Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Система поглядів на гру в філософії культури
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Система поглядів на гру в філософії культури

Говорячи про концепцію гри у філософії культури, ще давно було помічено, що первісні зображення поступово ставали менш реалістичними, більш умовними. Але для гри саме і характерне створення людиною в умовному просторі і часі порядку, що визначається самою ж людиною

Людина, яка грає, виражає себе в умовно незалежному, вільному стані, у стані незацікавленості стосовно всього, що не зв'язано з грою. Відсутність зовнішньої, сторонньої мети, коли метою стає сама діяльність, ріднить мистецтво і гру. У книзі "Ранок мистецтва" академік А.П. Окладников писав, що в первісних художників була тільки потреба в матеріалізованому вираженні внутрішніх переживань, почуттів і ідей, творчої фантазії.

Не виключено, що первісні художники, що проникали в потаєні місця печер, робили це не для магії, а щоб уникнути свідків своєї творчості, що могло здаватися з боку порожнім, незрозумілим і через це, може бути, шкідливим заняттям. Деякі вчені зв'язують із грою не тільки мистецтво, але і всю первісну культуру, бачать у її джерелах гру. Такий підхід характерний для філософської герменевтики. М. Гадамер, розглядав історію і культуру як свого роду гру в стихії мови.

Ще більш показові в цьому відношенні погляди голландського історика культури І. Хойзінга (іноді пишеться Хейзінга). У своїй книзі "Людин граючий. Спроба визначення ігрового елемента в культурі" (1938) він універсалізував поняття гри, до якої звів усе різноманіття людської діяльності і розглядав її як основне джерело і вищий прояв людської культури. Чим ближче культура до архетипів, тобто чим більш вона первісна, тим більше вона гра; але віддаляючись від своїх джерел, подібно тому як людина віддаляється від свого дитинства, культура втрачає ігровий початок.

Звичайно, будь-яка теорія, у якій походження мистецтва, так само як і культури, зводиться до трудової чи ігрової діяльності, до магії, не безперечна. Природно, що створення будь-якої культурної цінності - це праця. Але хіба гра - не праця? Що може бути серйозніше для дитини, чим гра? Але і праця цілком дорослої людини, коли він сам по собі доставляє йому радість і задоволення, мало чим відрізняється від гри. Нарешті, хіба культура і мистецтво не роблять магічного впливу, уселяючи нам думки і чи почуття будячи бажання, що без них у нас би просто не виникли?

У питанні про походження мистецтва важливо зрозуміти не стільки причину, скільки мети, що переслідував первісний художник, створюючи зображення. Ясно, що вони могли бути різними, що самого зображення потім використовувалися з різними цілями. Але якщо художник, як писав А.П. Окладников, задовольняв свою потребу в матеріалізованому вираженні внутрішніх переживань, що для нього були ідеальні, то метою його творчості служило зображення ідеалу. Якщо для культури в цілому характерно постійна розбіжність цілей і ідеалів, то в початковій стадії культури цей збіг усе-таки відбувалося в силу синкретичного характеру первісної культурної діяльності.

Знаменита книга, культурологічний бестселер найбільшого нідерландського мислителя і літератора першої половини ХХ в. Йохана Хейзінга "Homo ludens" побачила світло в Хаарлеме в 1938 р.; через два роки, незважаючи на палахкотливу в Європі другу світову війну, була переведена на угорський, шведський і португальську мови, а в наступне десятиліття вийшла на англійському, французькому і фінському. Широкий російськомовний читач зміг познайомитися з нею тільки в 1992-м(1), багато пізніше, ніж прочитав романи Томаса чи Манна навіть "Гру в бісер" Г. Гессе, написані одночасно чи під впливом ідей Хейзінга. Ми грали в інші ігри.

Утім, те ж можна сказати і про іншу класичну працю Хейзінга: "Осінь Середньовіччя" (1919 р.) чекала російського перекладу майже 80 років. Лише в другій половині 90-х московське видавництво "Прогрес" приступило до серйозного тритомного видання його добутків.

Праці Хейзінга, давним-давно прочитані в усьому світі, багаторазово оскаржені, що породили величезну бібліотеку, що стали, нарешті, класикою.

"Homo ludens" - ймовірно, найважливіший, у всякому разі, з пізніх головних добутків Хейзінга. Поряд з "Осінню Середньовіччя" і "Еразмом" воно являє собою історичний, культурологічний і філософський триптих знань і представлень мислителя нашого сторіччя про шляхи людської культури від античності до сучасності.

"Homo ludens", у якомусь ступені являє собою своєрідну малу енциклопедію знань, що як би оточує, що обіграє основну ідею - "гіпотезу - зухвалу, доведену до крайності, - про природу генезису людської культури, соціальної людини як "людини, яка грає".

Має сенс процитувати і самого Хейзінга, що випереджає працю трохи незвичайним "Передмовою-введенням", у якому автор одночасно коротко представляє свою ідею і відсилає читачів до описаного мною історико-культурної ситуації, що формувала молодого вченого: "Коли ми, люди, виявилися не настільки розумними, як наївно вселяв нам світлий XVIII століття у своєму шануванні Розуму, для іменування нашого виду поруч з Homo sapiens поставили ще Homo faber, людина-творець.

Другий термін був менш удалий, ніж перший, тому що faberi, творці, суть і деякі тварини. Що справедливо для творення, справедливо і для гри: багато тварин люблять грати. Усе-таки мені представляється, що Homo ludens, людина граючий, виражає таку ж істотну функцію, як людина що творить, і повинний зайняти своє місце поруч з Homo faber.

Одна стара думка говорить, що, якщо проаналізувати будь-яку людську діяльність до самих меж нашого пізнання, вона покажеться не більш ніж грою.

Енциклопедист по природі, Хейзінга і книгу свою будує по енциклопедичному принципі, нанизуючи на шнурок ідеї всі можливі бусини історичного, культурологічного і філософського знання. Починаючи з розповіді про саму природу гри як явища культури і її значень в особистому і соціальному житті людини, учений проводить читача через розділи, присвячені вираженню гри в мові і змаганні, системах правосуддя, політики, війни, поезії, філософії і мистецтва, через ігровий принцип історико-культурного творення різних суспільних формацій, аж до аналізу ігрового елемента в культурі нашого сторіччя.

Від стародавності підходячи до наших днів, починаючи від міфу і закінчуючи технократичною цивілізацією, ступаючи по темах, як по ступінях історико-культурних сходів, Хейзінг представляє нам гру і граюче людство у всіх іпостасях.

Варто тільки привести декілька цитат з різних розділів книги, щоб легко в цьому переконатися. От VII глава "Гра і поезія": "У міру того як з міфу зникає елемент віри, усе сильніше звучить ігровий тон, що є присутнім у ньому із самого початку. Уже Гомер не був віруючим..." І далі, розібравши в порівнянні з античними епічні добутки європейського середньовіччя: "Підстава далека подібності поетичного вираження, що йде, в усі відомі нам періоди історії людського суспільства, очевидно, значною мірою варто бачити в тім, що це самовираження формотворного слова корениться у функції, що старше і першочерговіше всього культурного життя. Ця функція є гра".

Приходимо, таким чином, до мотивів, до архетипів, до споконвічного. "Неважко помітити, що всі ці мотиви повертають нас прямо в сферу гри-агона. Друга група мотивів ґрунтується на тім, що особистість героя залишається невпізнаної. И знову ми виявляємося у володіннях священної древньої гри...". У всякої гри є свої правила. "Як суперництво в розгадуванні загадок (найдавніший з можливих літературний мотив. - В.Р.) породжує мудрість, так поетична гра народжує на світло прекрасне слово. І над тим і над іншим панує система правил гри, що визначає поняття мистецтва і символи, будь те священні чи чисто поетичні. Поетом може бути той, хто вміє говорити мовою мистецтва. Від звичайної поетична мова тим і відрізняється, що вона навмисне користається особливими образами, що не кожному зрозумілі. Усяка мова виражає себе в образах. Те, що поетична мова робить з образами, є гра. Вона розташовує їх у стилістичному порядку, вона вкладає в них таємниці, так що кожен образ, граючи, відповідає на яку-небудь загадку" (С. 154).

Інший приклад - юстиція. У середні століття серйозний позов часто дозволявся двобоєм: хто переможе - той правий, на стороні того божественне правосуддя. "Цей звичай устиг перетворитися в розповсюджену по усьому світі красиву забаву, у марнолюбний церемоніал.Навряд чи можна відокремити єдиноборство, що заміняє битву, від судового двобою, яким улагоджують конфлікти.Судовий двобій, навіть тоді, коли він веде до трагічного результату, із самого початку виявляє схильність виставляти напоказ свої формальні сторони і тим акцентувати ігрові риси.Якщо ігровий елемент у сильному ступені наявні судовому двобою те рівною мірою це відноситься і до звичайної дуелі, що донині існує в деяких європейських народів. Приватна дуель мстить за зганьблену честь. Обоє поняття - і зганьбленої честі, і необхідності помсти за неї - незалежно від їх неослабного психологічного і соціального значення в цілому особливо доречні в архаїчній сфері культури.У своїй сутності дуель є ритуальна ігрова форма, що регламентує несподіване убивство в припадку гніву через спаленілу сварки" (С. 110 - 112).

Читаючий ці рядки, здається, просто зобов'язаний згадати VI главу "Онєгіна", а вслід і епохальну лермонтовську "Смерть поета". "Долі здійснився вирок!" - звучить, звичайно, зовсім усерйоз, але от попереднє йому "Грою щастя скривджених пологів" у контексті "Homo ludens" сприймається вже зовсім інакше. Однак повернемося до незакінченого цитування.

"Агональний елемент у дійсній війні навряд чи можливо визначити з усією точністю. На ранніх стадіях культури змагальний елемент у зіткненнях чи племен одинаків ще не був розвитий.Поняття "війна" вступає, власне кажучи, лише тоді в силу, коли стає явним розходженням між особливим, урочистим станом загальної ворожнечі й особистою ворожнечею, а до деякої міри і міжродовою кревною помстою. Подібне розходження переводить війну не тільки в сакральну, але також і в агональную сферу". Далі випливають приклади з історії, що підтверджують заявлену ідею.

Так - до наших днів і до нашої культури, з деякими, утім, відступами: "Однак сучасна війна, схоже, утратила всяке зіткнення з грою. Високоцивілізовані держави цілком ігнорують загальність міжнародного права і без зазору совісті сповідають pacta non sunt servanda (договори не виконуються).У політику наших днів, що базується на крайній підготовленості і - якщо знадобиться - крайньої готовності до війни, навряд чи можна тепер відшукати навіть натяк на древні ігрові відносини. Усе, що зв'язувало війну зі святом і з культом, зникло із сучасної війни, а з цим відчуженням гри війна втратила і своє місце як елемент культури. І усе-таки вона залишається тим, чим назвав її Чемберлен у своєму виступі по радіо в перші дні вересня 1939 року, - a gamble, азартною грою".

"Homo ludens" видана наприкінці 30-х рр. Після дивовижної гри другий світовий, після здавалося нескінченної гри війни "холодної", в умовах нових, а в сутності триваючих на всьому протязі існування держави російського ігор його зі своїм народом, чи можемо ми сказати, що не сама навіть ідея, а конкретні, процитовані і, що залишилися за межами цитування в даній рецензії положення Хейзінга утратили свою злободенність? На жаль.

Тому, імовірно, і зустрінута була ця книга в усьому світі як одкровення, одночасно і як світлий промінь у згуслих хмарах європейського "сьогодні". Але в той же час і тоді, і навряд чи коли-небудь людство погодиться з тим, що живе воно тільки граючи, не всерйоз, так само як частина його ніколи не погодиться і з очевидно випливає з книги думкою, що саме воно, людство, не більш ніж набір фігур у незбагненній грі вищих сил.

І по подробицях, і по суті з Хейзінгом полемізували Мемфорд і Маркузе, Капітані, Колодій і Аверинцев, чиї доводи тут проаналізувати неможливо, так навряд чи і необхідно. Гра (а що є дослідження про гру як не сама гра?), запропонована Хейзінгом, напевно, якщо і повинна сприйматися всерйоз, те лише в області культурології, причому саме "серйозне" у "Homo ludens" виявлено лише настільки, наскільки це необхідно досвідченому і вмілому гравцю. І якщо і згадується справді всерйоз, те лише в аспекті релігійної ідеології: "Із зачарованого кола гри людський дух може звільнитися, тільки направивши погляд на саме найвище. Шляхом одного лише логічного осмислення речей він далеко не піде.

Те, до чого прийшов Платон, називаючи людини іграшкою богів, є мудрість. У чудесному образі ця думка повертається в Книзі притчею Соломонових. Там Вічна Мудрість, початок справедливості і панування, говорить, що вона до створення світу грала перед Богом для його звеселяння і, граючи в земному його царстві, вона веселиться разом зі смертними".

Тут немає ніякого протиріччя, оскільки і сам Хейзінга, граючи з читаючим людством, чітко сформулював головне правило: "Справжня гра виключає всяку пропаганду. Вона містить свою мету в самій собі". Але, у той же час, як усякий дійсний гравець, переслідуючи заповітну кінцеву мету - перемогу, - мислитель не розкривав перед суперником-читачем до кінця ні своїх карт, ні своїх таємних прийомів, одним із яких, без сумніву, був прийом ненав'язливої пропаганди християнського віровчення, навряд чи не єдиного, про що автор завжди говорив усерйоз.

Література

1. Хейзінг Й. Homo ludens. У тіні завтрашнього дня. М.: Видавнича група "Прогрес", "Прогрес-Академія", 1992.

2. Хейзінг Й. Осінь Середньовіччя. М.: Наука, 1988 / Хейзінга Й. Соч.: У 3 т. М.: Видавнича група "Прогрес" - "Культура", 1995. Т. 1.

3. Уколова В.И. Мудрість майстра / Хейзінга Й. Соч.: У 3 т. М.: "Прогрес" - "Культура", 1995. Т. 1. С. 7.

4. Тавризян Г.М. Йохан Хейзінг: кредо історика / Хейзінга Й. Homo ludens. У тіні завтрашнього дня. М., 1992. С. 432.


18.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!