Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Мистецька цінність лемківських будівельних традицій
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Мистецька цінність лемківських будівельних традицій

Лемківські будівельні традиції, проявлені в тридільності найбільш поширеного типу дерев'яної церкви, не тільки стверджують цю загальноукраїнську характерну рису народної архітектури, але й продовжують її, розвивають далі і удосконалюють на свій лад

Це не є поверхове механічне повторення, не звичайне наслідування трикамерних архітектурних задумів, утворених уже раніше в різних історико-географічних областях України, а навпаки, це пережитий у собі, ґрунтовно продуманий, опоетизований за участю власної фантазії, отже глибоко творчий процес.

Це є процес задумування і здійснювання в натурі своїх власних архітектурних композицій, в яких проявлено повагу до освячених віками національно-українських традицій і уподобань.

В найкращих лемківських церквах ХVІІ-ХVІII століттів, таких, як у селі Поворозник -1612 року. Святкова Велика -1757 року. Святкова Мала - 1762 року та Чарна - 1764 року, кожна вежа від землі до хреста є начеб учасницею вокального „тріо", яка має свій власний голос, свій індивідуальний тембр звучання, але виступає в гармонійному акорді з двома іншими виконавцями цього пластичного концерту.

В кожній тридільній лемківській церкві з трьома вежами є своя особлива пластична ритміка і своя особлива пластична мелодика. Розмірене повторення не ідентичних, а тільки подібних одна до одної веж - це є елементарна пластична ритміка. А убування висоти церковних веж від високої - над нартексом або бабинцем, через середню - над навою, до низької - над вівтарем, це є пластичний мотив або навіть елементарна пластична мелодія, яка має свій особливий вираз від "fortissimo" до "poanissimo".

Найвища вежа - це визначна, особливо в сільському краєвиді, архітектурна форма. Висока вежа е такий психо-емоційний чинник, який стимулює певну реакцію з боку глядачів, збуджує зорову увагу своєю величчю. А якщо ця висока вежа є одночасно й дзвіниця, то вона збуджує ще й слухову увагу звуками дзвонів, від яких розноситься благовість. Висока вежа наочно виражає тенденцію вгору, породжує мажорний настрій, викликає душевне піднесення.

Такий стимулятивний ефект діяння високої вежі на людей збігався з її оборонною ролею у минулому, коли була потреба зміцнювати стійкість патріотичних почувань для захисту села і цілого краю від агресії ворога.

Середня вежа - це є перехід від стимулятивно діючого чинника до чинника седативного діяння.

Найнижча вежа становить своїм змістом і розміром контраст до найвищої. Будучи над вівтарем, ця вежа не тільки відповідає седативному діянню місця, на якому зосереджується молитовне заглиблення віруючих, а й своєю низькою висотою вона цілком співзвучна тим приниженням і стражданням, через які пройшов Спаситель для врятування людськості від моральної загибелі. Тут, у святилищі, відбувається Пресв. Євxаристія - таїнство перетворення самопожертви і великих людських мук, доведених до смерті, на подолання цієї смерті життям, на ствердження цього осяяного любов'ю до людей життя.

Мінорний настрій, породжений стриманістю архітектурних форм, сприятливих затишкові; самозаглибленню, веде до ще більшого душевного піднесення, ніж те, яке породжують сильно діючі своєю величчю ефекти зовнішнього оточення.

Можливо, саме такий, а можливо, якийсь подібний глибокий зміст лежить у яскраво вираженій динаміці спадання висоти веж у типових лемківських церквах.

Динаміка, виразний рух пластичних форм, сильно діючий через зорове сприймання на психіку, а через психіку на емоції - це є риса, характерна для італійського бароко, яким захопилися в свій час Франція, Еспанія, Німеччина, Австрія, і Угорщина, Чехо-Словаччина, Польща й Україна.

В Україні, в епоху визвольних війн, стиль бароко особливо припав до смаку: він відповідав духові масового зрушення українського народу за XVII-XVIII століть у боротьбі за волю, а також відповідав нахилові українців до мальовничості, яка здатна звеселити навіть і під час тяжких переживань, викликати посмішку радощів буття навіть і крізь сльози.

Динаміку спадання висоти веж у сільських церквах Лемківщини утворено в пошуках якнайкращої відповідності між змістом християнського храму та його пластичною формою.

Динаміка поривання до неба, але не так елементарно виявлена, як в гострих верхах і стрілчастих формах готики, а виражена як наслідок перемоги увінчаної хрестом вежі після напруженої боротьби відземих напрямів з поземими - ось така є внутрішня напруженість і мальовнича енергія, властива для стилю бароко. В формах веж кожного зрубу йде таке змагання, поки нарешті не засяє на маківці вежі ажурний барочний хрест, часто над півмісяцем - символізуючи стійкість і перемогу християн у боротьбі з агресією магометан.

Характерна для бароко лагідно гнута лінія, в наймальовничіших із всіх українських форм - чудових лемківських багатоярусних і безмежно різноманітних вежах, ввесь час сприяє перемозі вертикаль у їх боротьбі з горизонталями, поки не заторжествує вертикаля ажурного хреста. Такі барочні прегарні хрести з безліччю варіантів їх граціозного рисунку становлять легкий перехід від об'єму вежі до навколишнього відкритого простору.

Не тільки динаміку спаду-висоти веж із заходу на схід, але й динаміку поривання до неба кожної вежі, після подолання багатьох перешкод на шляху цього спрямування, в лемківських церквах проявлено на свій лад.

У зрубах лемківських церков, завершених стрункими вежами, поривання до неба проходить через більші або менші труднощі. І тільки після того, як ці труднощі і перешкоди переможено, ідея життєрадісної мальовничості, властива для бароко, дістає повноцінну виразність у формах своєрідного і психо-емоціонально вражаючого, цілком лемківського варіанту українського козацького бароко.

Зразки лемківського варіанту українського козацького бароко зустрічаємо і на Закарпатті. Розглянемо один із таких зразків саме із Закарпаття, як доказ того, що лемківський вклад у скарбницю світового мистецтва не лишається ізольованим, а має чудові переходові форми до бойківського типу церков і до загальноукраїнських тридільних храмів.

Згадаємо пам'ятку архітектури XVIII століття, церкву св.Миколи в селі Канора з північного Закарпаття. В цій пам'ятці властиві для світової архітектури насиченість рухом і мальовничість форм виражено в дусі лемківського типу церков, але й у досить оригінальній творчій синтезі. І все це по-народному висловлено в простих і ясних формах, зрозумілих місцевій людності, цілому українському народові і людськості цілого світу.

Динаміка зниження висоти веж у цій церкві села Канора, дуже енергійна. Уявна лінія, проведена через маківки хрестів, у цій пам'ятці дуже близька до найдинамічнішого зі всіх напрямків - похилої лінії, яка становить з поземою лінією кут, близький до 45°.

В цій пам'ятці архітектури поривання у височінь найвищої вежі є також дуже енергійне. Від похиленого даху опасання внизу, який об'єднує всі три зруби в одну цілість і стверджує в долішній частині будівлі панування поземої лінії над відземою, боротьба відземих Напрямків з поземими щодалі вгору все більш посилюється.

В цій пам'ятці архітектури є загальноукраїнська тризрубність, об'єднана спільним опасанням. Але є і своя власна логіка у формуванні злету до неба, вираженого в кожній вежітрохи інакше. Є ще і чисто бойківська ярусність середньої вежі і чисто лемківська мальовничість веж з формами бароко. Також є ще лемківська асиметрія архітектурних мас, як дивитися на храм не здовж основної довгої осі із заходу на схід, а з північного або південного боку. Цю асиметрію ніщо не зрівноважує, бо башта над бабинцем є більша і незрівнянно тяжча за вежу над вівтарем. Проте цю асиметрію в певній мірі замирює поземе опасання, яке зв'язує цілу церкву в один організм, а також поєднує всю будівлю в одне ціле ще й спільне устремління всіх трьох веж до неба.

Одною з найкращих церков на Засянні вважаємо бездоганно пропорційну і струнку та ще й дуже давню церковну будівлю в селі Поворозник, збудовану в 1612 році.

Як порівняти середню вежу щойно проаналізованої церкви в селі Канора на Закарпатті з середньою вежею церкви в селі Поворозник, то легко помітити, що між ними є дещо спільне, а саме - чисто бойківська кількаярусність. У Канорі чотири такі яруси, а в Поворознику тільки три. Різниця не тільки в кількості ярусів, а і в неоднаковому розміщенні їх і в структурі завершуючої частини вежі в Поворознику, де вона є стрункіша і ніжніша.

Також і високий зруб у цих селах дечим відрізняється.

В Поворознику немає внизу опасання, існує більший нахил стін і є трохи виступаюча з кожного боку галерея. А головне значно виразніша форма багі, з таким самим струнким увінчанням, як і на середній вежі. І це таке чудове завершення в значно старшій будівлі, яку сміливо можна зарахувати до пам'яток дерев'яної архітектури світового значення!

І в селі Святкова Велика є збудована в 1757 році лемківського типу тризрубна церква, завершена трьома вежами, але щодо пропорцій та стрункості все ж вона далеко слабша за церкву в селі Поворозник.

А в селі Висова, у церкві лемківського типу, збудованій у 1779 році, три яруси покрівлі середнього зрубу вже вкрито бляхою, проте це не перешкодило зберегти принадність її трьох ярусів бойківського типу. Також і перекриття бляхою вівтаря у вигляді двох ярусів зроблено вміло і це нічим не псує загального ефекту, тим більше, що будівельник, як це видно, поставився з великою увагою і пошаною до кожного елементу веж, зробивши лагідні вигиби в кожному профілі покрівлі і енергійні вигиби в контурах бань.

В цій церкві, якщо під час генерального ремонту і робилася реставрація певних місць, це здійснювалося з великою старанністю.

Щодо самих барочних веж лемківського типу треба відзначити той цікавий факт, що така їх форма ніде в світі не зустрічається, та ще в незліченній різноманітності варіантів. Навіть на одній і тій самій церкві кожну вежу увінчує баня з восьмериком і банькою чим-небудь малим та відмінна. Цілком ідентичних, зроблених трафаретне веж на всіх трьох зрубах нам не доводилося бачити. Тим більше своєрідних відзнак має кожна вежа кожної іншої церкви. В такій же мірі різноманітні й барочні хрести на цих вежах. З точних зарисовок цих веж і, зокрема, хрестів, можна складати великі колекції.

Барочні бані, барочні хрести і утворені з них стрункі лемківські вежі - це є цілком оригінальний витвір українського племені лемків, як і барочні кіоти для окремих образів і цілі іконостаси у середині церков. Це все становить творче завершення одної із локальних відмін загальнонаціонального своєрідного стилю українського козацького бароко. Козацьким його називають тому, що його найбільше поширення на цілій Україні, з великою кількістю місцевих особливостей і в незліченному числі композиційних задумів і мистецьких варіантів, збігається саме з часами розцвіту українського козацтва. Цей стиль почав формуватися на Україні з другої половини XVI віку і досягнув найбільшого розвитку за ХVІІ-ХVІІІ століть.

З середини XVI сторіччя, найбільше наприкінці цього віку, почали з'являтися перші цінні прояви українського козацького бароко, ще з ознаками переходу від ренесансу до бароко. Ці прояви бароко бачимо не тільки в архітектурі, наприклад, у декоративному завершенні „Круглої" башти замку XVI віку в Острозі або в увінчанні стін замку XVI, з додатками XVII століття, в Староконстантинові, а також і в графіці книжок, особливо львівського видання після 1574 року і у видавничих гербах кінця XVI віку.

Хоча розцвіт українського козацького бароко й охоплює ХVІІ-ХVІІІ віки, проте відголоски цього стилю траплялися ще й під час класицизму, до середини XIX століття. В майстерному творчому удосконаленні, відповідному до вимог нашого віку, видатний український професор архітектури Д.Дяченко розвивав далі цей стиль між першою і другою світовими війнами. В цьому стилі він створив чудовий ансамбль будинків Київської Сільсько-Господарської Академії.

Отже, ще з кінця XVI сторіччя і на Засянні, в церквах, починають виникати барочні кіоти для окремих образів і іконостаси, розкішні завдяки своїй ошатності й мальовничості.

Про українську декоративну різьбу XVI-XVIII століть є цікава праця М.Драгана, в якій дано широкий огляд творчості українських сницарів-різьбарів. Про цю творчість можна сказати, що вона тісно зв’язана з традиціями народного мистецтва, але разом з тим в ній ураховується і все здобуте в цій ділянці з цілого світу.

Українські майстри декоративної різьби ураховували всесвітні досягнення в цій галузі мистецтва, але по-рабському не переспівували „модні" зразки, а, базуючись на традиціях і уподобаннях народної творчості, давали свіжі, багаті та різноманітні свої власні розв'язки, які забезпечили оригінальність, своєрідність і самобутність української різьби, найбільше по сільських церквах.

В кіотах та іконостасах України, а також і на Засянні, був загальнопоширений обов'язковий канон, проте одночасно були і пошуки, а не раз і захоплення чимось новим у цьому майстерстві, була виразно індивідуальна творчість у межах можливого. Тому і на Засянні декоративна різьба в стилі бароко в кожному іконостасі в більшій або меншій мірі чимсь відрізнялася.

Взагалі в цьому прояві майстерства, яке входить в комплекс дерев'яного будівництва церков, мотиви мальовничого й життєрадісного бароко, перейняті творчими нахилами і уподобаннями українського народу, дістали свій своєрідний пластичний і барвний вираз завдяки тому, що в композиції почато вводити елементи місцевої флори, відшукуючи для неї все кращі й кращі стилізаційні форми.

В декорації українського бароко є прояв прагнень хліборобів до багатого врожаю. Це проглядає в частому повторенні мотивів буйно розвинених і обтяжених плодами рослин.

Але в цьому інтересі щодо задоволення матеріального добробуту для фізичного існування видне місце займає і емблематика морального ідеалу перемоги добра над злом, торжество християнської любові над бездушністю фарисеїв, Пилатів та Юд.

В орнаментальні мотиви цього декору вплітається стилізований соняшник, не стільки як прояв дороду, скільки як образ сонця,в значенні емблеми світла, тепла, істини та радощів життя і, особливо часто, виноградна лоза з її тяжкими гронами зрілого винограду, які також означають не тільки дорід плодів земних, а ще й символізують кров, пролиту Христом в ім'я високого заповіту цілому людству про любов до ближнього.

Уже в одній з старовинніших дерев'яних церков - церкві села Улюч, збудованій в 1510 році на Засянні, в декорі, одному - з образом Богоматері, а другому - Христа, бачимо колонки в по-барочному, а разом з тим і в дусі місцевої, чисто народної інтерпретації, обвиті виноградною лозою. Щоправда, не виключена можливість уведення цього в церкву і за пізніших часів.

До речі, варто звернути увагу на те, що Христос-підліток на цьому образі Богоматері притулився щічкою до обличчя Матері з ще натуральнішою ніжністю, ніж Христос-дитина, що обвив лівою ручкою шию Богородиці, а праву простягнув у бік її лівого плеча на відомій іконі кінця XI - початку XII століття, привезеній з Візантії до Вишгороду і пізніше названій „Володимирською Богоматір'ю".

Отже, образ Богородиці з села Улюч треба вважати за вельми цінний, якому належить місце, якщо не поруч з вищеназваним образом з Вишгороду, то, в кожному разі, десь близько коло нього в розумінні виразного вияву почуття сина до матері.

Також на Засянні, в церкві села Млини, збудованій в 1740 році, є на образах Покрови Пресвятої Богородиці два варіанти виображення розпростертих рук Богоматері, що свідчать про творчі пошуки якнайбільшої виразності в композиціях українських іконописців XVIII віку.

Цілковиту еклектику, мішанину всяких стилів спостерігаємо в мистецькому оформленні церковних інтер'єрів не тільки в ХІХ-му, а і в нашому XX сторіччі. Проте й у цій еклектиці порою трапляються порівнюючи вдалі зразки, хоч би і скомбінованих з елементів у різних стилях, іконостасів. Прикладом такого іконостасу може служити елегантний зразок його в мурованій церкві села Нові Сади. В цьому іконостасі царські врата заповнено мальовничою різьбою в дусі бароко, обрамлення образів і удекорування їх мотивом зі скойок, також і трельяжні дияконські двері перейнято духом рококо, а спокій на горизонталі антаблементу і стрункі колонки в канелюрах є вже данина поширеному з першої половини минулого століття класицизмові.

Написано цю працю після вивчення великого числа церков на місці. Базуючись на своїх і архівних записах, а також і на поданих тут (у першодруці праці. - Ред.) 856 світлинах, приходимо до висновку, що й та частина українського населення, яка перебуває в західніх Карпатах у Польщі, зробила свій значний вклад в історію українського мистецтва.

Цей вклад у найбільшій мірі зроблено з боку українського племені лемків, яке по-своєму поєднало місцеві народні традиції в мистецтві з впливами європейських стилів: ренесансу, бароко і класицизму.

В найбільшій мірі на Засянні сприйняте було бароко, яке поступово удосконалилося і трансформувалося в свій власний стиль - лемківський варіант українського бароко, званого козацьким.

Лемківський варіант українського козацького бароко проявив себе в архітектурі, скульптурі, малярстві і декоративному мистецтві.

В архітектурі - це ніде більше в світі не виражена так послідовно, гармонійно й виразно пластична мелодія спаду висоти трьох веж від найвищої на заході до середньої понад осередковою навою і далі, до найнижчої над вівтарем.

Цей спад має безліч нюансів, від досить різкого - під кутом у 45° до лагідного, мало помітного, в 15 або й 10 степенів.

Також існує велика різноманітність віддалень між вежами, від зближення їх у вигляді дружньо вираженого зосередження до широко розтягненого розміщення їх, коли через видовженість церковної нави ці вежі втрачають мальовничу єдність.

Ще більше різноманітності є у формах самих лемківських веж, від урочистих, багагоярусних, пропорційних, мальовничих своїх плавних заокругленнях і здебільшого напрочуд струнких до скромних малоярусних, які становлять тільки п'єдестал для хреста.

Вежі церков мають ще й нюанси фактури й колориту, в залежності " від покриття: архаїчного - гонтою, яка дає приємні, утворені з рисочок дрібно зазубрені контури, або модерного - бляхою, з її чітко лінійним окресленням форм і певною блискучістю, особливо ефектною в сонячний день.

А яка різноманітність в ярусній структурі кожного зрубу, звичайно найбільша в загальній побудові основної середньої частини церкви! Тут лемки перегукуються з бойками, відчуваючи і по-своєму виражаючи красу ступінчастих зрубів з їх чітким горизонтальним членуванням і зубчастими контурами.

Скільки ще різноманітності в формах дашків, опасань на консолях або аркадах, галерей, ґанків та всіляких прибудов!

Яка велика різноманітність окремих дзвіниць, від найпростіших стінок з дзвонами і перекритих тільки дашками вишок з дзвонами, зведених на оголених від пошиття стовпах, - аж до струнких башт з опасаннями, галереями та барочними банями і баньками з маківками і хрестами нагорі!

Різноманітні навіть прорізи в дзвіницях для поширення звуків благовісти: круглі, арочні, трикутні та всілякі інші фігурні.

Все це є невичерпний резерв багатющої мови ліній, форм та кольорів, якою володіли будівники церков по селах Засяння, по тих селах, що їх мусіли покидати тамошні корінні мешканці. Вони мусіли покидати насиджені з діда-прадіда місця і залишати напризволяще свої чарівні, віками опоетизовані церкви.

В цій праці не довелося говорити про польський вплив на церкви українського населення Засяння, який безперечно був, як також був і взаємний вплив лемківських церков на місцеві польські.

Питання про взаємовпливи є тема для дальшого окремого дослідження. Але тут треба сказати, що сам факт запровадження скульптурних статуй у наших церквах є впливом римо-католицької синтези всіх пластичних мистецтв у храмах.

Отже, наявність у багатьох лемківських церквах статуй Богоматері з дитиною-Христом, Розп'яття і різних святих - це є ще одна можливість для збагачення мистецької виразності внутрішнього і зовнішнього вигляду храмів на Засянні.

Поява окремих фігур у скульптурі збільшує і пожвавлює комплекс мистецьких засобів кожної церкви, особливо тоді, коли ці статуї виявляють душевне зворушення і фізичний рух, коли вони характеризуються динамічністю поз, жестів і навіть міміки на обличчях.

Така жвавість і мальовничість пластичне зображених персонажів є характерна риса стилю бароко.

В культовій скульптурі менше місцевої лемківської самобутності, ніж в архітектурі церков, проте ця церковна скульптура на Засянні весь час перебувала в процесі пошуків такого виразу форм, який міг би бути в найбільшій мірі зрозумілим для українських селян.

Більше як загальноукраїнських, так і зокрема, місцевих лемківських прикмет помічаємо в церковному малярстві Засяння. В обличчях Богоматері, дитини-Христа, святого Миколая та святого Юрія, як і в образах апостолів часто можна впізнати зосередження найшляхетніших рис, властивих місцевій людності.

Типаж місцевої людності фігурує і в образах, в яких є масові сцени, в цілих складних композиціях на теми дванадцяти свят і численних подій з Старого і Нового Завіту. Особливо цікаво знаходити місцевий типаж у таких композиціях, які створювалися в багатьох варіантах на теми Покрови Пречистої Богородиці та Страшного суду.

В образах Покрови, як на східній Україні, так і на Засянні, в юрбах народу, який шукає заступництва Богоматері, можна бачити як короновані особи і духовні владики, так і селянську бідноту. А на Запоріжжі, де була традиція освячувати Січову церкву в честь Покрови Пресвятої Богородиці, в юрбі народу малювали і козацьку старшину, і козацьку голоту. В цьому урівнюванні всіх тих, хто сприймає символічне любовне обіймання від Найсвятішої зі всіх матерів, проявляється демократизм українського світогляду, який не обійшов і українців Засяння.

Історики вказують на те, що іконографія Страшного суду була досить повно розроблена у Візан тії ще до VIII століття, а на Україні цей сюжет вперше з'явився в київській Кирилівській церкві XII сторіччя і одразу ж почав проявлятися в місцевому тлумаченні. Щоправда, ще з Візантії для цієї теми встановилася традиційна схема розпису з місцем для Христа на гроні, певними місцями для апостолів, праведників і грішників, для „Лона Авраамова", тобто Царства небесного і пекла з геєною вогненною. Залежно від місцевих умов і обставин тема „Страшного суду" нескінченно варіювалася, насичуючись новими, іноді зовсім несподіваними і оригінальними Доповненнями.

Українці Засяння також і зі свого боку додали своєї творчої фантазії до розроблення цієї складної, багатолюдної і трудної теми. Саме на Засянні збереглися одні з найкращих в українському мистецтві, найстарші зразки Страшного суду.

Народність місцевого церковного малярства помітно відчувається в гранично спрощеному прорисі фігур і облич на багатьох образах і на настінних тематичних розписах, коли при всій невикінченості, а порою і наївності певних композицій, мистець досягає найсильнішої, в певних випадках потрясаючої, експресії. Така яскраво виявлена виразність особливо глибоко зворушує і чутливо вражає глядача в сценах Страстей Господніх.

В ще більшій мірі виявлено своєрідність церковного мистецтва Засяння в декоративному майстерстві різьби в дереві та в орнаментальному розписі. Хоч розкішно ошатні різьблені кіоти для образів та іконостаси з царськими вратами й витримано у формах загальноєвропейських стилів ренесансу, бароко, рококо та класицизму, з явною перевагою мальовничих мотивів бароко, проте в багатоваріантних задумах цих пишних елементів інтер'єру зустрічаємо і свою народноукраїнську стилізацію улюбленого на Україні соняшника, а ще частіше - символічної в церквах виноградної лози, з повними гронами винограду, зрілого, соковитого і гарного в стилізаціях. Ще більше своїх народноукраїнських мотивів є в барочно-українській ажурності плетінок надкупольних хрестів та в геометричних і рослинних мотивах орнаментації стін в інтер'єрах, доповнених вишитими рушниками.

Мистецтво українських церков Засяння - це цінний вклад українців в світову скарбницю змагань різних народів за високу моральність і щастя в людському житті. В цьому мистецтві не тільки мажорні мотиви, в ролі стимулятивних чинників, а також і мінорні мотиви, в ролі седативних чинників, здатні продовжувати в людях віру в перемогу добра над злом, скріплювати в них оптимізм і скеровувати народне буття в напрямі життєствердливого дружнього почуття одної людини до другої.

Любов до ближнього і високих духовних вартостей - це прояв ще не повсюди пробудженої, але всюдисущої душевної краси, у вихованні якої бере активну участь краса просторів, форм, ліній і барв.

Демократизація цілого світу немислима без любові між людьми і без мистецтва, яке стверджує в людях радість життя!


15.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!