Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Ґенеза антропології від фізичної до структурної. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Ґенеза антропології від фізичної до структурної. Реферат

У рефераті розглянуто історико-філософську ретроспекцію ґенези антропології від фізичної до структурної

Антропологія не відрізняється від інших гуманітарних і соціальних наук власним об'єктом дослідження. Антропологія починала свій розвиток із наукових пошуків у сфері розвитку суспільств, які називалися "дикими" або "примітивними". Але зараз такий же інтерес починають виявляти  інші дисципліни - демографія, соціальна психологія, політична наука і право. Відмічається такий парадокс: антропологія розвивається у той час, коли ці суспільства мають тенденцію до зникнення або, принаймні, до втрати своїх характерних ознак.

Таким чином, антропологія не пов'язана винятково з кам'яною сокирою, тотемізмом і полігамією. Антропологія переконливо довела це останнім часом, коли звернулась до вивчення так званих цивілізованих суспільств. Виникає питання - у чому сутність антропології? Адже вона виникла із певного сприйняття світу або ж оригінального способу постановки проблем, причому і перше, і друге проявилося принагідно при вивченні соціальних явищ. При цьому ці явища не обов'язково є простішими у порівнянні з явищами, які відбуваються у суспільстві спостерігача. Порівняння явищ першого і другого порядку засвідчує очевидність деяких загальних властивостей соціального життя, яке саме і становить предмет антропології.

Ґенеза антропології від фізичної до структурної детально проаналізована Клодом Леві-Стросом у працях:

  • "Мова і спорідненість" [1, c. 34 - 96],
  • "Соціальна організація" [1, c. 97-156],
  • "Проблеми методу і викладання [1, c. 262-360],
  • "Наука конкретного" [2, c. 15-48],
  • "Категорії, елементи, види, числа" [2, c. 151-177],
  • "Історія та діалектика [2, c. 265-291],
  • "Три вида гуманизма" [3, c. 15-18],
  • "Руссо - отец антропологии" [3, c. 19-28],
  • "Пути развития этнографии" [3, c. 29-36].

Узагальнення зазначених праць дає можливість здійснити короткий опис ґенези антропології, якою її бачить видатний вчений.

К. Леві-Строс відносить антропологію до соціальних наук, оскільки вона займається спільнотами людей [1, c. 331]. Однак за дефініцією антропологія є наукою про людину, чим засвідчує свою належність і до наук природничих. Фізична антропологія вивчає проблему еволюції людини, починаючи від тваринних, сучасним розподілом людей за расовими групами, які відрізняються анатомічними чи фізіологічними ознаками.

Проте визначити фізичну антропологію як науку, що займається природним вивченням людини, було б не зовсім коректно. Адже останні фази еволюції людства, - ті, які диференціювали раси homo sapiens, і навіть етапи, які до цього призвели, - відбувалися в умовах, що значно відрізняються від тих, котрі управляли розвитком інших живих видів.   Тільки-но людина оволоділа мовою і дуже складними знаряддями праці, вона сама визначила особливості своєї біологічної еволюції, не завжди це усвідомлюючи.

Будь-яке людське суспільство модифікує умови свого фізичного існування через складну сукупність таких правил, як заборона інцесту, ендогамія, екзогамія, переважаючий шлюб між  певними типами родичів, полігамі чи моногамія, а то й просто через систематичне застосування моральних, соціальних, економічних і естетичних норм. Залежно від існуючих правил суспільство прихильне до одних типів шлюбних союзів і виключає інші типи. Таким чином, неможливо пояснити еволюцію людських рас чи підрас лише як результат природних обставин.

Отже, сама фізична антропологія, - хоча вона й звертається до знань і методів, що їх запозичено у природничих наук, - підтримує особливо тісний зв'язок із науками соціальними. У якнайширшому плані вона зводиться до вивчення анатомічних і фізіологічних трансформацій, які для певного виду живих істот є наслідком виникнення соціального життя, мови, системи цінностей, або, узагальнено, культури.

Етнографія вивчає культурні та побутові особливості народів світу, проблеми походження, розселення і культурно-історичних взаємостосунків суспільств. Етнографія охоплює також методи й технічні засоби, що стосуються роботи безпосередньо на місці польових досліджень, класифікації, опису ф аналізу окремих культурних явищ (зброї чи знарядь праці, вірувань чи інституцій). Коли йдеться про матеріальні речі, то  такі операції проводяться звичайно у музеї, що можна вважати продовженням дослідження.

Етнологія стосовно етнографії є першим кроком до синтезу. Не виключаючи безпосереднього спостереження, вона прагне до досить широких узагальнень, щоб їх можна було б обґрунтувати виключно на основі даних, одержаних із перших рук. Цей синтез може здійснюватись у трьох напрямках: географічному (якщо потрібно ввести відомості, що стосуються сусідніх груп); історичному (якщо мета полягає у відтворенні минулого одного чи кількох народів); систематичному (якщо є потреба привернути особливу увагу, виокремивши, наприклад, певний тип матеріальних об'єктів, звичаїв чи інституцій. Саме у такому значенні вживається у структурній антропології термін "етнологія". В усіх цих випадках етнологія визнає етнографію першим етапом, продовженням якого є вона сама.

Досить тривалий час вважалося, що така двоїстість є самодостатньою. Переважав принцип історично-географічного спрямування, який не припускав, що синтез може піти далі визначення місця походження й центрів поширення. Подальший етап синтезу науковці залишали іншим галузям знань - соціології, географії людини, історії, філософії. Такі причини зумовили обмеження розуміння сутності терміну "антропологія" лише антропологією фізичною.

Водночас, терміни "соціальна" чи "культурна" антропологія пов'язані з другим і останнім етапом синтезу на основі висновків, зроблених в етнографії та етнології. В англосаксонських країнах антропологія ставить собі завдання глобального пізнання людини, охоплюючи його в усій географічній та історичній розпростореності, прагнучи до знань, які можна було б застосувати до всієї сукупності етапів розвитку людини від гомінідів до сучасних рас. Антропологія схильна до узагальнень, позитивних чи негативних, але прийнятних для всіх людських суспільств, починаючи із великого сучасного міста до меланезійського племені.

Отже, можна визначити, що між антропологією і етнологією існує такий же зв'язок, як і згаданий вище зв'язок між етнологією та етнографією. Етнографія, етнологія й антропологія не є трьома різними дисциплінами чи трьома різними концепціями одних і тих само досліджень. Це три етапи або три часові стадії того самого дослідження, а перевага того чи іншого терміну відображає лише особливу увагу до одного типу дослідження, котрого ніколи не можна відділити від двох інших.

К. Леві-Строс зазначає, що не існує різкої відмінності між змістом термінів "соціальна" та "культурна" антропологія. Слово культура має англійське походження і розглядається як єдиний комплекс, який містить у собі знання, віру, мистецтво, моральність, закони, звичаї та багато інших властивостей і звичок, набутих людиною як членом суспільства. Отже, це поняття належить до характерних відмінностей, що існують між людиною і твариною, а відтак породжують опозицію, яка відтоді стала класичною: між природою і культурою.

Звичаї, вірування. інституції виступають як технічні засоби серед ряду інших засобів, але вже з вищою інтелектуальною характеристикою. Адже технічні засоби перебувають на службі соціального життя і роблять його можливим, оскільки сільськогосподарські технічні засоби дають можливість задовольняти потреби харчування, а текстильне виробництво, наприклад, забезпечує захист від негоди. Цей ряд може бути продовжений.

Соціальна антропологія зводиться до вивчення соціальної організації: це основний розділ, але тільки розділ серед інших, які створюють культурну антропологію. Термін "соціальна антропологія" виник в Англії для означення першої кафедри наукового закладу, яка вивчала не стільки технічні засоби, скільки вірування, звичаї та інституції.

Глибинна сутність соціальної антропології розкривається при визначенні предмету її досліджень - це соціальні відносини і соціальна структура. На перший план виходить вже не людина, а група, що розглядається як організований соціум; досліджується сукупність форм комунікації, які лежать в основі соціального життя.

Культурна антропологія і соціальна антропологія охоплюють одну й ту саму проблему. Однак перша відштовхується від технічних засобів і предметів, щоб підійти до тієї філігранної техніки, якою є соціальна і політична діяльність, котра, у свою чергу, робить можливим і обумовлює життя в суспільстві. Соціальна антропологія відштовхується від соціального життя, щоб прийти до предметів, на які вона накладає свій відбиток, та до видів діяльності, через які вона себе проявляє.

Проте навіть у разі дотримання цієї паралелі виявляється ряд інших відмінностей. Соціальна антропологія виникла у результаті відкриття, що всі аспекти соціального життя - економічні. політичні, юридичні, естетичні, релігійні - становлять важливий комплекс і жоден із цих аспектів неможливо зрозуміти, вилучивши його із сукупності інших. Отож, соціальна антропологія прагне йти від цілого до частин або, принаймні, віддає перевагу першому над другими.

Технічні засоби, або предмети матеріальної культури, мають не лише утилітарну ціннісність, вони виконують ще й функцію, для розуміння якої необхідно враховувати соціальні, а не лише географічні, механічні чи фізико-хімічні чинники.

Сукупність функцій, у свою чергу, потребує нового поняття - поняття структури. Ідея соціальної культури набула надзвичайного значення у сучасних антропологічних дослідженнях, і вивчення її можливе лише при застосуванні функціонально-структурного підходу. Структурна антропологія, звертаючись до мови символів, знакових систем, враховуючи взаємозв'язки і взаємообумовленість елементів соціокультурного життя етносів, отримує, таким чином, потужний інструментарій для подальших досліджень.

Література

  1. Леві-Строс К. Структурна антропологія. /пер. з фр. З. Борисюк. - 2-е вид. - К.: Основи, 2000. - 387 с.
  2. Леві-Строс К. Первісне мислення. /пер. з фр., вступне слово та прим. С. Йосипенка. - К.: Укр. Центр духовної культури, 2000. - 321 с.
  3. Леви-Строс Клод. Первобытное мышление. /пер. с фр., предисловие С. Овсянникова. - М.: Изд-во "Республика", 1994. - 383 с.
  4. Зарубежные исследования по семиотике фольклора. - М.: Наука, 1985. - 321 с.


30.06.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!