Osvita.ua Вища освіта Реферати Військова справа, ДПЮ Протитанкові ракетні комплекси (ПТРК): загальна характеристика. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Протитанкові ракетні комплекси (ПТРК): загальна характеристика. Реферат

На теперішній час протитанкові ракетні комплекси стали найбільш ефективним засобом у боротьби з танками й іншими броньованими цілями на дальностях до 6000 м

Незважаючи на широке застосування ручних протитанкових гранатометів у другій світовій війні, вони не могли повністю забезпечити протитанкову оборону піхотних підрозділів. Підвищити дальність стрільби РПГ виявилося неможливим, оскільки через відносно повільну швидкість боєприпасів їх дальність і точність не задовольняли вимогам по боротьбі з бронетанковою технікою на відстані від 600 метрів. В той же час піхота потребувала ефективного протитанкового засобу, здатного вражати танки на дальніх відстанях.

Перші дослідження з розробки високоточних ракетних боєприпасів почалися у 40-х роках ХХ століття. Вкотре прориву в царині розробки новітніх видів озброєння домоглися німці, створивши у 1943 році перший у світі протитанковий ракетний комплекс (ПТРК) Х-7 "Rotkaeppchen" ("Червона шапочка"). Із пропозицією про її створення фірма "BMW" звернулася до командування Вермахту ще в 1941 році, однак сприятливе для Німеччини положення на фронтах послужило причиною відмови.

Однак уже до 1943 року до створення такої ракети довелося все-таки приступити. Роботами керував доктор М. Крамер, який розробив для Міністерства авіації Німеччини серію авіаційних ракет під загальним позначенням "X". У принципі, протитанкова ракета Х-7 може розглядатися як продовження серії "X", тому що в ній були широко використані основні конструктивні рішення ракет цієї серії.

Протитанкова керована ракета (ПТКР) "Rotkaeppchen" мала корпус довжиною 790 мм і діаметром 140 мм. На хвостовій частині корпуса було закріплене крило зворотної стріловидності, на кінцях якого були безінерційні котушки із дротами. По них від блоку керування на ракету надходили команди оператора. Хвостове оперення ракети являло собою стабілізатор і два кілі, установлені на дугоподібній штанзі для виходу площин керування із зони розпечених газів порохового двигуна.

Обидва кілі були виконані у вигляді шайб із відхиленими пластинами (тримерами), які і використовувалися в якості рулів висоти або рулів повороту. Справа в тому, що для забезпечення стійкості ракети в польоті вона оберталася щодо своєї поздовжньої осі зі швидкістю два оберти в секунду. За допомогою спеціального блоку затримки сигнали керування подавалися на плоскості керування (тримери) тільки тоді, коли вони перебували в потрібному положенні.

У хвостовій частині ракети перебувала силова установка у вигляді дворежимного порохового двигуна 109-506 фірми WASAG. Протягом перших 2,5 секунд він працював як стартовий прискорювач і розвивав тягу близько 69 кгс, потім він перемикався на роботу в режимі маршового двигуна й протягом приблизно 8,5 секунд забезпечував тягу близько 5 кгс. Завдяки малій вазі ракети (9,2 кг) цієї потужності двигуна було досить для польоту зі швидкістю 98-100 м/с на дальностях до 1200 м. Бойова частина ПТКР "Rotkaeppchen"була кумулятивною з контактним зривником, вона пробивала броню 200 мм. завтовшки.

До складу системи керування входили блок стабілізації, комутатор, приводи руля керування, командний і прийомний блоки, а також дві кабельні котушки. Система керування працювала по методу, що сьогодні йменується як "метод трьох точок" і по якому працюють всі післявоєнні ПТУР першого покоління

Для запуску ракет була розроблена переносна пускова установка, що представляла собою напрямну, установлену на легкий триножний верстат. Пускова установка за допомогою кабелю була з'єднана з виносним пультом, з якого вироблялося керування ракетою.

За наявним даними, до весни 1945 року було випущено приблизно 300 ПТКР цього типу. Про спроби використати їх у бойових діях яких-небудь достовірних відомостей немає.

На теперішній час протитанкові ракетні комплекси стали найбільш ефективним засобом у боротьби з танками й іншими броньованими цілями на дальностях до 6000 м. Основні переваги цих комплексів - висока ймовірність враження цілі з першого пострілу (70-90%), завдяки керованій ракеті, висока бронепробиваємість, відносно малі вага й розміри, що забезпечують достатню скритність і мобільність на полі бою.

До складу ПТРК, як правило, входять пускова установка із прицільно-пусковим устаткуванням і протитанковою керованою ракетою (ПТКР). Залежно від типу використовуваної системи керування розрізняють ПТКР першого, другого й третього поколінь.

ПТКР першого покоління розроблені в 50-х роках, наводяться на ціль за методом "трьох точок": перша точка - очі оператора-навідника (перехрестя візира), друга точка - ракета на траєкторії, третя - ціль. Завдання оператора-навідника полягає у виводі ракети на лінію візування й утримати її на цій лінії до влучення в ціль. Оператор за допомогою оптичного прицілу повинен одночасно стежити за прицільною маркою, трасером снаряду і рухомою ціллю й вручну виробляти команди керування, які передаються на борт снаряда по дротам.

ПТРК першого покоління вдало проявили себе впродовж воєнних конфліктів 60-х-70-х років, проте вони не були позбавлені кількох принципових недоліків. Одночасне слідкування за прицільною маркою, трасером снаряду і рухомою ціллю сильно обтяжувало стрільця, що водночас впливало на точність влучання. Стрільба з ПТРК першого покоління вимагає довгого й інтенсивного тренування операторів. Низька швидкість ракети збільшує час її польоту до цілі, що також знижувало ймовірність влучення, а крім того підвищує вразливість розрахунку.

Радянський ПТРК першого покоління 9К11 "Малютка": на фото ракета на пусковій напрямній.

ПТРК другого покоління, що з'явилися в 60-і роки, відрізнялися насамперед напівавтоматичним наведенням. Оператор сполучає і втримує прицільну марку на цілі весь час польоту ракети, а спостереження за ракетою й вироблення коригувальних команд здійснює автоматична апаратура. У комплексів цього покоління для передачі команд керування на ракету використовуються дроти.

Метод наведення по "двох точках" підвищив імовірність влучення, мінімальна дальність стрільби зменшилася, (що визначалася тепер, по суті, безпечною дальністю зведення) розширила як діапазон враження по дальності, так і сектор стрільби й можливості стрільби по цілі, що рухається уздовж фронту. Ще однією особливістю ПТРК другого покоління стало розміщення ракети в герметичному транспортно-пусковому контейнері (ТПК), у результаті зросли їхня боєздатність і схоронність.

Протитанкові ракетні комплекси другого покоління:

ліворуч - ПТРК 9К111 "Фагот" (СРСР); праворуч - М47 "Dragon-2" (США).

Протитанкові ракетні комплекси другого покоління:

ліворуч - ПТРК 9К115 "Метис" (СРСР); праворуч - ПТРК "Eryx" (Франція).

ПТРК "MILAN 3" (Німеччина, Франція): ліворуч - загальна схема ПТРК "MILAN 3"; праворуч - ПТРК зі знятим транспортно-пусковим контейнером та додатковим тепловізійним прицілом MIRA-2.

Також у деяких ПТРК другого покоління застосовано нову систему наведення - передачу команд по лазерному променю. Така система наведення значно побільшує дальність пуску та дозволяє застосовувати ракети з більш високою швидкістю польоту. Система наведення по лазерному променю застосована у російському ПТРК "Корнет-Э" та європейському ПТРК "TRIGAT".

ПТРК другого покоління з системою наведення по лазерному променю: іворуч - ПТРК "Корнет-Э" (Російська Федерація), праворуч - ПТРК "TRIGAT" (Великобританія, Німеччина, Франція).

У цей час найбільше уживаними є ПТРК другого покоління, хоча ПТРК першого покоління збереглися на озброєнні армій ряду країн.

У ПТУР третього покоління реалізований принцип "вистрілив і забув". Оператор повинен тільки навести пускову установку в ціль й здійснити постріл, а головка самонаведення ПТУР у польоті сама виконує супровід цілі й наводить на неї ракету. ПТРК третього покоління дають можливість швидко перенести вогонь, зробити наступний постріл, та перемінити позицію що підвищує загальну ефективність використання комплексу. Принцип "вистрілив-забув" відвищує швидкість стрільби і відповідно підвищує мобільність розрахунку на полі бою.

Також покращуються експлуатаційні характеристики зброї. Імовірність враження цілі ПТУР третього покоління теоретично становить 90%. Водночас можливе застосування супротивником систем оптико-електронного придушення знижує ефективність головки самонаведення ракети, відповідно знижується імовірність влучення ракети у ціль. Крім того істотне подорожчання бортової апаратури наведення та оснащення ракети інфрачервоною головкою самонаведення призвели до суттєвого подорожчання пострілу. Тому на теперішній час лише деякі країни прийняли на озброєння ПТРК третього покоління.

Протитанкові ракетні комплекси третього покоління з системою наведення "вистрілив - забув": ліворуч - ПТРК AAWS/M "Javelin" (США), праворуч - SRAW "Predator" (США).

ПТКР містять бойову частину (БЧ), розраховану на враження будь-якого сучасного танка. З урахуванням широкого застосування комбінованого й динамічного захисту сучасні ПТУР також оснащуються додатковими пристроями які підвищують імовірність ураження цілей. Наприклад головні частини ракет оснащуються спеціальними наконечниками, який забезпечує підрив кумулятивного боєприпасу на оптимальній відстані, що забезпечує утворення кумулятивного струменя.

Типовим стало застосування ракет з тандемними бойовими частинами для пробивання броні танків з динамічним та комбінованим захистом. Також задля розширення сфер застосування ПТРК до них виготовляються ракети з термобаричними боєголовками. У ПТРК третього покоління застосовано ракети, які піднімаючись на більшу висоту при підльоті до цілі атакують її з пікірування у дах вежі та корпусу, де броньовий захист менший.

Задля застосування ПТРК у закритих приміщеннях застосовуються системи "м'якого запуску" (ПТРК "Eryx") - ракети оснащуються стартовими двигунами, які викидають ракету на низькій швидкості; після віддалення на певну відстань від ПТРК включається маршовий двигун, який надає ракеті високої швидкості.

Через меншу у порівнянні з гранатометами маневреність, дороговизну та складність підготовки операторів ПТРК рідше застосовуються у партизанських війнах. При наявності ПТРК у партизанських загонах їх слід використовувати лише при виконанні специфічного завдання, або ж для знищення окремих пріоритетних цілей під час проведення бойової операції. Наявність відповідним чином підготовлених операторів є обов'язковою.


25.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!