Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Вплив епохи Просвітництва на культуру Західної Європи
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Вплив епохи Просвітництва на культуру Західної Європи

Коротка характеристика культури Західної Європи XVIII ст. Епоха Просвітництва. Просвітництво як течія суспільної думки. Просвітництво в Англії. Просвітницький рух у Шотландії. Французьке просвітництво. Просвітництво у Німеччині

Коротка характеристика культури Західної Європи XVIII ст. XVIII століття прийнято називати століттям Просвітництва. Ранні буржуазні революції перемогли тільки в двох країнах – Англії і Нідерландах. У більшості європейських держав був збережений старий порядок. XVIII століття з його просвітительськими ідеалами, ідеями "волі, рівності, братерства" підготував панування класичних форм розвинутого буржуазного суспільства, а Французька революція 1789-1794 р. стала класичною буржуазною революцією, що захопила широкі народні маси.

XVIII століття підготувало також панування буржуазної культури. На зміну старій, феодальній ідеології прийшов час філософів, соціологів, економістів, літераторів нового століття Просвітництва.

Література, музика і театр досягають у цю епоху тієї художньої зрілості, що прийшла до живопису в XVI-XVII ст., досить назвати романи Прево, Філдінга, Смоллета, Вольтера, Гете, музику Баха, Моцарта, Гайдна.

Образотворчому мистецтву XVIII століття в кращих творах властивий аналіз найтонших переживань людини, відтворення нюансів почуттів і настроїв. Інтимність, ліризм образів, але й аналітична спостережливість – характерні риси мистецтва XVIII в. як у жанрі портрета, так і в побутовому живописі.

Ці властивості художнього сприйняття життя є внеском XVIII століття в розвиток світової художньої культури, хоча варто визнати, що це було досягнуто ціною втрати універсальної повноти в зображенні духовного життя, цілісності у втіленні естетичних поглядів суспільства, властивих живопису Рубенса, Веласкеса, Рембрандта, Пуссена.

З початком нового, XVIII століття зовсім очевидно позначився процес розкладання французької абсолютної монархії. Смерть у 1715 р. "короля-сонця" – Людовика XIV – була просто завершальною подією в тім довгому ряді явищ, що підготовляли прихід нового століття, а з ним і новими напрямами в мистецтві.

Багато чого змінюється в мистецтві. Король перестає бути єдиним замовником творів мистецтва, а двір – єдиним колекціонером. З'являються приватні колекції, салони. На довгі десятиліття в центр художнього життя Західної Європи перетворюється Франція, що стає законодавицею всіх художніх нововведень, вона стає на чолі всього духовного життя Європи.

Епоха Просвітництва. Просвітництво – ідейний і суспільний рух у країнах Західної Європи, зв'язаний із загальними змінами умов життя під впливом розкладу феодальних і утвердження капіталістичних виробничих відносин. Воно поширилось в основному в період між "славною революцією" 1688 р. в Англії і революцією 1789-1790 р. у Франції. І залишило вагомий слід у науці, літературі, мистецтві, політиці ("просвітницький абсолютизм").

При всій розмаїтості думок більшість мислителів сходилися в його оцінці як передового, новаторського явища. Наприклад, Еммануїл Кант розумів Просвітництво як спробу використовувати розум в інтересах морального й інтелектуального розкріпачення особистості, а Фрідріх Енгельс вбачав у ньому ідеологічну підготовку буржуазних революцій.

Серед представників Просвітництва зустрічалися матеріалісти й ідеалісти, прихильники раціоналізму (що признавали розум основою пізнання поведінки людей), сенсуалізму і навіть Божественного провидіння (посилаючись на волю Бога). Частина з них вірила в неминучий прогрес людства, інша – розглядала історію як суспільний регрес.

Тираноборчі мотиви у творчості просвітителів не заважали більшості з них залишатися супротивниками насильства і революцій. Їхній індивідуалізм разючим образом вживався з колективістськими ідеями, висунутими деякими провісниками комунізму.

Просвітництво як течія суспільної думки. Як течія суспільної думки, Просвітництво безсумнівно являло собою деяку єдність. Полягало воно в особливому умонастрої, інтелектуальних схильностях і перевагах. Мова йде насамперед про цілі й ідеали Просвітництва, таких, як воля, добробут і щастя людей, мир, ненасильство, віротерпимість і ін., а також про знамените вільнодумство, критичне відношення до авторитетів усякого роду, не прийнятті догм.

Саме різнодумство просвітителів, об'єднаних загальними цілями й ідеалами, з'явилося передумовою виняткової плодотворності їхньої теоретичної діяльності. У нескінченних суперечках між ними народжувалися і вигострювалися сучасні концепції прав людину і громадянина, цивільного суспільства і плюралістичної демократії, правової держави і поділу влади, ринкової економіки й етики індивідуалізму. За спроби зневажити цією спадщиною народи багатьох країн дорого поплатилося в XIX і XX в.

Просвітителі зовсім не були мрійниками, що витають у хмарах. Їхні духовні запити й інтереси здебільшого були тісно зв'язані про злободенними проблемами життя. Вони аж ніяк не цурались суспільної діяльності, бачили в ній спосіб вплинути на думку співгромадян і політику урядів. Майже всі вони були відомі як письменники, публіцисти, університетські викладачі чи політичні діячі.

Просвітителі народжувались з різних класів і станів: аристократії, дворян, духівництва, службовців, торгово-промислових кіл. Різноманітні були й умови, у яких вони жили. У XVIII в. вплив цивілізації, що нівелює, ледь відчувалося, і народи сильно відрізнялися за рівнем економічного розвитку, політичній організації і культурних традицій. Усе це з неминучістю приводило до розходжень у поглядах просвітителів. У кожній країні просвітительський рух ніс печатку національної самобутності.

Просвітництво в Англії. В Англії в ХVІІ-ХVІІІ в. після революції і громадянських воєн згладилися волаючі протиріччя. Розвиток парламентаризму привів до зміцнення правових форм політичної боротьби. Бурхливий ріст числа і тиражів періодичних видань сприяв підвищенню культурного й освітнього рівня населення. Стрімко розширювався ринок газет, книг, творів мистецтва обумовив значну комерціалізацію культури, що звільнила творців від принизливої залежності від держави, церкви, меценатів та ін.

Ці і багато інших змін у житті суспільства робили приголомшуюче враження на іноземців, що бачили в Англії зразок суспільного прогресу. Не випадково всі основні течії англійської суспільної думки підхоплювалися передовою інтелігенцією в інших країнах.

Більшість англійських просвітителів не виявляли схильності до абстрактного теоретизування. У літературі вони віддавали перевагу легким і рухливим жанрам, намагалися наділити свої філософські, економічні і політичні ідеї у форму цікавого міркування чи сатиричного викриття. Деякі з них зробили блискучу політичну кар'єру: наприклад, граф Шефтсбері був членом парламенту, а віконт Болінгсброк – міністром.

На характер англійського Просвітництва вплинули також його взаємини з релігією і церквою. Видатні його діячі, за рідкісним винятком, дотримувались догм християнства. Багато в чому це пояснювалось тим, що англійська церква не протиставляла себе Просвітництву, а якоюсь мірою навіть відповідала його ідеалу віротерпимості. Це мало далекі наслідки для культурного розвитку країни, оскільки дозволило зберегти рівновагу між традиційними цінностями, охороняла які церква, і новаторськими, котрі несло Просвітництво.

Всі, хто звик розглядати Просвітництво як ідеологічну підготовку буржуазних революцій, з розчаруванням відзначили б відсутність у політичній програмі англійських просвітителів радикальних гасел і бойових закликів. Але це і зрозуміло: більшість політичних цілей Просвітництва бути досягнуті в Англії ще на початку ХVІІІ в.

В основних рисах політична програма англійського Просвітництва була сформульована філософом Джоном Локком. Як і багато мислителів ХVІІ в., він вважав, що виникненню держави передував природний стан, "стан повної свободи у відношенні їх дій і у відношенні розпорядження своїм майном та особистістю", а також "стан рівності, при якому всяка влада і всяке право є взаємними".

Перехід від природного стану до цивільного суспільства був наслідком суспільного договору, що припускав перерозподіл лише владних функцій і не волік значних змін у положенні людей. Держава повинна було керуватися тим же "законом природи, що регулював відносини людей у природному стані, і тому не могло замірятися на невідчужувані права громадян. Локк передбачив спеціальний конституційний механізм, що не допускав перевищення державою своїх прерогатив.

Це поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і "федеративну" (яка відала відносинами з іншими державами). Крім того, сповзанню держави до деспотизму повинний був перешкоджати принцип законності, відповідно до якого "ні для однієї людини, що знаходиться в цивільному суспільстві, не може бути зроблене виключення із законів цього суспільства".

Погляди Локка значною мірою втілилися в політичному ладі Англії перших десятиліть після революції 1688 р.: були закріплені основні права і волі громадян, представницьке правління, релігійна терпимість, недоторканність власності. Тим самим забезпечувалися правові передумови сприятливих змін у суспільному розвитку, включаючи ріст підприємницької активності, підвищення добробуту, подальшу демократизацію державного і суспільного ладу.

Усе це повною мірою відповідало цілям просвітителів. Тому їх увага була прикута не стільки до політики, скільки до приватного життя громадян. Це відбила етика англійського Просвітництва, так само в основних рисах розроблена Локком. Поняття добра і зла він виводив з відчуттів задоволення чи страждання (у фізичному і духовному змісті). Оскільки люди, вважав Локк, співвідносять ці поняття з вимогами повсякденного життя, то і правила, що регулюють їх відносини, повинні відрізнятися зручністю, доцільністю і корисністю. Такими, наприклад, є заповіді, викладені в Нагорній проповіді.

В утилітарній етиці англійського Просвітництва звучав і мотив особистого успіху. Локк підкреслював: "Ми народжуємося на світло з такими здібностями і силами, у яких закладена можливість освоїти майже будь-яку річ і які у всякому разі можуть повести нас далі того, що ми можемо собі представити; але тільки вправи цих сил можуть повідомити нам уміння і мистецтво в чому-небудь і вести нас до досконалості". Просвітництво сприяло закріпленню в характері англійців таких рис, як завзятість, винахідливість, практицизм.

Виступаючи в захист індивідуальних прав і свобод, англійське Просвітництво безумовно визнавало і право кожної людини переслідувати свій приватний інтерес. Великий вплив у цьому відношенні зробило повчання філософа XVII в. Томаса Гоббса про егоїстичну природу людини, що послужило основою етики розумного егоїзму.

Один з її творців – Бернард Мандевіль вважав, що поведінка людей є похідним від себелюбності. Останнє являє собою не що інше, як почуття самозбереження, що спонукає людину вести боротьбу за життєві засоби проти сил природи і конфронтуючих йому інтересів інших людей.

З діяльності, спрямованої на самозбереження, Мандевіль виводив і пороки егоїзму, розглядаючи їх як найбільше благо для суспільства в цілому. У своїй "Байці про бджіл" він проілюстрував цю думку безліччю прикладів з повсякденного життя. Його парадокс "Пороки приватних осіб – благо для суспільства" відбивав реальності ринкової економіки.

Як не була б спокуслива ця апологія егоїзму, усе-таки вона не вселяла в англійців впевненості в тому, що прагнення до особистого успіху не приведе до саморуйнування суспільства. Просвітництво зіштовхнулось із складною етичною проблемою: як погасити руйнівну інерцію егоїзму? Як забезпечити порядок в індивідуалістичному суспільстві?

Англійські просвітителі зробили багато чого, щоб вирішити цю проблему не тільки теоретично, але і практично.

Вони не закривали очі на суспільну нерівність людей, зводячи його, як це робив Шефтсбері, до протилежності між "освіченими" верхами і неосвіченими низами. Джерелом небезпеки була як зарозумілість одних, так і заздрість інших. Вироблені просвітителями способи "соціалізації егоїзму" полягали в тім, щоб направити в корисне для всього суспільства русло наукової і художньої творчості, економічного розвитку і т.д., активність верхів і в той же час прилучити до цінностей Просвітництва тих представників низів, що своєю ретельністю, пізнаннями, цивільними вчинками чи багатством довели здатність їх сприйняти.

Багато в чому завдяки зусиллям просвітителів була створена раціональна модель відносин між людьми в практичному житті, що відповідає ролі і значенню цивільного суспільства.

Одним з найважливіших достоїнств людини визнавалася її здатність до спілкування, співробітництва з іншими, участі в колективній творчій діяльності. Ввійшло в моду членство в клубі чи масонській ложі, відвідування політичних зборів чи зустрічей по інтересах (наприклад, у кафе). Детально розроблений кодекс правил поведінки людини в суспільстві відбила англійська художня література ХVІІІ в.

Просвітителі багато в чому процвітали в прагненні прищепити широким шарам населення Англії свої цінності й ідеали. Значення цього повною мірою проявилося в ході соціально-політичних бур, що пронеслись над Європою наприкінці XVIII – початку XIX ст. Англія виявилась острівцем стабільності, що зумів уникнути революцій і громадянських воєн.

Загальні цінності, етика політичного компромісу, розроблена у працях Болінгсброка, виявилися більш надійним засобом умиротворення суспільства, ніж примусова дисципліна, підтримувана силоміць. У цьому і полягає один з основних уроків англійського Просвітництва.

Просвітницький рух у Шотландії. Особливе місце займає просвітительський рух у Шотландії. Історія суспільної думки в Шотландії ХVІІІ в. – це історія болісних пошуків виходу з принизливого положення, у якому, по переконанню багатьох освічених шотландців, виявилася їх батьківщина. Чи продовжувати політичну боротьбу за відновлення незалежності чи ж служити батьківщині, сприяючи її економічному, соціальному і культурному процвітанню?

Філософ Ендрю Флетчер, "батько" шотландського Просвітництва, дав поштовх формуванню нової цивільної етики, що обґрунтовувала інші, альтернативні війні і політиці, методи виконання громадянами свого боргу перед батьківщиною.

Просвітництво в Шотландії спиралося на могутній інтелектуальний потенціал, який мали в розпорядженні в середині ХVІІІ в. університети Единбурга, Глазго й Абердина. Серед чудових учених, що викладали там, виділяється філософ, історик, економіст Девід Юм. Відгукуючись на духовні запити шотландського суспільства, він обґрунтував думку про те, що добро – це усе, що корисно людям.

Юма, звичайно ж, хвилювала доля Шотландії, її культурних традицій у єдиній британській державі. Це наклало відбиток на його міркування про етику взаємин громадянина із суспільством і державою. Юм вважав, що взаємини виникають з потягу людей до взаємного спілкування, а також через їхню корисність, оскільки вони збільшують можливості задоволення потреб людей. І насамперед вони покликані забезпечити політичну стабільність, від якої залежить всяке упорядковане життя.

Саме в інтересах стабільності держава і суспільство повинні визнавати все різноманіття поглядів і переконань громадян, обумовлене їхнім індивідуальним досвідом. Сучасне суспільство Юм розглядав як плюралістичне, засноване на складному поділі праці і розходженнях у положенні людей, що унаслідок цього розрізняються і своїми представленнями про моральність і справедливість.

На думку Юма, не може бути стабільним суспільство, що не поважає різноманіття соціальних і регіональних розходжень між людьми. Рівною мірою не може бути доброчесним і громадянин, що не визнає, що його особисте благополуччя в кінцевому рахунку зв'язано з благополуччям усього суспільства.

На шотландське Просвітництво великий вплив зробила діяльність Філософського товариства в Единбурзі, що поєднував кращі уми того часу. Його секретарем був Юм, а одним із членів – філософ і економіст Адам Сміт. Цей видатний теоретик товарно-грошових відносин став їх гарячим захисником і пропагандистом багато в чому по морально-етичних розуміннях.

Сміт вважав, що саме ринок звільнив людину від системи залежності, що отупляє, при феодалізмі. На його думку, люди виховують у собі почуття справедливості і виробляють навички цивілізованого спілкування, лише знаходячись один з одним у відносинах виробника і споживача.

Суспільство було для нього гігантською мануфактурою, а поділ праці – загальною формулою співробітництва людей в інтересах "багатства народів" (так називалася його основна економічна праця). У своїй теорії Сміт відводив ринку ту ж функцію, що англійські просвітителі віддавали правовій державі чи цивілізованому спілкуванню – функцію соціалізації егоїзму.

Але місце громадянина в системі Сміта займала "економічна людина", моральна воля якої була обумовлена його роллю в економічному житті. Тим самим шотландське Просвітництво поставило нове і надзвичайно важливе питання про мотиви та стимули господарської діяльності. За Смітом, найголовнішим з них є власний корисливий інтерес. Але переслідувати його людина може, лише роблячи послуги іншим людям.

Тому кожна окрема людина, хоча і піклується тільки про свої інтереси, мимоволі сприяє суспільній користі, чи, за словами Сміта, "вона невидимою рукою направляється до мети, що зовсім не входила в її наміри... Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більш діючим образом служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне робити це".

Інтерес просвітителів до економічної теорії відбивав загальне підвищення престижу господарської діяльності. Однак у шотландському суспільстві тривалий час зберігалася недовіра до вільної гри ринкових сил. Багато представників освіченої еліти сприймали їх як руйнівну стихію, приборкати яку була покликана держава.

Не хто інший, як Сміт, що оспівував переваги ринку, виражав побоювання, що економічні закони, на яких ґрунтуються відносини виробників і споживачів, можуть привести до соціальної і моральної деградації найманих робітників. "У такий стан, – писав він, – повинні неминуче впадати працюючі бідняки... якщо тільки уряд не прикладе зусиль для запобігання цього".

Треба буде час, щоб шотландські просвітителі позбулися від страху перед ринковою стихією. Нове їх покоління, що вступило в пору зрілості ближче до кінця ХVІІІ в., уже не надіялось на підтримку чи уряду парламенту. Для них зразком цивільного поводження був фахівець у якій-небудь області професійної діяльності, знання і ретельність якого приносили суспільству відчутну користь.

Французьке просвітництво. Суспільно-політичне життя Франції в ХVІІІ ст. характеризувалася великою інерцією звичок і традицій, успадкованих від феодального минулого. Впливові суспільні шари пручалися новим віянням, що несло із собою Просвітництво.

У боротьбі з ним просвітителі не могли повною мірою обпертися ні на суспільну думку, ще не що цілком сформувалася, ні на уряд, що часом відносився до них з неприхованою ворожістю. Тому у Франції просвітителі не мали такого впливу в суспільстві, як в Англії і Шотландії, де цілі й ідеали Просвітництва ввійшли в плоть і кров національної культури.

Більшість видатних діячів просвітительського руху Франції піддавалися переслідуванням за свої переконання. Дені Дідро побував у засланні у Венсенському замку, Вольтер (справжнє ім'я – Франсуа Марі Аруе) – у Бастилії. Клод Гельвецій через нападки був змушений відректися від своєї книги "Про розум". По цензурних причинах не раз переривалося друкування знаменитої "Енциклопедії", що виходила у світ окремими томами протягом 1751-1772 р. усе це змушувало просвітителів наділяти свої думки в оболонку абстрактних теорій, недоступних розумінню широкої публіки.

Французьке Просвітництво зазнавало впливу від сильне аристократичної. Це проявилося у витонченості і вишуканості літературних творів, що склали його славу. В аристократії просвітителі запозичали і салонну форму спілкування. Атмосфера вибраності, що панувала в салонах, підсилила схильність французьких просвітителів до відверненого теоретизування.

Французьке Просвітництво багато в чому виходило з ідей філософів XVII в. Рене Декарта і Локка. Відповідно до розробленого Декартом раціоналістичному методу пізнання, істина повинна чітко і ясно вбачатися людським розумом. Чимало послідовників у Франції знайшло вчення Локка про суспільство і державу.

Десятиліття марної опозиції з католицькою церквою викликали глибоке розчарування просвітителів. Серед них підсилилося прагнення до переоцінки цінностей, що призвело до глибокого розмежування в їхніх рядах. Частина просвітителів зберігала надії на співробітництво з владою в рішенні конкретних проблем керування країною.

Серед них виділялася група економістів-фізіократів (від грецьких слів "фізіс" – природа і "кратос" – влада), на чолі яких стояв Франсуа Кене. Він вважав, що земля є єдине джерело багатства і тільки землеробство множить його. Тому він виступав за заохочення класу хліборобів, насамперед багатих фермерів. "У села варто залучати не стільки людей, скільки багатство" (тобто капітал), – підкреслював Кене. Домагався він і реформи податкової системи, що лежала тяжким тягарем на виробниках. Надії на підйом сільського господарства він зв'язував також з волею внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

Спробу здійснити цю програму реформ почав інший представник школи фізіократів, Анн Робер Тюрго. У 1774 р. Молодий король Людовик ХVІ призначив його генеральним контролером (міністром) фінансів. Тюрго ввів вільну торгівлю хлібом і борошном, домігся скасування середньовічних цехів і гільдій, приступив до корінної реформи оподатковування. Але опір придворних кіл, дворянства і цехової верхівки звело нанівець усього його зусилля. Відставка Тюрго в 1776 р. зумовила і долю його реформ.

Свідомість недосяжності цілей Просвітництва в рамках існуючого ладу спонукало багатьох просвітителів замкнутися в непримиренній опозиції. Їхній протест часом приймав форму атеїзму, різкої критики релігії і церкви, характерних для плеяди філософів-матеріалістів середини сторіччя: Дідро, Поля Гольбаха, Гельвеція й ін. Іноді він виявлявся в ідеалізації минулого, наприклад республіканського ладу античних держав.

Жан-Жак Руссо протиставляв їхню пряму демократію усім формам представницького правління, включаючи й англійський парламентаризм. "Усякий закон, – писав він у трактаті "Про суспільний договір", – якщо народ не затвердив його безпосередньо сам, недійсний. Англійський народ вважає себе вільним: він жорстоко помиляється. Він вільний тільки під час виборів членів парламенту: як тільки вони обрані – він раб, він ні що. У древніх республіках і навіть у монархіях народ ніколи не мав представників; саме це слово було не відомо".

З ім'ям Руссо пов'язаний новий етап у розвитку просвітительського руху Франції – радикальний перегляд деяких його фундаментальних цілей і ідеалів. Радикалізм самого Руссо коренився в його етичних поглядах. На противагу філософам, що вважали себелюбність і егоїзм сумісними із суспільним благом, він вимагав підпорядкування особистості благу суспільства.

Руссо писав: "двояка людина доброчесна, коли її приватна воля в усьому відповідає загальній волі". Домогтися цієї відповідності він пропонував політичними методами. У прагненні Руссо зв'язати мораль з політикою явно розрізнимо зародок тоталітарних теорій пізнішого часу.

Різноманіття шляхів, якими йшло французьке Просвітництво, зробило його унікальною лабораторією людської думки. Саме там джерела багатьох основних ідей лібералізму, соціалізму і комунізму, що настільки вплинули на світовий розвиток у XIX-XX в.

Просвітництво у Німеччині. Просвітництво в Німеччині являло собою складне і суперечливе явище вже в силу політичної роздробленості країни і розмаїття місцевих умов. Поширенню нових віянь сприяло інтенсивне культурне життя провінцій. Монархи дрібних держав, не маючи можливості затвердити свій авторитет великодержавними методами, прагнули прославитися меценатством. Пошана, якою була оточена в Німеччині французька культура, також сприяла проникненню просвітительських ідей.

Один з парадоксів німецького Просвітництва полягав у тім, що воно нерідко одержувало імпульси з боку правлячих верхів. У Пруссії ініціатором публічного обговорення його проблем виступив сам король Фрідріх Великий. Не без старання влади однієї з характерних рис німецького Просвітництва став його переважно теоретичний характер. Однак у його активі числилися і практичні справи.

У Пруссії просвітителі не тільки розробили важливу реформу утворення, але і домоглися здійснення її. У результаті була розширена мережа початкових шкіл і створена система професійного навчання ремеслам, сільському господарству, торгівлі і державній службі. Утилітарний характер цієї реформи багато в чому порозумівався тим, що просвітительський рух у Пруссії черпало прихильників головним чином із середовища державних службовців: армійських офіцерів, дипломатів, чиновників, викладачів навчальних закладів.

На тлі загальної боязні просвітительської думки в Німеччині сміливістю і послідовністю відрізнялися погляди Канта. Він підбив підсумок теоретичним пошукам епохи Просвітництва. Особливо значний його внесок у розробку концепції правової держави. Призначення останньої Кант бачив не в піклуванні про практичні потреби членів суспільства, а в підтримці режиму справедливості між ними. Громадянами такої держави, на його думку, є морально повноцінні люди, що не мають потребу в опіці ні з чийого боку.

"Правління батьківське, – писав він, – при який піддані, як неповнолітні, не в змозі розрізнити, що для них дійсно чи корисно шкідливо... таке правління є найбільшим деспотизмом".

Укладаючи суспільний договір, люди не жертвували своєю волею, а лише створювали правові умови для більш надійного й упорядкованого користування нею. Гарантію від деспотизму Кант бачив не у формах правління (республіка, монархія), а в поділі законодавчої і виконавчої влади. Він допускав, що при будь-якій формі правління частина громадян буде незадоволений політикою уряду і буде прагнути його змінити.

Але їхні дії не повинні порушувати закони, дискредитувати державу чи взагалі його руйнувати. Кант обґрунтував правові форми і методи боротьби за зміну державного і суспільного ладу, що припускають шлях поступових реформ і виключають грубе насильство.

Глибиною й оригінальністю відрізнялася етична концепція Канта. Він виступив проти утилітаризму сучасної йому просвітительської думки. Уявлення про те, що добрі справи можна робити лише з задньою думкою, у розрахунку на успіх чи нагороду, Кант відкидав як радикальне зло. Тому що така моральна установка жадає від людини пристосування до обставин, з яких найважливіше – відношення до нього влади імущих.

Тому егоїзм, навіть розумний, штовхає безправні низи суспільства до раболіпства, невпевнені у своєму завтрашньому дні "середні шари" – до лицемірства, упоєні владою верхи – до безсоромності. Цьому принципу Кант протиставляв імперативне тлумачення моральності: "Надходь так, щоб ти завжди відносився до людства й у своєму обличчі, і в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи не відносився б до нього тільки як до засобу". Повідомляючи особистість самоціллю громадської організації, Кант боровся із уявленнями, досить широко розповсюдженими в Пруссії, про виправданість беззастережного підпорядкування особистості державним інтересам.

Висновок. Французька революція і викликані нею соціально-політичні катаклізми рубежу ХVІІІ-ХІХ в., на європейському континенті поховали віру просвітителів у можливість поступового ненасильницького прогресу. Стосовно цих подій просвітительський рух швидке політизувався і розкололося на окремі протиборчі угруповання і плини. Криза Просвітництва збільшила консервативну критику його цілей і ідеалів за те, що вони внесли в думки людей плутанину, а в суспільство – смуту, що порушили нормальний, природний, органічний розвиток країн і народів. Від цих ударів Просвітництво вже не оправилося. Воно раптово зійшло зі сцени, змусивши нащадків ламати голову над питанням: так у чому ж полягало його історичне призначення?


14.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!