Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Видатні представники австрійської музичної культури ХІХ століття
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Видатні представники австрійської музичної культури ХІХ століття

У рефераті подано відомості про видатних представників австрійської музичної культури ХІХ століття. Це такі видатні музиканти як: Штраус Іоган (син), Брукнер Антон та Вольф Хуго

Штраус Іоган (син). (25.Х.1825, Відень – 3.VІ.1899, також) – австрійський композитор, скрипаль і диригент.

Старший син Іоганна Штрауса. Навпаки бажанню батька, який хотів зробити сина комерсантом, став таємно від нього вчитися грати на скрипці (У концертмейстера оркестра Штрауса-батька – Ф.Амона).

По композиції займався у Дрекслера. В 6-ти літньому віці склав перший твір (опублікований під назвою “Перша думка” – “Erster Gedanke”). В 1844, суперничавши з батьком, організував свій концертний ансамбль (складався з 15 музикантів-одноліток), який переріс потім в оркестр, і успішно виступав з ним як скрипаль-диригент і композитор. Публіка поступово віддала перевагу молодшому Штраусу.

Після смерті батька (1849) Штраус об’єднав два оркестри під своїм керівництвом і здійснив з цим колективом ряд концертів, поїздок по Європі. Раніше гастролював з власним оркестром по Сербії і Румунії (1847). В 1851 гастролював в Гамбурзі, Празі, Дрездені, Лейпцизі, Варшаві.

В 1856-1865 і 1869 побував в Росії, керував літніми концертними сезонами в Павловську (див. Павловський вокзал). Крім власних творів і творів других західно-європейських композиторів, Штраус виконував тут твори російських композиторів, в тому числі вперше – “Песню одалисок” і “Марш Олоферна” з опери “Юдифь” Серова (1862), “Характерические танцы” Чайковського (1865, пізніше включені Чайковським в його оперу “Воевода”), в 1864 присвятив спеціальну програму творам М.І.Глінки.

Штраус концертував в Росії також в 1872 і 1886, виступав в Петербурзі і Москві. В 1872 гастролював в США, в тому числі в Бостоні (дав 14 концертів), де для стотисячної аудиторії диригував великим хором і оркестром (20 тисяч музикантів, сто диригентів-помічників). В 1863-70 Штраус – диригент придворних віденських балів.

Штраус ввійшов в історію музики як майстер танцювально-побутової музики і оперети. В творчості Штрауса віденський вальс досягнув класичної вершини свого розвитку (композитор прозваний “королем вальсу”). Ним написано близько 500 творів концертно-побутового плану (вальси, польки, кадриль, мазурки, марші, галопи), крім того, близько 50 таких творів написано Штраусом разом з братами. Важлива заслуга Штрауса складалась в побудові жанрів так званої легкої музики на високий художній рівень. Опора на народні пісенно-танцювальні ритмоінтонації і практику побутового музикування визначила національний характер твору.

Сучасники називали вальси Штрауса “патріотичними піснями без слів”. Мелодії його кращих вальсів “”Казки Віденського лісу”, “На чудовому блакитному Дунаї” та ін.) дістали розповсюдження в Австрії як народні. В області танцювальної музики Штраус розвив традиції своїх попередників – Ф.Шуберта, Й.Лаккера, К.М.Вебера, свого батька.

Вальси Штрауса – романтично натхненні танцювальні поеми, що передають різні відтинки душевних настроїв. Вони носять різні програмні заголовки серед них присвячені Росії (“Прощание с Петербургом”), революції 1848 (“Песни свободы”, “Песни баррикад”, “Звуки единства”, 1848), траурний вальс, написаний на смерть батька (“Вальс-некролог”, 1849). Штраус розвив форму віденського вальсу, збагатив вальс зі сторони мелодики, гармонії, інструменталістки.

Штраус – автор 16 оперет, які він почав писати з 1870-х років, знаходячись під великим впливом Ж.Оффенбаха. Перетворюючи національні традиції комедійних вистав, Штраус склав спеціальний різновид віденської оперети. Одна з вершин творчості Штрауса в цьому жанрі – оперета “Летюча миша” (1874). Цей твір спочатку було холодно сприйнято віденською публікою і тільки після сенсаційного успіху в інших країнах була оцінена у Відні. В 1885 Штраус створив одну з самих популярних в Європі оперет “Циганський барон”. Серед інших оперет виділяються “Весела війна” (1881), “Ніч у Венеції” (1883).

У віденській опереті Штрауса велику роль відводиться музиці. В ній присутня стихія танцю (тому її можна назвати танцювальною оперетою) – польки, мазурки, галопу, чардашу і особливо вальсу, що насичує дійство стрімким рухом, дає відчуття святковості, романтичного підйому почуттів.

Драматургічно оперети Штрауса поступаються оперетам Оффенбаха. По змісту вони менше злободенні, в них відсутні сатиричний елемент, на перший план виступають ліричні мотиви. Традиції Штрауса продовжили в своїх оперетах О.Штраус, Ф.Легар, І.Кальман.

Штраус зробив великий вплив на композиторів, які зверталися услід за ним до стихії віденської пісенно-танцювальної музики, - Г.Малера, Р.Штрауса (опера “Кавалер троянди”), М.Равеля.

Найвидатніші музиканти-сучасники цінували його талант композитора і диригента. Його твори:

  • комічна опера “Лицар Пасман”;
  • балет “Золушка”;
  • оперети – “Веселі віденські жінки”;
  • “Індиго і 40 розбійників”;
  • “Літаюча миша”;
  • “Каліостро у Відні”;
  • “Принц Мафусаїл”;
  • “Сліпа Корова”;
  • “Мереживна хустинка королеви”;
  • “Весела війна”;
  • “Ніч у Венеції”;
  • “Циганський барон”;
  • “Сімпліціус”;
  • “Княгиня Нінетта”;
  • “Лісовий сторож”;
  • “Богиня благо розуму”;
  • “Віденська кров”;
  • для оркестру – 168 вальсів, в т.ч. “Прощання з Петербургом”;
  • “Ранкові листки”;
  • “На чудовому блакитному Дунаї”;
  • “Життя артиста”;
  • “Казки Віденського лісу”;
  • “Радійте життю”;
  • “Новий Відень”;
  • “Тисяча і одна ніч”;
  • “Віденська кров”;
  • “Осінні голоси”;
  • “Улюблений вальс”;
  • “Імператорський вальс”;
  • 177 польок, в т.ч. “Бал юристів”;
  • 73 кадрилі;
  • 43 марші: “Персидський марш”;
  • 31 мазурка і галоп: “Легка кров”.

Брукнер Антон. Брукнер (Bruckner) Антон (4.ІХ.1824, Ансфельден. поблизу Лінца – 11.Х.1896, Відень) – австрійський композитор. В ранньому віці працював органістом. потім учителем. Музичну освіту отримав самоучкою. Професійним музикантом став після перемоги на конкурсі органістів в Лінці в 1853 р. Працюючи органістом в Лінцськім соборі, Брукнер писав духовну, хорову та органну музику. В 1866 переїхав до Відня. З цього ж року викладав у Віденській консерваторії. Серед його учнів – Г.Малер, А.Нікіш, Ф.Клозе. В 60-80-ті роки Брукнер створив свої симфонії, тільки вони виконувалися рідко. Після смерті Брукнера творчість композитора пропагували диригенти Ф.Мотль, Ф.Вейнгартнер, Г.Леві, Ф.Льове, Й.Шальк, З.Окс.

В 1912 А.Тьоллеріх поклав початок руху за пропаганду творчості Брукнера, завданням якого стали організація фестивалів. До 1936 виявлено підроблений текст симфонії Брукнера.

Брукнер – один із великих симфоністів другої половини 19 століття. Тісно зв’язаний з австрійським фольклором і традиціями музичної класики, він відновив у своїй творчості монументальний симфонічний стиль.

Найбільш видатні і характерні його зрілі симфонії починаючи із 3-ї, присвяченої Р.Вагнеру (1873), і особливо 4-та (“Романтична”, 1874), 7-ма (1883, 2-га частина симфонії виникла під враженням смерті Вагнера), 8-ма (“Трагічна”, 1887), 9-та “(“Готична”, 1894). Більшість симфоній перероблювалося композитором. 9-та симфонія була закінчена, 1-й передували дві симфонії, не виконані при житті композитора і не мавші нумерації.

Для творчості Брукнера характерна етнічна підвищеність. В симфоніях композитор втілив повагу перед красою. Для симфоній Брукнера характерні довгі хвилі нарощувань.

У Брукнера був великий дар мелодичних винаходів. Музична тканина його вигадок поліфонічна. Гармонія відмічена завойовуванням пізнього романтизму. Оркестровка оригінальна.

Писав: для солістів, хору і оркестру – Реквієм, Меса № 1, Меса № 2, Меса № 3, Missa solemnis, 150-й псалом, Ave Maria. Для оркестру – увертюра, симфонія (дві не пронумеровані, тобто перші), симфонія № 1, № 2, № 3, № 4 “Романтична”, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9 не закінчена. Камерно-інструментальні твори – струнний квінтет.

Вольф Хуго. Вольф (Wolf) Хуго (13.Штраус.1860, Відніш-грац, сьогодні Словеньградец; Югославія – 22.ІІ.1903, Відень) – австрійський композитор і музичний критик.

В 1875-77 вчився у Віденській консерваторії. В подальшому самостійно добився вільного володіння фортепіано і знання музичної літератури. В 1881-82 рр. диригент Зальцбургського міського театру. В 1884-87 Вольф співпрацював в щотижневику “Wiener Sakonblatt”. З 1888 виступав в якості акомпаніатора.

Переломом в житті Вольфа виявився 1888 р. Вольф склав ряд зрілих творів – пісні на слова Е.Мерине, Й.Ейхендорфа, І.В.Гете. В 1888-91 Вольф завершує збірник пісень на тексти Ейхендорфа, Гете, створює “Іспанську книгу пісень”. Пісні Вольфа завойовують все більше визнання.

В 1892-94 – період творчого мовчання композитора. В 1895 Вольф пише комічну оперу “Коррехідор”, в 1896 закінчує “Італійську книгу пісень”, в 1897 р. починає створення музичної драми “Мануель Венегас”. Тоді його настигає перший приступ невиліковної хвороби і в 1898 р. Вольф потрапляє в лікарню для душевнохворих, де він і помер через 4 роки.

Більшу частину спадщини Вольфа складають пісні (приблизно 300).

Творче кредо Вольфа визначалося в позитивній осмисленості побуту. В багатьох піснях Вольф досяг такої рельєфності в передачі діяльності, що вони сприймаються як драматичні сценки. З точки зору прийомів речового інтонування Вольф близький творчості А.С.Даргомижського і М.П.Мусоргського. Велику увагу Вольф приділяв розробці партії фортепіано, збудовану на розвитку характерних мотивів.

Писав: опера – Коррехідор (Der Corregidor, лібрето Р.Шайдер по новелі “Трикутна шляпа” Анаркона, 1896, Ман гейм); муз. драма – Мануель Венегас (текст М.Херес по тору Анаркона, 1897, не закінчена); для оркестру – симфонічна поема Пентесілея (по трагедії Г.Кейнса, 1883-85), Італійська серенада (для малого оркестру, 1892; переробка варіанта для струн. квартету, 1887); камерно-інструментальних творів – струн. квартет (d-moll, 1878-84); для голосу з фортепіано – Вірш Е.Меріме (1888), Вірш Й.Ейхендорфа (1888-89); Іспанська книга пісень (по П.Хейзе і Е.Гейбелю, 1889-90), Старі наспіви. Шість віршів Г.Келлера (1890), Італійська книга пісень (по П.Хейзе, 1890-91, 1896); Три вірші Мікеланджело (1897).


08.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!