Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Особливості та характерні риси комуністичної риторики
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Особливості та характерні риси комуністичної риторики

У рефераті розглянуто комуністичну риторику, яка, головним чином, базувалася на політичній пропаганді, комуністичній символіці

Політична пропаганда складалася в тиражуванні політичної символіки. Це може бути тиражування словесних формул і візуально сприйманих емблем. Пам'ятники, погруддя, барельєфи, портрети, значки, плакати, зображення політичних діячів і державних символів на грошових знаках, листівках, конвертах, марках, печатках, вивісках, на сторінках букварів і підручників – усе це прояву пропаганди. На словесному рівні – це знакові імена, цитати, просто ключові для заданої картини світу слова.

Радянський час широко тиражувало цитати з Леніна, прикрашаючи ними стіни кінотеатрів («Із усіх мистецтв найважливішим для нас є кіно»), поштамтів («Без пошти і телеграфу соціалізм є пустейшая фраза»), навчальних закладів («Учитися, учитися й учитися»). Такі девізи, наприклад, як «Світ. Праця. Травень», наочно показують методи пропаганди.

Вона не зв'язана із самостійною аргументацією. Її суть – повторення. І «світ», і «праця», і навіть «травень» – ключові слова, знаки відповідної картини світу. Такі слова-знаки радянської пропаганди, як «Травень» і «Жовтень», виявляють зв'язок пропаганди з календарем, святами, ювілеями.

Моделлю і прообразом будь-якої пропаганди є обряд, а обряд у силу самої своєї повторюваності зв'язаний з календарем. Політична пропаганда мала свої пам'ятні дати, свої свята, сполучені з особливими суспільними діями (досить згадати першотравневі демонстрації і ленінські суботники).

Радянська символіка виросла із символіки революційної в її більшовицькій редакції. Роки громадянської війни були роками напруженої ораторики і політичної дидактики.

Під ораторикою слід розглядати те, що Арістотель називав судовим і дорадчим красномовством – вирішує злободенні задачі, черпаючи свої теми з актуальної дійсності. Ведуча стратегія ораторики може бути названа метонімічною, тому що вона заснована на суміжності явищ і уявлень. Ораторика зайнята добором представницьких фактів і в цілому не схильна аналізувати життя шляхом доміркування якогось складного конструкта, прибігати до «додаткових побудов» у виді метафор і аналогій.

Ораторика розрахована на досягнення конкретного результату, на переконання коливних чи навіть незгодних. Вона досить напориста, але вона ж схильна до діалогу і завжди чуйно реагує на заперечення опонентів. Кожен виступ оратора можна зрозуміти як репліку у великому діалозі.

Передвиборні виступи кандидатів, наприклад, – це типова ораторика. Усі вони мають цілком конкретну мету – завоювати голосу на виборах, тобто вплинути на поводження адресата в цілком конкретному випадку.

Багато політичних ораторів революційного та радянського часу мали юридичну освіту і були зв'язані з традиціями судової риторики. Вони не обмежувалися аудиторією однодумців, не боялися звертатися до тих, хто коливався чи до тих, кого самі вважали лише тимчасовим союзником.

Самі більшовики перший, «кружковий» період поширення марксистських ідей називали пропагандою, другий, «масовий» – агітацією. Те, що більшовики вважали пропагандою, вірніше було б розглядати як полеміку чи гурткову ораторику. У середовищі революціонерів постійно йшла боротьба окремих течій, і це вимагало аргументації, а не простого тиражування політичних символів, як у випадку чистої пропаганди. Мова політичних і філософських брошур – яскравий приклад такої революційної ораторики.

У роботах Леніна, наприклад, дуже мало проповідей марксизму і ще менше популяризації його. Уся риторика Леніна побудована на значеннєвих розходженнях, дистинкціях, узагальнено говорячи, на тому, як відрізнити одних «друзів народу» від інших його «друзів».

Більшовики називали другий період своєї діяльності агітацією, маючи у виді її спрямованість до масової аудиторії. У нашій термінології це не зовсім агітація. Агітувати, мобілізовувати, підхльостувати можна лише однодумців. Більшовики ж займалися революційною ораторикою, перепереконанням. Вони не просто пред'являли широким прошаркам населення свій червоний символ віри, як пізніше робили їхні послідовники, але активно переконували тих, хто вагався, лавірували, укладали тимчасові союзи.

Ведучим політичним оратором передреволюційного і революційного часу був, звичайно ж, сам Ленін, чия риторика склалася під впливом теорії і практики російських судових ораторів прогресистського напрямку. Найбільш безпосередній вплив на риторику Леніна зробив такий теоретик судової ораторики, як П.С. Пороховщиков. Сліди знайомства з його роботою «Мистецтво судового оратора» виявляються в Леніна навіть на рівні запозичених відтіля прикладів.

Головною рисою ленінської риторики була її гнучкість і контрастність. Улюблена фігура Леніна-оратора – діафора, що запам'яталася мільйонам людей по фразі «Є компроміси і компроміси». Цікаво, що один з філологів радянського часу, що вивчає ленінську спадщину, думав, що відкрив нову фігуру, що зустрічається тільки в публіцистиці Леніна. Це була саме діафора, для якої дослідник ніяк не міг підшукати придатного назви.

Риторика Леніна надзвичайно енергійна й агресивна. Для його стилю характерні антитези, корекції, градації і різка, пейоративна лексика. Політична лайка Леніна («політичні повії», «сволоти» і т.д.) не вислизнула згодом від авторів анекдотів про вождя. Риторичні стратегії Леніна розрахована на те, щоб приголомшити читача, чи слухача.

Ленін максимально далекий від прийомів урочистого красномовства. Його риторика полярно протилежна давньоруському красномовству київської школи. Вона абсолютно далека усьому, що йшло від традицій церковної риторики, гомілетики. Церковна традиція далека ленінській риториці не тільки по змісту, але і всіма словесними прийомами – від композиції до тропів і фігур.

Характерні назви ленінських робіт, що буяють риторичними фігурами й алюзіями: «Що робити?», «Крок уперед – два кроки назад», «Хто такі «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів» і т.д. Ці назви нагадують сучасний газетний заголовок. Ораторика охоче ставить заголовками своїх творів гасла.

Приведемо характеристику, що дав ленінським промовам Сталін: «Мене полонила та нездоланна сила логіки в промовах Леніна, що трохи сухо, але зате ґрунтовно опановує аудиторією, поступово електризує її і потім бере її в полон, як говорять, без залишку. Я пам'ятаю, як говорили тоді багато хто з делегатів: «Логіка в промовах Леніна – це якісь усесильні щупальці, що охоплюють тебе з усіх боків кліщами, і з обійм яких немає сили вирватися: або здавайся, або зважуйся на повний провал. Я думаю, що ця особливість у промовах Леніна є самою сильною стороною його ораторського мистецтва».

Сталін відзначає реальні риси ленінської ораторики: використання шокової стратегії (поступово електризує аудиторію, а потім бере її в полон), енергійність, напористість. Однак у цій характеристиці названі і риси риторики самого Сталіна, його власний риторичний ідеал, що дає про себе знати епітетом «ґрунтовно» і вираженням «охоплює з усіх боків». Ленін використовував логіку, як таран, оснащуючи її грубими випадами, Сталін же користувався логікою як методичною облогою, підкріплюючи її всілякими трюізмами і нагнітаючи повтори. Реальну риторику Леніна важко назвати ґрунтовною. Риторика Сталіна була надмірно ґрунтовної, роблячи враження в'язанням і що застряє.

Ораторика повинна спиратися на символіку. Російська революційна ораторика і спиралася на революційну символіку, підготовлену художнім і критичним словом російської літератури. Тут і великоваговий символічний ряд, зв'язаний з осудом деспотизму й оплакуванням його жертв («Замучений важкою неволею», «Ви жертвою впали в боротьбі фатальній»), і літературне іронізування над підвалинами консервативного життя, особливо сильне у вустах Салтикова-Щедріна («боженька», «добромисний обиватель», «у середовищі помірності й акуратності»). Усією цією літературно-критичною спадщиною XIX ст. активно користувався Ленін, зокрема, образом щедрінського Іудушки, щоправда, тлумачачи його дуже широко. Але був і новий символічний напрямок, ініційований новими плинами в мистецтві, стосовно яких єдиної думки в комуністичних ораторів не було.

Мова йде про модернізм, що обслуговував анархічну, бунтарську, антибуржуазну, а згодом фашистську естетику. У Росії вона була зв'язана з рецепцією стилю Ніцше, від чого не вільний і такий канонізований пролетарський письменник, як Максим Горький з його символічними абстракціями, що одержали в нашому шкільному літературознавстві назву «ранні романтичні оповідання Горького».

Рання радянська ораторська символіка була співзвучна футуристичним течіям у мистецтві. Недарма, навіть прийнявши консервативний вигляд, радянська символіка зуміла асимілювати творчість Володимира Маяковського. В області архітектури і живопису зв'язок з модернізмом ще очевидніший, ніж у словесному мистецтві.

З одержанням монополії на слово революційна ораторика перемінилася радянською гомілетикою – проповіддю радянського способу життя і радянською дидактикою – масовим навчанням народу «політграмоті».

Нагальна потреба в більшовицькій дидактиці диктувалася причинами внутрішнього і зовнішнього характеру. По-перше, серйозну проблему створювала боротьба з єресями, що виникали в марксистському навчанні, особливо боротьба з троцькізмом. По-друге, величезна маса урбанізованого сільського населення мала потребу в хоч якійсь первинній концептуалізації нового для нього міського життя.

У такій ситуації з'явилася необхідність у пропагандистах – проповідниках нового політичного навчання, і в пропаганді – тиражуванні політичних символів і емблем, проведенні заходів, які це тиражування забезпечують. Ніякої іншої політичної символіки, крім радянської, не відтворювалося, ніякої іншої політичної агітації, крім радянської, не велося навіть у художній формі. Колишній літературоцентризм цілком зійшов зі сцени. Література була пристебнута до політграмоти. «Володарі дум» перетворилися в «інженерів людських душ», що тиражували символіку, але вже не створювали її, не виступали як ініціатори її модернізації.

Об'єктивна суперечливість радянської політичної символіки полягала в тому, що її революційні концепти повинні були стати на службу державного будівництва, зміцнення, а не повалення влади.

Риторика Сталіна, особливо його політична проповідь, являє собою надзвичайно яскраве явище, яке виникло на зламі двох символік. Якщо в основі риторики Леніна лежить судове красномовство, досвід гурткової політичної дидактики, то риторика Сталіна походить від урочистого красномовства, стихію якого колишній семінарист дуже добре вивчав. Вибудовані в дусі ампліфікованої композиції, що грунтовно повертаються до того самого предмету, повні повторів і плеоназмів, його промови дуже мало нагадують колючі промови Леніна.

Риторика Сталіна не володіє і половиною словесної агресії Леніна. Юридична еквілібристика з «компромісами і компромісами» їй далека (хоча зовні урок Леніна засвоєний): так, в одній ранній роботі зустрічається звертання «є помилки і помилки»). Стратегія шокової терапії змінюється стратегією ампліфіцуючої побудови промови. Шквал аргументів-нападок змінюється пережовуванням однієї і тієї ж думки в багатьох абзацах. Слухач береться змором. Звідси яскраві анафори і навіть епіфори й анаепіфори, достаток плеоназмів.

От приклад згаданого вище (у зв'язку з логічними доводами) міркування з дефініцією з роботи Сталіна «Про основи Ленінізму»: «Отже, що таке Ленінізм?

Одні говорять, що Ленінізм є застосування марксизму до своєрідних умов російської обстановки. У цьому визначенні є частка правди, але воно далеко не вичерпує всієї правди. Ленін дійсно застосував марксизм до російської дійсності і застосував його майстерно. Але якби Ленінізм з'явився тільки лише застосуванням марксизму до своєрідної обстановки Росії, те тоді ленінізм був би чисто національним, чисто росіянином і тільки росіянином явищем Тим часом ми знаємо, що Ленінізм є явище інтернаціональне, що має корені у всьому міжнародному розвитку, а не тільки російське. От чому я думаю, що це визначення страждає однобічністю».

Далі випливає ще один абзац «Інші говорять...», за ним – нова гіпофора: «Що ж таке, зрештою, ленінізм?», а потім – власне визначення ленінізму. Але вже у на веденому абзаці видна великовагова в'язкість сталінської риторики, її неквапливий хід. Упадає в око достаток плеоназмів. Після «частки правди» – «далеко не вичерпує всієї правди», «застосував» і «застосував», «чисто національним» – «чисто росіянином» – «тільки росіянином» і ін.

В області політичної символіки сталінська риторика і пропаганда повільно рухалася убік посилення консервативного початку й ослаблення початку «революційного». Оди і кантати сталінського років давали привід для зближення післявоєнної епохи з класицизмом. Утім, літературний класицизм не стільки харчував риторику загальними місцями, скільки сам харчувався ними і лише тиражував штампи. Характерна лексична замкнутість радянських од, особливо показовий у цьому відношенні поетична мова М. Ісаковского. У його добутках постійно повторюються слова «новий», «щасливий», «золотий», «рідний», «сталевий», «могутній». Спектр позитивних і негативних епітетів радянської епохи був дуже наочний.

Задача дидактики – виходячи із символіки як з аксіоми, упорядкувати картину світу і цю упорядковану картину дохідливо передати. Сталінська дидактика, однак, брала на себе і функції символіки. Виявлялося це в тім, що зона аксіом розросталася до цілих навчальних програм, а доказовість, навпроти, замінялася посиланням на авторитет.

Особливим дидактико-символічним документом був знаменитий «Короткий курс історії ВКП(б)». Цей курс – яскравий приклад сталінської риторики в області дидактики. Це всі ті ж неквапливі міркування, відлиті в афористичні формули. «Короткий курс» написаний з позиції сили. Між рядків почувається погроза на адресу єретичних відхилень, на адресу тих, хто розуміє життя по-іншому. «Короткий курс» – це свого роду дидактичне гіпнотизування населення.

Слабкою стороною радянської дидактики, що розхитує її, була необхідність сполучення революційної і консервативної концептуалізації життя, що проявилася, зокрема, у відношенні до класичної спадщини. Почалося зі скидання класики, у тому числі Пушкіна, «з корабля сучасності». У І.Ільфа й Е.Петрова є фейлетон про сімейну сварку між старим більшовиком і «старим піонером», якого учили в школі по новій програмі. Голова родини відсвяткував перемогу лише після того, як освіта ввійшла в більш-менш класичне русло. На початку, однак, були нові повороти вправо – і в ювілейний пушкінський рік, і в післявоєнний час.

Великим фактором ризику для комуністичної дидактики була так звана «діалектика» і «діалектична логіка». Суть дидактики в розгортанні доказів і погоджуванні фактів на основі аксіом. На практиці ж під впливом кампаній, що змінюються, і політичного лавірування логіка суцільно і поруч порушувалася і камуфлювалась словом «діалектика». Розвилося особливе мистецтво маніпулювання цитатами, що було засуджено самими ж марксистами, проте, продовжували широко користуватися. Цитати із самого Сталіна як вираження лояльності теж не сприяли посиленню дидактики. Антикультівська пропаганда і відсутність нових «класиків» остаточно розхитали радянську пропаганду.


02.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!