Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Використання декоративно-прикладного мистецтва в народному одязі
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Використання декоративно-прикладного мистецтва в народному одязі

Декоративно-прикладне мистецтво є важливішою складовою частиною системи художньої освіти. Постійно зростає всезагальний інтерес до нього. Відкриваються нові факультети і відділення у вищих і середніх педагогічних та художніх закладах, організовуються курси підвищення кваліфікації з питань народного мистецтва

Українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних образах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво - широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційне тощо.

Між названими видами декоративного мистецтва існують тісні взаємозв'язки та взаємовпливи. З'ясування художньої специфіки кожного з них неможливе без вивчення конкретних періодів історії людства. Найчастіше для визначення суті декоративно-прикладного мистецтва вживається назва - народне мистецтво. Бо декоративно-прикладне мистецтво - це мистецтво широких мас. Воно виникло в процесі трудової діяльності народу і нерозривно пов'язане з його життям і побутом.

Народне декоративно-прикладне мистецтво - одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Воно зародилось у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу,а засоби для існування добувала примітивними знаряддями. Тоді вся діяльність могла бути тільки колективною. Відсутність складних трудових операцій призводила до того, що всі члени колективу мали одні й ті ж обов'язки, опановували одні й ті ж трудові навички. Розподіл праці проходив таким чином: праця чоловіків (мисливство) і праця жінок (приготування їжі, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства).

Спільна праця зумовлена спільною власністю на знаряддя праці, землю, продукти колективного виробництва. Майнової нерівності ще не було. Народне мистецтво створювалось у сфері колективного матеріального домашнього виробництва. У ньому відбивалися риси первісної свідомості людини, міфологічний характер спілкування з природою. Знаряддя праці, зброя, одяг, житло повинні були передусім бути зручними, магічними, щоб ніщо, ніякі ворожі сили не перешкоджали людині жити і працювати.

Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивалось в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні зв'язки з історичним минулим. Ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.

Народні художні промисли - одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративно-прикладного мистецтва, яка являє собою товарне виготовлення художніх виробів при обов'язковому застосуванні творчої ручної праці.

Сучасні народні художні промисли України - підприємства, неоднорідні за своєю організаційно-економічною структурою, типами виробництва. Це об'єднання, фабрики, комбінати, дільниці, цехи, кооперативи, асоціації. Вони підпорядковані Художньому фонду України, міністерствам. Створюються нові підприємства, підпорядковані Укрхудожпрому. У системі Укрхудожпрому є виробничо-художні об'єднання, фабрики художніх виробів та торговельна мережа.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції - пізнавальну, комунікаційну, естетичну та ін.

Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво забагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.

Декоративно-прикладне мистецтво - предметно-духовний світ людини - включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види - кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння - виникли на зорі людської цивілізації, інші - молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу.

Ткацтво - один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури України. Художнє ткацтво - це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об'єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

Килимарство відоме з прадавніх часів і має свою історію. Воно було поширене і в країнах Сходу, і в Стародавньому Римі, і в Київській Русі.

Килими - це унікальні твори, в яких виявлені висока культура технічного виконання, орнаментальне, композиційне, колористичне багатство. Килим ткали з овечої вовни.

Килимарство - це виготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом. Важливе значення мають добір і якість сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально-композиційного розв'язання і кінцева обробка виробів: зарублення, в'язання тороків, вирівнювання, вичісування.

Вишивка - найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотиповістю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів.

В'язання - популярний вид українського домашнього заняття, який полягає в виготовленні суцільного полотна або окремих виробів переплітанням нитки у вигляді петель.

Мереживо - один із популярних видів народного декоративного мистецтва; ажурні. Сітчасті, декоративні вироби з лляних, шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашення тканин інтер'єрного призначення.

Вибійка, розпис (вибиванка, набіка, друкованиця, мальованка, димка, синильниця) - це тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок (форм, печатко, стемпів); декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Дослідники вибійники часто називають її народною графікою. Відмінність назв обґрунтовується різними техніками вибивання узорів, періодами виготовлення та побутування в окремих регіонах України.

Художня обробка шкіри - цей вид декоративно-прикладного мистецтва з специфічними прийомами формоутворення й оздобленням утворює чимало естетично-досконалих побутових речей: взуття, одягу і т.д. Основним матеріалом є натуральна шкіра, а з ХХ ст. - штучна.

Історія народної кераміки. Засвоєння людиною глини - першого пластичного і порівняно твердого матеріалу для виготовлення посуду та магічно-ритуальних фігурок - припадає на епоху палеоліту. На території України найдавніші археологічні матеріали (епоха неоліту) засвідчують поширення випаленого керамічного посуду двох стельових відмін.

Художнє плетіння - це вид декоративно-прикладного мистецтва, що означає процес виготовлення творів, виробів з природних рослинних матеріалів. Плетені вироби відомі з епохи, де їх виплітали як місткості для зберігання зерна.

Суцільне плетіння - це переплетення навхрест вертикальних каркасних плотів з горизонтальними стрічками. Візерунчасте плетіння відзначається привабливістю поверхніх виробів. Ажурне плетіння оригінальне за структурою та фактурою поверхні.

Писанкарство. Розпис писанок має стародавнє язичницьке коріння, характеризується вишуканими символічними орнаментальними мотивами, геометричними, рослинними, антропоморфними, які чітко підпорядковуються сферичній формі яйця.

Витинанка. Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з'являються в середині ХІХ ст. Орнамент традиційних витинанок - це геометричний і рослинний, трапляються також антропоморфний та зооморфічні фігурки.

Історія розвитку народного одягу

Комплекси українського народного одягу формувалися впродовж століть. Вони найяскравіше виявляють особливості різних етнографічних груп і водночас це важливе етнографічне джерело для вивчення етногенезу українського народу.

У давньоруських письмових джерелах свідчення про одяг зустрічаємо в літописах. Наприклад, у Галицько-Волинському літописі описується костюм князя Володимира Васильовича. У письмових пам'ятках, що належать до ХІІ-ХІІІ ст., в поемі "Слово о полку Ігоревім" подаються згадки про окремі елементи одягу цього періоду.

Чимало відомостей про одяг різних суспільних верств стародавньої Русі є і в "Слові Даниїла Заточника" та інших письмових джерелах.

Ще більше значення для вивчення народного одягу мають іконографічні джерела (мініатюри, фрески, мозаїка). Про деякі компоненти давнього українського одягу можна судити з ілюстрацій. Радзівіллівського або Кенінгсберзького літописного зводу, доведеного до 1206 р. У ньому вміщується 617 мініатюр.

Багатий матеріал зафіксований на фресках і мозаїчних настінних зображеннях Софійського собору в Києві. На них, крім одягу Ярослава Мудрого та його сім'ї, зображений одяг скоморохів, музикантів, мисливців.

Відомості про український одяг ХV-ХVІІ ст. зустрічаємо в творах закордонних авторів - мемуарах іноземних послів, місіонерів, мандрівників. Італійський мандрівник Жільбер де Лануа, котрий перебував 1412 - 1421 рр. у Луцьку, Кам'янці-Подільському і Кременці, згадує про "руські вишивані рукавиці і шапки". Шведський посол Готтерд Велінг, відвідавши 1656-1657 рр. Україну, писав: "чоловіки й жінки взимку одягалися в довгі кожухи з великим коміром; жінки вбиралися у сорочки та виткані з вовни червоні й переткані білими нитками запаски, носили чоботи". Крім цього, він подав відомості і про такі види зимового одягу козацької старшини, як кожухи зі смушковими комірами.

Серед мемуарів першої половини ХVІІ ст. особливу увагу привертає твір французького військового інженера Гі де Боплана "Опис України". Цікаві матеріали подав у мемуарах за 1670 - 1672 рр. Ільріх Бердум. Крім опису одягу шляхти, він описав одяг селян. Одяг гуцулів у ХVІІІ ст. описав Бальзатар Гаке та ін.

У ХІІІ-ХІХ ст. з'явилися дослідження, присвячені побутові окремих етнографічних груп українського народу. Велику цінність мають іконографічні матеріали, які дають можливість реконструювати і окремі деталі, і комплекси. Тут слід наголосити на винятковій цінності малюнків Глаговського Першої половини ХІХ ст., які відтворюють одяг різних верств населення та етнографічних груп Західних областей України. Вони цінні ще й тим, що автор показав у кольорі крій, матеріал, відмінності чоловічого верхнього одягу. Аналогічну роботу виконав етнограф-збирач Д.П.Дела-Фліз у Східних областях України.

В архівних документах, описах майна, матеріалах купівлі, продажу, а також тестаментах ХVІ-ХІХ ст. зберігається багато описів різноманітного одягу, тканин, сукна.

В багатій спадщині Т.Г.Шевченка також залишилися натуральні зарисовки комплексів чоловічого і жіночого одягу. Особливу увагу він звертав на одяг біднішого селянства.

У другій половині ХІХ ст. народний одяг став предметом спеціальних досліджень, зокрема, А.П.Чубинського (видав сім томів "Трудов этнографической экспедиции") та Я.Головацького, який розглядав одяг населення України як джерело вивчення етнічної історії народу. Помітний внесок у вивченні цієї галузі зробили зарубіжні вчені, наприклад, польський етнограф К.Машинський, чеський дослідник Л.Нідерле ("Славянские древности") та інші.

У післявоєнний час вийшли в світ праці про народний одяг. Серед них - дослідження Г.Маслової з питань специфіки одягу та генезис окремих його видів. На сьогодні досліджено народний одяг окремих етнографічних груп українського народу (бойків, гуцулів, поміщиків, подолян). Найбільш відома праця з цього питання - монографія К.Матейко "Український народний одяг".

Поділля (Західне і Східне)

Західне Поділля. Жіночі сорочки уставкового типу додільні, іноді короткі, колір стоячий і викладений, спереду вишитий. Форми поясного одягу мали два види: незшита обгортка, фати і спідниця. Обгортки окремих районів Поділля відрізняються лише колоритом. Обгортку в талії закріпляли поясом або вузькою крайкою.

Колорит горботок завжди погоджений з колоритом пояса і вишивок. Для північних районів Поділля характерні вовняні каркасні спідниці-літники і вибійчасті спідниці-димки, необхідним компонентом жіночого поясного одягу були запаски.

Нагрудний одяг - корсети з круглим вирізом горловини, приталені, з вовняної тканини, оздоблені. Верхнім одягом були полька з відрізною спиною, зі зборами, довга до колін, полотняні каптани з відлогою, сіраки з білої вовни, але вже без відлоги, з білої овечої шкіри, покриті сукном. Взимку носили кожухи з приталеною спиною. Для підпорізування поясного і верхнього одягу виготовляли ткані, плетені пояси з китицями на кінцях.

Дівчата на свято одягали вінки, що вкривали всю голову. Прикрасами служили квіти, гердани тощо. Заміжні жінки пов'язували голову наміткою, раптухом, який кілька разів складали, обвивали голову, а поверх вкладали кибалку (дерев'яний обруч) для підтримання хустки.

У комплекс чоловічного одягу входили сорочка з широкими відкритими рукавами, вишитими пазухою, коміром, манжетами, і довгі полотняні штани, підперезані кольоровим поясом. Зверху одягали кожушані безрукавки - кептарі, камізельки з фабричних тканин, каптани, які на початку ХХ ст. витіснили кацабайки.

У деяких районах носили полотняні куртки та короткі сукняні сіраки. Найпоширенішою формою була опанча з відлогами, яку в ХІХ ст. змінив верхній суконний одяг.

Парубоцькі головні убори - солом'яні кресані, прикрашені шнурочками, герданами. Старші люди носили кресані без прикрас. Взимку одягали баранячі шапки конусоподібної форми. Чоботи були з невиправленої шкіри.

На Східному Поділлі жіночі сорочки-уставкові і тунікоподібні, додільні і "до підточки", з коміром стоячим або викладеним, рукав з манжетами. Поясний одяг - плахта, запаска (носли по дві). Наприкінці ХІХ ст. побутували дуже довгі спідниці. Замість фартухів до спідниці прив'язували хустку. Поверх сорочки одягали безрукавку-катанку, подібну на кірсетку.

До верхнього одягу належали жакети з рукавами кацафайки, кофти, а також свити, гуньки, кожухи.

На території усього Поділля жінки носили на свято жовті або чорні сап'янці. Чоботи оздоблювали аплікаціями.

Орнамент та композиційна структура

Серед підприємств Укрхудожпрому кількісно переважають ті, що випускають вишивані вироби. Це й не дивно. В розмаїтті українського декоративного мистецтва художнє вишивання посідає одне з провідних місць. Це - один з найулюбленіших і найрозповсюдженіших видів народної творчості.

Святковий народний костюм здавна ніс відбиток творчої індивідуальності майстрині, відзначався яскравою барвистістю. Вишивка - складова частина народного костюма. Нині вона застосовується і в одязі сучасного краю, надаючи йому своєрідності й неповторності.

На підприємствах Украхудожпрому, що спеціалізуються по вишивці, ведеться постійна й кропітка робота по збиранню зразків старовинної вишивки, по вивченню і творчому переосмисленню здобутків минулого. Це тим цікавіше, що українська вишивка неоднорідна.

Розмаїття життя, думки і почуття, краса навколишньої природі - усе знаходило своє образне втілення у вишивках. Тонке поетичне сприйняття світу знайшло відбиття навіть у назвах орнаментальних мотивів та елементів: "барвінок", "хмелик", "дубок", "гарбузове листя", "зозулька" тощо.

Художня виразність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольорів, вмілого їх поєднання, а й значною мірою від правильного вибору техніки виконання. Ось чому у вишивці є та відшліфована сторіччями єдність орнаменту та засобів його творення. На Україні кожна місцевість має свої улюблені техніки вишивання, їх традиційне кольорове рішення. Існує понад 100 технік - основних і допоміжних. Це рахункові й ажурні, різноманітні шви вільного малюнка.

Композиції вишивок різноманітні, їх розміщення будується за чітко продуманою схемою, що випливає з логіки конструкції крою, в основі якого лежать прямокутні форми. Це створює великі можливості для декоративного оформлення вишивкою.

Найбільша увага в народному костюмі приділялася оздобленню чоловічих та жіночих сорочок. У чоловічих сорочках - оздобленню комірця і застібки на грудях ("манишки"), в жіночому костюмі - вишивці рукава.

До багатих традицій вишивки Поділля звертаються художники Одеської фабрики ім.Жанни Лібурб, Уманської фабрики ім.30-річчя ВЛКСМ та виробничо-художнього об'єднання "Вінничанка", одного з провідних підприємств Укрхудожпрому. Об'єднанню підпорядковані визначні центри на Поділлі в с.Клембівка та с.Городківка. Особливою славою користуються бездоганні за своєю технікою високохудожні вишивки с.Клембівка.

Поділля займає територію між Південним Бугом і Дністром, його умовно поділяють на Західне, Східне Поділля і Подністров'я. Подільська вишивка - одна з найбільш складних і красивих на Україні.

У вишивці Східного Поділля переважають геометричні мотиви складних сполучень, мініатюрна розробка їх справляє враження дорогоцінної мозаїки.

Класичною технікою Поділля є низь чорного і червоного кольорів, які лягають густими насиченими лініями. Це техніка виконується з вивороту, а на лиці, як на негативі, має протилежний вигляд щодо розміщення кольорів.

Різні засоби виконання низі зумовили її назви: "паршива низь", "сліпа", "дрібненька", "цвіткова" та ін. Дуже вдало майстрині користуються графічною лінією для підкреслення основних мас орнаменту: червоний колір обводиться чорним, чорний - червоним. Для усунення одноманітності узорів застосовують ритмічне чергування чорного і червоного кольорів у шаховому порядку.

Чорний колір вишивки був домінуючим, іноді до нього додавали темно-вишневий або ж у червоно-чорну гаму включали жовтий чи зелений. Особливо вміло вишивальниці використовували біле тло полотна, що стає повноправним елементом орнаменту.

Дуже люблять на Поділлі, особливо у Клембівці, житній колір у поєднанні з чорним, що в жіночих і чоловічих сорочках виглядає дуже ефектно. Широко застосовували у Клембівці також гаптування на "бомбаку" - тонкому полотні золотими і срібними нитками - "широм".

Вишивка білим по білому у Клембівці, на відміну від вишивки на Полтавщині, відзначається компактністю ювелірно розроблених мотивів, застосуванням філігранних технік ("солов'їні вічка", "зерновий вивід", "довбанка"). Особливо цікава техніка "солов'їні вічка". Це поєднання чотирьох невеличких квадратиків з кругленькою дірочкою посередині. Ця техніка потребує великої майстерності в розробці деталей. Сорочки, вишиті білим або жовтим, були весільні і тому оздоблювались особливо ретельно і виразно. Своєрідні сорочки Західного Поділля. Вони відзначаються темним колоритом.

Це чорний з малою домішкою темно-червоного або жовтого. Вишивка має складну композицію і розміщується на комірі, чохлах. Особливістю сорочок Зах.Поділля є наявність двох вертикальних ліній на грудях - "погрудки", трьох на спині, а також пишно оздобленого рукава. Це широка горизонтальна смуга пашка з трьох частин і розшивка рукава у вигляді трьох вертикальних смуг рослинно-геометричного орнаменту або ж косих смуг, здебільшого геометричного малюнка.

Вишивки Тернопільської обл. відзначаються густим, темним, аж до чорного, колоритом. Виконані вовною, густі, без пробілів, орнаменти суцільно вкривають рукави жіночих сорочок, гаптовані поверхневим швом. З початку ХХ ст. вишивка набула яскравіших кольорів, поширились хрестикова техніка, квіткові орнаменти.

Для надання сорочкам особливо святкового вигляду маси орнаменту, що вкривають усе тло рукава, розцвічували срібним і золотими нитками. Легкості й ажурності сорочкам надає змережування окремих частин "павучками".

На Поділлі поширеним жіночим убором була перемітка - одни з найдавніших засобів пов'язування голови заміжньої жінки. У різних районах склалася своя традиція щодо пов'язування переміток, але кінці її завжди залишались вільними, і на них добре читався малюнок вишивки золотими і срібними нитками.

Висновки. Вишивка завжди була одним з найулюбленіших способів прикрашання одягу, а також різноманітних речей домашнього вжитку.

Ніщо не може зрівнятись з красою майстерно виконаних народних вишивок, які надають кожній речі своєрідності і неповторності.

За своїм призначенням усі вишивки можна поділити на дві групи: для оформлення одягу: та побутових речей. Вишивки першої групи мають здебільшого орнаментально-рапортну побудову, для чого створено безліч різноманітних швів. Вишивки другої групи можуть мати ще й образотворчий зміст, декоративно-тематичного спрямування. Тому важливо, вибираючи чи створюючи зразок вишивки, знайти художню єдність, зробити красивою не лише саму вишивку, а й прикрасити предмет у цільному, зберегти його красу в співіснуванні з іншими предметами. Завжди треба враховувати, щоб кольори вишивки контрастно як тонально, але обов'язково гармонійно поєднувалися як між собою, так і з фоном і приємно вписувалися у загальний колорит одягу або інтер'єру. Розміщення вишивок повинне підкреслювати форму предмета, силует, крій.

Для вишивання одягу існує безліч різноманітних швів, а для прикрашання різних корисних речей нашого побуту - безліч декоративно-тематичних орнаментів.

Список літератури

1. Художні промисли України. - Київ:"Мистецтво", 1979.

2. Кара-Васильєва Т. Українська вишивка. - Київ:"Мистецтво", 1993.

3. Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. - Львів: "Світ", 1992.

4. Панченко Л.М. Вишивання. - Київ:"Техніка", 1990.

5. Головніна М.В., Михайлець В.М. Технологія крою та шиття. - Київ:"Техніка", 1988.


15.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!