Osvita.ua Вища освіта Реферати Військова справа, ДПЮ Локальні конфлікти: тактика дій танкових підрозділів іноземних армій. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Локальні конфлікти: тактика дій танкових підрозділів іноземних армій. Реферат

Арабо-ізраїльські війни. Ірано-іракська війна (1930 - 1983 роки). Боєві дії в зоні Перської затоки (17 січня - 28 лютого 1991 року)

Останнім часом в засобах масової інформації нерідко зустрічаються твердження, що танки як система озброєння вижили собі. Як правило, автори подібних тез не забруднюють собі доказами, у кращому випадку дається загальне посилання на конфлікт у Перській затоці.

Тривожить, що іноді необґрунтовані висловлення про місце і роль танків допускають високі військові керівники Української армії, що мають чималі повноваження по формуванню нових військових структур.

Відомо, що вірність тих чи інших теоретичних положень перевіряється на практиці. За останні десятиліття відбулася безліч локальних воєн і військових конфліктів, у яких танки застосовувалися в більшому чи меншому ступені. Накопичено досвід їхнього бойового використання в різних умовах. З погляду його вивчення інтерес викликають арабо-ізраїльські війни, ірано-іракська війна, бойові дії в зоні Перської затоки, а також остання війна в Афганістані.

Арабо-ізраїльські війни

Друга арабо-ізраїльська війна почалася 29 жовтня 1956 р., тоді, коли Англія, Франція й Ізраїль почали бойові дії проти Єгипту. Ізраїльські війська почали настання на суецькому й ісмаільскому напрямках, а англо-французький флот встановив військово-морську блокаду Єгипту. Для дій англійських, французьких, ізраїльських військ було характерне використання в перших ешелонах бронетанкових підрозділів і частин. У цілому застосування танків (усього їх нараховувалося близько 600 одиниць) було дуже ефективним.

Алі війна виявила і деякі нові явища в ході бойових дій. Поява далекобійних керованих протитанкових ракет і насичення військ протитанковими засобами ближнього бою продемонстрували нові можливості організації протитанкової оборони. Це породило ілюзію легкості боротьби з танками. Одержала поширення ідея про недоцільність створення для танка могутнього броньового захисту, оскільки завжди можна зробити кумулятивний заряд, що пробиває будь-яку броню.

Суттєві підвищення захищеності танків, як і інших бойових броньованих машин, нібито варто шукати на шляху збільшення їхньої рухливості, у тому числі за рахунок зниження бойової маси. Така крапка зору вплинула навіть на країни, що мають величезний досвід танкобудування. Типовим прикладом є ФРН, де основний бойовий танк "Леопард-1" при масі 40 тонн мав дуже високі показники рухливості і відносно легке бронювання.

У червні 1967 р. почалася третя арабо-ізраїльська війна. До її початку в складі ізраїльських збройних сил нараховувалося близько 1100 танків. На озброєнні складалися частково модернізовані американські танки "Шерман" М4, М48, англійські "Центуріон" Мк5 і Мк7, а також французькі легкі танки АМХ-13.

Єгипетські збройні сили включали близько 1200 танків. Велика їхня частина знаходилася на Синайському півострові. До складу збройних сил Сирії і Йорданії входило приблизно 75Про танків. Переваги в силах було на користь трьох арабських держав по особовому складі майже вдвічі, по артилерії - у 2,5 рази, по танках - у 1,7, по літаках - у 1,4 рази. У технічному відношенні війська Єгипту і Сирії не уступали ізраїльським, а по танках перевершували їх, оскільки були збройні головним чином машинами радянського виробництва Т-54, Т-55, Алі по підготовці і боєздатності смороду були слабкіші.

Воєнні дії почалися 5 червня 1967 р. Вже в перший день війни ізраїльські ВВС знищили близько 270 літаків арабських країн і завоювали панування в повітрі, що наклало свій відбиток на дії наземних військ.

Останні носили високоманеврений характер. Танкові частини, у залежності від обстановки, що складається, застосовувалися і для прориву оборони, і для розвитку успіху.

Так, на Єгипетському фронті Центральна група ізраїльських військ у перший день війни зустріла завзятий опір 2-й єгипетської мотопіхотної дивізії і не змогла прорвати її оборону з ходу. У бій були введені дві бронетанкові бригади, що вночі обійшли дивізію з флангів. Одночасно в її тил був висаджений вертолітний десант. До ранку 6 червня ізраїльські війська просунулися на цій ділянці на глибину до 25 кілометрів.

Характерним прикладом використання танкових частин для розвитку успіху є настання Північної групи ізраїльських військ на приморському напрямку. Головний удар наносився частинами лівого флангу в тридцятикілометровий проміжок між 7-й і 2-й мотопіхотними єгипетськими дивізіями, допоміжний - у стик між 20-й піхотної і 7-й мотопіхотної дивізіями. На вечір групі вдалося в районі Хан-Юніс прорватися на узбережжя Середземного моря і відрізати 20-ю піхотну дивізію, а 7-ю дивізію з обох флангів обійти. При цьому дві бронетанкові бригади розвили настання уздовж узбережжя і до результату 6 червня оточили єгипетську піхотну бригаду.

Підсумки війни свідчать про серйозну поразку арабських країн. Вони втратили 68,5 тис. кв. км території, 40 тис. людина убитими, 900 танків і 360 бойових літаків. Втрати ізраїльської сторони склали біля тисячі людей убитими, 200 танків і 100 бойових літаків. Про невисокій бойовій виучці і моральній стійкості арабських військ говорить той факт, що з 700 єгипетських танків, захоплених ізраїльтянами на Синайському півострові, близько 300 виявилося в повній чи справності з незначними ушкодженнями.

Танкам (їх нараховувалося не менше 3000 одиниць) і бронетанковим військам приділялася важлива роль у веденні наземних бойових дій. В ізраїльській армії командири частин і з'єднань прагнули до комплексного використання своїх танкових і піхотних підрозділів, забезпечуючи їм надійну артилерійську й авіаційну підтримку.

Одним з уроків війни з'явилася тенденція значного підвищення можливостей авіації по боротьбі з малорозмірними (точковими) наземними цілями, у тому числі з бойовими броньованими машинами. У ході війни не одержала підтримки і розвитку ідея переходу бронетанкових військ на більш легені і мобільний машини.

Досвід показав зворотне: висока рухливість танків на поле бою не повинна протиставлятися їхньому броньовому захисту. У складі ізраїльських військ були легкі танки АМХ-13 французького виробництва з максимальною швидкістю б5 км/год. і англійські, значно менш швидкісні, але сильніше броньовані танки "Центуріон" (максимальна швидкість - 34,6 км/год.). Останні на поле бою били більш рухливими, оскільки маневр легких танків закінчувався за першим же штучним чи природним укриттям, до якого вдавалося добратися під вогнем супротивника.

У четвертій арабо-ізраїльській війні (1973 рік) танкам і бронетанковим військам приділялася дуже важлива роль. До її початку в складі озброєних сил Ізраїлю нараховувалось 1700 танків. У сухопутних військах з 33 бригад десять били бронетанковими, багато танків малося в механізованих і мотопіхотних бригадах.

На Синайському півострові, Західному бережу ріки Йордан і на Голанських висотах била побудована глибокоешелонувана оборона. Щільність протитанкових засобів на першій позиції складала 10-12 танків і 4-5 протитанкових знарядь на один кілометр фронту.

У озброєних силах Єгипту після мобілізації стало 2200 танків, а в сірійських - 1350.

Настання сірійських і єгипетських військ почалося одночасно 6 жовтня. На сірійському фронті три піхотний дивізії і кілька бригад атакували сильно укріпленні ізраїльські позиції на Голанських висотах і до ранку 7 жовтня просунулися північніше і південніше Ель-Кунейтрі на 4-8 кілометрів. Але з підходом резервів ізраїльським військам удалося призупинити настання. Для нарощування сили удару сірійське командування ввело в бій у районі Кафр-Нафах танкову дивізію. Ізраїльське командування у свою чергу висунуло в цей район свіжу танкову бригаду, що зробила сирійцям завзятий опір і не дозволила їм розвити успіх. Таким чином, вже в перші дні війни танкові підрозділи і частини застосовувалися і для прориву оборони, і для її зміцнення.

Після нарощування сил ізраїльські війська перейшли в контрнаступ і до середини дня 10 жовтня вишли на лінію перемир'я по усьому фронті. На напрямку головного удару ізраїльтяни використовували бронетанковий бригади. Їхнє подальше просування било зупинене після підходу іракської танкової дивізії і йорданської бронетанковий бригади.

На єгипетському фронті до результату 6 жовтня піхотні дивізії форсували Суецький канал, зломили опір ізраїльтян і опанували опорними пунктами першої позиції, а 8 жовтня захопили два армійських плацдарми глибиною до 10-12 кілометрів кожний. Протягом 9-13 жовтня вони закріплювалися на досягнутих рубежах. Одночасно йшло перекидання других ешелонів і резервів. Почата 14 жовтня спроба подальшого наступу частиною сил успіху не мала. Просунувши на 6-10 кілометрів, вони зустріли завзятий опір. Виявилося, що їм протистояло майже 200 окопаних танків, артилерія і ПТРК.

15 жовтня ізраїльські війська (18 бригад, з них 9 бронетанкових) при масованій підтримці авіації перейшли в контрнаступ, наносячи головний удар на ісмаільському напрямку. 16 жовтня ізраїльським військам удалося потіснити правофлангову бригаду єгипетської 2-й армії і прорватися до Великого Горького озеру в районі станції Хамса. При цьому загін із семи танків, що плавають, і восьми бронетранспортерів з піхотою переправився на західний берег озера і захопив плацдарм у районі станції Убу-Султан. У наступну ніч були перекинуті бронетанкові і мотопіхотні бригади. Загальне число танків досягло 200 одиниць.

Ранком 19 жовтня війська, що знаходяться на плацдармі, перейшли в рішуче настання. Його особливістю стало широке застосування танків дрібними групами (до роти з мотопіхотою і ПТУР на БТР). Діючи на широкому фронті, вони знаходили слабкі місця в обороні єгипетських військ і проривались їм у тил. До результату 20 жовтня на плацдармі знаходилося вже п'ять ізраїльських бригад (три бронетанкові і дві механізовані), які за добу розширили його до 30 кілометрів по фронті і 20 у глибину.

Таким чином, перелом у ході війни, успіхи ізраїльської армії на заключному її етапі в значній мірі били достигнути завдяки раціональному застосуванню танків і танкових військ, умінню використовувати їхня рухливість, захищеність і вогневу міць.

У будь-якому варіанті на основні танки покладалося виконання головних бойових задач. У наступальному бої танкові підрозділи і частини використовувалися масовано на напрямку головного удару. Велика увага приділялася організації взаємодії танків і мотопіхоти, що діє на БТР. Остання переважно випливала безпосередньо за чи танками за флангом їхнього бойового порядку. При цьому вважалося, що мотопіхота повинна залишатися на машинах як можна довше.

В обороні бронетанкові сили ізраїльської армії використовувалися в складі рухливого резерву для проведення контратак із глибини по військах супротивника, що прорвалися. Однак, у залежності від обстановки, вони могли утримувати оборонні позиції в складі перших ешелонів військ.

Ірано-іракська війна (1930 - 1983 роки)

Обидві сторони ставили перед собою задачу рішучого розгрому супротивника, а бойові дії носили широкомасштабний і безкомпромісний характер.

З вересня по грудень 1980 року здійснювалося настання іракських військ на фронті довжиною до 700 кілометрів. У період із грудня 1980 по вересень 1981 року установилася зразкова рівновага, а у вересні 1981 - липні 1982 року військова ініціатива практично перейшла до Ірану, що вернули собі всі втрачені на початку війни райони і перекісному бойові дії на територію Іраку. У квітні 1988 року Ірак провів рішуче настання на південно-сході країни (півострів Лао), у результаті чого звільнив окуповану територію, що і підштовхнуло Іран до переговорів про перемир'я.

У цілому обом сторонам були властиві шаблонні прямолінійні дії, слабке використання маневру силами і засобами. Лише наприкінці війни іракська армія продемонструвала здатність вести досить організовані, рішучі і мобільні дії.

На першому етапі Ірак завдав удару силами чотирьох бронетанкових дивізій (близько 45 тис. людина). При цьому бив допущений серйозний прорахунок - захоплення бронетанковими частинами крупних міст, що привело до значних втрат у танках. Тактичні проблеми збільшувалися відсутністю взаємодії між іракськими армією, ВВС і ВМФ.

У ході іранського контрнаступу (1981 рік) відбулося трохи крупних танкових боїв. Найбільше відомим є бій у долині Хорхе поблизу міста Сусенгерда. У січні 1981 року посилена 16-я танкова дивізія Ірану (300 англійських танків "Чифтен" і американських М60) за підтримкою 55-й парашутної бригади готувала контратаку поблизу Сусенгерда (Іран) з метою звільнити дорогу на Ахваз і зняти іракську облогу з міста Абадан. Через сезон дощів, що почався, шляху просування іранських військ являли собою море бруду, що утрудняло здійснення маневру і постачання військ. Іракське командування угадало наміру супротивника і висунуло назустріч йому танкову дивізію (300 танків Т-62).

5 січня розвідувальні гелікоптери Іраку знайшли рух трьох танкових колон і слідувавшої за ними парашутної бригади. Командир іракської дивізії бістро зосередив усі сили в села Ахмет-Абад на рівнині Хархе. 6 січня передова іранська танкова бригада вийшла до іракських позицій. Вважаючи, що перед ними лише невелике прикриття, іранські танки атакували з ходу. Іракські підрозділи відразу відійшли, у результаті чого перша іранська бригада виявилася в підготовленому вогневому мішку і била атакована з флангів. Втрати іранців склали більш ста танків.

Друга і третя бригади, діючи роз'єднано і без підтримки піхоти, потрапили в пастку пізніше, 7 і 8 січня. До цього часу поле бою перетворилося в суцільну трясовину, а супротивники зблизилися настільки, що авіація не могла зробити їм підтримки. Іранські війська, усвідомлюючи ризикованість свого положення, били змушені відступити. Ірак оголосив, що чи знищив захопив 214 іранських танків, Іран же визнав утрату тільки 88 машин.

На всіх етапах війни головною ударною силою воюючих сторін були бронетанкові війська, однак найчастіше вони застосовувалися розрізнено, без належного посилення і забезпечення. У настанні танки часом діяли без супроводу піхоти, що збільшувало їхньої утрати від ручних протитанкових гранатометів.

Боєві дії в зоні Перської затоки (17 січня - 28 лютого 1991 року)

Вторгнення Іраку 2 серпня 1990 року в незалежну державу Кувейт визвало обурення світового співтовариства. Відмовлення Хусейна виконати вимоги ООН про звільнення Кувейту привів до формування блоку держав, готових задіяти свої збройні сили для вигнання окупантів. Широкомасштабна операція по стратегічному розгортанню багатонаціональних сил (МНС) у зоні Перської затоки, що одержала назву "Щит пустелі", почала реалізовуватися наприкінці серпня.

У її ході зі США і країн Західної Європи в зону конфлікту за 4,5 місяці було перекинуте угруповання військ, нараховуюче більш 400 тисяч чол. з відповідним озброєнням, військовою технікою і запасами матеріально-технічних засобів. Практично вся бронетехніка перебазовувалася на транспортних судах, зафрахтованих у приватних і державних компаній.

До середини січня один одному протистояли потужні угруповання військ (кожна істотно перевищувала півмільйону людей), насичених найсучаснішим озброєнням, багато хто види якого ніколи колись не використовувалися. Зведення про кількість танків суперечливі, але найбільш приблизні підрахунки показують, що кожна зі сторін мала близько 4 тис. бойових машин.

17 січня 1991 року командування МНС початок повітряну наступальну операцію під кодовим назвою "Бура в пустелі". За 43 дня авіація МНС використовувала 88500 тонн авіаційних боєприпасів, з котрих 6520 тонн - управляючих авіаційних бомб (УАБ). Близько 90 відсотків УАБ потрапило в потрібні цілі. В окремі дні МНС робили до 3000 бойових вильотів.

Для поразки танків використовувалися управляємі і неуправляємі бомби і касети, управляємі ракети, автоматичні пушки. В умовах слабкої ПВО танкові підрозділу несли великі втрати. ВВС США перевірили в бойових умовах тактику нанесення нічних ударів з повітря спеціально створеними групами літаків, оснащених вдосконаленими бортовими телевізійними системами.

Іракська армія широко застосовувала спеціальні міри захисту. Задовго до початку конфлікту були придбані сотні гектарів маскувальних сіток. Ефективно використовувалися тисячі макетів танків і БМП, виготовлених з формованого склопластику, а також надувних.

Танкові підрозділи МНС широко використовувалися за 3-4 дня до початку загального настання для розвідки, а також уведення супротивника в оману щодо напрямку головного удару. Спеціально сформованими групам (як правило, на основі танкового чи мотопіхотного підрозділу) ставилася задача, не вв'язуючись у серйозні бої, імітувати настання на окремих ділянках. Їхньої дії підтримували 2-3 дивізіону артилерії, тактична й армійська авіація. Відсутність суцільної лінії фронту дозволило командуванню МНС застосовувати маневрені групи з включенням у їхній склад розвідувальних підрозділів і вертольотів вогневої підтримки.

Характерним прикладом комплексного застосування сил і засобів сухопутних військ, у тому числі бронетанкових, з'явилася наступальна операція "Меч пустелі". Її замисел передбачав нанесення ударів у трьох напрямках: фронтального - по іракській обороні на границі Кувейту із Саудівською Аравією; на північний схід - уздовж границь з Кувейтом; із заходу - на схід у глибину оборони Іраку.

 

Масоване застосування танків мало місце на центральному напрямку (головний удар - на Багру, де розміщалося командування південної групи військ Іраку). Ранком 24 лютого американська 1-я механізована дивізія прорвала іракську оборону. В другій половині дня для розвитку успіху в прорив увели чотири бронетанкові дивізії - 1-ю і 3-ю США, 1-ю Великобританії, 6-ю французьку. На озброєнні американських дивізій знаходилися танки М1А1 "Абрам", англійської - "Челленджер", французької - АМХ-30В2,

Англійці розвивали настання в східному, а американці - у північно-східному напрямку. Французи наставали на лівому фланзі, користуючись суттєвою перевагою в дальності виявлення цілей в умовах обмеженої видимості (його забезпечило використання тепловійних прицілів), у нічному бої з 25 на 26 лютого танкісти МНС нанесли тяжкі втрати іракським військам. До результату 26 лютого танкова дивізія "Таволжана" республіканської гвардії била розгромлена. За словами очевидців, це був 42-вартовий тяжкий танковий бій під дощем і в піщану буру.

Висновок. Таким чином, у сучасних операціях, як і колись, танкові війська відіграють вирішальну роль. Без їхньої участі не мають логічного продовження й успішного завершення самі відмінні дії авіації, флоту, ракетних військ і т. д.

Тільки танки в тісній взаємодії з піхотою й іншими родами військ здатних забезпечити остаточний розгром супротивника, досягнення цілей війни (якщо ці задуми рішучі).

Упровадження досягнень сучасної технології в танкобудування дозволить танкам у доступному для огляду майбутньому зберегти роль одного з ведучих бойових засобів у системі озброєння сухопутних військ.


25.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!