Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Діяльність видатних українців М.Костомарова та П.Куліша
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Діяльність видатних українців М.Костомарова та П.Куліша

Застосування політичної організації – “Кирило-Мефодіївського братства”. Роль Костомарова в товаристві. Костомаров – найвидатніший з українських і російських істориків XIX століття. Ідеї, які відстоювали члени Кироло-Мефодіївське братство. Значення Кирило-Мефодіївського братства. Продовження літературного руху

Революційні події у країнах Європи знайшли широкий відгук як у східних так і західних землях України. Після придушення польського повстання 1830-1831рр. На Правобережжі та поширення на ці землі українського національно-культурного руху з Лівобережжя, центром українського романтизму та визвольного антикріпосницького руху став Київ.

Навколо Київського Університету, відкритого у 1834р., згуртувалася група молодих талановитих романтиків, які проявляли великий інтерес не лише до історії, народознавства, літератури, але й до майбутнього українського народу. В середовищі романтиків особливу роль відіграли професор університету М.Костомаров, письменник, історик і етнограф П.Куліш.

В грудні 1845р. Під проводом Миколи Гупака та Миколи Костомарова було засновано політичну таєнну організацію – “Кирило-Мефодіївське братство”.

Програма товариства була така: на політичному лоні змагали братчини до самостійності кожного слов’янського народу та слідом за ним до духовного й політичного з’єднання всіх слов’ян, причому всі слов’янські справи мали вирішуватися в Києві. На суспільному лоні бажали братчики досягнули рівності усіх громадян, усунути станові привілеї й довести до знесення кріпацтва. Ставши на ясній християнській основі, проголосили повну віротерпимість християнських віросповідань і підкличем Христової науки задумували працювати на полі народної освіти, бо в заповітах Христа бачили найбільшу надію на моральне відродження людства.

Душею Кирило-Мифодіївського братства був Микола Костомаров, Для українського народу поклав він великі заслуги як ідейний громадянин та першорядний історик, дослідник української минувшини. Як поет він не займає визначнішого місця в українському письменстві. Поетичні його твори вийшли в 1838р. під псевдонімом Єремії Галки. Між ними романтичним забарвленням визначається “Ластівка” в якій темою є переживання матері, що з туги за сином, убитим на війні, стає ластівкою. Більшу ціну мають його історичні драми “Сава Чалий” і “Переславська ніч”. В першій драмі затримався Костомаров на трагічній долі Сави Чалого, що за свій злочин супроти власного народу потерпів тяжку кару. В другій на тлі страхіть кривавої “переяславської ночі” вивів лицарські постаті Лисенко і старостига, що, перейняли християнського ідейно, гинуть із словами всепрощення на устах.

Син російського дворянина і кріпачки – українки, М.Костомаров щиро захоплюється українською мовою, постає на її оборону.

М.Костомаров – один з найвидатніших українських і російських істориків XIX ст., автор цілої серії ґрунтових досліджень в галузі політичної та економічної історії Росії та України.

Історіографічні концепції цього “історико-художника”, як його називали, загалом відбивали рівень тогочасної науки, але з однією істотною відмінністю і вчені відзначався особливою увагою до теми народу як рушійної сили в історичному розвитку кожної нації, а звідси й до теми великих рухів – козацьких, селянських, національно-визвольних. Історичні студії вченого над минулим України охоплюють часи Київської Русі, Галицько-Волинського та Литовського князівств (“Риси народної південоруської історії”) до бурхливої доби XVI-XVII, а почасти й XVIIIст. (“Південна Русь у кінці XVIст.”, ряд портретів – життєписів визначних історичних осіб).

Про велику монографію М.Костомарова “Богдан Хмельницький” і повернення Південної Русі до Росії” прихильно відгукнувся Т.Шевченко (“Прекрасная книга, вполне изображающая этого итальянского бунтовщика). Яскраві нариси Костомаров присвятив Володимиру Мономахові, Данилові Галицькому, гетьманові Іванові Свирговському, Петрові Могилі, діячам часів Руїни Іванові Мазепи (“Мазепа і мазелинці”), Павлові Полубожкові та іншим помітним постатям української історії. Схвалюючи Переяславський акт 1654р. про приєднання України до Росії він разом с тим, правдиво правдиво розповідав про тяжкі кривди, які зазнала Україна від царизму, із співчуттям писав про спроби українських діячів відстояти хоча б рамки суверенних прав свого народу.

Історичні писання Костомарова визначаються мистецькою формою, живим описом подій та осіб. Як вислід його глибоких історичних дослідів, крім багатьох інших праць, появилося 16 томів “Історичних монографій “ та шість томів “Історії в життєписах її головних діячів”. Передусім історія України була предметом його історичних студій. Свої історичні праці писав російською мовою. Все-таки відокремленість українського народу від російського виказав у науковій студії “Дві руські народності”.

Впродовж 14 місяців існування братства його учасники кілька разів збиралися на філософські та політичні дискусії. Їхні думки про суспільний розвиток і долю України найбільш сконцентровано викладені “книзі буття українського народу” (“Закон Божий”), яка є політичним маніфестом братства. Даний твір, авторами якого були М.Костомаров і М.Гулак, написаний в дусі романтизму та ідеалізму того часу, пройнятий шануванням християнських цінностей і найслов’янськими елементами. Він закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи й братства.

Члени Кирило-Мефодіївського братства виробили ідеологію українського-слов’янського відродження, яка стала панівною у середовищі української інтелігенції 40-50-х років XIX ст. На їх думку, всі слов’янські наради мають право вільно розвивати свою культуру, вони прагнуть утворити слов’янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах. Столицею федерації мав стати Київ. Першою пі України була, яку М.Костомаров та його однодумці вважали водночас і найбільш пригніченою та найбільш еганімарною серед усіх слов’янських суспільств.

Братство поставило собі за мету перебувати тогочасні суспільні відносини в Укрвїні на засадах християнства виступало за ліквідацію кріпацтва, поширенням освіти та здобуття Україною національного суверенітету в рамках слов’янської конфедерації. Але за короткий час свого існування воно не змогло реалізувати цих задумів. У 1847р. товариство було розгромлено, а його члени заарештовані.

Слід підкреслити, що Кирило-Мефодіївське братство відіграло важливу роль на шляху відродження та поширення ідей українського націоналізму. Воно було першою, хоч і невдалою спробою української інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку. Із забороною діяльності братства центр українського національно-культурного руху на деякий час перемістився у Петербург.

У столиці Російської імперії, де режим був дещо м’якший, ніж у провінції, осіли після заслання кирило-мефодіївці Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський. Тут на кошти поміщиків була відкрита українська друкарня і розпочалося систематичне видання творів найвизначніших українських письменників.

Діяльність Куліша та його товаришів у Петербурзі розбудила заново літературний рух , що його стримала трагедія Кирило-Мефодіївського братства. Смерть царя Миколи І звільнила від кайданів деспотизму. Кожний член Кирило-Мефодіївського товариства повертаються із заслання і зустрічаються в Петербурзі. Куліш, Шевченко, Костомаров, Білозерський пориваються знову до праці, наслідком чого Петербург став центром української літературною життя в шістдесятих роках. У 1861р.

Василь Білозерський розпочинає видавати тут літературно-науковий місячник “Основа” й не тільки гуртує при ньому давні літературні сили, але й дає місце новим літературним талантам. Місячник був присвячений виключно українським справам.

Головним співробітником журналу й містив у нього поезії, драми, оповідання, повісті, статті літературно-історичного характеру, рецензії й історичні розвідки стає Пантелеймон Куліш.

Від братнеків 1846-1847рр., на чолі яких суспільна думка незмінно ставила Т.Шевченка, М.Костомарова і П.Куліша, йшли імпульси заступницького зв’язку і до поміркованих політично, але самовідданих у своїй культурницькій та науковій діяльності українофілів-громадівців, і до помірковані й політично, але самовідданих у своїй культурницькій та науковій діяльності українофілів – громадівців, і до широких політичних програм та закроєної на новочасний європейський попит соціокультурної проповіді М.Драгоманова (згадаймо тут М.Куліша і “молодые люди, вдаваясь в изучение Малороссии, несколько не мешают себе этим возможности усвоить европейскую”), йшли, щоб перейти в напружену, сповнену різних дискусій та ідейної боротьби багатогранність українського політичного й культурного життя початку XX ст.

П.Куліш вже за життя Т.Шевченка носів одне з найполітичніших місць в українській літературі. Він належить до ряду найвизначніших українських письменників. Правда, не однією своєю думкою, не одним незвичайним поглядом, не одним гострим словом (“горячий” Куліш – звали його в товаристві) бомоче вражав він не раз українське громадянство, -все-таки небуденний його літературний талант, пиерина ідейних кругозорів, багатство питань, які його цікавили й захоплювали, і слідом за тим різнорідність його творчої письменницької діяльності,-все це дає йому право зайняти одне з найбільш почесних місць в історії українського письменства.

П.Куліш перевів на нові, сучасніші шляхи українську прозу, створивши зокрема, перший класичний український роман “Горна рада”. Він був поетом, який розпрацював і набагато розширив жанрово-стильове поле української поезії, освоївши для неї чимало мотивів і форм поезії світової, збагативши скарбницю рідного слова перекладами Біблії, творів Шекспіра (переклав __ п”єс), Гете, Шіллера, Байрона, Гейне, Пушкіна, Некрасова, Фета, інших видатних поетів. На широкому полі української культури XIXст., де ще багато було і незайманої цімени, і перелогів, він виконував першопрохідницьку роботу і був поряд з М.Костомаровим, одним з перших українських критиків та літературознавців, упорядником і співтворцем збірки “Записки о Южной Руси”, видавцем популярної серії “Сільська бібліотека”.

Літературна спадщина Куліша дуже багата й дуже різнорідна. З метою розвинути українське слово, поставити українську мову на рівному поземі з іншими європейськими мовами працював Куліш у різних напрямках, кидався на різні ділянки літературної творчості. Поетичні твори Куліша, що поповнили збірки “Україна”, “Досвітки”, “Хутірна поезія”, “Дзвін”, дуже різні за змістом і характером.

Поруч поетичних творів велику ціну мають також оповідання й повісті Куліша. Між дрібними оповіданнями найкращим є розкішна ідилія “Ориея”.

Куліш залишив також деякі історичні праці та літературно-критичні нариси: “Хмельниччина”, ”Виговщина” і “История воссоединения Руси.”

За прикладом київської подібні організації виникають в 60-х роках XIX ст. у Харькові, Полтаві, Чернігові. Одесі, в Києві “Українська Громада”, гурток “манів”. Усіх членів громад об’єднувала спільна національна українська ідея, яка розвивалась на демократичному ґрунті і віра в можливість досягнення національного самовизначення, любов до України, повага до українського народу, гордість за надбання його духовної культури, що робить гідний внесок до світової культурної спадщини.

Громадівські організації створили на Україні цілу мережу недільних шкіл з українською мовою навчання, видавали підручники української мови, збирали та публікували кращі зразки усної народної творчості. Вони вели українознавчі дослідження, займались вивченням та пропагандою історії та етнографії України, складанням українсько-російського словника. Основоположниками діяльності громад, стали заложники першого в Україні Кирило-Мефодіївського товариства, М.Костомаров, Т.Шевченко, П.Куліш.

П.Куліш, М.Костомаров, Т.Шевченко – три постаті, які красномовно засвідчили рівень зрілості, якого досягла українська художня й суспільна думка в 40-50-ті роки XIX ст. Підтверджували це і нові таланти, що приходили до української літератури на рубежі 50-60-х років.

Використана література

1. Культура українського народу: навчальний посібнік / В.М.Русанівський, Г.Д. Вервес, М.В. Гончаренко-К: Либідь,1994.

2. Історія української культури. За загальною редакцією Івана Крип”якевича –К.:Либідь. 1994.

3. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. За видавництвом А.В. Яртися, С.М.Шиндрика, С.О.Герепанової. -К.: Львів. 1994.


02.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!