Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Мистецтво Стародавньої Греції та її культурні пам'ятки
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Мистецтво Стародавньої Греції та її культурні пам'ятки

Величезну роль у розвитку давньогрецької культури відіграла крито-мікенська спадщина. Цей світ, що пішов у небуття (можливо, внаслідок виверження вулкану або землетрусу), був у культурному відношенні сполучною ланкою між Стародавнім Сходом (насамперед Єгиптом) і власне Грецією

Крито-мікенська (або егейська) культура склалась і розвивалася у ПІ — II тисячоліттях до н.е. і була створена племенами, які населяли острів Крит, Пелопоннес, Західне узбережжя Малої Азії.

Завдяки розкопкам німецького археолога Генріха Шлімана у 70-х рр. XIX ст. перед поглядом учених постала визначна культура, що підтвердила багато здогадок, які виникли на підставі "Іліади" та "Одіссеї". Однак чи досить точно відображав Гомер реалії того часу? Мабуть, ні. Його Ахіллес грубий і живе як первісна людина. Тим часом розкопки Трої і "мікенської" епохи, зроблені Г. Шліманом і доповнені на початку XX ст. англійським археологом А. Евансом, відтворюють зовсім інший світ.

Місто Кнос — ще з XVIII ст, до н.е. головне серед міст Криту — славилося майстерно збудованим палацом. У ньому містилися царські палати, святилища, гімнастичні зали, басейни (критяни вже мали водогін), відкриті майданчики — очевидно, для театральних вистав і релігійних церемоній. Стіни в ньому розмальовані фресками (водяними фарбами по сирій штукатурці) із зображенням рослин, тварин, особливо часто бика, казкових грифонів (левів з орлиними головами), безліччю людських постатей.

Скульптури на Криті не знайдено. Так само, як і статуй богів чи культових споруд-храмів. Либонь, критяни вклонялися богам на природі, у священних гаях або печерах. Але відомий великий розмальований рельєф із зображенням "царя-жерця". При грецькому правителі Міносі (ім'я якого зв'язують з легендою про Мінотавра) Крит був ще могутньою державою (XV ст. до н.е.), і Кноський палац з хитросплетіннями його коридорів цілком міг перетворитися в уяві греків на легендарний Лабіринт, а фрески, які зображали битви з биком, породити образ напівбика, напівлюдини — володаря Лабіринту Мінотавра.

З XV — XIV ст. до н.е. центр егейської цивілізації перемістився на південь Балканського півострова, у Мікени та Тіринф. Тут будували міста-фортеці на пагорбах, звідки й виникла назва "акрополь" - верхнє місто. Мікенський палац — комплекс більш упорядкований, ніж Лабіринт Кноського палацу. Центром його був мегарон — вели кий прямокутний парадний зал з вогнищем посередині. У залі влаштовували врочисті зборища і бенкети.

Навколо вогнища чотири колони підтримували навіс із отвором для диму. З егейського будинку з мегароном склалась архітектура античного храму. Гомер назвав Мікени золоторясними, і це справедливо. Археологи знайшли там чимало золотих предметів (ритуальних прикрас, зброї, золотих посудин тощо).

Ахейці були більш войовничі, ніж критяни. Це відображено у сюжетах фресок. Близько 1240 р. до н.е. ахейські племена пішли війною на Троянське царство, що й відображено у безсмертних поемах.

Чи була ця епоха справді епохою героїв? Чи такою її створив геній Гомера? У будь-якому разі, герої міфів — це люди, які уславилися своїми великими діяннями на благо людства. Міфи розповідають про перших засновників людської культури, про людей відчайдушне сміливих, розумних, які очистили світ від розбійників і диких звірів, про перших мореплавців, які відвідали далекі країни, про мудрих правителів.

Період історії Греції з XI до VIII ст. до н.е. називають гомерівським, бо все, що про нього відомо, ми знаємо з розповідей Гомера. Між історичною Грецією і класовими цивілізаціями давнини лежать 300 або 400 років смутних часів, коли внаслідок чи то навали відсталіших племен, чи то невідомої нам соціальної революції всі зовнішні ознаки занепалої цивілізації були забуті. Цей переворот наприкінці II тисячоліття до н.е. лишив глибокий слід.

На початку наступного тисячоліття племена Стародавньої Еллади розселилися по всьому Середземномор'ю. Сільські общини — деми стали переважною формою поселення, і хоча місто зрештою взяло своє, природа грецького поліса здебільшого визначалася землеробською демократією, яка не забула первісної рівності і вміння володіти зброєю. Тут, мабуть, слід шукати відмінність античного суспільства від держав Передньої Азії — монархічних, централізованих, деспотичних.

Греки, згідно з їхнім власним уявленням, завжди залишалися народом дітей серед народів старіших і мудріших країн.

Фактично на грані І тисячоліття до н.е. культурне середовище спростилося. Греція немовби почала шлях людства спочатку. Це було своєрідним новим народженням людського суспільства після високого піднесення азійських країн, які рано досягли свого обрію.

Шлях розвитку цих культур наче припинився, що характерно для деспотичних режимів, і дальший загальнолюдський розвиток не міг бути продовженням тієї самої лінії, він мав початися десь знизу. В умовах більш розвинутого міжнародного середовища грецька первісність, ставши на фундамент, закладений найдавнішими цивілізаціями, розчинила браму майбутнього. Грецька культура принесла з собою вищу форму громадської самодіяльності общин, гармонію природи й суспільства і, звичайно, тонке відчуття прекрасного.

Грецька культура сприймалась у наступні століття як історичне диво. Вона створила, крім усього іншого, таку силу-силенну понять і термінів (у політиці, науці, мистецтві), що дослідник Якоб Бургхарт мав підстави сказати: "Ми бачимо очима греків і розмовляємо їхніми зворотами мови".

Хоча грецький поліс і грецьке мистецтво залишили у численних своїх витворах неперевершені взірці і стали прекрасним дитинством людства, не будемо забувати, що життя античного світу мало й досить жорстокості. Кровожерливими були звичаї, насамперед культові. Так, перед битвою при Саламіні головнокомандуючий афінським флотом Фемістокл власними руками задушив трьох прекрасних юнаків, персидських бранців, принесених у жертву Діонісу. Пісні Гомера містять описи страхітливо кривавих сцен.

Гомера греки вважали автором цілого ряду творів. Крім "Іліади" та "Одіссеї", за ним значилися "гомерівські гімни", "гомерівські епіграми", "Війна мишей і жаб", ряд поем, які згодом почали називати "кіклічними". Не тільки конкретне авторство, а й сама біографія Гомера не з'ясовані. Проте весь античний світ вірив у реальність особи цього сліпого поета.

Учені XIX—XX ст. здебільшого припускають, що окремі пісні або частини поем Гомера тривалий час жили в усній традиції спеціалістів-співців — аедів, гомеридів, рапсодів. Спочатку вони імпровізували, а потім наставав момент, коли пісня досягала такої форми, що ставала незмінною і передавалася з покоління у покоління, щоб зберегти для нащадків "діла минулих днів". Такому закріпленню в пам'яті потомства сприяв і надзвичайно живий зміст пісні.

Гомерівський епос вважається епопеєю аристократичної еліти. Отож не дивно, що в ньому знайшли відображення риси так званого лицарського етосу, система лицарських цінностей. У ній на першому місці — прагнення слави й шани. Батьки вимагають від синів прагнення у всьому бути першими: "Батько заповідав міцно силкуватися інших перевершити, невтомно жадати відзначитися" ("Іліада").

Так само напучує сина Гектор. Ахілл, перед яким стоїть вибір: смерть зі славою чи життя без слави — обирає першу можливість. "Благородне походження відзначається тим, — напише згодом грек Феофраст, який зажив світової слави своїми "Характерами" і вважався засновником психології, — що благороднороджений у своїх вчинках більше від інших прагне слави".

Піклування про власну честь неминуче супроводжувалося острахом стати об'єктом глузування. Аякс, який кинувся на гурт баранів угледівши в них людей Одіссея (бо його розум затьмарило гнівом через присудження Одіссею обладунків загиблого Ахілла), мусив покінчити самогубством. Добровільне приниження заради здобуття чогось жаданого — найбільша жертва, яку тільки можна собі уявити. Не варто нагадувати, що відвага — найпотрібніша чеснота, а звинувачення у боягузтві — найгірша образа. Вся "Іліада" розповідає про мужність героїв і про те, хто чим відзначився. І так пісня за піснею.

Риси героїв Гомера виступають яскравіше на тлі чеснот, що вихваляються у "Працях і днях" Гесіода. Гесіод — перша реальна особа у давньогрецькій літературі. Його дидактичний епос різко відрізняється від героїчного. Гесіод ставить собі за мету дати зведення заповіданої віками народної мудрості, встановити своєрідний кодекс, писаний закон для людини, прив'язаної до землі як джерела існування.

У всіх частинах своєї поеми, які мають різні сюжети, автор дає настанови; не забуваючи про дрібниці життя, розмірковує про головне в ньому. Так, у першій частині, де міститься напучення брату Персу, спричинене намаганням останнього відібрати у поета частину батьківської спадщини за допомогою несправедливих суддів, Гесіод багато говорить про несправедливість і необхідність праведного життя. Серед найперших чеснот у нього обачливість, уникання ризику, прагнення відвернути від себе небезпеку на все життя, бережливість. Це "здоровий селянський глузд", що, як і байки Езопа, виражає перший протест проти сильних світу цього.

В VII—VI ст. до н.е. (період архаїки) на зміну співцям-аедам прийшли рапсоди, які із запасом завчених ними епічних пісень мандрували по грецьких містах (про них згадують історики Геродот, Фукідід, Піндар, котрий називав їх ще й гомеридами, тобто людьми, які походять з роду Гомера і співають його поеми).

Розвиткові ліричної поезії дуже сприяли змагання поетів та музикантів, засновані у Греції в VI—V ст. до н.е. (Піфійські змагання, Немейські ігри). На Олімпійських іграх головну роль відігравали змагання атлетів і перегони на колісницях. Але й тут в урочистих піснях славили переможців, виконували гімни на честь богів і героїв, співали пісень під час урочистих процесій.

Деякі види ліричної поезії були особливо тісно зв'язані з музикою і танцями. Сюди належить мелос. Загалом грецька лірична поезія поділялася на елегію, ямб і мелос — залежно від метричної форми. Серед найвідоміших поетів —- Алкей, Сапфо, Анакреонт. Головним мотивом поезії Сапфо, як можна судити з фрагментів віршів, що збереглися, була любов, були сильні, поривчасті, палкі почуття. Особливої слави зажили її епіталами: скарги дівчат на нареченого, який забирає їхню подругу, вихваляння краси нареченої тощо.

Давньогрецька архітектура і пластичне мистецтво

У Парфеноні поєднані риси доричного та іонічного ордерів. Мармур його колон, червоний і синій кольори, делікатно введена позолота надавали храму святковості. Пропорційність його частин, точність у розрахунках зробили Парфенон шедевром на всі часи.

Всередині Парфенона стояла створена Фідієм 13-метрова статуя Афіни Парфенос, Афіни-Діви. Афіна була в убранні із зображеними на ньому сфінксами та крилатими кіньми. Правою рукою вона спиралася на колонку, в руці тримала двометрову крилату богиню Ніке. У лівій руці Афіна мала щит. Між списом і щитом Фідій умістив величезного священного змія. Обличчя Афіни, руки, маска Медузи Горгони на грудях були виконані зі слонової кістки, очі — з коштовного каміння, вбрання і зброя — із золота. Такою її описав у Стародавньому путівнику Павсаній.

Історія пластичного мистецтва Стародавньої Греції зв'язана з виробленням тзримого образу божества. Фідій з його учнями зробили дуже багато в цьому напрямку. Скульптури Парфенона з глибокою поетичністю та емоційністю прославляли богиню Афіну. Велич людського розуму, сила краси, мужність греків, які перемогли варварів-персів, втілені у глибоко людських образах богів — прекрасного Діоніса (на східному фронтоні), Афродіти, яка відпочиває на колінах своєї матері Діони, богинь долі Мойр та ін. Тим самим настроєм пройняті і сюжети з життя Афін: завзяті вершники-юнаки, колісниці у нестримному "леті", музиканти, жертовні тварини, дівчата з дарами для богині. Невичерпна фантазія Фідія створила у фризі 365 людських фігур і 227 фігур тварин, при чому пластика рухів жодного разу не повторюється. Естетичний ідеал епохи виражений у словах Перікла: "Ми любимо прекрасне, поєднане з простотою, і мудрість без розніженості".

Історія Парфенона трагічна. За часів середньовіччя він був перетворений у християнську церкву, потім використовувавсь як пороховий склад. У XVII ст. при облозі Акрополя венеціанцями у Парфенон влучило ядро, і він був зруйнований. Багато скульптур органічно вписувалась у ландшафт зі скелею, котра зависла над морем. Хітон, який в'ється довкола могутнього тіла, відведені назад могутні крила, нестримний порив уперед надають скульптурі справді титанічного, тріумфального характеру. Класичним взірцем є статуя Афродіти з острова Мілос, більш відома під римською назвою Венера Мілоська.

Повноправним у скульптурі став побутовий напрям ("Старий, який витягує колючку з ноги", "Хлопчик з гусаком"), декоративна скульптура. Вівтар Зевса у Пергамському акрополі обрамлений барельєфом близько 130 м завдовжки і 2, 3 м заввишки, де зображені бики і велети, що б'ються. Велети гинуть, відчай, страждання виражено в їхніх постатях, але вони сповнені благородства і величі духу. Перебільшеність емоцій, підкреслена динаміка, грандіозність образів, драматизм ("Галл, який убиває себе і свою дружину") — такі особливості цієї скульптури. Проте страждання елліністичний майстер не утрирує, ворога зображає не карикатурним, а мужнім і прекрасним. Етнічні риси демонструються завжди ненав'язливе.

Великої слави здобула знайдена у XVI ст. скульптурна група — Лаокоон з синами. Троянський жрець Лаокоон був покараний покровителькою греків Афіною за те, що застеріг безтурботних троянців від небезпеки введення у місто залишеного греками дерев'яного коня.

Класична культура була простою і наївною.

Грецький поліс не знав глибин індивідуалізму і психологізму. Він був надто стриманим, надто суворим і аскетичним. Елліністична культура насамперед індивідуалістична, що пояснюється світовідчуттям людини цієї епохи. Особистість почуває себе дискомфортно у цій величезній державі і тому прагне поринути у власні переживання, залишитися на самоті. Естетика і філософія хочуть дати цій особистості внутрішній спокій і незалежність. Культура цієї епохи орієнтована на еллінів.

Кого ж називали еллінами? Чистокровних греків серед еллінів було мало. "Еллін" означало: людина, яка примкнула до соціальної верхівки і прийняла її культуру, розмовляє грецькою мовою, змолоду вправлялась у гімнасії, вчила напам'ять Гомера, а в зрілі роки відвідує театр. Багато відомих еллінів — філософів, поетів (сирійців, іудеїв, єгиптян, фінікійців, малоазійців) — були переконаними космополітами і не надавали значення своєму походженню. Еллінство — це не країна, не земля, не політична ідея — це належність до певної касти, об'єднаної знанням Гомера та Евріпіда, Платона та Демосфена, чистотою і витонченістю грецької мови, тонким, "еллінським" смаком. Еллінство було основою їхнього буття, їх "патентом на шляхетність". У світі еллінізму еллінами не народжувались, а ставали через школу.

При такому розкладі вчитель красномовства — це чудотворець, який з варварів робить еллінів. Не було більшої образи, ніж спіймати на помилках з грецької мови (навіть римський філософ та імператор Марк Аврелій вважав за честь називатись елліном).

Література

1. Антична культура: Довідник. — К., 1993.

2. Боннар Андре. Греческая цивилизация. — М., 1992. — Кн. 1—3.

3. Дмитриева НА.,Акимова Л.И. Античное искусство: очерки. — М., 1988.

4. Куманецкий К. История культури Древней Греции й Рима. — М., 1990.


16.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!