Витинанки як вид народного декоративного мистецтва
Витинанки — один із видів українського народного декоративного мистецтва, що має глибокі й багаті традиції. Це сюжетні та орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого й кольорового паперу. їх використовували для прикрашання стін, вікон, полиць, груб, коминів, печей
Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з'являються у середині XIX ст. незалежно від писарських і дворянських витинанок. Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропо- та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створити сталі структури, композиції.
Витинанки кінця XIX — початку XX ст. вирізняються високою художньою майстерністю. У кожному регіоні та в багатьох осередках вони набули своєрідних локальних рис щодо трактування матеріалу, форми, силуету, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, симетрії, багатства орнаментики.
Найбільш поширеними витинанки були на Поділлі, Подніпров'ї та Прикарпатті. На Подніпров'ї вони часто доповнювали хатні розписи. Для Поділля властиві два типи розташування витинанок на стінах — шпалерний і килимовий. На Прикарпатті їх наліплювали поздовжніми стрічками попід стелею, по сволоку, навколо вікон. Витинанки побутували у поєднанні зі шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи свої форми й орнаментальні мотиви.
Сучасні витинанки перестали бути лише селянськими виробами та хатніми прикрасами. У 20—30-ті роки їх використовували для оздоблення клубів, читалень, стіннівок і плакатів. З 60-х років витинанки експонуються на виставках, їх застосовують для оформлення поліграфічної продукції.
На початку 80-х років над витинанками працювали Дмитро Мимрик з с. Великий Говилів Тернопільської області, Софія Приймак з с. Петриківка Дніпропетровської області, Любов Процик зі Львова, Людмила Лузгіна із Запоріжжя, Галина Хміль з Києва та ін. Група самобутніх майстрів займалася витинанням у селах Тлумацького району Івано-Франківської області. Паперові витинанки придатні й в умовах сучасного міста. Вони застосовуються як новорічні прикраси вітрин і вікон. До техніки витинання і мотивів народних візерунків все частіше звертаються сучасні художники.
Той чи той матеріал, аби заграти в руках майстра-митця як твір мистецтва, вимагає оволодіння тільки йому притаманною технікою, особливою технікою. Чи то буде глина, метал, дерево, тканина, камінь . Ми ж зараз бодай коротенько скажемо про творення доступних для кожної людини, навіть дитини, декоративних прикрас із паперу.
Це — витинанки, грайливе мереживо симетрично повторюваних елементів, що складають цілі шпалери квітів, стриганців, зірочок, хрестиків, козаків, найхимерні-ших звірів . І все те досягається з допомогою білого чи кольорового аркуша, складеного в кілька разів (удвоє, учетверо, увосьмеро), звичайнісіньких ножиць і, неодмінно ж, уяви.
Витинанки, заступаючи іноді стінні розписи на площинах, мали ті ж мотиви орнаменту або композиції і відзначалися, як правило, легкістю і швидкістю у виготовленні. На перший погляд, ніби кожен здатний створити тут «свій шедевр», а спробуєш узяти до рук ножиці — і раптом відчуєш розгубленість.
«Витинанки до окраси хат» запримічені та описані у творах Григорія Квітки -Основ'яненка, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка. Іван Франко теж відзначив «незвичайну оригінальність узорів і відпрацьовану техніку тих витинань».
Шкода, але паперових ажурних візерунків збереглося від давнини дуже мало. Та дещо залягло у музейних фондах та приватних зібраннях. Ще б пак! Донедавна апологети мистецтва соціалістичного реалізму вважали витинанки атрибутом міщанського побуту. І шпетили цей вид народного промислу, як тільки могли. Та ба!
Килими, вишивки й картини підмінили мальований і паперовий декор, але вони все ж неспроможні у багатьох випадках позмагатися із простою своєрідністю витинанки. Витинанка потрапила в оздобу поліграфічної продукції, ба навіть в організацію сценічного простору театральної вистави. Бо в ній закладена надзвичайна сила декору та образу, тільки їй властиве силуетне вирішення, ритмічна виразність візерунка, дзеркальна симетрія, лаконізм та логічна узгодженість між матеріалом, формою і технікою виготовлення. Будь-який натуралізм у витинанні відсутній.
Витинанка увібрала в себе пластику трипільської кераміки, килимові орна-менти-мотиви кролевецьких «Берегинь».
17.11.2010
