Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Значення культури Середньовіччя та її особливості
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Значення культури Середньовіччя та її особливості

У надрах Середньовіччя була нагромаджена величезна духовно-культурна енергія, яка сприяла яскравому спалахові людського генія в часи Відродження і Реформації

Культура середньовіччя. Термін "середні віки", точніше "середній вік" (від лат. medius - середній), виник в Італії у ХV-ХVІ ст. серед гуманістів. На різних етапах розвитку історичної науки в це поняття вкладали різний зміст. Гуманісти, просвітителі вважали середні віки періодом глибокого культурного занепаду на противагу високому злетові культури в античному світі і в новий час.

Негативно до Середньовіччя ставився також Гегель, називаючи його своєрідним типом варварства. Романтики, а також представники християнського персоналізму, досить високо оцінювали роль Середньовіччя в історії культури, вважаючи цю епоху найбільш плодотворним періодом духовно-культурного піднесення у світовій історії.

Середньовічна культура Візантії. В розвитку світової цивілізації візантійська культура займає видатне місце. Для неї характерні урочиста пишність і внутрішня шляхетність, це своєрідний синтез культурних традицій греко-римського світу і християнства, а також елліністичного Сходу. Візантійський тип культури не подібний ні на західноєвропейський, ні на східний.

Візантійська імперія виникла на рубежі двох епох - загибелі пізньої античності та народження середньовічного суспільства. Столицею її став Константинополь, заснований імператором Константином І у 324-330 рр.

За формою державного правління Візантія була самодержавною монархією: в руках імператора (василевса) зосереджувалась законодавча, виконавча, судова і військова влада; вона вважалася божественною, а він сам - повелителем усіх християнських народів. І все ж ця влада до певної міри була обмежена такими установами, як сенат (синкліт), державна рада (консисторій) і діми (організації вільних громадян візантійських міст).

Своєрідність суспільного розвитку Візантії не менш яскраво проявилася в галузі правових відносин. Тут як у сфері цивільного, так і в сфері кримінального права більшою мірою, ніж на Заході мали вплив римські юридичні традиції. На відміну від інших країн того часу, Візантія залишалась державою, де зберігалося єдине кодифіковане й обов'язкове для всього населення імперії діюче право.

Зведення цивільного права Юстиніана, яке сучасники називали "храмом правової науки", складалося з Кодексу - основних правових положень, запозичених у римських юристів, Інституцій - коротких рекомендацій для юриспруденції і Новел - нових законів, виданих самим Юстиніаном. Саме завдяки зведенню цивільного права Юстиніана досягнення римської юридичної науки стали надбанням юристів Середніх віків і Нового часу.

В ідеологічному і соціально-політичному житті візантійського суспільства значну роль відігравала християнська церква, яка в ІV ст. стала союзником і опорою держави. У Візантії церква не мала тієї адміністративної й економічної влади, що в Західній Європі. Православні ієрархи не претендували на главенство над могутньою світською владою, проповідувались ідея єдності з державою. Римська ж курія неухильно відстоювала доктрину про примат духовної влади над світською. Східну і західну церкву розділяли стійкі соціально-психологічні відмінності, що вкоренились у широких колах середньовічного суспільства.

Західній релігійності була властива глибока емоційна напруженість, що межувала з екзальтацією; віруванням греків - абстрактна філософська розсудливість, прихильність до трансцендентних ідей. Схвильована уява латинян постійно спрямовувалась до страждань Христа, страшних мук грішників у пеклі; в православній церкві на перший план висувались радісно освітлені моменти життя Сина Божого, його воскресіння, піднесення душ віруючих до божественного світла, до перемоги добра над злом.

Система освіти у Візантії зберегла спадкоємний зв'язок з античністю. Дітей у віці шести-семи років віддавали до початкової школи, де вони протягом двох-трьох років вчились писати, читати і рахувати.

Початкові школи були приватними, платними, а також могли утримуватись монастирями, церквами або міськими общинами, залишаючись доступними для всіх категорій населення. Для продовження освіти і розвитку шкіл більш високих ступенів існував дуже важливий стимул: в імперії з централізованим управлінням і розгалуженим бюрократичним апаратом не можна було зайняти високу посаду без достатньої освіти.

Ті, що вирішили присвятити себе науці або готувалися зайняти високі державні посади, продовжували освіту, вивчаючи риторику, філософію та юриспруденцію. В ранній період імперії зберігалися старі центри античної освіченості - Афіни, Александрія, Антіохія, Бейрут, Газа. Згодом ці центри занепадають: Олександрійська бібліотека гине від пожежі, а платонівська Академія закривається за наказом імператора Юстиніана. Виникають нові наукові і навчальні центри; в Константинополі в ІV ст. створюється Магнаврська вища школа, а в 1045 р. - університет.

З перемогою християнства провідне місце в системі знань зайняло богослов'я. Надзвичайний розквіт переживає логіка, як основа побудови богословської догматичної системи. Візантійська філософія, на відміну від західноєвропейської схоластики, базувалась на вивченні й коментуванні античних філософських вчень усіх шкіл і напрямків, однак в ХІ ст. у ній посилюється вплив ідеалістичної системи Платона, яка використовувалась і для обґрунтування права на критичне ставлення до церковних авторитетів.

Розвиток природничих наук, а також математики й астрономії підпорядковувався потребам практичного життя - ремесел, мореплавання, торгівлі, військовій справі. В математиці поряд з коментуванням праць стародавніх авторів розвивалися як фундаментальні, так і прикладні напрямки. Особливо плодотворністю відзначився Лев Математик (ІХ ст.), який заклав основи алгебри, використав буквенні позначення в ролі символів, прославився багатьма винаходами, зокрема світлового телеграфу та хитромудрими механізмами, що вражали іноземців в імператорському палаці.

У космографії й астрономії точилася гостра боротьба між захисниками античних систем та прихильниками християнського світогляду. В VІ ст. Косьма Індикоплав у "Християнській топографії" намагався переглянути систему Птолемея. Його космогонія базується на біблійних уявленнях про те, що Земля має форму плоского чотирикутника, оточеного океаном і покритого небесним куполом.

Значними були досягнення візантійців у галузі медицини і хімії. Вони не тільки коментували праці Галена і Гіппократа, але й узагальнили практичний досвід, удосконалили діагностику. В VІІ ст. у Візантії був винайдений "грецький вогонь" - суміш нафти, гашеного вапна і різних смол, що забезпечувало успіх у морських битвах і особливо в боротьбі з арабами.

В мистецтві Візантії панували узагальнено-спіритуалістичні принципи, які ґрунтуються на відриві від реальності і перенесенні у сферу вищих, абстрактних ідей. Ідеальний естетичний об'єкт, який перебуває в духовній сфері, описується за допомогою таких естетичних категорій, як прекрасне, світло, колір, образ, знак, символ. У художній творчості переважали традиціоналізм, канонічність.

Візантійські майстри, з одного боку, зберегли складну техніку образотворчого мистецтва, з другого - наповнили її новим символічним змістом. Стиль їх живопису характеризується поєднанням плоских силуетів з плавною ритмікою ліній та благородною гамою фарб, де переважали пурпурні, лілові, сині, оливково-зелені й золоті тони. В IV-VI ст. у візантійському живописі ще панували античні традиції, що знайшло відображення в мозаїці Великого імператорського палацу в Константинополі; згодом, у ІХ-Х ст., формується строгий іконографічний канон, складається цілісна система декору храму, певний порядок розташування біблійних сцен на його стінах і куполах. Одна з перших мистецтва цього часу - мозаїка храму св.Софії у Константинополі.

На кінець ХІІІ й середину ХІV cт. припадає ще один період розквіту візантійського живопису, зв'язаний з поширенням гуманістичних тенденцій у культурі. Живописці намагаються вийти за рамки встановлених канонів церковного мистецтва, звертаються до зображення не абстрактної, а живої людини. Прекрасними пам'ятками цього часу є мозаїка і фрески монастиря Хори. Однак візантійське мистецтво не змогло піднятися до реалізму італійського Ренесансу і надалі залишалось у формах старої канонізованої іконографії.

Значний вклад Візантії в розвиток середньовічної архітектури. Візантійські зодчі створюють нові принципи забудови міст: у центрі розташовується головна площа з собором, від неї, довільно переплітаючись, розходяться вулиці. Прекрасним зразком церковного будівництва є храм св.Софії в Константинополі, споруджений у 532-537 рр. за наказом Юстиніана.

Середньовічна культура Західної Європи. У період Середньовіччя закладаються основи європейської цивілізації, оскільки в стародавні часи не було Європи у розумінні культурно-історичної спільноти. Позитивний вклад Середньовіччя в історію культури людства величезний, проявився він в усіх її галузях - в освіті, філософії, конкретних наукових знаннях, мистецтві.

Для глибшого розуміння змісту і напрямків культурного процесу Середньовіччя необхідно з'ясувати особливості історичних обставин цього періоду.

Крах Західної Римської імперії ознаменував початок нової епохи - середніх віків, основним змістом яких було формування феодальних відносин, насамперед у сфері землеволодіння. Розвинута форма феодальної власності являла собою спадкоємну земельну власність представника панівної верхівки, за яку він мусив відбувати військову чи іншу службу у сеньйора. Політична система феодального суспільства відзначалася перш за все тим, що влада була безпосередньо зв'язана з земельною власністю, виступала її атрибутом. Як не дивно, але в часи Середньовіччя набрали реальності перші форми демократії в ширшому застосування, ніж, наприклад, в античному рабовласницькому суспільстві.

В ХІ-ХІІІ ст. стало утверджуватись міське самоврядування. Якщо місто повністю звільнялося від влади сеньйора-феодала, воно отримувало статус комуни. Комунальний тип самоврядування міг перетворюватися в місто-державу з республіканською формою правління. Міські республіки мали власну виборну адміністрацію, свої суди, поліцію й армію, чеканили монету.

Такий тип самоврядування набув поширення в італійських містах Венеції, Флоренції, Генуї. На чолі комуни стояла міська рада, яка здійснювала керівництво адміністративно-господарською діяльністю, видавала загальнообов'язкові розпорядження. Радою керували виборні особи: мер (Франція, Англія), бургомістр (Німеччина), консул (Італія). Міська община була неоднорідною за соціальним складом, включала різні корпорації і стани. Торгове населення об'єднувалось у гільдії, а ремісники - в цехи. Цех також був політично спрямованою організацією, очолюваною виборним магістром.

В ХV ст. феодальна держава сягає найвищого ступеня централізації через абсолютну монархію, позитивне значення якої полягало в тому, що, зміцнюючи економічну і культурну єдність народів, вона сприяла формуванню європейської нації. Однак вона ж створила і величезний апарат насильства, який, наче велетенський спрут, душив суспільство.

В епоху Середньовіччя Європа стала головним носієм культури католицької церкви, могутність якої постійно зростала. Вже у ХІІ-ХІІІ ст. римські папи видавали загальнообов'язкові акти (булли), володіли виключним правом скликати собори і санкціонувати їх постанови. Папа був вищою судовою інстанцією як у церковних справах, так і в справах світської влади. При Інокентії ІІІ (1160-1216) багато європейських монархів визнали себе його васалами.

В боротьбі з непокірними папи використовували інтердикт - заборону відправ усіх богослужінь і релігійних обрядів на території тієї чи іншої держави, а також відлучення монархів від церкви, звільнення підданих від присяги королю.

В епоху Середньовіччя досягла високого рівня шкільна і університетська освіта. Для навчання кліриків використовувались єпископські й монастирські школи, у яких Боецієм і Ф.Кассідором (487-578) було введено поділ "семи вільних мистецтв" на дві частини: тривіум (три шляхи знання: граматика, риторика і діалектика) та квадріум (чотири шляхи знання: геометрія, арифметика, астрономія і музика). У ХІІ-ХІІІ ст. на базі таких шкіл виникли університети.

В 1200 р. у Франції засновано Паризький університет; в Італії були такі відомі школи, як Болонська юридична та Солернська медична. Паризький університет мав чотири факультети: "молодший", або артистичний, на якому вивчалися "сім вільних мистецтв", і три "старших" - медичний, юридичний та богословський, де можна було навчатися після закінчення артистичного.

У ХІІІ ст. з'явились й інші університети: Оксфордський та Кембриджський в Англії, Саламанський в Іспанії, Неапольський в Італії. В наступному століття засновані Празький, Краківський, Гейдельберзький, Кельнський і Ерфуртський. Наприкінці ХV ст. в Західній Європі налічувалося 65 університетів, у переважній більшості заснованих з санкції римської курії.

Наука в середні віки була в основному книжною справою. Вона опиралась головним чином на абстрактне мислення і лиш незначною мірою на експеримент, оскільки ще не ставила перед собою прагматичної мети, не втручалась у природний хід подій, а намагалася зрозуміти світ у процесі споглядання. В науці виділяли чотири напрямки. Перший - фізико-космологічний, ядром якого було вчення про рух на основі натурфілософії арістотелізму; він об'єднував сукупність фізичних, астрономічних і математичних знань, що підготували грунт для розвитку математичної фізики Нового часу.

Другий - вчення про світло; оптика у вузькому розумінні була частиною загальної доктрини - "метафізики світла", що випливало із засад неоплатонізму. Третій - наука про живе; цей напрямок охоплював комплекс питань про душу, як джерело рослинного, тваринного і людського життя, в дусі арістотелізму. Четвертий напрямок стосувався астролого-медичних знань, у тому числі алхімії. Своєрідність алхімії полягала в тому, що вона об'єднувала в певну цілісну систему наукові узагальнення і фантазію, раціональну логіку і міфологію, будучи найбільше пов'язана з особливостями середньовічного мислення.

Література ХІІ-ХІІІ ст. мала переважно викривальне спрямування щодо існуючих порядків. Особливе місце займала поезія вагантів (від нім. vagants - бродячі люди), які з'явились у Німеччині і Франції. Творчість вагантів була вільнодумна, бешкетна, дуже далека від аскетичних ідеалів Середньовіччя - вона оспівувала безтурботні веселощі, вільне життя, викривала зажерливість католицького духовенства.

Характеризуючи середньовічне образотворче мистецтво, треба підкреслити його стильові особливості, які найбільше проявились у церковній архітектурі і скульптурі. З часів Карла Великого виробляється так званий романський стиль: монастирські церкви нагадують фортеці з малими і вузькими вікнами, приземленими колонами, масивними вежами. Все багатство скульптурних зображень зосереджено на головному фасаді і в середині вівтаря, який розташований на підвищенні. Все це, разом узяте, демонструвало церковну могутність, велич духовного кліру і породжувало в людині усвідомлення власного безсилля.

В другій половині ХІІ ст. на Заході, перш за все у північній Франції, з'являється інший архітектурний стиль - готичний. Для нього характерне устремління споруди вгору за рахунок гострих стрілчатих шпилів. У стінах появляються величезні вікна з кольоровим, мальовничо розписаним склом. Численні гостроконусні арки, багатство скульптур, оздоб - усе це надавало готичним соборам динамічності, пробуджувало релігійно-містичні почуття. Готичний стиль використовувався і в світських будовах.

Таким чином, у надрах Середньовіччя була нагромаджена величезна духовно-культурна енергія, яка сприяла яскравому спалахові людського генія в часи Відродження і Реформації.


14.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!