Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Діяльність Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Діяльність Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові

На початку ХХ століття центр музичної освіти Галичини зосередився у Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка у Львові, заснованому у 1903 році. Цей музичний заклад був організований на основі Музичного товариства ім. М.Лисенка, яке утворилося на базі Союзу Співацьких і Музичних Товариств

Становлення піаністичної освіти Коломиї тісно пов’язане з заснуванням філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка в Коломиї у 1927 році. 6 лютого цього ж року відбулися перші загальні збори, на яких було обрано директором філії Романа Рубінгера. До складу керівництва також увійшли Ірина Місюкова та Юрій Крих. З ініціативи філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка в Коломиї неодноразово відбувалися різноманітні музичні заходи: концерти, презентації тощо.

Вищий музичний інститут ім. М.Лисенка у першій половині ХХ століття охопив розгалуженою мережею філій усю Галичину. Ця важлива подія знаменувала перехід української музичної культури на професійний шлях. Від самого початку заснування Коломийської філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка і протягом усього часу існування саме тут навчалося найбільше учнів-піаністів і працювало найбільше викладачів по класу фортепіано. Фаховий рівень педагогів-піаністів постійно вдосконалювався і мав величезний вплив на розвиток фортепіанного мистецтва Коломиї в подальшому.

Сучасники згадують, що “перший концерт, проведений музичним інститутом, викликав бурю емоцій. Публіка з піднесенням вітала музикантів-виконавців”. Філія набувала великої популярності серед коломиян, особливо в музичних колах.

Відкриття музичної школи на базі філії (у 1928 р.) сприяло піднесенню авторитету музичного інституту. Директором школи став Роман Рубінгер, який об’єднав навколо себе талановитих педагогів і музикантів.

Роман Павлович Рубінгер /1893 - 1964 рр./ народився у Снятині, де його батько був урядником “Снятинського Бояну”. Там закінчив місцеву школу, а згодом навчався у Львівській приватній музичній школі. Після закінчення Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові в 1921 році Роман Рубінгер приїхав у Коломию, де разом з дружиною Раїсою Дунайською брав активну участь у культурно-мистецькому житті міста.

Знайомство Романа Рубінгера з Романом Ставничим, позитивно вплинуло на розвиток “Коломийського Бояну”. Перший став диригентом оркестру, а другий – диригентом хору.

У 1928 році Коломию відвідав композитор Станіслав Людкевич, який був ініціатором заснавання Коломийської філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка. Велика заслуга у відкритті першої української музичної школи в Коломиї належить Роману Рубінгеру. Він працював у ній від 1928 до 1964 року, хоча згодом філію як таку закрили, а залишилася тільки музична школа.

Тридцять років з 1928 по 1958 роки Роман Рубінгер був беззмінним директором музичної школи. За словами Галини Грабець: “Пан Роман в серцях людей завжди залишиться людиною-патріотом, людиною, що любила і розуміла музику та виховувала молодше покоління, підносила його таланти до найвищого рівня”.

Приміщенням філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка в Коломиї були дві кімнати тодішнього Народного Дому (зараз це приміщення “Музею народного мистецтва Покуття та Гуцульщини ім. Йосафата Кобринського”). Одна з кімнат була круглою, “симпатичною”. Педагогів спочатку було небагато: крім директора Романа Рубінгера – вчителя гри на скрипці, працювали деякий час на початку вчительки фортепіано Анна Гісовська та Ірина Сатурська, віолончеліст Яків Козарук, який вів також музично-теоретичні предмети. З 1930 року у філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка почала плідно працювати Галина Миколаївна Лагодинська, що переїхала в Коломию з Дрогобича.

Г.М.Лагодинська належала до тих діячів української музичної культури, імена яких з відомих причин довгі роки замовчувалися. Про неї є лише дуже скупі біографічні відомості, вміщені у “Енциклопедії українознавства”, “Книзі про Надвірнянщину: Страгора”, “Історії Гуцульщини” Миколи Домашевського, “Біографічному словнику Прикарпаття” Володимира Полєка, “Українській музиці” Антіна Рудницького. Окрему інформацію можна отримати з власних спогадів Галини Лагодинської та її чоловіка Осипа Залеського, та статті Ірини Таран “Галицька піаністка Галя Лагодинська”.

Відома піаністка, музична діячка, письменниця і педагог Галина Миколаївна Лагодинська /1900-1964 рр./ народилася у містечку Делятині на Надвірнянщині в поважній родині Миколи та Клавдії Лагодинських.

Батько – адвокат, громадсько-політичний діяч, доктор права. Як активний член Української радикальної партії, створив у Делятині читальню “Просвіти”, а також був обраний послом до Віденського парламенту /1907-1918 рр./ та Галицького сейму /з 1913 року /. Микола Лагодинський приймав активну участь у створенні воєнізованих відділів Січових Стрільців, Загальної Української Ради, Національної Ради ЗУНР, був вельми заслуженою серед краян людиною завдяки своїй невтомній, плідній та різноманітній праці. Мати - повністю віддавала себе сім’ї, але завжди знаходила час для активної громадської діяльності, у всьому допомагаючи чоловікові.

У родині Лагодинських також підростала сестра Галі Ярослава-Олександра (1903-1936 рр.), у майбутньому відома авторка поезій та оповідань з гуцульського життя, яка виступала в літературі під псевдонімом Леся Верховинка та друкувалася в журналах “Молода Україна”, “Нові шляхи”, “Світ дитини”, що виходили у Львові в 20-х роках ХХ століття.

Початкову освіту дочки отримали вдома, так як батьки не хотіли посилати своїх дітей до польської школи. Вони зростали у будинку, де витав справжній український національний дух, де у великій пошані був Тарас Шевченко з його безсмертним “Кобзарем”.

Гімназійне навчання Галя Лагодинська закінчила у Львові в гімназії Святих Сестер Василіянок. Одночасно вивчала у Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка гру на фортепіано у професора Марії Криницької, теоретичні дисципліни – у професора Станіслава Людкевича. В 1921 році вона виїхала до Відня для подальшого навчання. Музикологічні предмети студіювала у Віденському університеті та приватній музичній школі Кайзера, а також додатково навчалася гри на фортепіано у піаністки Софії Дністрянської (з Рудницьких), учениці знаменитих Єжи Лялевича й Еміля фон Зауера у віденській Майстершуле.

Розповіді про роки свого навчання у Відні Г.Лагодинська представила у статті до журналу “Овид” – “Мій спогад про Софію Дністрянську” Чикаго. – Овид - 1957. – Ч.4.

Після закінчення музичних студій у Відні молода піаністка повернулася в Галичину і з запалом приступила до роботи. Протягом багатьох років вона працювала вчителькою гри на фортепіано у різних філіях Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка: Станіславів (1923-1929 рр.), Дрогобич (1929-1931 рр.), Коломия (1931-1941 рр.), знову Станіславів (1941-1944 рр.).

Згадуючи тогочасне життя в Коломиї, вже в Америці, через багато років, Галина Миколаївна Лагодинська-Залеська писала: “... люди з великою любов’ю ставилися до музики і це відчувалося увесь час та на кожному кроці. Майже не було української родини в місті чи селі, що не стояла б у тісному контакті з музичним життям. Одні співали, другі грали, інші диригували або організовували музичні імпрези – і все те з власної волі й охоти, без ніякого примусу й обов’язку – а всі разом не пропускали ні одної події, щоб участю в ній засвідчити свою любов до музичного мистецтва”. “Я взялася з запалом до праці, бо й було з ким працювати.

Більшість учнів були талановиті, і, що найважливіше, любили музику та пильно працювали так, що на добрі наслідки нашої обопільної праці не треба було довго чекати. Вже перші іспити і пописи показали поступи учнів, а це було заохотою і для них, і для мене до ще більшої наполегливої праці. Ще сьогодні маю в пам’яті всіх тих моїх учнів, їхній образ так виразно рисується в моїх спогадах, що інколи неначе живими бачу їх перед собою”.

Серед великої когорти учнів-піаністів Г.М.Лагодинської в Коломийскій філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка слід виділити таких: Маруся Витвицька-Сливинська (в США); Люба Коссак-Баб’юк (багаторічний викладач Львівської консерваторії ім. М.Лисенка); Надія Недільська (викладач Музичного інституту у Філадельфії); Леся Шипайло (в США); Юрій Новодворський (довголітній завідувач фортепіанного відділу Івано-Франківського музичного училища ім.Д.Січинського); Любомир Ковалів (піаніст з “Божої ласки”, загинув у роки війни); Ярослав Турянський (в США); Надія Корвацька (в Коломиї); Наталія Степаняк (загинула в роки війни); Дарія Михайлів-Ставнича (в Івано-Франківську), Оксана Яремич (в США) та багато-багато інших.

Як вчителька по класу фортепіано Г.Лагодинська давала своїм учням дуже добру підготовку, ставила перед ними високі вимоги і це проявлялося у вагомих результатах. Її педагогічна методика була спрямована на якнайширше ознайомлення учнів з музичною літературою різних епох та стилів: на кожну лекцію треба було приносити новий етюд, все нові п’єси, що привчало до самостійної праці й давало добрі навики читки нот з листа (a prima vista). Вивчали твори композиторів від Йогана Себастьяна Баха, класиків, романтиків до музики ХХ століття, українську музику, зокрема, твори Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Нестора Нижанківського та інших композиторів.

Окрім педагогічної діяльності Г.Лагодинська часто виступала з сольними концертами, про що свідчать афіші того часу. У газеті “Діло” за 1927 р. вміщено статтю Василя Барвінського “Концерт Галі Лагодинської”, де написано: “Першу спробу утвердитися перед публікою на самостійному концерті, що відбувся на початку грудня 1927 році у Станіславові, мала піаністка Галя Лагодинська. Її концертна програма складалася з творів: Й.Брамс “Рапсодія Es Dur№”, Р.Шуман “Новелетта fis moll”, Л.Бетховен “Соната As Dur”, Ф.Шопен “Скерцо cis moll”, декілька мініатюр українських композиторів. Цей виступ Василь Барвінський вважав цілком вдалим і висловловим побажання, щоб талановита піаністка “продовжувала свою працю і змагання на тім шляху, що особливо в початках не все вистелений рожами”.

Маючи закінчену музичну освіту, Г.М.Лагодинська не переставала вдосконалюватися як піаністка і тому доїжджала у Львів на лекції відомого піаніста Егона Петрі, який у 1929-1932 роках проводив у багатьох європейських містах майстеркурси, поширюючи піаністичну систему Феруччо Бузоні. Також вона багато працювала на радіо, зокрема, для запису концертних програм, зданих у 1936 - 1937 рр. до СУПроМу для радіотрансляцій.

На жаль, праця “на щоденний хліб” не дала змоги Г.М.Лагодинській присвятитися виключно піаністичному мистецтву, але вона часто виступала на концертах як піаністка та концертмейстер співаків-солістів, ні на мить не припиняючи своєї музично-просвітницької діяльності. Після 1944 року вона виїхала на еміграцію спочатку у Відень, а потім до Аргентини, де у Буенос-Айресі викладала фортепіано у музичній школі при монастирі о. Василіянів.

Літом 1955 року переїхала до Америки у місто Буффало. Працювала вчителькою гри на фортепіано та управителькою відділу Музичного інституту в Нью-Йорку. Восени того ж року вона вийшла заміж за відомого музикознавця, композитора, диригента, багаторічного директора Станіславівської філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка у 1921-1933 роках професора Осипа Залеського. Вони були знайомі ще з молодих років, коли їх пов’язувала спільна творча праця.

Окрім багаторічної праці піаністки-педагога Галина Миколаївна Лагодинська-Залеська плідно працювала на літературній ниві, пишучи рецензії, статті, нотатки, спогади-сильветки про українських та іноземних митців-музикантів. Зокрема, вона написала докладні спогади про працю у Коломиї, що вийшли друком у книзі “Над прутом у лузі...”. У цих спогадах вона тепло згадує Романа Рубінгера, вказуючи на високий рівень його учнів-скрипалів.

До найкращих учнів Романа Павловича відносить Володимира Цісика, пізніше відомого соліста і професора Українського музичного інституту в Нью-Йорку, Богдана Задорожного, пізніше професора, завідувача кафедри Львівського університету ім. І. Франка, який зберіг любов до музики на все життя і брав активну участь в роботі художньої самодіяльності університету.

Згадує також Вільгельма Барана, потім члена оперного оркестру у Відні, а також Богдана Запутовича, Богдана Фіглюса, Міру Стефанів, Любу Сатурську. До цих прізвищ треба ще додати Таню Біленьку (потім закінчила Львівську консерваторію ім. М.Лисенка, померла молодою), Сергія Винярського, Дарію Кассіян, Нусю Кібюк (закінчила Львівську консерваторію ім. М.Лисенка), Ліду Коссак (потім архітектор, померла), Марту Коссак (зараз Волошинська, в Коломиї), Ярослава Баб’юка (доктор фармакології в Празі).

У панорамі музичного життя Коломиї першої половини ХХ століття Г.М.Лагодинська постає небуденною, по-своєму унікальною особистістю, а її діяльність як піаністки-педагога і просвітника відіграла важливу роль у національному відродженні краю. Вона не тільки навчала своїх учнів піаністичній вправності, а й вселяла в їхні юні душі любов до прекрасного, до рідної української землі, її історії та народу.

Окремо слід зазначити, що в 30-х роках ХХ століття у Коломийській філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка, крім вище названих викладачів, також працювали: скрипалі Маріян Зегартовський, Йозефіна Фрейліх, Карло Баумгартен, Мечислав Райс, Франтішек Фреліх; піаністи Чеслава Давіскіба, Маріям Фреліх, Едита Фреліх. Це свідчило про високий професійний рівень Коломийської філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка, оскільки тут навчались не тільки діти українців, а також поляків та євреїв. Такі високопрофесійні педагоги, як Роман Рубінгер та Галина Лагодинська давали справді фахову підготовку.

На закінчення кожного півріччя в філіях Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка відбувались іспити і пописи (концерти учнів). На цих пописах-концертах учням-скрипалям акомпанували учні-піаністи, що також примушувало добре і швидко опановувати музичний текст. На іспити часто приїзджав професор Станіслав Людкевич, який тоді був інспектором філій інституту. Одним з таких концертів-іспитів був концерт, що відбувся 27 червня 1932 р., в програмі звучали твори:

Данкля “Менует” (скрипковий квартет у супроводі фортепіано).

  • Г.Венцель “Марш” (фортепіано).
  • П.Чайковський “Мазурка”, “Італійська пісня” (фортепіано).
  • Л.Бетховен “Для Елізи” (фортепіано).
  • Р.Шуман “Schniterliedchen”, Пісня мисливця (фортепіано).
  • Гельмесбергер “скрипковий квартет”.
  • Гелєр “Hansen und Banhen” (фортепіано).
  • Бюргмюлер “Цигани” (фортепіано).
  • Ш.Беріо “Концерт” №6 (для скрипки з фортепіаном).
  • Ф.Шуберт “Скерцо” B-dur (фортепіано).
  • Е.Гріг “Вальс”, “Танець слона” (фортепіано).
  • Гольтерман “Реверіе” (для віолончелі з фортепіано).
  • Л.Шпор “Концерт” d-moll (для скрипки з фортепіано).
  • Ф.Мендельсон “Пісня без слів” g-moll (фортепіано).
  • В.Моцарт “Фантазія” (фортепіано).
  • Хмара “Скрипковий терцет” c-moll i g-moll.

Вплив професора Станіслава Людкевича на музичне життя Коломиї був дуже вагомий. Відомі його статті про організацію музичної освіти та його роль в становленні Вищого музичного інституту у Львові і філій в інших містах. Композитор бачив відсутність посібників з музично-теоретичних предметів і вважав для себе необхідним їх підготувати. Так, в Коломиї вийшов друком підручник з теорії музики, а потім і з сольфеджіо. Безумовно, шкода було часу і сил такої людини, як автора грандіозних полотен “Кавказу”, “Заповіту”, “Наймита”.

Але митець вважав, що така праця окупиться, вона необхідна, оскільки вірний був своїй думці, висловленій ще на початку століття, що музикою виховуємо не музикантів, а громадян. Приїзди Станіслава Людкевича до Коломиї безумовно впливали значною мірою на рівень підготовки учнів філії, виховували у них відповідальність за свої виступи. Після прослуховування учнів професор Станіслав Людкевич відбирав декількох кандидатів на пописи елевів (учнів Інституту) до Львова, де з'їжджалися учні зі своїми вчителями усіх філій.

В 1937-1938 роках у таких пописах-концертах брали участь учні Коломийської філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка фортепіанного класу Галини Миколаївни Лагодинської: Маруся Витвицька, Люба Коссак, Любомир Ковалів та Юрій Новодворський; класу скрипки Романа Рубінгера: Мирослав Стефанів та Богдан Запутович.

У важкі післявоєнні роки високий рівень музичної школи зберігався завдяки праці таких музикантів, як завуч школи Василь Якуб'як - музикознавець, композитор, диригент; педагог по класу фортепіано Євстахія Ласійчук, вихованка фортепіанного класу Василя Барвінського у Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка у Львові.

Євстахія Костянтинівна Ласійчук /1911-1958 рр./ народилася в с.Річка Косівського району в сім`ї священника. Її батько був музично обдарованою людиною - грав на скрипці та диригував хором. В 1927 році майбутній педагог поступила до Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка у Львові. З 1939 року почала працювала в музичній школі міста Коломиї викладачем по класу фортепіано.

Про Євстахію Ласійчук, на жаль, не збереглося конкретних відомостей. З огляду на це, автор дослідження вважає за можливе опиратися на достовірність спогадів про Є.К.Ласійчук, які збереглися у пам’яті вдячних учнів. “Це була віддана музиці людина, пам`ять про яку зберігають усі її учні” - слова Любов Дмитрівни Станкевич, яка під час особистої зустрічі з автором, наголосила на основних засадах фортепіанної методики, які були особливо близькими і найбільш цінними у її вчительки - Євстахії Костянтинівни Ласійчук. Це, передусім - вимога ясності і проглядності фортепіанної фактури у виконанні, що мало на меті прослідковувати розвиток музичної думки. Точне вивчення нотного тексту, на думку Є.К.Ласійчук, дозволяло зрозуміти підтекст, який крився між рядками.

Розповідаючи про свою вчительку гри на фортепіано Любов Станкевич підкреслила, що при всій своїй пильній увазі до віртуозного розвитку учня, Є.К.Ласійчук насамперед виховувала музикою – недаремно з її фортепіанного класу вийшли відомі педагоги-піаністи. Вже в перші післявоєнні роки вона підготувала до вступу у консерваторію ряд учнів, серед яких Люба Коссак, Юрій Новодворський, три сестри Левицькі - Дзвенислава, Олександра і Оксана, сестри Кокодинські, Ярема Якуб'як, Любов Станкевич та інших.

Серед інших відомих коломийських піаністів слід згадати таку унікальну особистість як Ксенія Мілетіївна Кічура, яка поєднувала в собі дві постаті – музиканта і художника.

Ксенія Мілетіївна Кічура – Курбанович /1912 – 1969 рр./ народилася в місті Коломиї в родині правника і письменника Мілетія Кічури та піаністки Марії Глинської. Навчалась в коломийській гімназії “Рідної школи”. Ще з дитинства захоплювалася музикою і образотворчим мистецтвом.

Основи графіки і малярства отримала в Франції у Вищій мистецькій школі. До сьогоднішніх днів збереглися ескізи акварельного розпису церкви села Шепарівці біля Коломиї, окремі роботи в листівках, виконані талановитою художницею К.М.Кічурою.

Музичну освіту здобула у Львівському Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка. Починаючи з кінця сорокових років, Ксенія Мілетіївна Кічура почала надавала перевагу грі на фортепіано: заснувала музичну школу в Косові, як філію Коломийської, а пізніше стала викладачем по класу фортепіано у дитячій музичній школі №1 міста Коломиї, де працювала до останніх своїх днів.

У статті про К.М.Кічуру Мирослава Грушевська пише: “…не любила фальші ні в чому: ні в музиці, ні в стосунках між людьми. Завжди готова була допомогти колегам, а для чужих – далека і замкнута в собі. Пам'ять про неї, як про талановиту особистість писанкове місто зберігає і шанує для нащадків”.

Активну роль у розвитку піаністичної освіти у Коломиї відіграла також Любов Дмитрівна Станкевич /нар. 10.10.1928 р./. З її класу вийшли такі послідовники, як: Ігор Сербинський (викладач музичного училища ім. Д.Січинського в м.Івано-Франківську); Світлана Войцехівська (вчителька фортепіано у ДМШ №1 м.Коломиї); Квітослава Прокопів (вчителька фортепіано у ДМШ №1 м.Коломиї); Богдана Овчаренко (викладач Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника); Ірина Бакай (вчителька фортепіано у ДМШ м.Вінниця); Ірина Мацишин (вчителька фортепіано у ДМШ м.Чебоксари); Світлана Гнатюк (вчителька фортепіано у ДМШ м.Чернівці).

Любов Дмитрівна Станкевич народилася в місті Станіславові в сім`ї лікаря-рентгенолога, однак незабаром батьки переїхали на постійне місце проживання до Коломиї. З 1935 р. Л.Д.Станкевич навчалась в школі, а з 1939 р. в дитячій музичній школі м.Коломиї в класі фортепіано Євстахії Костянтинівни Ласійчук. В 1942 році після важкої променевої хвороби, на сороковому році життя помер батько – Дмитро Станкевич. Після закінчення школи, у 1947 році Любов Дмитрівна поступила на фортепіанний відділ Львівського державного музичного училища. Її викладачем і наставником по класу фортепіано була Олена Іванівна Кашкіна.

Проте, після закінчення першого курсу музичного училища Л.Д.Станкевич змушена перервати навчання, у зв`язку з сімейними обставинами – арештом матері. В цей час вона працювала вчителькою по класу фортепіано. Тільки 28 січня 1949 року Л.Д.Станкевич змогла продовжити навчання в Львівському державному музичному училищі, яке успішно закінчила у 1951 році.

Молода вчителька отримала направлення в музичну школу містечка Чортків на Тернопільщині, де займалась викладацькою та концертмейстерською діяльністю.

У 1957 р. Любов Дмитрівна переїхала на постійне місце проживання до міста Коломиї і почала активну педагогічну діяльність в дитячій музичній школі №1, де працювала до 20 червня 1988 року, коли згідно поданої заяви вийшла на заслужений відпочинок. Проживає Л.Д.Станкевич в м.Коломия за адресою: вулиця М.Грушевського 76/2.

Як згадує учениця Любов Дмитрівни Станкевич Ірена Ткачук, її вчителька випромінювала енергійність, а за зовнішньою простотою ховалися сила і мужність, які дозволили попри усі життєві труднощі пронести свій педагогічний талант і присвятити його рідній школі. Уроки у класі фортепіано Л.Д.Станкевич проходили дуже творчо: педагог вчила розуміти стиль кожного композитора і для цього розуміння радила читати багато музичної літератури.

Після зустрічі автора з Л.Д.Станкевич залишилося враження, що зустрілася з людиною ліричного складу, елегантною і щирою. Серед своїх головних педагогічних принципів викладач вважає:

  • індивідуальний підхід до учнів;
  • максимум праці, зусиль і терплячості;
  • досконале знання нотного матеріалу;
  • авторитарність супроти учня і батьків;
  • чисельність засобів праці.

Також, у своїх спогадах, крім вище зазначених, Л.Д.Станкевич згадує таких педагогів-піаністів, які в 50-80-х роках ХХ століття плідно працювали, розвиваючи і примножуючи кращі традиції коломийської піаністичної освіти: Марія Карачевська, Ярослава Мельник, Леонора Коссак, Олександра Левицька, Любов Карп`юк, Ірина Білінська, Віра Губач, Зеновія Гоянюк та інші.

Слід зазначити, що за спогадами численних очевидців особливо плідною і цікавою була діяльність знаної коломийської піаністки Романи Володимирівни Клапоущак.

Список літератури

1. Антонюк Р. Коломийська гімназія імені М.Грушевського // Поліття. – 1998. – лютий №8. – С.1-2.

2. Альбоми пам`яті Романи Володимирівни Клапоущак // з фондів Музею Коломийської дитячої музичної школи №1. – 31 с.

3. Арсенич П. Меморіальна дошка М.Лисенку в Коломиї // Галичина. – 2003. – 9 грудня.

4. Бабій О. Життя і цілий світ [про Марту Томенко] // Червоний прапор. – 1985. – 21 вересня - С.4.

5. Баб`юк Л. З історії музичного життя Коломиї // Музика Галичини –Musica Galiciana. Т.ІІ – Львів: Сполом, 1999. – С.149-164.

6. Баб`юк-Коссак Л. Його добре знали в Коломиї // Вільний голос. – 1999. – 31 березня. – С.3.

7. Барвінський В. Концерт Галі Лагодинської. – Діло. – 1927. – ч.286.

8. Блажкевич Г., Старух Т. Правда і міфи про львівських піаністів-основоположників фортепіанної школи – Львів: Сполом, 2002. – 226 с.

9. Бойків М. Коломийська гімназія імені М.Грушевського // Поліття. – 1998. - №8. – лютий. – С.1.


06.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!