Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Вдосконалення правової бази культурної сфери України. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Вдосконалення правової бази культурної сфери України. Реферат

У рефераті подано відомості про основні напрямки вдосконалення правової бази культурної сфери України з використанням європейського досвіду

Порівняння європейського та вітчизняного досвіду правового забезпечення культури можна розпочати з напівсерйозного припущення, що Україна, цілком можливо, є європейським лідером за кількістю законів, прямо присвячених регулюванню тих чи інших питань культури.

Однак говорити про значну сприятливість цих законів для культурного розвитку, на жаль, поки що не доводиться. Детальний аналіз правової бази культурної сфери в Україні було зроблено науковцями УЦКД в рамках підготовки Національного звіту про культурну політику України, до якого й відсилаємо читача, натомість тут лише побіжно окреслимо основні проблеми законодавчого забезпечення культурної сфери в Україні.

Передусім – як за своїм духом, так і за буквою українське законодавство й досі зорієнтоване передусім на державно-комунальний сектор культури, і то переважно на його бюджетне фінансування. Надто мало уваги приділено правовому забезпеченню діяльності недержавних організацій культури, їх підтримці з боку держави й суспільства (як-от через благодійництво).

На відміну від більшості країн Європи, Україна не має цілісного, несуперечливого й дієвого законодавства про неприбуткові організації. Заклади, підприємства та організації культури мають надто мало податкових пільг (у порівнянні з більшістю сусідніх держав), слабким є стимулювання меценатства та благодійництва. Законодавчий протекціонізм щодо вітчизняних культурних індустрій в Україні так само значно менш розвинений, ніж у сусідніх Росії чи Польщі.

Має місце низька дієвість чинних законів, нерідке ігнорування їх положень, у тому числі й органами самоврядування на місцях, для яких проблеми культури та людей, що в ній працюють, часто є "низько-пріоритетними". Втім, недотримання чинних законів – то доволі поширене явище для українського суспільства загалом.

Протиріччя, присутні в ряді законодавчих актів щодо культури можуть бути пояснені як результат спроб поєднати в них різні ідеології та системи цінностей: ідеї ліберальної демократії і вільного ринку співіснують з ідеями націєтворення у формах, характерних для ХІХ - початку ХХ століть; державний патерналізм співіснує з політикою невтручання в діяльність культурних установ, нарешті, окремі елементи багато-культурності співіснують із етноцентричними уявленнями про українську націю.

У світлі тематики, що їй присвячено цей аналітичний огляд, цікавими і важливими були б оцінки, що їх дають правовому забезпеченню культурної сфери в Україні європейські експерти, а також їхні пропозиції щодо шляхів удосконалення правової бази культури в нашій державі.

Нагоду для такого розгляду дає підготовлений в рамках Європейської програми оглядів національних культурних політик Звіт європейських експертів про культурну політику України (представлений у травні 2007 року).

У розділах, присвячених "законодавству щодо культурного сектора", практично немає конкретного аналізу тих чи інших українських законодавчих актів, натомість сформульовано низку загальних зауважень щодо недоліків нинішньої правової бази культури. Ці зауваження можна підсумувати в кількох наступних пунктах.

По-перше, в Україні, на погляд європейських експертів, "політична воля концентрується на прийнятті законів, а не на тому, щоб забезпечити їх виконання". Отже, дієвість уже прийнятих законів є недостатньою. Чи не головною причиною цього європейські експерти вважають недостатню поінформованість "тих, від кого залежить виконання законів – працівників культури", брак розуміння того, "як втілювати в життя добрі наміри законодавців".

Не заперечуючи недостатньої поінформованості багатьох працівників культури (і навіть, як виявляється інколи, окремих народних депутатів-літераторів) про чинну правову базу культури, все важко погодитися з тим, що, скажімо, процвітання "піратства", ігнорування багатьма теле-радіо-організаціями мінімальних квот на національний продукт в ефірі, ігнорування пам’ятко-охоронних законів забудовниками, чи відсутність конкретної реалізації в податковому законодавстві обіцяних деякими "галузевими" законами податкових пільг для закладів культури пояснюються непоінформованістю зацікавлених осіб та організацій, а не їх корисливими інтересами, небажанням чи невмінням відповідних органів влади покарати порушників та змусити їх виконувати закон.

Ключовими причинами низької дієвості багатьох законів слід вважати, на наш погляд, декларативність і неконкретність деяких законодавчих положень, непідкріпленість їх нормами прямої дії, а часто – браком дієвих механізмів відповідальності за порушення законодавства.

По-друге, недостатнім в Україні, на погляд європейських експертів, є усвідомлення того, що на розвиток культури, попри власне "галузевих" законів та інших законодавчих актів, потужним чином впливає законодавство, прямо не спрямоване на регулювання "культурного сектора" - наприклад, податкове, трудове, бюджетне, про місцеве самоврядування тощо.

Однак під час розробки й ухвалення цих законів не проводився аналіз їх впливу на розвиток культури, звідси – й негативний результат: "Через відсутність чіткої системи регулярного моніторингу впливу "негалузевого" законодавства на культуру, багато чинників, що сьогодні перешкоджають реформам і змінам, є фактично вбудованими в раніш ухвалені закони".

Європейські експерти слушно вважають, що: "…ефективне сучасне лобіювання інтересів культури має ще більше значення при виробленні законів, котрі прямо не стосуються сектора культури. Але культурний сектор безпосередньо не бере участі в розробці таких законів", - а тому в останніх погано враховано інтереси і проблеми культури.

З огляду на це, "Міністерство, Комітет Верховної Ради та департамент культури Секретаріату Президента мають стати активними гравцями, утворивши дієвий механізм обстоювання інтересів культури при виробленні законодавства, яке істотно впливає на культуру".

Ще конкретніше, їм варто "забезпечити створення ефективних формалізованих консультаційних процедур та сучасних механізмів обстоювання інтересів, що стануть важливим компонентом розробки та прийняття "не галузевого" законодавства".

Тут варто зазначити, що, згідно з діючим порядком розробки урядових законопроектів, Мінкультури, як правило, бере формальну участь у їх розробці – шляхом так званого опрацювання проектів, розроблених іншими відомствами. Зокрема, так було і при розробці проекту Податкового кодексу (досі не схваленого парламентом), інших "не галузевих" законів. Однак ефект від цієї участі часто невеликий – зауваження Мінкультури та пропоновані ним зміни й доповнення до "чужих" законопроектів нерідко ігноруються або враховуються надто малою мірою.

З огляду на це пропоноване європейськими експертами розширення кола сил, задіяних у захисті інтересів культури при формуванні українського законодавства, виглядає цілком слушним.

Так само слушною видається й інша пропозиція експертів:

"Міністерство культури спільно з Комітетом Верховної Ради з питань культури має… замовити фахове дослідження, щоб виявити основні акти "не галузевого" законодавства, положення чинних законів і пропонованих законопроектів, що негативно впливають на культуру. Спираючись на висновки експертів та результати дослідження, Міністерство має привернути увагу до проблем, які стримують розвиток культури…".

Варто лишень зауважити, що такі дослідження вже неодноразово робилися – напр., фахівцями УЦКД, Центру "Демократія через культуру" та ін., завдяки чому увага громадськості та органів влади вже неодноразово приверталася до багатьох проблем, створених несприятливим для культури "не галузевим" законодавством.

На жаль, "живучість" багатьох проблем правового забезпечення культури, діагностованих ще 6-8 років тому, дозволяє припустити, що справа – не в "непомічанні" цих проблем працівниками галузі культури, а, ймовірно, у браку політичної волі до їх вирішення на більш високих щаблях державної влади.

Тож насамкінець спробуймо підсумувати цей розділ переліком тих завдань у сфері вдосконалення правової бази культурної сфери, що їх можна вважати ключовими для її дальшого розвитку:

  • Законодавче закріплення ширшого правового розуміння сфери культури як об’єкта державної й суспільної підтримки.
  • Перегляд усього корпусу українського податкового та трудового законодавства на предмет забезпечення сприятливих умов для розвитку культури.
  • Створення сучасної, сприятливо правової бази для НПО, правових підстав для державної бюджетної підтримки незалежних недержавних культурно-мистецьких організацій.
  • Перегляд українського законодавства про місцеве самоврядування (а також про формування місцевих бюджетів) на предмет подолання негативних наслідків невдалої децентралізації мережі закладів культури в Україні.
  • Запровадження в галузі культури конкурсних грантових механізмів підтримки культурно-мистецьких заходів на базі вивчення та адаптації досвіду європейських країн.

Література

  1. Adam, Christopher, Cavendish, William and Mistry, Percy S., Adjusting Privatization: Case Studies from Developing Countries. London: James Curray, 1992.
  2. ANDERSON James, O'DOWD Liam, WILSON Thomas. Culture and cooperation in Europe's borderlands. Amsterdam, New York: Rodopi, 2003.
  3. Barzelay, Michael, The New Public Management. Improving Research and Policy Dialogue, Wildavsky Forum Series 3, The University of California Press, 2001.
  4. Bernier, Ivan, Catalogue of International Principles Pertaining to Culture, Ottawa, International Network on Cultural Policy, 2000.
  5. Cultural Policies in Europe: a Compendium of Basic Facts and Trends, Council of Europe.
  6. Dahrendorf, Ralph, Reflections on the Revolution in Europe, Random House, New York, 1990.
  7. Dahrendorf, Ralph, A precarious balance: economic opportunity, civil society, and political liberty, in The Responsive Community: Rights and Responsibility, Volume 5, Issue 3, Summer 1995.
  8. DONDERS Yvonne. "The protection of cultural rights in Europe: none of the EU's business?", Maastricht Journal of European and Comparative Law, v. 10, n. 2, 2003, p. 117-147.


30.06.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!