Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Геніальний оперний маестро Джуззепе Верді
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Геніальний оперний маестро Джуззепе Верді

Якось знамениту італійську співачку Джузеппіну Стреппоні, котра стала дружиною Верді й уже прожила з ним багато років, запитали про її чоловіка. Відповідь пролунала дивовижна: «Верді — чудовий композитор, але як людина він ще кращий!» У цьому символічно виражено саму суть мистецтва геніального оперного маестро

Тільки морально досконала людина могла творити музику, сповнену такого співчутливого розуміння суперечливої природи людської душі — високої та ницої, люблячої та страждаючої, спаленої злобою та ненавистю і спроможної на найвищі жертви самозречення. Зігріта співчуттям, творчість Верді живе за мірками, спільними для всіх людей землі.

Звернена до кожного, зрозуміла будь-якому недосвідченому слухачеві та глядачеві, вона воістину планетарна в цій своїй загальнодоступності, космічне й божественне, позаяк засобами оперного мистецтва стверджує велику істину: Бог є любов.

За довге життя славетного італійського маестро випало йому помандрувати з сонячної Італії на береги Неви, у холодний Петербург. Його жителі гарячими оплесками й нечуваним ентузіазмом, викликаним прем’єрою написаної для Петербурга опери «Сила долі», пом’якшили своєму знаменитому гостю суворість клімату російської імперської столиці. Відтоді вже майже півтора століття не припиняється тріумфальний хід опер Верді оперними сценами світу.

Їх не вдалося скинути з корабля сучасності всім тим, хто пророчив смерть оперного жанру й усього класичного мистецтва. Навіть Володимир Маяковський, котрий епатував публіку футуристичними випадами, в одній зі своїх поем зворушено слухав, як ангели на небесній тверді славно виспівували пісеньку «Серце красуні схильне до зради».

Початок нового тисячоліття входить в історію як усесвітній рік Верді. Скрізь, де є оперні театри й де люблять оперу, відбуваються урочисті акції на честь сторіччя з дня смерті композитора, сторіччя, яке утвердило справжнє безсмертя його мистецтва. Не залишилися обділеними й шанувальники оперного мистецтва України. Подією, що сколихнула весь Київ, став фестиваль «Ave Verdi», проведений у стінах Національної опери завдяки зусиллям її дирекції та сприянню низки організацій, зокрема Міністерства закордонних справ Італії, посольства Італії в Україні, автономної області Фріулі-Венеція Джулія, мерії міста Рима, оперних театрів Рима й Генуї.

Подібно до корабля, що пливе через вузьку протоку в широкий океан, вердіївський фестиваль у Києві обходив рифи й долав шторми, переживав загрозу сісти на мілину, на нього чигала небезпека збитися з маршруту. Для його організаторів це було складне рівняння з багатьма невідомими. Але тепер, коли незабутній фестивальний тиждень залишився позаду, можна сміливо стверджувати, що свято відбулося.

Переможцями в ньому передусім стали наші українські артисти, уся трупа Національної опери, які гідно витримали серйозне творче випробування. Вражала київська публіка, яка вщерть заповнювала залу і безпомилково реагувала на всі явні удачі й чемним мовчанням зустрічала не завжди успішні виступи.

Фестиваль почався гала-концертом, завершився виконанням Реквієму. Таке обрамлення цілком відповідало задуму й характеру проведених урочистостей. Концерт, дозволив відразу представити головне, те, чим особливо дороге всім мистецтво Верді. Життя душі, багатюща гама емоцій розкриваються в його творах передусім через тепле і трепетне, багате нюансами звучання людського голосу.

Верді був великим реформатором італійського бельканто. Спираючись на досвід і досягнення своїх попередників, він розширив палітру тембрових барв, підсилив потужність і драматичну експресію звуковилучення, нерозривно зв’язав тип голосу з характером персонажа. В оперному виконавстві сформувалося таке поняття, як вердіївські голоси: героїчний тенор, драматичний баритон, який має особливу повноту, силу звуку, широту діапазону сопрано, соковите звучання мецо-сопрано.

Саме такі голоси ми почули в концерті, яким відкрили фестиваль. Безумовне лідерство в ньому було за нашою гостею з Італії Франческою Скаїні — справжній майстер бельканто, дивовижно тонкий музикант і натхненна артистка. Здавалося, що її спів зачаровував не лише публіку, а й оркестр Національної опери, який акомпанував їй. Головний диригент Володимир Кожухар провів увесь концерт на великому підйомі, створивши атмосферу чутливої взаємодії голосу з оркестром, уміло підтримуючи та скеровуючи солістів.

Почавшись із високої ноти, фестиваль на такій самій висоті завершився. Виконання унікального Реквієму Верді — завжди подія. Цього разу справлене ним враження можна передати одним словом: потрясіння. Усі три творчі ланки, що забезпечили цей нечуваний успіх, — хор, оркестр, четверо солістів — постали в чіткій взаємодії, продемонструвавши високий професіоналізм і глибоке проникнення в багатий образний лад цієї неймовірної музики. Вправним керманичем, котрий провів звивистими шляхами полярних душевних станів могутню музичну флотилію, показав себе італійський диригент Алессіо Влад.

Його інтерпретацію визначали сильна диригентська воля, запальний темперамент, досконале володіння мистецтвом світлотіні, коли після руйнуючих стіни гучних кульмінацій наставала зосереджена тиша, коли нестримна радість несподівано охоплювала на гребені крайнього відчаю, а образ страхітливої величі Царя Слави поєднувався з благанням про милосердя, з оплакуванням втрат, із мрією про блаженний вічний спокій.

А високо над сценою висів дивовижний портрет мудрого старця. Він ледь усміхався в сиву бороду, дивився таким уважним і приємним поглядом зі своєї незбагненної далечини і, здавалося, слухав разом із нами створений ним Гімн Творінню, у якому, подібно до Франциска Ассизського, зумів назвати нашою сестрою-втішителькою навіть кістляву Смерть.

Музика Верді, будучи гордістю Італії, цього серця всього європейського мистецтва, водночас формує навколо себе велике братерство музикантів світу. У братерському єднанні виступили в Реквіємі італійські й українські солісти: сопрано Кармела Аполлоніо, мецо-сопрано Марілена Монтуоро, тенор Михайло Дідик, бас Тарас Штонда. Як завжди, на висоті був чудовий хор Національної опери, під керівництвом Льва Венедиктова. І в інших фестивальних акціях роль хору була надзвичайно вагомою. Відомо, що в операх Верді хорові сцени і численні, і багатофункціональні. Особливо це стосується «Набукко», де хор виступає як головна дійова особа.

З п’яти показаних протягом фестивального тижня спектаклів (саме ці п’ять опер Верді входять у нинішній репертуар театру) цілком виправдали сподівання налаштованої на свято публіки лише два. Обидві ці праці відносно нові, в обох склад був переважно свій власний. За час, що минув після прем’єри, київська «Аїда» ніби здобула особливу стабільність, вивіреність і глибину. Монументальність її зорового образу не має зайвої помпезності.

Розмахом і масштабністю декорацій, створених львівськими художниками Тадеєм і Михайлом Ріндзаками, підкреслюється напруженість трагічної колізії, яка викликає в пам’яті образи античної трагедії. Хороше враження справив тенор із Росії Олег Відеман, котрий співав партію Радамеса. Інші партії виконували солісти нашої Національної опери. Як завжди, впевнено почувалася в ролі Аїди Світлана Добронравова.

Могутню постать ефіопського царя Амонасро створив Іван Пономаренко, який був так само виразним і в головній партії в опері «Набукко». По-царськи величною, по-жіночому глибоко страждаючою від нерозділених почуттів була Людмила Юрченко — Амнеріс. Їй удалося створити дивовижно багатогранний і трагічно потужний образ, який найбільше відповідає духу спектаклю загалом. Цей дух виразно передавали й хори з їхніми вражаючими контрастами. Цілісністю та глибиною відрізнялася продумана диригентська інтерпретація Володимира Кожухаря. «Аїда» гідно представляє сьогоднішнє обличчя театру, свідчить про його великі творчі можливості.

Анітрішки не втратив свою яскраву сценічну форму та якісність музичного втілення й такий спектакль, як «Ріголетто». Головну партію виконав у ньому соліст Харківської опери Микола Коваль. Він органічно вписався в продуману концепцію київської постановки, виглядав дуже переконливо й у вокальному, і в акторському плані. Свого героя М.Коваль показав трагічно приреченим, пригніченим тягарем фатальної неминучості навислої над ним катастрофи. Водночас його Ріголетто — людина сильної волі, потужного, хоча й прихованого темпераменту.

Дуже органічною, лірично проникливою була Ольга Нагорна—Джильда. М’яко й водночас наповнено лунав голос співачки, рівний у всіх регістрах, із чистими й сильними верхами. Непогано виглядав у ролі Герцога й Андрій Романенко, хоча йому ще слід попрацювати над удосконаленням своєї вокальної майстерності. М’яко, без натиску, рельєфно виділяючи ліричні сторінки музики й підкреслюючи драматичні кульмінації, домагаючись пластичності фразування, природної ритмічної пульсації, провів спектакль його диригент-постановник Микола Дядюра.

На жаль, не все було благополучно в інших спектаклях, і саме в тих, де головним козирем мав стати виступ гастролерів. Курйозом можна було назвати «Травіату», у якій партію Віолети виконувала співачка з Канади Крістіна Комацу. Буквально з перших реплік Віолети стало ясно, що голос співачки абсолютно не годиться для нашої сцени, не спроможний пробитися через оркестр і загалом не має оперних достоїнств.

Скоріше її можна уявити в камерному репертуарі. Якщо перший акт було фактично провалено, то надалі основний удар прийняли на себе виконавці головних чоловічих партій: Альфред — Володимир Гришко, Жорж Жермон — досвідчений міцний співак з Італії Антоніо Сальвадорі. Останній має потужний драматичний баритон, був переконливий у сценічному плані, хоча ліричні кантиленні місця прозвучали в нього менш виразно.

Як завжди, добре співав і впевнено тримався на сцені Володимир Гришко, оговтавшись від початкового шоку, викликаного в усіх першим актом. Згадалося на цій виставі гірке саркастичне зауваження Верді стосовно невдалої постановки його опери «Симон Бокканегра», провал якої спричинила відсутність хорошого виконавця головної партії. «Бокканегра» без Бокканегри?! — спересердя вигукував композитор. — Відріжте в людини голову й подивіться, що з цього вийде!

Фестивальною «Травіатою» диригував японський диригент Чосеї Комацу. Відчувалося, що це вдумливий цікавий музикант, але перекрити відсутність у спектаклі справжньої Віолети ні йому, ні всім іншим учасникам так і не вдалося.

Двоїсте враження справило виконання «Набукко». Протягом усього спектаклю хор і солісти завзято боролися за власні темпи та свій характер інтерпретації з диригентом з Італії Ніколо Колаб’янкі. Диригент не просто вповільнював звичні темпи, а й робив звучання важчим, згладжував рельєфність і гостроту вердіївських ритмів.

З музики нібито випаровувався її живий дух, усе набирало характеру академічної нудьги й навіть примітиву. Адже «Набукко» — це лише третя опера композитора, тут він зачаровує не рафінованою майстерністю, а енергією молодого напору, гарячим темпераментом, великим штрихом, рисами стилю, який критики назвуть грандіозним.

До чудасій млявої диригентської інтерпретації спектаклю додалася не вельми переконлива в вокальному плані виконавиця складної партії Абігаїли італійська співачка Наузікаа Полічіккі. Її голос — високе сопрано майже колоратурного типу з якимось штучним ляльковим тембром — мало в’язався з характером вердіївської героїні, владної та честолюбної претендентки на царський трон і водночас змордованої ревнощами закоханої жінки. Зовні співачка виглядала ефектно: струнка статура, вузьке обличчя, розкішне руде волосся. Та коли до явно негативних характеристик зовнішності додалися неприємні почуття, викликані тембром голосу, створений образ став плоским і схематичним.

Важко в одній статті передати все розмаїття вражень насиченого фестивального тижня. Його відлуння ще довго звучатиме для всіх слухачів, котрі побували на концертах і спектаклях. Фестиваль безумовно сколихнув і місто, і театр. Ми начебто заново сприйняли й оцінили мистецтво наших майстрів сцени, їхньої талановитої молодої зміни в дзеркалі світового музичного життя, разом з усім світом гідно вшанувавши пам’ять геніального музиканта й видатної людини, ім’я якої Джузеппе Верді.


03.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!