Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Музична культура Індії
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Музична культура Індії

Протягом принаймні п'яти тисячоріч Індія виробила і зберегла глибоко оригінальну культуру, що належить до великих досягнень світової цивілізації. В умовах багатовікового панування рабовласників і поміщиків індійський народ затворів чудеса мистецтва. Не менш видатним є й індійське музичне мистецтво

По всій країні споруджено була безліч прекрасних будинків — всесвітньо знаменитих палаців, храмів, усипальниць. Велич і розмах архітектурних планів і форм вони сполучать з найтоншим орнаментальним оздобленням. З древніх часів славилися індійські художні вироби з дерева і слонової кісти, інкрустоване зброя, вишивка золотом.

Література Індії величезна. Її перші пам'ятники — священні книги Вед виникли за тисячоріччя до початку нашої ери. У IV-VI століттях нашого літочислення Індія створила свою класичну драму з її перлинами «Шакунталой» і «Рагхуваншей» геніального Калидаси.

Індійський народ — не тільки великий зодчий і віршотворець. Він також надзвичайно музичний. Його творчість багатонаціональна. Воно багато і різноманітно по темах, жанрам, по місцевих обласних стилях і мелодійних варіантах. Свої пісні є. у Бенгалії, Ассаму, Раджпутане, Пенджабу, Хайдарабаду. Класичні стилі індійського танцю також самобутні в різних частинах Индостана. Кожний супроводжується своєю особливою музикою древнього оригінального складу.

З незапам'ятних часів у піснях народу відбиті картини життя і роботи трудівників індійської землі. Поезія тяжкої праці, його гіркота, борошна, його руху, звуки, ритм — усе це втілено в музиці з майстерністю, що сполучить художню правду, емоційність і тонку добірність форми. Індія, землеробська країна, ще в стародавності створила селянські пісні про врожай — бенгальські, тамільські, ассамійські; пісні молотилщиц, ритмічно вигадливі селянські пісні лауни і багато хто інші. Індія — країна великої архітектури, древніх міст із їхніми зміцненнями, палацами, храмами.

Звідси стародавні пісні будівельників — мулярів, покрівельників, тесль, різьбярів по дереву і каменю. Далі, Індія — країна великих рік (Ганг, Інд, Брамапутра) і морських узбереж, де здавна печуть свої пісні-корабельники, човнярі, веслярі. Пісенне мистецтво індійського народу відбило й інші своєрідні риси праці, побуту, природи, флори і фауни країни. До числа дуже древніх відносяться, пісні погоничів слонів і буйволів, пенджабські пісні погоничів-верблюдів — таппа, пастушачі пісні, пунги — пісні приборкувачів кобр.

В Індії виникли, одержали надзвичайно широке распроранение і на тисячоріччя глибоко укоренилися релігії-брахманізму, буддизму, індуїзму. Ідеї й образи цих релігій зробили дуже велике і чим далі, тим більше мертвущий вплив на життя, побут і мистецтво народу. Численні релігійно-обрядові пісні, незважаючи на достаток захололих ритуально-культових мотивів, відбили у своєрідному переломленні і різні сторони реального життя величезної країни.

Сильний вплив на музику робило протягом тисячоріч кастове поділ суспільства. Цей надзвичайно реакційний, закостенілий інститут роз'єднував музичні культури і перешкоджав їхньому прогресу, а деякі шари суспільства (наприклад, так званих «недоторканих») прирікав, разом І з їхнім мистецтвом, на повну майже ізоляцію.

У I тисячоріччі до н.е. в Індії склався високомистецький епос — всесвітньо відомі поеми «Махабхарата» і «Рамаяна». Уривки з цих поем покладені були на музику. Мандрівні співаки-сказители — катхака — з'явилися імовірно, і творцями і виконавцями цих епічних пісень. Донині катхака зберегли традиційний архаїчний склад своїх розповідей, з частими переходами від мовного оповідання до співу. Це мистецтво багате героїчними образами. У суворому, мужньому стилі складені героїчні пісні Пятиречья, на частку якого випало особливо багато негод і військових іспитів, У Південній Індії народ ще в стародавності створив прекрасні пісні жанрів свараджати, варнам, у яких прославлялися герої країни і їхні подвиги в боротьбі за вітчизну. На крайньому південно-сході таміли (одна з древніх народностей Індії) склали багато століть назад свою патріотичну пісенність.

Індійська поезія з дуже давніх часів багата образами, лірика відображала схильність національного характеру народу до спокійного і піднесеного міркування. Лірична роздумлива народна пісенність — бенгальська, тамільська, пенджабська й інша також сходить до далекої стародавності. Індійська естетика затверджує, що її художня задача — «розкривати картину таємних несказанних глибин нашої істоти».

Однак морально-філософські ідеї не складали єдиного змісту народної пісенності. У ній зустрічається також величезна безліч простих і безпосередніх висловлень на опоетизовані теми повсякденного життя.

Час виникнення багатьох наспівів невідомо скільки-небудь точно, ню ми неминуче повинні звертатися до фольклору, тому що в ньому живуть і звучать найдавніші джерела національного пісенного стилю. Тому він укладає в собі не тільки принадність місцевого колориту, але і глибоко народну душу мистецтва минулого.

Індія — колиска музичного театру, створеного там за тисячоріччя до сучасної опери. Древнеиндийский ната (танцюрист, актор, по-санскритски) виконував танець і пантоміму; у той же час розспівувалися древні сказання з інструментальним супроводом. У «Рамаяне» зустрічаються соковито написані картини вуличних представленні народного театру з музикою.

Індійці — творці лялькового театру. Його представлення, що ввійшли в художній побут народу задовго до нашої ери, також одержували не тільки сценічне, але і музичне оформлення. У I же тисячоріччі до н.е. склалася джатра-народная драма-містерія на міфологічні сюжети, іноді з жанровими інтермедіями (шом). Виконавці джатри, поряд з розмовними діалогами, пекли пісні-монологи, а представлення відбувалося під акомпанемент інструментального ансамблю. Хороводні пісні й оркестр були невід'ємною частиною древнеиндийского народно-хореографічного театру раслила, зв'язаного з культом бога Крішни.

Багатий пісенний і інструментальний фольклор склав родючий ґрунт для високомистецького професійного мистецтва. Класична музика Індії з глибокої давнини в органічному зв'язку з поезією і танцем. «Сангита» — древнє поняття, що позначає цей синтез мистецтв. Первинні пам'ятники індійської літератури — Веди — складаються з міфологічних легенд, релігійних повчань, гімнових віршів і наспівів («Самаведа»), Автори цих гімнів — риши — чи читали розспівували їх на святах, при відправленні релігійних обрядів у чи храмах під відкритим небом.

Світська професійна музика в древній Індії хоча і харчувалася, у кінцевому рахунку, з того ж народно-пісенного джерела і мала загальну інтонаційну основу з культовими наспівами, однак же багато в чому відрізнялася від них: те було мистецтво менш консервативне і догматичне, не настільки піддане застиганню, більш близьке до живого життя і чуйне на її події, і запити.

Не випадково самих яскравих кульмінацій воно, досягало в періоди загального розквіту індійської культури і мистецтва: після перемоги Індії над військами Олександра Македонського, особливо в імперії Маурьев у правління пануючи. Ашоки Ц (III століття до н.е.), а також при династії Гупта (IV-V століття н.е.), коли імперія, який вона правила, представляла собою остання найбільша і сильна централізована рабовласницька держава на Индостанском півострові. Держава це, засноване на жорстокій експлуатації рабів, селян, ремісників, у той час ще сприяло розвитку культури і мистецтва.

Палаци царів і раджів (місцевих правителів) були центрами професійного театру, танцю, вокальної й інструментальної музики. Зокрема високої досконалості досягли жіночі хори — іноді з двома полухориями (про їх пишуть древні теоретики, і поети). Як і в народній творчості, хори ці пекли пісні й одноголосого, унісонного складу, з інструментальним супроводом.

Діви стрункі печуть і царевича заполонюють
Струнною музикою вони.
(Асвагоша)

Усі класичні стилі древнього індійського танцю дотепер нерозривні з музичним супроводом: хореографічний образ зі своїми рухами, «струмливими» і «говорящими», пластично витлумачує музику; музика ж, у свою чергу, не тільки емоційно розфарбовує танець, але і дає їй нерідко проникливий ліричний коментар.

У придворному мистецтві танці під музику складали також важливу органічну частину класичного театру. Індійська драма III-V. століть н.е., що іде коренями до древніх народних дійств, відрізнялася багатим і різноманітним змістом. На сцені грав інструментальний ансамбль (флейти, лютні, барабани і т.д.), пік хор, виповнювалися і вокальні мелодії соло.. Великий скарб індійської драматургії — «Шакунтала» Калидаси (початок V століття н.е.) — по жанрі своєму уявляє саме драму з музикою.

Умовність, символізм, прагнення до навмисної розкоші звучання проникали в придворне мистецтво, покликане обслуговувати побут рабовласницької верхівки і відповідати зніженим і почуттєвим смакам царів, раджів, чиновників, воєначальників, що належали до вищої, привілейованої варни (касті) кшатриев. У древнеиндийской літературі, наприклад у знаменитій поемі «Життя Будди» Асвагоши, описане почуттєве зачарування цих мелодій. Але суб'єктивні егоїстичні мотиви не могли заглушити співаючих голосів художньої правди, і душу народу, його характер, особливості психіки, світогляду яскраво відбилися й у древніх шарах професійної музики.

Характерна риса індійського мелосу - його прагнення до дуже широких обріїв і глибоких роздумів. Володіючи трехоктавним діапазоном, він більше тяжіє до порівняно низьких, темних регістрів. Хроматизми, що барвисто мерехтять чи виразно загострюють інтонацію наспіву, насичують його. Ритм відрізняється волею й імпровізаційною гнучкістю. Зустрічаються древнеиндийские наспіви великої ритмічної чіткості, енергії руху, із кристаллически рельєфною структурою і правильно повторюваним угрупованням длительностей; але більш часті мелодії з довгим і безупинної, як би замисленим розгортанням вигадливо-варіантного типу.

Емоційному змісту музики в древній Індії придавалось, як і в Двуречье, велике значення. Всяка інтонація, навіть окремий звук (нада) вважалися виразниками визначених почуттів людських чи образами явищ природи — рослин, квітів, птахів. Це була ціла філософія музики.

Виразність зв'язувалася насамперед з різноманітними мелодійними оборотами (пакар), що склалися за традицією і розрізнялися між собою ладами, інтонаційним ладом, мелодії, прийомами ритмічної фігурації голосів. Індійська музика задовго до нашої ери ґрунтувалася на семиступенной діатоніці. Діатонічні лади складалися різноманітні: іноді вони бували дуже близькі європейським середньовічним ладам. Імовірно, ще раніше склалися і нині існують мелодії пентатонного будуючи. Разом зі збагаченням емоційного змісту і виразної нюансировки виникли і широко розвилися різні різновиди й альтерації ладів.

Характерне і древнє явище в лад-інтонаційному ладі індійської музики — система шрути. Ще в далекій давнині поширена була манера виконання наспівів, при якій основна мелодійна лінія як би обволікалася проміжними і допоміжними звуками з застосуванням дуже вузьких інтервалів, що наближалися до четвертитонним. Це додавало своєрідну поетичну зибкість мелодійному малюнку, емоційно розцвічуючи -його. Такийий прийом интонирования наспівівів поступово закріпився в ладовоїої структури-музики й одержав у V столітті н.е. теоретичнее узагальнення в навчанні про двадцят дв звуки в діапазоні октави (так називані шрути, що значить: ще чутні, чуть сприймані).. Система шрути збереглася в індійській музиці донині.

Подібно тому як в архітектурі Індії височина задуму і стрункість композиції сполучаються з тонким мереживом орнаментального різьблення, так і в музиці зосереджена емоційність наспіву проступає найчастіше крізь багатий мелизматический візерунок (аланкари).

Велику виразну роль завжди грала метро-ритмічна сторона мелосу. Теорія ритму була докладно розроблена в стародавності і нараховувала біля ста двадцяти різних таля (характерних метроритмических фігур).

Розкішне багатство інтонаційних, орнаментальних і ритмічних варіантів в індійській класичній музиці восходит до більш обмеженого кола образів-мелодій, що мають значення типових. Індійці називають їхній рага, що означає: пробуджене почуття, пристрасть. Рага зв'язані насамперед з ладовою будівлею наспіву (тхат).

Слово «рага» (як і «патет» в Індонезії) позначає не тільки мелодійний тип, але і самий жанр добутку, створеного на цій мелодійній основі. Нерідко класичні рага — це твору двох- і трехчастной чи великої многочастной форми. Виконання продовжується іноді дуже довго — по нескольку годин.

Кількість разнообразнейших рага в індійській музиці величезно. Ще в стародавності їм приписувалася властивість могутня впливати на почуття і думку людини. Справді, різні рага викликали в людей і різні щиросердечні стани. Крім того, з мелодійними образами рага зв'язувалися і більш широкі, чим з нада, эстетические представлення про явища природи, життя, побуту. Так, протягом довгих століть- склалися шастра (правила, норми), що наказують виконання тих чи інших рага в залежності від часу року, дня і ночі. Вони одержували і поетично-образотворчі, мальовничі інтерпретації. Приводимо як зразок красиву североиндийскую рага «Бхаирави» (див. ноти, приклад 2 на стор. 24).

Древня Індія створила для своєї музики особливу оригінальну нотацію. Звуки позначалися початковими складами деяких санскритських слів, що визначали чи значення місце звуку (ступінь). Так виникли позначення: са (до), ри (ре), га (мі), ма (фа), па (сіль), дха (ля), ні (си). На додаток до цих основних знаків склалася система ліній, чорт, крапок —для позначення регістра, альтерацій, ритму, інтервалів шрути. Прикраси (аланкари) позначалися дрібними буквами. Система ця, в основі своєї, діє і понині.

Особлива внутрішня зосередженість є Стиль виконання одне? з характерних рис індійського стилю музичної інтерпретації. Вона восходит до глибокої стародавності, коли співаки, а іноді й інструменталісти чи пекли грали порию з закритими очима, як би знімаючи зовнішні враження, що можуть обурити емоційний стан артиста і викликати розсіювання цільного, у собі замкнутого ліричного образа. Це не виходить, що манера вокальної інтерпретації в індійців позбавлена була виразності.

Навпаки, її внутрішня динаміка яскрава,, різноманітна і, видимо, складає дуже древню традицію. Цю манеру можна було б визначити як динамічну лінію хвилеподібного характеру. Їй властиві були не стільки різкі зрушення і контрасти звучності, скільки поступові наростання і спади. Їм надовалося дуже велике виразне значення. Співаки і співачки, імовірно, досягали тут високого мистецтва.

Різноманітна і самобутня була індійська інструменти інструментальна культура. Серед ударних, більше всього поширені були барабани, у тому числі незвичайні для нас за формою, веретеноподібні мридангами і маленькі барабанчики табла; грають на них ударяючи долонями. Культура виготовлення їх була дуже високою.

Чи пергамент шкіра для барабанів оброблялися з великим мистецтвом різними складними складами (у тому числі спеціальними відварами рису). Цим способом досягалося настроювання інструмента і темброве фарбування звуку. Віртуозне виконання на ударних відрізнялося ще в стародавності настільки зробленою виразністю, що ними стали супроводжувати навіть самі лірично-проникливі пісень-мелодії. «Тривожить почуття звучний тамбурин» (Калидаса).

Найдавнішими з духових інструментів були труба-раковина (шанкха), ріг (шринга) і особливо згадуються часто в літературних джерелах флейти. Популярний був і нині існуючий древній смичковий інструмент саранги, звучання якого по I тембрі близько людському голосу. Але навряд чи не найбільше улюблена в Індії щипкова провина, що пережила тисячоріччя й упоминаемая ще у Ведах, з її різними обласними різновидами (північна провина, південна провина). Від інших струнні вина відрізняється тим, що в неї два резонатори. Крім звичайного — у підстави, вона має в грифа другий, виготовлений з видовбаного гарбуза. Конструкцію провини індійці вважали найбільш раціональної і досконалі.

Винахід її легенда приписує знаменитому музиканту-мудрецю Нараде. Фарбування звуку в провини. її ніжна і виразна. До нашого часу виконавці на провині дотримують манери, при якій найтонша гра тембровими, динамічними відтінками і вишукано-легеня мелодійного малюнка сполучаються зі строгою мірністю ритмічного руху.

У рамках індійського середньовіччя вченими-музикознавцями. Дармадером Мисра, Пандитом Лохана, Шарнгадевой, Агобалом і іншими написана безліч коштовних музично-теоретичних праць. Удосконалені були нотопись і інструменти. Дуже високо стояв народний і професійний театр. Але все це мистецтво, величезне, багатогранне, життєлюбне — чим більш багатим і технічно витонченим ставало воно, тим більше виявляло стражденно-споглядальні риси, а «летаргічний сон» мас, обплутаних тенетами релігії, кастових забобонів, задавлених вітчизняним і іноземним феодальним гнітом, неминуче прирікав його на підневільне, а те і застійне існування.

Так проходили століття, за яких насунулося нове страшне нещастя, що викликало небачене національне гноблення народу, животіння і винищування дорогоцінних створень його творчості, — британська колонізація. Але мистецтво Індії, музичне й інше, пережило і цю тяжку епоху і нині йде через нових труднощів до свого відродження.

З тих пір як Індія здобула незалежність, її музичне мистецтво усе ширше виходить на світову арену. Індійські музиканти— співаки, інструменталісти, композитори — широко і з великим успіхом виступають у країнах Сходу і Заходу, вони знайомлять слухачів з добутками і стилями не тільки сучасного, але і древнього індійського мистецтва. Воно одержало відзвук і у творчості європейських музикантів — наприклад, Ферруччио Бузони, Сирила Скотта, а в наш час — у добутках видного французького композитора Олівьє Мессіана (симфонія «Турангалила»).


03.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!