Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Мистецтво як засіб пізнання світу. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Мистецтво як засіб пізнання світу. Реферат

Мистецтво - одна із форм суспільної свідомості, форма людської діяльності, яка відрізняється від науки, політики, права, релігії

Мистецтво пізнає дійсність за допомогою художніх образів. Художній образ вбирає в себе всі суперечності, все багатство мистецтва. Усі труднощі художнього процесу пов’язані зі створенням митцем художнього образу.

Складності розуміння мистецтва споглядачами також пов’язані з труднощами "розкриття" для себе художнього образу. Проблема художнього пізнання світу - одна з головних у курсі естетики, вона тісно пов’язана з філософською теорією пізнання. Щоб усвідомити сутність художнього образу, користуються теорією відображення, яка розглядає людську свідомість в цілому як образ навколишньої дійсності, як суб’єктивну картину об’єктивного світу. Але філософське розуміння образу не тотожне естетичному його тлумаченню. Тому між філософським і естетичним поняттями образу існує різниця.

Як відомо, теорія пізнання оперує поняттям "образ" у широкому гносеологічному розумінні. Коли філософ говорить про образ, він має на увазі відображення у свідомості людини навколишнього світу. У цьому зв’язку образами у філософії є різні прояви психічного стану, відчуття, уявлення, поняття, висновки. Художній образ виступає окремою формою відображення дійсності, тому щодо нього є справедливим вислів: "суб'єктивна картина об’єктивного світу". Але естетичний зміст поняття "образ" відноситься до філософського як специфічне до універсального. Художній образ - це не тільки гносеологічна, а й естетична категорія.

Від категорій наукового мислення художній образ відрізняється живою безпосередністю. Крім того, художній образ не тільки відображає факти життя, але й несе у собі специфічні узагальнення життєвих явищ, проникає в їх сутність, розкриває їх внутрішній сенс. У художньому образі зливаються як риси живого споглядання, так і риси абстрактного мислення. Художній образ - це цілісна та завершена характеристика життєвого явища, яка співвідноситься з художньою ідеєю твору і виявляється у конкретно-чуттєвій, естетично визначеній формі.

Художній образ - це особлива форма пізнання дійсності у мистецтві. Але слід відрізняти поняття "художній образ" не тільки від поняття "образ у філософії", але й від поняття "образ зображення". Образ зображення розуміється як таке сприйняття дійсності, якому притаманна наочність. Проте художній образ також може бути наочним. Поняття "художній образ" значно ширше, воно розкриває сутність життєвого явища, але робить це за допомогою художніх засобів. Документальна фотографія, технічний малюнок, документальний фільм і т. ін. мають зображувальну наочність, але вони не належать до мистецтва, і тут не йдеться про художній образ. У мистецтві можуть бути твори, які не мають зображувальної наочності, наприклад музичні, художні, ліричні твори тощо.

У літературі зустрічається поняття "образ-герой". Поняття "художній образ" твору значно ширше, ніж поняття "образ-герой", "образ-персонаж", тому що у творі мистецтва все має художній характер: і сюжет, і композиція, і колорит, і оркестровка, і всі інші елементи. Але у художньому творі може бути один художній образ, наприклад у ліричному вірші або живописному портреті, а може бути і система образів.

Художній образ - це кардинальна категорія естетики, яка відбиває сутність художньої творчості; це форма мислення у мистецтві і засіб відображення і моделювання дійсності, якому властиві окремі специфічні риси. Особливості відображення дійсності в мистецтві Про художній образ йдеться тільки у реалістичному мистецтві. У сучасному світовому мистецтві ця категорія майже не існує. Так, в абстрактному мистецтві важко говорити про нього. Але в мистецтві залишаються митці, які працюють на засадах реалізму, тому слід познайомитися з даною категорією. Художній образ має свої специфічні особливості, серед яких більшість дослідників називає метафоричність, асоціативність, парадоксальність.

Так у стародавніх творах метафорична природа художнього мислення визначалася досить виразно (наприклад, у Стародавньому Єгипті - сфінкси, у Греції - кентаври, грифони, у слов’ян - мавки, упирі, водяні та ін.). В художньому творі одне явище розкривається за допомогою іншого.

В сучасному мистецтві не відбуваються такі наочні зміни; характери героїв розкриваються у їх діях, в зв’язках з навколишнім світом, у ставленні до природи, людей, до себе тощо. Мислення художника є асоціативним. Він розкриває одне явище, але намагається викликати у нас за асоціацією інше (наприклад твори А. Тарковського, О. Довженка та ін.). Крім того, художній образ може будуватися на парадоксальних принципах мислення. Саморух - характерна риса художнього образу, вважає дослідник Ю. Борєв і з цим не можна не погодитися. Життєвий матеріал, покладений в основу твору, може вести за собою художника, і останній інколи робить зовсім інший висновок, який відрізняється від початкового (наприклад, романи Л. Толстого "Анна Кареніна", І. Тургенєва "Батьки і діти", О. Пушкіна "Євгеній Онєгін", Г. Флобера "Мадам Боварі" та ін.).

Художній твір з багатим змістом може розумітися по-різному за кожної епохи, наприклад, п’єси В. Шекспіра йшли на сценах театрів з кінця XVI ст. І сьогодні безліч театральних колективів продовжують грати їх, але трактують відповідно до свого часу, свого розуміння. Е. Хемінгуей порівнював художній твір з айсбергом, коли невелика частка його видніється на поверхні, а суттєве, головне ховається під водою. Це робить читача активним суб’єктом художнього процесу, він сам повинен з’ясувати сутність твору, стати його співтворцем. Художній образ - багатозначний, він має глибокий зміст. Кожна епоха знаходить свої риси у художньому образі. Йому властива і недоговореність.

Глибокий художній твір завжди має цю рису. Художній образ - це ціла система думок. І автор не завжди повністю та всебічно розкриває їх. Якби художній образ був повністю розкритий, він перестав би цікавити людину. Коли художній образ не повністю розкритий митцем, він сприяє розвитку публіки, її фантазії, уявлення, процесу мислення, він перетворює її у творця мистецтва. Художній образ відповідає багатоплановості, багатогранності дійсності. Осягнення художнього образу - це нескінченний процес наближення і поглиблення.

Важливою особливістю художнього образу є індивідуальна певність. Художній образ виступає або як деяке зображення тих чи інших явищ дійсності, або як вираження дій духовного життя людини, або як зв’язок між першим і другим. Але художній образ не тільки виявляє індивідуальні риси явища або групи явищ, він розкриває загальні особливості і закономірності, притаманні даним явищам. Ці суттєві риси дійсності в образі розкриваються інакше, ніж у логічному понятті.

Наука відображає життя, вона відкриває і формує закони.

Мистецтво показує не самі закони життя, а ті процеси й явища, які відбуваються в ньому. Якщо художник бажає показати, у чому сутність героїзму, він не постулює поняття "героїзму", обґрунтовуючи його логічними засобами, а знайомить нас з Ахіллом або Прометеєм, з їх вчинками, які оцінюються людьми як героїчні. Так створювали своїх героїв і О. Гончар, і Б. Васильєв, і В. Биков та ін. Порівняймо зображення квітів у різних видах мистецтва, наприклад, в поезії, з певним поняттям "квітка" у науковій літературі.

У підручниках з ботаніки квітка визначається як орган покритонасінної рослини, у якої є чашечка і віночок з пелюстками, маточка з тичинками. Щодо запаху, то із підручника можна дізнатися, що він притягує комах. З цього визначення не можна відчути запаху, наприклад троянди, відчути красу квітки. В індивідуальній певності художнього образа зібрано все різноманіття життя, крім того, в ньому є схожість з явищами самого життя. Але індивідуальне у мистецтві та одиничне у житті - поняття однорідні, але не тотожні. Між фактами життя і фактами мистецтва існує якісна різниця.

Кожна подія, кожний факт життя - це завжди складне явище, в якому є закономірне і випадкове, загальне і окреме, зовнішнє і внутрішнє тощо. Ці грані явища важко відокремити, аби розкрити його сутність. Так, щоб пізнати людину, слід дуже багато дізнатися про неї, перебути чимало часу разом з нею, "з’їсти пуд солі". У мистецтві художник виявляє головне, суттєве, відкидаючи випадкове. Тому йому доводиться звертатися до відбору, щоб показати необхідне, внутрішнє, головне. А якщо цього не буде, то читачі (глядачі, слухачі) не зрозуміють головного, суттєвого. Художній образ - це індивідуалізоване узагальнення, яке розкривається в індивідуальному і через індивідуальне, яке подається у конкретно-чуттєвій формі. У мистецтві це узагальнення розкривається в індивідуальному. Майстер говорить не деклараціями, а конкретно-чуттєвими образами. І це зближує мистецтво з формами життя.

У мистецтві кожне зображене обличчя - тип, але разом з тим і певна особа. Типізація - це художнє узагальнення, узагальнення через індивідуальне. Художник повинен показати суттєве, головне у явищах через окреме, часткове. Згадаймо стародавню індійську притчу. Було троє сліпих. Вони ніколи не бачили слона і вирішили з’ясувати, що це за тварина. Один обмацав ногу слона і сказав: "О, я вже знаю, що таке слон. Це великий стовп". Другий обмацав черево слона і сказав: "Ні, слон - це великий дзбан". Третій обмацав хвіст слона і заперечив їм: "Ні, ви обидва не зрозуміли, що таке слон. Слон схожий на корабельний канат". Так вони сперечалися і не зрозуміли, яким був слон, тому що за головне приймали випадкове, несуттєве.

Але у художньому творі буває і так, що якась маленька деталь розкриває важливі риси характеру людини, її ставлення до життя. Згадаймо сцену з роману Л. Толстого "Анна Кареніна", коли головний герой, Каренін, прийшов до адвоката з проханням розлучити його зі своєю дружиною. Адвокат добре його зустрів, уважно почав слухати, але потім з’явилася у кімнаті міль, і він одразу забув про Кареніна, його горе, свій обов’язок і став слідкувати за міллю і хвилювався, щоб вона не сіла на килим. У цьому епізоді через часткове показано суттєве явище, коли той, хто повинен дбати про людину згідно зі своєю професією, забуває про це, а дбає тільки про своє особисте, про себе. Якщо художник показує головне, відокремивши його від другорядного, він використовує таку особливість художнього образу, як типізація.

Таким чином, художній образ - це скорочена розповідь про життя, яке розкривається через одну ситуацію, але в ній висловлено багато схожого з іншими. Але типізація властива лише реалістичному мистецтву.

Художній образ - це єдність об’єктивного та суб’єктивного. Об’єктивне в образі - це все те, що взяте безпосередньо з дійсності, суб’єктивне - те, що привноситься до образу творчою думкою митця.

Об’єктивне, що автор бере у дійсності, це і побачене у природі, і якісь сценки з життя, це люди з їх взаємовідносинами та ін.

Суб’єктивне у творі - це те, що гадає автор, що він хоче нам розповісти, його думки, оцінки, його бачення світу. Художній образ - не тільки відображення окремих явищ життя, а й своєрідний автопортрет митця. За образом завжди стоїть його творець.

Суб’єктивність - показник самобутності та оригінальності художника. Власне, сама особистість митця стає будівельним матеріалом образу. Сьогодні, наприклад, комп’ютер може писати вірші, складати музику, малювати. Але у творах, які пише машина, не відчувається особистісне, суб’єктивне, те, що притаманне тому чи іншому митцю. Отже, мистецтво відтворює світ емоційно-чуттєво, в усьому багатстві краси дійсності, тоді як наука лише апелює чіткими, логічно вивіреними поняттями.

Література

  1. Алешина Л. О. О вежливости, о такте, о деликатности. — М., 1986.
  2. Аронов В. Р. Дизайн и искусство. Сер. "Эстетика". — М., 1984. — № 2.
  3. Асмус В. Ф. Вопросы теории и истории эстетики. — М., 1968.
  4. Асмус В. Ф. Немецкая эстетика XVIII в. — М., 1962.
  5. Байбурин А. К., Торопков А. Л. У истоков этикета: Этнографические очерки. — Л., 1990.
  6. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. —М., 1975.
  7. Бахтин М. М. К философии поступка // Философия и социология: наука и техника. — М., 1986.
  8. Бахтин М. М. Человек в мире слова. — М., 1995.
  9. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. — М., 1986.
  10. Бицилли П. М. Место Ренессанса в истории культуры. — СПб., 1996.
  11. Безруких М. М. Я и другие. Я или правила поведения для всех. — М., 1991.
  12. Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994.
  13. Борев Ю. Б. Критика современных буржуазных эстетических концепций. — М., 1977.
  14. Борев Ю. Б. Эстетика: В 2-х т. — Смоленск, 1997.
  15. Брунов Н. И. Барокко в России. — М., 1926.
  16. Быстрицкий Е. К. и др. Бытие человека в культуре (опыт онтологического подхода). — К., 1992.
  17. Бычков В. В. Малая история византийской эстетики. — К., 1991. Ванслов В. В. Эстетика романтизма. — М., 1966.
  18. Введенская Л. А., Павлова Л. Г. Деловая риторика: Учебное пособие для вузов. — Ростов-на-Дону, 2000.
  19. Вейдле В. В. Умирание искусства. Размышления о судьбах литературы и художественного творчества. — СПб., 1996.
  20. Вермео А., Вермео О. Мэтры мирового сюрреализма. — СПб., 1996.
  21. Виппер Б. Р. Статьи об искусстве. – М., 1970.


30.06.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!