Osvita.ua Вища освіта Реферати Військова справа, ДПЮ Історія становлення та розвитку Українських Збройних сил. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Історія становлення та розвитку Українських Збройних сил. Реферат

У рефераті подано відомості про історію становлення та розвитку Збройних сил України

Відновлення української державності в серпні 1991 року стало доленосною подією у житті українського народу. До того часу українська історична наука протягом багатьох десятиріч перебувала в полоні нав'язаних, перекручених та прийнятних з позицій керівництва СРСР стереотипів і штампів. Історична наука була поставлена в умови, які дозволяли торкатися дослідження лише тих тем, які вкладалися в ідеологічні погляди правлячої партії.

Ще в більш скрутному становищі перебувало дослідження історії українських Збройних сил. Ця тема взагалі вважалася не такою, яку треба вивчати, адже з позицій керівництва СРСР української військової історії взагалі не існувало. Українська армія періоду національно-визвольних змагань українського народу 1917-1920 рр. замальовувалась як зграя антибільшовицьких вояків, які заважали становленню Радянської влади в Україні.

Про Українську Повстанську Армію писали виключно, як про озброєне формування "буржуазних бандерівців-націоналістів", які вели боротьбу за відокремлення частини України від Радянського Союзу. Зрозуміло, що такі праці були політично заангажовані та не мали нічого спільного з об'єктивною, історично достовірною правдою у дослідженні української військової історії. Відновлення української державності стало поштовхом для виправлення існуючої до того політичної заангажованості у дослідженні української військової історії.

Поряд із цим постала нагальна потреба, спираючись на існуючий досвід вивчати, узагальнювати, систематизувати та прогнозувати можливі варіанти розвитку Збройних сил незалежної України. Саме проблемам історичного аналізу становлення, розвитку та ролі армії у державотворчому процесі присвячена монографія А. Л. Папікяна "Збройні сили України двадцятого століття". Ця праця стала високопрофесійною, актуальною і потрібною науковою роботою, яка широко використовується дослідниками у галузі воєнної історії, науковцями, у навчально-виховній і просвітницькій роботі.

Автор, спираючись на велику кількість маловідомих і взагалі раніше не відомих історичних архівних матеріалів, глибоко і всебічно вивчає історію боротьби українських Збройних сил за українську державність протягом національно-визвольних змагань українського народу 1917-1920 рр., роль армії у державотворенні Карпатської України в 1938-1939 рр., об'єктивно підходить до дослідження історії Української Повстанської Армії, Народного комісаріату оборони УРСР 1944-1945 рр.

Поряд із цим (що необхідно особливо підкреслити) А. Л. Папікян у своїй монографії, чи не вперше в історичній науковій літературі всебічно, науково обґрунтовано, переконливо досліджує процес створення, розвитку та реформування Збройних сил незалежної України 1991-1999 рр. Вивчає процес створення законодавчої бази, яка стала правовим підґрунтям будівництва української армії, особливості першої Воєнної доктрини, етапи розвитку видів Збройних сил, проблеми організації виховної роботи, героїко-патріотичного виховання, становлення і розвитку системи військової освіти. Значна увага приділена дослідженню історії розвитку складових Воєнної організації України.

Проведені наукові дослідження дозволили автору чітко визначити історичні періоди в двадцятому столітті, коли можна говорити про регулярні Збройні сили, як державний інститут, а не як озброєні військові формування. Використання в роботі також великої кількості архівних матеріалів, дозволило досліднику науково обґрунтовано спростувати існуючі сьогодні в історичній науці певні усталені стереотипи щодо історії Збройних сил періоду української Центральної Ради, Української Держави доби гетьмана Павла Скоропадського, Директорії, Української Галицької Армії.

У книзі представлені цікаві таблиці і схеми, які доповнюють загальний зміст монографії. Достатньо повно автор використав різноманітні джерела і літературу, що надало його праці наукової переконаності. Загалом монографія Арташеса Папікяна є вагомим внеском у дослідження української воєнної історії двадцятого століття та, беззаперечно, стане в нагоді всім, хто вивчає цю тему. Микола ГОЛИК, кандидат історичних наук.

Про Україну в складі двох імперій Олександр РЕЄНТ, Україна в імперську добу (ХІХ - початок ХХ ст.). - К.: Інт-т історії України НАН України, 2002. - 340 с.

Цілком очевидним є той факт, що поява кожної нової книги (особливо спеціального монографічного дослідження), яка б узагальнювала і всебічно висвітлювала історичний розвиток певної країни протягом цілої епохи - це помітне явище для кожного суспільства. Вона, як правило, завжди привертає увагу науковців, викликає відповідну (позитивну чи то негативну) реакцію в широких колах громадськості.

На різні "великі" й "малі" (точніше скажемо "вузькі") теми з минулого українського народу ХІХ - початку ХХ ст. написані сотні, а то й тисячі далеко неоднакових за науковим рівнем праць, видано "гори" документальних матеріалів. А тому зайняти свою особисту творчу нішу в океані "історіографічного спадку" - непросто!

Проте, на наш погляд, вихід у світ книги член-кореспондента НАН України, д. і. н., професора Олександра Реєнта "Україна в імперську добу (ХІХ - початок ХХ ст.) " слід розглядати як довгоочікуваний. Адже в ній йдеться про цілий комплекс історичних проблем, пов'язаних з перебуванням України в складі двох імперій - Австро-Угорської та Російської. Серед найважливіших напрямів дослідження є характеристика процесу національного відродження (що, зрозуміло, особливо актуально в плані порівняння з сучасними зрушеннями в державі), зображення соціально-економічних умов і особливостей життя українців того періоду, висвітлення теоретичних аспектів пов'язаних, за висловлюванням автора, з "боротьбою між працею і капіталом".

Окрім того, ним поставлене в черговий раз завдання: об'єктивно оцінити діяльність вітчизняних політичних сил у революціях початку ХХ ст. і, зокрема, в роки Першої світової війни. Очевидним здобутком в історіографічному контексті стало, безперечно, вміщення в книзі спеціального розділу, в якому досить концептуально проаналізовано сучасний стан і перспективи нових наукових пошуків із зазначеної проблеми (загалом близько 40 стор.). При цьому О. Реєнт наголосив на тому, що "криза марксистської історіографії породила жваву дискусію навколо формаційного підходу до вивчення нашого минулого".

Можливо слід було б згадати і про те, що не лише "криза" спонукала до цього, адже в кінці 50-х - на початку 60-х років ХХ ст. ця проблема особливо гостро дискутувалася в Росії та Україні! Хіба та дискусія не позначилася на подальшому розвиткові історичної думки в СРСР, не має відношення до нинішньої?! З огляду на тему, автор критично поставився до найголовніших поглядів багатьох істориків ХХ ст.

З деякими з них гостро полемізуючи, іншим - знаходячи важливі й цікаві власні докази, факти, коментарі тощо. Зокрема на сторінках праці надибуємо міркування з приводу положень таких українських і зарубіжних вчених-суспільствознавців, як І. Лисяк-Рудницький, М. Брайчевський, С. Білокінь, Л. Винар, Д. Гайєр, О. Субтельний, А. Жуковський, Л. Таран, П. Грімстед, О. Ільницький, О. Пріцак, Д. Сондерс, Х. Голдблат та десятки інших. Правда, не можна не помітити, що поза увагою дослідника при характеристиці наукових студій з історії України ХІХ - початку ХХ ст. залишився цілий комплекс питань.

Чому б, наприклад, не показати, яким чином великі напрацювання істориків 50-х - першої половини 80-х років минулого століття, спеціальні економічні, етнологічні, суспільно-політичні студії попередників вплинули (і продовжують впливати!) на новітню історіографію.

Принципово важливим, особливо для майбутніх наукових дослідників, є переконання О. Реєнта, що новий етап вивчення історії України ХІХ - початку ХХ ст. повинен базуватися: по-перше, "на теоретичному осмисленні доленосних явищ на значних часових відрізках" і "аргументації асоціативних рядів у тих процесах, яким притаманна фрагментарність й дискретність"; а по-друге, на висвітленні явищ, пов'язаних насамперед з побутом, психологією людини, її релігійно-етичними вподобаннями.

ХІХ - ХХ ст., на наш погляд, були перенасичені різними збройними конфліктами, а тому їх перебігам на сторінках книги відведено доволі місця. На думку автора, в кінці ХVІІІ ст. стався черговий етап експансіоністської політики царизму, пов'язаного з поділами Речі Посполитої. Внаслідок чого, зокрема, на приєднаних до Російської імперії землях Правобережної України було встановлено уніфікований адміністративно-територіальний поділ.

Тоді ж значними військово-політичними й дипломатичними зусиллями супроводжувалася експансія царизму і в південному напрямку. Йому вдалося отримати вихід у Чорне море та встановити контроль над Північним Причорномор'ям. У зв'язку з цим здається цілком слушним положення про те, що "з геополітичної точки зору це відкрило перед Російською імперією небачені до того перспективи".

Особливої уваги набуло козацтво як об'єкт використання різними урядами у війнах ХІХ ст. - російсько-турецьких 1806-1812 рр., 1828-1829 рр., 1853-1856 рр., 1877-1878 рр., Вітчизняної 1812 р. та інших, а також у боротьбі проти повстанців у Македонії (1806-1812 рр.), Сербії (1815 р.), Греції (20-ті роки ХІХ ст.). Значне місце відведено висвітленню питання - європейська політика й Україна періоду наполеонівських війн і конкретно зазначено, що останні відчутно подіяли на свідомість української еліти. "Свіжий подих революційних ідей, - пише автор, - втілених, зокрема, у правових нормах (Кодекс Наполеона), сприяли формуванню на слов'янських землях нового політичного та інтелектуального клімату".

Правда, при цьому "не забув" оповісти і про ті лихоліття, які вони принесли народам. При висвітленні цих аспектів, хотілося б, звичайно, побачити більше матеріалів про власне тактику і методи збройної боротьби козацьких загонів, зрушення, які сталися у воєнному мистецтві українців. Яскраво описані події польського повстання 1830 р. і визначено зв'язок з ним України, її передових представників.

Принципово по-новому, на наш погляд, подані дипломатичні аспекти "українського питання" у період Першої світової війни. Саме тоді в Європі кризові явища набули найбільшого загострення, йшов процес перегрупування сил. На думку О. Реєнта, "складання двох військових блоків - так званих Центральних держав й Антанти - знаменувало глобальне протистояння держав, кожна з яких мала свої геостратегічні інтереси і прагнула досягти їх дипломатичними та військово-політичними засобами".

Важливо зазначити те, що українські землі та їх населення опинилися в епіцентрі подій, пов'язаних з першою світовою війною. Україна займала вигідне географічне становище, мала значний військово-економічний потенціал та людські ресурси, а тому не могла не стати об'єктом зазіхань різних політичних сил і урядів. І як не дивно, про що йдеться в книзі, поразки на фронті примусили російську верхівку певною мірою змінити своє ставлення до українського народу.

Якщо на початку війни царизм заборонив діяльність місцевих національних об'єднань громадського та політичного характеру, то вже з кінця 1915 р. дозволив відновити функціонування тутешніх наукових товариств, книгарень, кооперативів тощо. Автор навів вражаючі факти про негативні наслідки, які мала війна для України. Зокрема, про сотні тисяч біженців, загиблих, обездолених. Разом з тим, у ході війни українській громадськості вдалося гостро поставити питання і привернути увагу уряду до вирішення національного питання.

Дальшого свого розвитку воно набуло в процесі суспільно-політичного життя напередодні революції 1917 р., чому присвячено спеціальний підрозділ. Зрозуміло, в невеликій за обсягом рецензії на книгу неможливо висвітлити всі, навіть найважливіші, аспекти, які стосуються війн, збройних конфліктів ХІХ - початку ХХ ст. і України. Тому ще раз наголосимо: монографію О. Реєнта буде цікаво і корисно прочитати не лише фахівцям, а широкому загалу, всім тим, кого щиро хвилює минуле нашого народу.


20.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!