Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Культурне надбання Київської області
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Культурне надбання Київської області

Київщина - край, багатий на культурну спадщину успадковану від попередніх поколінь. Адже тут, у самому серці України, з давніх-давен селилися люди, вирувало життя, відбувалися важливі історичні події

У Київській області взято під охорону держави 5430 пам'яток історії та культури. Серед них 1844 —археології, 3171 - історії, 188 - мистецтва, 159 - архітектури, 68 - заповідних об'єктів природи, зокрема 12 пам'яток садово-паркового мистецтва, чотири з яких - національного значення.

Про найдавніший період історії Київщини свідчать музеєфіковані залишки одного з господарсько-побутових комплексів стоянки первісних людей кінця кам'яного віку - палеоліту (близько 12 тис. років тому) в с. Добраничівці Яготинського району. Стоянка складалася з чотирьох відокремлених господарсько-побутових комплексів.

Центром кожного з них було велике округле житло діаметром близько чотирьох метрів. Під час багаторічних розкопок виявлено і зібрано кілька тисяч кісток мамонта, різних предметів та знарядь праці з каменю і кістки, рогу і янтарю, гірського кришталю, граніту, кварциту і пісковику.

Нещодавно минуло 24 роки від дня відкриття (1977 р.) музею «Добраничівська стоянка». Досліджував давнє поселення і заснував унікальний музей видатний вчений, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор історичних наук І. Г. Шовкопляс.

Немало зусиль доклав для створення цієї установи великий ентузіаст збереження культурної спадщини, колишній директор Яготинського історичного музею ім. Т. Г. Шевченка О. С. Непорожній.

На території Київщини залишила сліди одна з прадавніх цивілізацій - легендарна трипільська культура.

Відкриття трипільської культури належить археологу, чеху за походженням, В. В. Хвойці, який у 1893 р. виявив поблизу с. Трипілля стародавнє поселення. Як з'ясувалося, носії цієї цивілізації населяли наприкінці V- III тис. до н. е. величезні обшири Нижньої Наддунайщини, Наддністрянщини, Побужжя і частково Середньої Наддністрянщини. Розквіт трипільської культури припадає на період між 3500 і 2700 рр. до н. е. Усього вчені знайшли понад тисячу трипільських поселень.

Ранні поселення трипільців складалися з кількох десятків жител і господарських споруд, розташованих рядами або колами; їх споруджували на зручних для оборони, важкодоступних місцях: на берегах річок, схилах долин. У центральній частині поселень були великі громадські будівлі і вільні площі, що використовувалися як загін для худоби. З часом вони розросталися. Як правило, такі поселення налічували 100 - 200 глиняних будівель. Водночас археологи знайшли низку поселень, що мали понад тисячу різних споруд. Залишки «поселень-гігантів», площею 300 - 450 га, що налічували по 15 - 20 тис. населення, знайдено на Черкащині поблизу сіл Майданецьке, Доброводи і Тальянка. Це були справжні протоміста, які конфігурацією нагадували величезне коло з оборонними спорудами.

Жили трипільці в глинобитних наземних і напівземлянкових будівлях з дерев'яним каркасом. У помешканні була глиняна долівка, поверхня якої обпалювалася багаттям. Дах будови двосхилий, вкритий соломою. У трипільських будинках було кілька кімнат, де дослідники знайшли багато глиняних печей, домашніх вівтарів, керамічного посуду, кам'яні та кістяні знаряддя праці. Відомо, що трипільці одними з перших на території України використовували мідь, але міцних виробів у них було небагато.

Трипільська культура мала яскраво виявлений землеробський характер. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, жито, а також бобові, коноплю тощо. Для обробітку землі використовували мотику з кам'яним або роговим наконечником. Землю зорювали дерев'яним ралом, застосовуючи робочу силу волів. Крім землеробства, трипільці займалися приселищним скотарством (велика і дрібна рогата худоба, коні тощо). Специфіка господарювання (земля безупинно оброблялася 50 - 100 років до початку зниження врожаїв) змушувала давніх землеробів залишати старе поселення й будувати нове.

Крім високого рівня землеробства, трипільці досягли також великої майстерності у виготовленні глиняного посуду. Вони залишили унікальну розписну кераміку, вміло використовуючи червону, чорну і жовту фарби. Нерідко трипільський посуд був прикрашений різним орнаментом і штампом.

Особливого розвитку набула пластика. Трипільці виліплювали з глини хлібці, моделі жител, фігурки тварин, жіночі статуетки. Останні були символами родючості, господарського добробуту кожної сім'ї й общини загалом. Різні символічні знаки на посуді, виготовленому трипільцями, пов'язані з землеробським характером господарства і світорозумінням (зображення сонця, місяця, води тощо).

На думку вчених, суспільна організація трипільців ґрунтувалася на патріархально-родових відносинах. Рід очолював старійшина, який здійснював керівництво як господарським, так і суспільним життям родової общини. Не виключено, що в трипільців були елементи приватної власності. Чимало особливостей трипільської культури — система господарювання, топографія поселень, будівництво житла, характер орнаментальних мотивів розмальованої кераміки та ін. - органічно увійшло до культури українського народу.

Про все це і йдеться в експозиції обласного археологічного музею у Трипіллі.

До найвизначніших історичних пам'яток Східної Європи в першому тисячолітті н. е. належить черняхівська культура (слов'янський період, II ст. н. е.), що дістала назву від с. Черняхова Кагарлицького району. Відкрив її знову-таки В. В. Хвойка. Досліджували черняхівську культуру визначні вчені В. П. Петров, П. П. Єфіменко.

З черняхівською культурою можна ґрунтовно ознайомитися в Національному музеї історії України, де тільки з могильника поблизу с. Черняхова е матеріали понад 600 одиниць збереження.

Серед предметів черняхівської культури, знайдених на Київщині, привертають увагу керамічна чаша з Черняхова і глек з могильника с. Ромашки Рокитнянського району із зображеннями слов'янського календаря. Рельєфи, розміщені по окружності посудин, відповідають дванадцяти місяцям року, їх значення зумів розшифрувати академік Б. О. Рибаков.

На території Київської області виявлено й інші археологічні культури, зокрема пізньотрипільського періоду софіївську і лукашівського типу, назви яких походять відповідно від с. Софіївки (входить до с. Проців Бориспільського району) і с. Лукаші Баришівського району; пізньої бронзи — лебедівська від с. Лебедівка Вишгородського району; раннього залізного віку (І-III ст. до н. е.) — підгірцівська — від с. Під гірці Обухівського району.

Відомі на Київщині й найрізноманітніші археологічні пам'ятки давнини. Це — неолітичне поселення дніпро - донецької культури в с. Житні Гори Рокитнянського району, епохи бронзи - в Дибинцях Богуславського, городища скіфського часу в Ходосівці та Хотові Києво-Святошинського, кургани цього періоду Переп'ят біля Фастівця Фастівського і Переп'ятиха біля Мар'янівки Васильківського районів. Про кургани згадував у своїх творах і брав участь у їх дослідженні Т. Г. Шевченко, працюючи в Археографічній комісії.

Внаслідок господарської діяльності — прокладання шляхів, газопроводів, спорудження дачних будинків, буває, й оранки - археологічні пам'ятки нерідко опиняються під загрозою. Саме так трапилося із слов'янським поселенням поблизу с. Ходосівки. Спочатку зруйнувала культурний шар на площі близько чотирьох гектарів нова автомобільна дорога. Згодом розпочалися земляні роботи, пов'язані з будівництвом дач, які знищили ще п'ять гектарів. Цього разу, правда, завдяки адміністративному втручанню спорудження дач було припинено.

Майже на 800 км простяглися полями та лісами, здебільшого над річками, Змієві вали. Загадкова назва, вражаючі розміри. Ширина їх основи — від 8 до 20 м; висота в окремих місцях, як наприклад, біля с. Іванковичі Васильківського району, сягає 10 м. Ким і коли вони насипані, в науці й досі не поставлено остаточної крапки. Одна гіпотеза - у І тисячолітті до н. е. для захисту від войовничих кочовиків; інша - в період Київської Русі Володимиром Святославовичем і Ярославом Мудрим.

Більше 20 років присвятив вивченню цих дивних стародавніх земляних оборонних споруд кандидат педагогічних наук А. С. Бугай. Високу оцінку досліднику дав ряд учених, краєзнавців, літераторів. Відомий російський письменник Володимир Чивіліхін у популярному романі-есе «Пам'ять» возвеличив його такими словами: «І давайте перервемо на мить наш загальний поспіх нинішнього різноманітного життя, в яке далеко не завжди входить історія-помічниця, і вклонімося київському математику А. С. Бугаю за його двадцятилітню працю, яка немає, правда, ніякого відношення до основної спеціальності цієї людини».

А. С. Бугай досліджував й інші рідкісні пам'ятки. Зокрема, виявив чимало старовинних валкових і глибоких шляхів, висунув гіпотезу про існування водного шляху з Київської Русі до Західної Європи.

Багато на Київщині пам'яток періоду Київської Русі. І не випадково, адже, власне, центр однієї з наймогутніших держав Європи збігався з межами області.

Цим періодом датуються міста обласного підпорядкування — Біла Церква, Бориспіль, Васильків, Переяслав-Хмельницький, Ржищів, райцентри - Баришівка, Бородянка, Володарка, Вишгород, Кагарлик, Тетіїв, а також м. Чорнобиль і понад 20 сіл, серед яких Білогородка — славетне в минулому м. Білгород. Найбільше літописних населених пунктів в Обухівському районі — Трипілля, Витачів, Козин, Герма-нівка, Халеп'є, Старі Безрадичі.

З пам'яток періоду Київської Русі неабиякий інтерес становлять городище та залишки фундаментів і стін величного храму перших руських святих Бориса і Гліба (XI - XII ст.) в м. Вишгороді.

То ж не дивно, що цей унікальний об'єкт перебував у полі зору Українського комітету охорони пам'яток культури ще в 20-х роках XX ст., а у 1935 р. на його базі створено історико-культурний заповідник. У наш час йому приділяють постійну увагу Головна рада й обласна організація Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Вони ініціювали відновлення діяльності Вишгородського історико-культурного заповідника згідно з Указом Президента України і постановою Кабінету Міністрів України. За нашою участю піднято з руїн Борисоглібський храм середини XIX ст., розташований на частині фундаментів храму XI ст.

У листопаді-грудні 2000 р. Вишгородський заповідник на кошти Товариства музеєфікував фрагменти фундаментів і стіни давньоруського храму.

Залишки споруд періоду Київської Русі є й у Білогородці, зокрема, славетного храму Дванадцяти апостолів. Найбільше їх виявлено в Переяславі-Хмельницькому. Серед них найвизначніша архітектурна будівля кінця XI ст. — Михайлівський собор. За розмірами й багатством внутрішнього оздоблення його порівнюють із Софією Київською, Чернігівським Спасом, Успенською церквою Києво-Печерської лаври.

За 20 м на південний схід від собору відкрито комплекс споруд - Єпископські ворота з Феодорівською церквою над ними (подібні до київських Золотих воріт), Андріївську церкву і кам'яну стіну, що оточувала єпископську частину дитинця. Виявлено також рештки Єпископського палацу.

Усе це експонується в музеї «Архітектура Переяслава періоду Київської Русі». Музеєфіковано залишки Спаської церкви (XI ст.). Над ними споруджено павільйон, в якому розмістився археологічний музей. Нині відроджується Воскресенська церква XII ст. Дослідження, збереження, музеєфікація і відтворення пам'яток у Переяславі-Хмельницькому - заслуга колективу Національного історико-етнографічного заповідника і його невтомного керівника, лауреата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка М. І. Сікорського.

Монголо-татарська навала та більш ніж столітнє іго завойовників, постійні наскоки татар, інших нападників завдавали великої шкоди нашій землі, перетворювали квітучі міста й поселення на суцільну руїну. Та незнищенним був дух народу. І тільки наставало відносне затишшя, як життя починало відроджуватися, і знову зачаровувала майстерність зодчих, будівельників.

Свідченням цього є найдавніші дерев'яні споруди — церкви, що збереглися і діють, Онуфріївська (1706 р.) у Липовому Скитку Васильківського району, Миколаївська (1730 р.) у Синяві Рокитнянського, Олександра Невського (1748 р.) у с. Дубівці Таращанського, Мурована-Покровська (1629 р.) у с. Сулимівці Бориспільського районів.

Своєю красою і досконалістю дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (1784 р.) в с. Тулинцях Миронівського району настільки вразила священика церкви святого Михаїла в м. Києві о. Романа, що він докладав багато зусиль для відновлення святині, яка була занедбана. Тепер там проводять богослужіння, а на храмове свято йдуть паломники з Києва.

У 70-ті роки XX ст. врятовано один з найстаріших дерев'яних храмів країни (1600 р.) - святого Архістратига Михаїла. Із с. Дороганки Фастівського району його перевезено до новостворюваного музею народної архітектури та побуту України. У листопаді 2000 р. ця споруда була в центрі уваги міжнародної наукової конференції «Українська культова архітектура у світовому контексті».

Гармонією і виразністю форм вражають пам'ятки архітектури XVIII - першої половини XIX ст. - собори і храми, палаци, садибні будинки в Білій Церкві, Переяславі-Хмельницькому, Яготині, Нещерові Обухівського, Хохітві Богуславського, Томашівці Фастівського районів. Перлиною архітектури вважають собор Антонія і Феодосія у Василькові видатний витвір уславленого будівничого Степана Ковніра, уродженця с. Гвоздова Васильківського району.

Спільними зусиллями охоронців культурної спадщини області і Володарського району відновлюється й реставрується пам'ятка архітектури XIX ст. національного значення - Свято-Троїцька церква в Рудому Селі. Велику допомогу в цьому надають громада церкви Введенського монастиря м. Києва і особисто його настоятель о. Даміан.

Найбільша святиня храму Святої Трощі XIX ст.- Рудосільська ікона Божої Матері. Датується XVIII ст.

Привертає увагу жителів області чудовий ансамбль споруд Покровської церкви (1907 р.), зведений за проектом академіка архітектури Володимира Покровського в с. Пархомівка Володарського району. Його особлива цінність - два портали, прикрашені мозаїкою, виконаною за ескізами відомого художника, письменника, громадського діяча, який очолював світовий рух за збереження культурної спадщини,— М. К. Реріха. їх виявила і дослідила, сприяла реставрації голова секції пам'яток містобудування і архітектури Київської обласної організації Товариства охорони пам'яток історії та культури, кандидат мистецтвознавства, лауреат премії ім. І. В. Моргілевського Є. В. Горбенко.


02.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!