Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Політичні міфи: поняття та характерні риси. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Політичні міфи: поняття та характерні риси. Реферат

У рефераті розглянуто політичний міф як архаїзацію соціокультурного простору в нових історичних умовах

Сьогодні можна впевненою говорити, що вивчення і продукування політичних міфів стало науковою дисципліною, несуттєво як її називають - ідеологією, пропагандою, політичним РR чи політичною рекламою. Звернення до міфу як до засобу модифікації суспільної свідомості визначається його сутністю. Синкретичне, нерозчленоване начало, яке містить міф, становить величезний інтерес для фахівців у галузі віртуалізації навколишнього простору. Сьогодні достатньо створити хаос, а потім запропонувати свою образно-категоріальну сітку…

Ніщо не нагадує так міфологію, як політична ідеологія Клод Леві-Строс "Структурна антропологія".

Серед гострих дискусійних проблем, обговорюваних філософами і політологами, соціологами і психологами, антропологами і культурологами, є питання про місце і роль міфу в сучасних умовах. Міфологія - це не тільки історично перша, універсальна і єдина форма суспільної свідомості, що дійшла до нас із глибини сторіч у формі міфів, легенд, переказів, а щось більш значиме, те, що визначає основи соціокультурного простору. Дослідники щоразу чіткіше визначають тенденцію до набуття нових ознак у сучасній міфотворчості. Фокусується вона навколо соціально-політичних проблем.

У міфі сходиться минуле з сучасним і визначається майбутнє. Дослідження підтверджують, що суспільство, особистість можуть реагувати на кризову ситуацію, на загрозу, або виробляючи інноваційну ідею, що відкриває нові творчі можливості, або повертаючись до старих ідей, що виправдали себе під час попередніх криз.

Смисл рішення другого типу полягає в тому що ускладнення проблем відповідного суб'єкту не формує адекватного потенціалу. Суб'єкт перебуває у владі історичного досвіду, що склався у звичайних умовах, і, відповідно, спирається на неефективні, неадекватні новій, ситуації рішення. Відповідно, архаїзація - результат наслідування суб'єктом культурних програм, які раніше склалися і не відповідають сьогоднішнім складнощам світу, характеру і масштабам загроз.

Архаїзація як форма регресу ніколи не буває в чистому вигляді, проте завжди хаотично змішана з досягненнями наступного розвитку, які можуть завдати руйнівних наслідків, що зростають внаслідок ускладнення суспільства. Сьогодні ми є свідками лавиноподібного процесу архаїзації. Архаїзація опановує думки, призводить до масових практичних дій. Суспільство "заряджене" архаїкою. Воно йде "до рефеодалізації… до архаїки і архетипу, до архаїчного індивіду" [1, с. 89–90].

Міф формує ментальність народу і нею ж формується, визначаючи історичний вибір нації. Звідси контроль продукування міфів, їх поширення і самого існування, - це визначення долі нації.

Архаїчний міф виконував роль єдиного універсального способу організації розумового процесу древньої людини, а сучасний, вибудований на його основі міф змушує сприймати і розуміти дійсність, спираючись на виключно чуттєво-образне сприйняття, позбавляючи людину можливості використовувати механізми поняттєво-логічного мислення. Зрозуміло, в політичному міфі ми знаходимо ту ж символізацію і гіперболізацію подій і явищ суспільного життя, проте за своєю феноменологічною суттю він сприймається як реальність, над якою не замислюються.

Політичний міф, як і архаїчний міф, наполягає на своїй природності, сповнений емоційності і сугестивності, має свою логіку і відстоює свою внутрішню правду. Клод Леві Строс визначав: "Сутність міфу становить не стиль, не форма оповіді, не синтаксис, а описана в ньому історія. Міф - це мова, проте ця мова працює на найвищому рівні, на якому смислу вдається так би мовити відділитися від мовної основи" [3, с. 187].

Ведучи мову про політичний міф, слід виокремлювати усвідомлену і неусвідомлену міфотворчість. Будь-який політичний міф певною мірою є технологічним, містить відбиток часу і вирішує конкретні політичні, ідеологічні, соціальні, економічні й інші завдання.

Міф завжди був, залишається і буде хронополітичним, в ньому віддзеркалення його часу. Міф - культурний феномен, іманентний для історичної епохи, відповідає політичному, соціальному і психологічному дискурсам часу, є засобом само-ідентифікації індивіда й суспільства.

Політичний міф - система координат, за якою визначається особистість у суспільстві, певна семіотична модель, що, з одного боку, фіксує стан речей і спрямована на легітимацію існуючого порядку та слугує концептуальним обґрунтуванням поведінки в суспільстві, з іншого, - може бути основою рушійної оновлюючої сили, що нищить один соціальний порядок і створює інший, відповідно визначаючи нові конвенції і норми поведінки.

Ідеологічні засади будь-якої влади міфологічні. Міф легітимізує владні інститути, стає основою легітимної влади і її ідеологічним стрижнем, ідеологема і міфологема зливаються в одне ціле. Особливо важлива в державотворенні історія нації. Міфи про походження і про історичний шлях, покладені в основу національної само-ідентифікації, становлять фундамент унітарності держави. Тому в зазіханні на політичні міфи держави завжди вбачають спробу підірвати самі підвалини влади.

Відповідно політичне протиборство претенденти на владу трактують як руйнування політичних міфів пануючої ідеології. В умовах штучно створених кризових ситуацій політичні міфи спрямовані на формування нової цілісності світу, де у масовій свідомості нові володарі долі нації набувають легітимності.

Руйнування існуючих і становлення нових політичних міфів не послідовний, а паралельний процес, може вимагати тривалого часу або відбутися миттєво. Можна вести мову про природне чи штучне, поступове чи раптове руйнування домінуючих політичних міфів. Це був і є історично зумовлений процес. Отже, політичний міф, його дієвість обмежена у просторі і часі. Штучний, цілеспрямовано сконструйований політичний міф, майстерно вмонтований у сучасність, не тільки може виявити виключну життєздатність і проіснувати тривалий час, а й стати ядром кристалізації міфотворчої активності мас, що згодом зафіксує історія.

Водночас криза міфотворчості, коли зруйновані міфи не замінюють інші, нові, - це ризик руйнування не тільки владних інституцій, а краху державності, самої нації.

Свідомість окремої особи, свідомість мас мусить бути заповненою. Із психотерапевтичної практики добре відомо, коли особа, яка зазнала сугестивного впливу і приходить до тями після таких глибинних стадій гіпнозу як сомнамбулізм, - людський мозок у разі відсутності реальної чи навіюваної інформації пост-гіпнотичного спрямування, аби позбутися когнітивного й емоційного дисонансу, сам створює концепт дійсності. При цьому концепт дійсності не виходить за межі екстраконцепції і відповідає істинній, неудаваній Істраконцепції особистості.

Для носія міфу його сприйняття світу - це не картина світу, а сам світ, тобто певний "об'єктивний опис". Уявлення про картинність видимого, про те, що воно - лише суб'єктивний опис, для носія міфу ніби за межами усвідомлення. У цьому смислі міф - це не світогляд, оскільки в останньому наявний вагомий свідомий компонент: ми можемо ставити питання щодо світогляду, відстоювати його тощо.

Міф - це особливості світосприйняття (установки, "координати сітки"), які не усвідомлюються, "екстра-концепція". На відміну від неї, "інтраконцепція" - це звичайні уявлення про світ, які усвідомлюються як "погляди", "позиції" тощо. Людина може дотримуватися цих поглядів, порівнювати їх, спростовувати, вибирати більш придатні, - тобто маніпулювати ними у своїй свідомості. Однак, вірогідно, чіткого розмежування між екстраконцепцією й інтраконцепцією немає, оскільки інтраконцепція поринає корінням в екстраконцепцію, мотивується нею: остання неминуче впливає на вибір того чи іншого світогляду як суб'єктивного [6].

Існує певна усталеність екстраконцепції і активна інтраконцепція носія міфу яким є кожен із нас. Відтак, ведучи мову про ґенезу міфу в широкому смислі, слід усвідомлювати, що руйнування екстраконцепції - це пасіонарне випробовування для суспільної свідомості на кшталт виникнення монотеїзму чи відкриття Коперніка (засновник геліоцентричної системи всесвіту), випробовування, що навіть не порівняне з кризою масової свідомості як наслідком революції інтраконцепції, а тим паче еволюційних перетворень цієї інтраконцепції.

Оскільки древні міфи виникали в суспільній свідомості закономірно, вони як те життєдайне джерело визначають міфологію сучасності. Вивчення етногенетичної спадщини яскраво демонструє, з одного боку, спільність, з іншого, - унікальність концептуальної спрямованості різних етносів, національностей і народностей. На їхню спільність вказує Карл Густав Юнг, стверджуючи, що людство загалом і всі культури зокрема, так само, як і індивіди, підвладні несвідомим змістам, які не виходять з особистого досвіду і передують як особистому, так і колективному досвіду. Ці неосяжні сили виявляються у колективній та індивідуальній поведінці в універсальних психічних формах відповідно до ментальних особливостей певної суспільної групи.

Колективне несвідоме - найбільш глибинний рівень психіки. Юнг розглядав його і як результат попереднього філогенетичного досвіду, і як апріорні форми психіки, і як сукупність колективних ідей, образів, уявлень людства, як найбільш поширені в ту чи іншу епоху міфологеми, що виражали "дух часу". Воно "містить весь спадок еволюції людства, що відроджується в структурі мозку кожного індивідууму" [5, с 219].

Згідно з Юнгом, колективне несвідоме - це "образ світу, на формування якого пішла вічність /…/ (Воно) складається із сукупності інстинктів і їхніх корелятів, архетипів", що втілені в архаїчному міфі.

Архетипів існує стільки, скільки існує типових життєвих ситуацій. Для прикладу можна навести архетип матері, архетип батька, архетип героя / воїна, архетип мудрого старця, архетип відьми тощо. Будь-який архетип може мати чималу кількість символічних репрезентацій, які визначаються культурними й особистими факторами, водночас сама архетипова форма єдина й універсальна.

Так, у світі існує безліч міфів про героя, історій, що розповідають про його пригоди. Проте суть поведінки "героя" завжди одна й та сама в усіх героїчних міфах. Самі терміни - жрець, мудрий старець, Бог мають універсальне значення в усіх культурах, хоча конкретний стиль чи втілення, в якому виражає себе той чи інший архетип неминуче буде варіюватися в деталях у різних культурах і суспільних групах [2, с. 373–374].

Історичний досвід, що поєднує певну людську групу, згодом перетворюється в колективне переживання, формуючи "колективну пам'ять", чим ідентифікує її, відрізняє її від інших груп. Чи створений міф суб'єктом, чи запозичений з колективної традиції (між індивідуальними і колективними міфами здійснюється взаємопроникнення і обмін), він різниться лише матеріалом образів, якими оперує; структура ж залишається незмінною, і саме завдяки їй міф виконує свою символічну функцію [3, с. 181].

Міф, народжуючись у свідомості індивіда, формується у процесі комунікації. Отже міф - це результат колективної творчості, ядром кристалізації якого є індивідуальний спрямований семантичний смисл, що відповідає екстраконцепції спільноти, до якої належить цей індивід. Той чи інший індивід належить одночасно до різних груп, носіїв тих чи інших міфів. Тобто слід вести мову про розгалужену багатопластову систему міфів, що панують у суспільстві. Водночас хронополітичний міф - не міф tabula rasa, з чистої дошки.

В основі сучасного міфу закладена структура архаїчних міфів. Відтак задля привнесення нового іншого політичного міфу не слід намагатися здолати весь об'м існуючих, старих осучаснених і реліктових міфів, що накопичувалися роками, століттями чи тисячоліттями, достатньо створити хаос, "розруху в головах" людей, - тим самим проникнути до самих основ, матриці суспільної свідомості, і тоді запропонувати нову свою концепцію всесвіту для всіх і для кожного.

Дуальність світу - це Хаос і Міф. Створюючи хаос, ми відтворюємо основи того первинного міфу. К. Леві-Строс зазначає: "Мета міфу - дати логічну модель для вирішення якогось протиріччя (що неможливо, якщо протиріччя реальне), то ми матимемо безконечну кількість пластів, причому кожен буде дещо відрізнятися від попереднього. Міф розвиватиметься по спіралі, поки не вичерпається інтелектуальний імпульс, що його спричинив" [3, с. 306].

Інформаційне суспільство - крок вперед, і можна позбутися дійсності. Не проблема створити хаос, надавши суспільству суперечливу інформацію і так її багато, що воно не спроможне все це перетравити; потім - керований хаос, коли в інформаційне середовище привносяться невипадкові збурення, що впорядковують суспільство певним чином, - тим самим визначити "первинні припущення" і призначити новий, свій, відлік часу. Для цього потрібен відповідний ресурс і ті, хто знається на певних технологіях модифікації суспільної свідомості.

Більшість сучасних міфологем сконструйовані на основі знань про особливості функціонування людської психіки, актуальних досягнень в галузі психології, соціології, психолінгвістики. На жаль, як правило, новочасний міф спрямований не на відповідність потребі суспільної свідомості, а на пропозицію заздалегідь визначених виборів.

Відомо, що активне продукування міфологем пов'язане з нестабільністю в суспільстві. У періоди воєн і революцій, соціальних потрясінь і суспільних криз, у періоди невизначеності стан напруженого чекання провокує суспільну свідомість на міфотворчість. У такій ситуації міф, звертаючись до суспільного несвідомого, до архетипів, є ілюзорним образом, що усуває в суспільній свідомості сприйняття суперечливості реальності, за реальність беруть міф, вона (реальність) віртуалізується. За допомогою міфів спочатку віртуально, а потім і насправді долаються перепони, переборюються негаразди, перемагається ворог.

Міф в своїй основі "поетичний", а не "мальовничий". Без "поезії", точніше кажучи, без слова міф ніколи не торкнувся б глибини людської особистості. Він був би зв'язаний назавжди споглядально-пластичними формами і ніколи не зміг би виразити того, на що здатне тільки слово. Слово - принципово розумне й ідейне, водночас образ і картина принципово споглядальні, зримі, й "ідею" передають настільки, наскільки вона виразна у видимому [4, с. 72–73].

Всі, хто розуміється на цьому, добре знають, що люди можуть сприйняти політичну ідею лише за умов її міфологічного означення. Міф - це картина світу, консолідуюча, надихаюча і мобілізуюча сила, дієвий інструмент та механізм впливу на маси.

Проте питання не лише у відповідності сконструйованого політичного міфу конструкту самого міфу, ментальності "міфоспоживача", пануючим архетипам як міфотворчій структурі колективного несвідомого, а й у вирішенні завдання актуалізації ідеї, що прихована за оболонкою певного політичного міфу. Відтак ідея набуває форми символу, слогану і набуває нового метафоричного наповнення в житті, поширюється на шпальтах газет і журналів, на екранах телевізорів, на радіо, в Інтернеті, провокує чутки.

Сьогоднішній політичний міф творить не тільки сучасне і майбутнє, він вторгається в минуле. Архаїзація соціокультурного простору в нових історичних умовах - це повернення не до витоків: ні в історичному, ні в культурному, ні в духовному планах, це насильницьке, добровільно-вимушене повернення до архаїчного способу мислення.

Політичні міфи розробляються для вирішення проблем влади, для панування одних соціальних груп над іншими. Новітня історія стає історією продукування одних і тих самих міфів. Суспільству нав'язується, прищеплюється надзвичайно щільна міфологічна структура, де немає місця для свободи мислення. Створюється міф, який за енергетикою й ефективністю потужніший від попередніх, проте знову стає затребуваним інтелект, готовий заради ідеї, з одного боку будувати концентраційні табори, з іншого - сидіти в цих таборах.

Країни так званих перехідних економік, як найбільш сприятливі для широкомасштабного експерименту, сьогодні стали заручниками своїх можновладців-політиканів, недолугої внутрішньої і зовнішньої політики. Нові технології активно відпрацьовуються на пострадянському просторі, закладаючи основу нових "пост-кольорових технологій", що приходять на зміну технологіям експорту революцій і демократій.

Нині як ніколи політичний міф сприймається як презумпція, як постулат, як аксіома, як дійсність, як буття. Це наслідок відкритого суспільства, а також результат відмови від критичного погляду на світ. Зрозуміло, політичний міф абсолютно не маркований, це не політичні вподобання, а значно більше. Його не можна ні помацати, ні понюхати, ні скуштувати.

Коли людина опиняється в полі міфу, він повністю опановує нею. Потрібна не тільки наднапружена робота мислення, аби відрефлексувати цей міф, а й розуміння такої потреби, мотивація, стимул, внутрішня установка. За відсутності таких, лише потужний струс може спричинити зсув суспільної свідомості, протверезити погляд на дійсність, проте - це вже інший міф.

Література

  1. Ахиезер А. С. Архаизация в российском обществе как методологическая проблема // Общественные науки и современность. — 2001. — № 2. — С. 89-100.
  2. Зеленский В. В. Политическое как психологическое: когда карта становится территорией // Одайник В. Психология политики. Политические и социальные идеи К. Г. Юнга. С-Пб.: "Ювента", 1996. — С. 368-380.
  3. Леви-Строс К. Структурная антропология. — М., 1983.
  4. Лосев А. Ф. Философия. Мифология. Культура. — М., 1991.
  5. Психология сознания / Сост. и общая редакция Л. В. Куликова. — СПб., 2001.
  6. Трунов Д. Г. Миф как экстраконцепция (формальное определение мифа) // Формирование гуманитарной среды, внеучебная работа в вузе, техникуме, школе: Материалы VIII научно-практической конференции. Т. 1. Пермь: ПГТУ, 2000. — С. 119-122.


30.06.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!