Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Найвідоміші оборонні храми поділля
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Найвідоміші оборонні храми поділля

У рефераті подано відомості про оборонні храми поділля. Це Покровська церква-замок ХІV-ХІХ століть, Спасо-Преображенська церква 1600 року, Онуфріївська церква другої половини ХVІ століття, синагога кінця ХVІ-ХVІІ століть та вежа-дзвіниця Миколаївської вірменської церкви кінця ХV - початку ХVІ століть

Покровська церква-замок ХІV-ХІХ століть (с. Шарівка Ярмолинецького р-ну Хмельницької обл.). Церква стоїть на південній околиці села - західній кінцівці вузького мису, витягнутого в напрямку схід-захід у мальовничій місцевості неподалік давнього замчища. З півдня мис врізається в заплаву річки Вовчик, що впадає в Ушицю, з півночі його обмежує природний схил.

Найдавніша частина церкви - дзвіниця - споруджена в ХІV сторіччі як оборонна вежа на Кучманському шляху. Первісно вона була п'ятиярусною, майже квадратовою в плані (8,8 х 9,4 м). Горішній ярус її мав периметральну галерею, що оперізувала вежу ззовні; вона спиралася на консольні балки з довгими підкосами, а ті своєю чергою - на випущені з мурування бруси, гнізда яких розміщувалися між третім і четвертим поверхами башти. Перекривалася вежа високим наметовим дахом з ґонтовим покриттям.

Над входом до першого ярусу, із заходу, був дерев'яний машикуль (від конструкції його також залишилися гнізда в муровані). Перекриття вежі були пласкі, балкові; в долішніх ярусах балки спиралися на обрізи стін, у горішніх - входили в гнізда в муруванні. Долішні два яруси не мали отворів, горішні - мали стрільниці.

У 30-х роках ХV сторіччя село було викуплено в шляхтича Жеґоти й записано шляхтичеві Яну Домарату із Сляткова за вірну службу. Цей пан, за даними архівних джерел, був заможний: володів багатьма селами, його ім'я часто трапляється в актах першої половини ХV сторіччя. Очевидно, це він прибудував церкву до східного фасаду вежі, яка перетворилася на дзвіницю. Перший ярус її став виконувати функцію притвору, а другий переробили на хори, зробивши у східній стіні великий проріз стрілчастого абрису.

Церква була освячена на ім'я Покрови Богородиці. У плані вона являла собою рівнораменний хрест із заокругленими рукавами й апсидою. Споруда перекривалася системою готичних склепінь. Світло линуло крізь високі вікна зі стрілчастими перемичками. Крім входу через дзвіницю, були зроблені ще два - у південній та північній стінах нави. У північно-східній частині храму прибудовано прямокутну в плані ризницю. Центральний обсяг церкви мав високий двосхилий готичний дах, до нього прилягали напівнаметові дахи над північною і південною конхами.

1567 року, під час наскоку татар, церква була пошкоджена. Три роки по тому її відремонтував Бернард Претвич, колишній староста Барського замку. На початку ХVІІ сторіччя Яків Претвич, відбудувавши на сусідньому пагорбі, з півдня, зруйнований замок, переробив церкву на костел Благовіщення Діви Марії, розмалював, оздобивши його стінописом. Тоді ж при костелі заснували кляштор домініканців.

У період від 1734 року до третьої чверті ХVІІІ сторіччя костел зазнав чималих руйнувань. Відбудова його 1773 року пов'язана із значними змінами: у центральній частині нави зробили нове склепіння, наростили стіни, розтесали і замурували в горішніх частинах стрілчасті вікна, влаштували нові входи в бічних обсягах екседр. Стіни й склепіння розмалював відомий художник Праґтль. У вежі позамуровували стрільниці, прорубали велике вікно в другому ярусі, а над входом зробили декоративний фронтон. Разом з цим на одній лінії з мурованою огорожею та по осі із західним входом спорудили двоярусну восьмигранну дзвіницю з мурованим першим ярусом.

На початку ХІХ сторіччя виконано внутрішній ремонт костелу. 1832 року його перетворено на православний храм Різдва Богородиці. 1847 року архітект Павлов склав проект перебудови церкви, який пізніше, у 1886 році дещо змінено і, врешті, в 1890 - 1892 роках реалізовано. Тоді наростили стіни бічних обсягів церкви, замурували готичні прорізи, зробили нову покрівлю з дерев'яним барабаном і низьким наметом. У вежі також надбудували два яруси, покриті наметовим дахом.

За обсягово-розпланувальним вирішенням церква належить до типу триконхових храмів. Давня частина її - дзвіниця - має сливе квадратовий план (6 х 5,4 м на внутрішніх сторонах); кам'яні мури завтовшки 1,7 м. Горішні два яруси вимурувані з цегли.

Обсяг церкви ХV сторіччя являє собою майже рівнораменний хрест. Внутрішні розміри центральної навової частини - 8,6 х 13,6 м. Вона розкривається в апсиду й бічні екседри трьома широкими прорізами зі стрілчастими підпружними арками. Довжина апсиди 21 м, товщина кам'яних стін 1,9 м. Склепіння перекривають наву, апсиду, екседри, а також перший ярус дзвіниці. Хрестові склепіння ризниці до нашого часу не дійшли. На другий ярус дзвіниці веде середстінний хід зі сходами. В інтер'єрі збереглися три шари живопису, найдавніший - пензля згадуваного вже Праґтля. На фасадах вежі-дзвіниці подекуди є рештки рожевого отиньковання (з домішками товченої цегли). На рогах споруди по вогкому тиньку продряпані наземні лінії - імітація рустів (їх виявили 1966 року Ю.Нельговський і Є.Пламеницька). Досліджували церкву для розроблення проекту реставрації Є.Пламеницька та А.Тюпич з участю Л.Крощенка.

Церква-замок у Шарівці - унікальна пам'ятка мурованої оборонної архітектури - репрезентує тип вежового триконхового храму, генеза якого досі не з'ясована.

Церква ХV-ХVІ століть (урочище Монастирок під Бучачем Тернопільської обл.). Церква міститься за 2 км на південь від Бучача, на горі Федір, що височіє над річкою Стрипою. Тут, у важкоприступному місці, у лісовій гущавині, збереглися залишки давнього монастиря, від чого й сама місцевість дістала назву урочища Монастирок.

Неправильна конфігурація решток огорожі, яка правила за укріплення, свідчить, що на території монастиря були й інші будівлі. Брама містилася в північно-західному куті монастирського двору.

Церква належить до типу триконхових оборонних храмів з високою вежею-дзвіницею. Мурована, стіни завтовшки 1,7-1,8 м. У наву, що має розміри близько 5,5 х 9 м, розкриваються майже рівноширока з нею східна апсида та південна і північна (частково зруйнована) екседри значно менших розмірів. У південній екседрі є високе кругле вікно, апсида вікон не має. З південного боку нави лише два віконні прорізи заввишки до 3 м, з напівциркульними перемичками. Північна стіна нави, що орієнтована в бік монастирської брами, - без вікон. Очевидно, це пояснюється оборонними потребами. Перекриття над навою, апсидою й екседрами не збереглися.

Основну оборонну функцію виконувала вежа, що вивищувалася над навою приблизно на 6 м. Загальна висота її становила близько 15 м (без даху). У західній стіні вежі був вхід до храму; над ним розміщувалися два бойові яруси, в яких було по одній стрільниці в кожному з боків вежі. Яруси сполучалися між собою середстінними сходами. Оскільки стрільниці зроблено на значній висоті й конструктивно вони призначені лише для обстрілу далеких підходів до храму, можна припустити існування над другим ярусом стрільниць третього бойового ярусу у вигляді консольної дерев'яної галереї для оборони прилеглої території. Ця істотна деталь доповнює реконструкцію споруди, запропоновану в "Нарисах історії архітектури Української РСР" (1957).

Історія храму невідома, поширене в наукових джерелах датування його ХVІ сторіччям не аргументоване. Аналіз архітектурно-конструктивних особливостей споруди та її архаїчна типологія дають підстави припускати, що в ХV сторіччі храм уже існував. Безперечно, історію цієї унікальної пам'ятки спроможні з'ясувати лише ґрунтовні дослідження, однак їх досі не виконано.

З історичних подій, що мали дотичність до монастиря на горі Федір, О.Чоловський зазначає лише турецький напад 1672 року, коли храм було спалено. На думку Г.Логвина, саме тоді зруйновано склепіння над навою й апсидою.

Спасо-Преображенська церква 1600 року (с.Залужжя Збаразького р-ну Тернопільської обл.). Церква збудована в надзвичайно мальовничій місцевості на високому, вкритому лісом мисі. Її добре видно від Старозбаразького замчища за 1,5 - 2 км на північний схід.

Як свідчить напис на білокам'яній плиті, вмурованій над одвірками південного фасаду, церкву збудував брацлавський воєвода Іван Збаразький 1600 року "на місці старожитнього монастиря". Вона належить до тридільних безбанних храмів, поширених на Поділлі з ХІV сторіччя. Їхнє розпланування архаїчне. Зокрема в залужівській церкві притвор і апсида вужчі від нави. Така структура культових будівель на Поділлі відома з першої чверті ХVІ сторіччя.

Спасо-Преображенська церква являє собою тип оборонних храмів, який склався в умовах постійної загрози турецьких і татарських нападів на Поділля.

Архітектура церкви становить великий інтерес. До прямокутної, наближеної в плані до квадрата (8,1 х 7,4 м) нави, перекритої коробовим склепінням з розпалубками, прилягають п'ятигранна апсида і притвор, що також мають склепінчасті перекриття. Наву відділяє від апсиди аркада кам'яної вівтарної огорожі. З притвором нава сполучається аркою. Вікна нави невеликі, видовженої форми, з лучковими перемичками, широкими лутками зовні і всередині. Завдяки їхнім невеликим розмірам нава напівзатемнена.

Притвор є основою вежі-дзвіниці, яка була пристосована до оборони, хоча водночас мала й хори на рівні другого ярусу. Для оборонних цілей слугували три бойові яруси зі стрільницями (уже в середині ХІХ ст. вони були частково замуровані). Нині після ремонтів їхніх слідів під тиньком не видно. Круглий віконний отвір у східній грані апсиди також має характер стрільниці. Стіни нави завтовшки приблизно 1,3 м, у вежі-дзвіниці вони сягають 1,5 м.

Спершу церква не мала бань: наву перекривав двосхилий дах, можливо, з сигнатуркою. Вежа-дзвіниця була з наметовим завершенням. У кінці ХVІІІ - на початку ХІХ сторіччя верхи переробили: над навою і апсидою вони набули банястої форми й завершення у вигляді ліхтариків і маківок. Над вежею-дзвіницею з'явився дах із заломом, увінчаний низьким наметом. Масивні бані відігравали тільки декоративну ролю, адже нава й апсида мали склепінчасті перекриття. На наступному будівельному етапі намет над вежею замінили банястим дахом, а висоту бань над навою і апсидою збільшили завдяки дерев'яним підбанникам з вікнами, що освітлювали горище над склепінням. До північного фасаду прибудували ризницю. Ці перебудови церкви дуже змінили первісний вигляд.

Цікавою зацілілою дотепер деталлю споруди є сонячний годинник на південному фасаді.

О.Чоловський подає, що бачив біля церкви фундаменти монастиря, про який ідеться в тексті пропам'ятної таблиці. Недалеко, на сусідньому пагорбі, тоді ще зберігалися підмурки якоїсь споруди, що її цей дослідник вважав за костел. Нині решток тих не видно. Біля церкви є лише надмогильний хрест і дуже давнє поколінне скульптурне зображення шанованого в цій місцевості св.Онуфрія, поставлене на постамент у ХІХ сторіччі.

Онуфріївська церква другої половини ХVІ століття (смт Гусятин Тернопільської обл.). Ця церква належить до типу триконхових оборонних подільських храмів без бані над навою і мурованою оборонною вежею-дзвіницею над бабинцем, що було їхньою відмітною рисою. Збудована в другій половині ХVІ сторіччя, коли сформувалася оборонна система середньовічного міста, до якої входили замок і синагога. Разом з церквою вони утворювали укріплений трикутник з ратушною площею всередині.

Головний обсяг церкви св. Онуфрія - прямокутна (близько 7х9 м) нава, перекрита коробовим склепінням з розпалубками. До неї зі сходу, півдня і півночі прилягають видовжені, заокруглені в плані обсяги, перекриті конхами. Вікна вузькі, розміщені високо. Товщина стін - 1,9 - 2,2 м. Бабинець великий, майже квадратовий у плані. Його перший ярус перекритий коробовим склепінням з розпалубками, без вікон. Другий ярус, до якого ведуть середстінні сходи, має вікна. Горішній бойовий ярус не зберігся. Очевидно, він являв собою дерев'яну галерею по периметру вежі.

Для Онуфріївської церкви характерні компактність обсягу, лаконізм і виразність архітектурних форм, відсутність декоративного оздоблення. Деякі історики вважають, що за першовзір таких храмів правили румунські оборонні церкви з вежами-дзвіницями, що постали в ХІV-ХV сторіччях.

Синагога кінця ХVІ-ХVІІ століть (смт Гусятин Тернопільської обл.). Будівля стоїть на підвищеному березі Збруча, у межах найдавнішої частини міста. Являла собою триярусний, зведений на майже квадратовому плані обсяг, з прилеглими західним одноярусним і північним двоярусним обсягами, в яких були приміщення для жінок і хедер (школа). Такої структури споруда набула впродовж кількох будівельних етапів.

Триярусний обсяг (у плані 15,6 х 17,2 м), певне, становить первісне ядро споруди, яка в час, коли її збудовано - у другій половині ХVІ сторіччя, мала яскраво виражені оборонні риси. Північний фасад повернений у бік Збруча. Тут у мурах першого ярусу, завтовшки від 1,76 до 2,16 м, є чотири гарматні стрільниці (нині орієнтовані в інтер'єр хедеру). Здогадно на першому будівельному етапі споруда мала ще три (включно з атиковим, де збереглися ключоподібні стрільниці) бойові яруси, на які вели середстінні сходи в північно-західному куті триярусного обсягу. Сходи збереглися донині. У північній стіні вони перерізані луткою одного з трьох готичних аркових вікон північного фасаду, що зроблено, очевидно, на другому будівельному етапі.

У нижній частині вікон ще в 1950-ті роки лишалися прослідки стрільниць другого бойового ярусу. На другому етапі в середині ХVІІ сторіччя (О.Чоловський датує будівництво синагоги першою половиною ХVІІ ст., Т.Геврик - 1654 р.) в обсязі долішніх трьох ярусів влаштували велику молитовну залу, внаслідок чого стрільниці другого й третього оборонних ярусів розтесали на готичні вікна заввишки близько 8 м. Молитовна зала заввишки 13,5 м мала склепінчасте нервюрне перекриття з глибокими стрілчастими розпалубками на білокам'яних різьблених консолях. У східній стіні зали збереглася оздоблена ліпленим декором ніша для зберігання Тори, перед якою був вівтар. Тоді ж атиковий ярус дістав декоративне оздоблення (кілеподібна глуха аркатура, білокам'яний парапет у вигляді акантового листя, круглі башточки на рогах). У декорі яскраво простежуються східні мотиви. Від нижньої частини споруди, яка не має декору, атик відділяє білокам'яний ґзимс.

Подальша будівельна еволюція споруди відбувалася в напрямі добудови до основного триярусового обсягу функційно необхідних частин: із заходу - одноярусної, яка на фасаді мала три щипці барокового абрису; з півночі - триярусної, що сягала ґзимса основного обсягу, закриваючи готичні вікна. На початку ХХ століття вигляд синагоги змінився: замість барокових щипців з'явилася відкрита тераса з парапетом, понижено до двох ярусів північний обсяг.

Під час Другої світової війни зруйновано всю західну частину споруди, повністю знищено склепіння, а також північний двоповерховий обсяг хедеру. Завдяки проведенню консерваційно-реставраційних робіт (М.Говденко) відбудовано західний фасад основного обсягу й інтер'єр зі склепіннями; західну й північну прибудови зведено одноярусними, з терасою, в архітектурних формах початку ХХ сторіччя.

Гусятинська синагога - один із шедеврів єврейської сакральної архітектури на теренах України.

Вежа-дзвіниця Миколаївської вірменської церкви кінця ХV - початку ХVІ століть (Кам'янець-Подільський Хмельницької обл.). Ця оборонно-церковна споруда - вежа-дзвіниця вірменської церкви Святого Ніґола - не має аналогів в Україні. Розміщена на терасі, що підносилася над великою територією Старого міста, п'ятиярусна дзвіниця заввишки 37 м була передусім оборонною вежею - досконалою вогневою позицією, з якої прострілювались практично всі зони південної частини Кам'янця.

Часом постання дзвіниці слід уважати кінець ХV століття - період першої ґрунтовної реконструкції церкви Святого Ніґола (1495 р.). Тоді в місті за фортифікаційною програмою, запропонованою 1463 року польськими військовими фахівцями Яном Тенчиським, Держиславом з Ритвян та Анджеєм Одровонжем, активно провадили фортифікаційні роботи, будували оборонно-гідротехнічний комплекс Польської й Руської брам, реконструювали міські укріплення. Спорудження в південній частині каньйону, на березі Смотричу, Руської брами потребувало додаткової вогневої позиції на горішній терасі. Тому появу вірменської вежі-дзвіниці слід розглядати в контексті оборонної програми міста, що формувалася в цей час.

М.Бжшкянц переповідає фрагмент церковної хроніки про спорудження дзвіниці: "Зібралися одностайні панове судді й постановили збудувати одну муровану дзвіницю для цього храму. І зібрався разом увесь народ - великі й малі, й почали будувати, покладаючись на допомогу Господа: пособляючи хто грошима, хто особисто, хто кіньми, хто волами, хто власною силою - і звершили..." У пропам'ятному записі церкви сказано, що єпископ Хачатур подарував "один великий і чудовий дзвін", інший дзвін подарував пан Григор, який продовжував будівництво дзвіниці. У пізніших документах дзвіницю називали "Юначою": під 1615 роком в актах вірменського війтівського суду згадано, що "було зроблено наново вал навколо дзвіниці церкви Святого Ніґола, а саме Юначої дзвіниці..." Очевидно, до її будівництва мали стосунок члени юначого церковного братства.

А втім архітектура вежі була нетипова для вірменських дзвіниць. І хоч містобудівна концепція розміщення дзвіниці окремо від храму наслідувала принципи композиції вірменських ансамблів, оборонна програма міста відбилася на архітектурному вирішенні споруди, у якому переважають риси подільської архітектури. Майже квадратова в плані (11 х 10,7 м), з глухими масивними стінами завтовшки в першому ярусі 2,67 м (10 вірменських футів) і в передостанньому четвертому 2,03 м, вона за габаритами плану була сливе ідентична вежам-дзвіницям кам'янецьких оборонних триконхових церков - Йоано-Предтеченської (11,5 х 10) та Троїцької (11 х 10 м). Висота дзвіниці - 23 м до вінцевого карниза - також наближалася до висоти веж-дзвіниць (20 - 21 м) українських церков.

Приміщення першого ярусу вірменської дзвіниці становить у плані квадрат 5,2 х 5,2 м (20 вірменських ліктів), перекритий хрещатим склепінням; у східній стіні, не виступаючи за зовнішній периметр, влаштовано напівкруглу апсиду, перекриту конхою. Це приміщення є маленькою каплицею з окремим входом через невеличкий проріз на південному фасаді, облямований скромним рустованим порталом ренесансового характеру. Проріз сполучається з приміщенням першого ярусу прямокутним у плані тамбуром, зробленим у товщі стіни.

За характером білокам'яного облямування відзначається великий віконний проріз в апсиді - зі стрілчастою перегородкою і складним профілем; цей тип облямовань характерний для вірменської архітектури ХІ століття (Санаїн) і водночас, за характером кривої і габаритами (1,24 х 2,95 м), наближається до порталу головного входу до Русько-польського магістрату на Ринку (1,45 х 2,7 м). Пізніше перероблений на вікно, цей проріз у східному фасаді, облямований білокам'яним готичним порталом, первісно був входом до дзвіниці.

На другий ярус дзвіниці провадив середстінний хід, куди потрапляли через низький (1,5 м) проріз з порталом простої форми на південному фасаді, піднятий на висоту 1,5 м. До нього вздовж фасадної стіни вели муровані східці. Цей прийом влаштування комунікації з горішніми ярусами відомий у вірменських дзвіницях Ахпата і Санаїна. Перекриття між першим і другим ярусами дзвіниці, як і вищих ярусів, первісно було дерев'яне, по балках. Від них у другому ярусі досі лишилися гнізда, у горішніх - обрізи стін. Склепіння між першим і другим ярусами з'явилося в ХVІІ столітті після того, як перший ярус дзвіниці переробили під каплицю.

За переказами, каплицю влаштовано 1633 року з фундації якогось багатія, який мешкав на тій самій вулиці й волів зі свого дому слухати церковну службу. М.Бжшкянц повідомляє, що біля входу до дзвіниці була фундаційна плита із зображенням розп'ятого Христа і двома чоловічими постатями в східному вбранні обабіч, що стоять навколішки, заглибившись у молитву. Напис під зображенням свідчив, що каплицю заснував 1633 року вірменин Пірзаде, спокутуючи свої провини, як обітницю в ім'я душ своїх дружин Марухни і Турванди. Плита, що, згідно з відомостями М.Бжшкянца, була розбита за турецької займанщини, дотепер не збереглася.

Висота другого й наступних ярусів дзвіниці відповідно становила 5,5 м, 3,6 м, 5,6 м. У ярусах прорізи були зроблені по одному на осі кожного фасаду. У другому ярусі приміщення освітлювалося стрілчастими вікнами. Третій і п'ятий яруси були бойовими, з гарматними стрільницями, щоки яких розширювалися назовні. Ярус дзвонів був четвертим; тут у кожній стіні було по одному великому прорізу з півциркульними арковими перегородками, облямованими рустованими архівольтами.

Особливою архітектурою на початковому етапі будівництва відзначався п'ятий, горішній ярус вежі-дзвіниці церкви Святого Ніґола - з чотирма консольно розміщеними на рогах круглими вежками-бартизанами, увінчаними вишуканої форми маківками. На дві третини своєї висоти вежки були в межах мурованого обсягу дзвіниці, натомість верхня частина їх підносилася над вінцевим карнизом. Консольне вирішення бартизанів пояснюється тим, що в їхній підлозі було прорізано стрільниці для підніжного бою - машикулі. Завдяки цьому оборонці, не змінюючи позиції, мали змогу обстрілювати околиці через стрільнички в стінах і підніжжя дзвіниці через машикулі. По верху стін дзвіниці, між бартизанами, ймовірно, також було зроблено ряд машикулів. Це відповідало призначенню горішнього ярусу, що виконував тільки оборонну функцію.

Влаштування 1633 року каплиці в першому ярусі дзвіниці зумовило часткову перебудову церкви. Готичний портал на східному фасаді переробили на вікно, замурувавши його нижню частину, а широку камеру дверного прорізу замінили апсидою з конхою. Вхід до каплиці зробили на південному фасаді, поруч з мурованими сходами, що провадили на другий поверх. У товщі стіни влаштували тамбур завширшки 2,3 м. Над першим ярусом зробили хрещате склепіння. Від первісного дерев'яного перекриття лишилися тільки гнізда дерев'яних балок на рівні підлоги другого ярусу.

Каплиця Святого Степаноса мала мальовання. Фрагменти їх виявили реставратори 1975 року на стінах, склепінні, консі та в лутках східного вікна. Серед мальовань - орнаментальний фриз у вигляді меандрової смуги й чорної стрічки в облямованні червоних смуг, орнаментальні мотиви з рослинними елементами, зображення янголів і святих, біблійні сцени, а також жанрові світські сцени на тлі середньовічного міста. Персонажі жанрових сцен - чоловіки, жінки, духовні особи, воїни - мають типові вірменські риси облич. Чоловіки - з вусами й бородами, у східних головних уборах і строях. Особливо цікаві архітектурні мотиви, де зображено укріплене місто з мурами, баштами, дзвіницями й будинками, фрагменти інтер'єрів і фасадів.

Наприкінці ХVІІ століття, під час турецької займанщини, вірменську церкву Святого Ніґола зруйнували. Зазнав пошкоджень і горішній ярус дзвіниці з вежками-бартизанами.

У ХVІІІ столітті церкву, якою на той час володіла вже уніатська громада, відбудували. Тоді ж полагодили й дзвіницю. Ці роботи провів відомий архітект Ян де Вітте - будівничий львівського домініканського костелу Божого Тіла. Наслідуючи давню оборонну традицію, Ян де Вітте відновив горішній ярус вежі-дзвіниці з наріжними башточками, але вже не за типом накриттєвих бартизанів, як це було за середньовіччя, а як оборонно-спостережні позиції, що архітектурно лише нагадували про колишній вигляд споруди. Горішній ярус вимурували з тесаних білокам'яних блоків.

Відмінність між монолітним мурованням з тесаних білокам'яних блоків у горішньому ярусі й звітреною поверхнею стін долішніх ярусів зі звичайного необробленого вапняку помітна простим оком. Башточки зі стінами завтовшки 0,27 м, розміщені на рогах ґзимса, який мав великий винос і перешкоджав обстрілу близьких підступів, уже не відігравали жодної оборонної ролі. Більшість істориків, однак, досі помилково вважають їх первісними елементами оборонної дзвіниці.

У 1974 - 1982 роках дзвіницю реставровано (архітект - А.Тюпич, художник А.Мармпольський). При реставрації за основу було взято архітектурне вирішення ХVІІІ століття.

Список літератури

1. Винокур І., Хотюн Г. Кам'янець-Подільський державний історико-архітектурний заповідник. - Львів, 1986. - С.76.

2. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: Иллюстрированный справочник-каталог. - К., 1986. - Т.4. - С.137.

3. Пламеницька Є., Винокур І., Хотюн Г., Медведовський І. Кам'янець-Подільський: Історико-архітектурний нарис. - К., 1968. - С.85.

4. Тюпич А., Хотюн Г. Армянские сооружения Каменца-Подольского // Второй международный симпозиум по армянскому искусству. - Ереван, 1978. - Т.ІІ. - С.428 - 429.

5. Халпахчьян О.Х. Сооружения армянской колонии в Каменец-Подольском // Архитектурное наследство. - Москва, 1980. - №28. - С.145.

6. Chszaszczewski J. Koscioly ormianskie na Podolu // Sztuka kresow wschodnich. - Krakow, 1988. - Т.ІІІ. - С.71.

7. Vasary S. Armeno-Kipchak parts from the Kamenets Chronicle // Akta Orientalia Hungarica.. - 1969. - ХІІ. - П.142.


15.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!