання спеціалізованої медичної допомоги при радіаційних ураженнях полягає в лікуванні постраждалих у повному обсязі, кінцевому виключенні у них головних проявів променевої хвороби та її ускладнень, наданні умов для скорішого відновлення боєздатності і працездатності.

На відміну від армії, у цивільній обороні існує 3 види медичної допомоги, котрі розподіляються на 2 етапи медичної евакуації.

Перша медична допомога надається у місцях виявлення уражених особовим складом сандружин (СД), загонів сандружин (ЗСД) та само взаємодопомога.

Перша лікарська допомога надається на першому етапі медичної евакуації лікарями загонів першої медичної допомоги (ЗПМ)

Спеціалізована медична допомога надається лікарями-спеціалістами лікувальних закладів лікарняної бази заміської зони на другому етапі медичної евакуації.

Література

1. Військова токсикологія, радіологія та медичний захист: Підручник / За ред. Ю. М. Скалецького, І. Р. Мисули. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – С. 199-217.

2. Военная радиология / Под ред. Е. В. Гембицкого и В. Г. Виноградова). - Л.: ВМА, 1985. – С. 13-42.

3. Военная токсикология, радиология и медицинская защита: Учебник / Под ред. Н. В. Саватеева. - Л.: ВМА, 1987. – С. 273-284.

4. Защита от оружия массового поражения: Справочник / Под ред. В. В. Мясникова. - М.: Воениздат, 1984. – С. 9-69.

5. Каракчиев Н. И. Военная токсикология и защита от ядерного и химического оружия. – Ташкент: Медицина, 1987. - С. 9-25.

6. Аникеев А. А., Иванов А. М. Медицинская защита. - Ч. 1. – М: Воениздат, 1989. - С. 5-62.


25.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!