Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Візантійське іконописання як феномен світової культури
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Візантійське іконописання як феномен світової культури

Образотворче мистецтво в Візантії. Форми візантійського живопису. Ікона – важливий атрибут християнських храмів. Роль “нерукотворних” ікон. Соціально-політичний рух “Іконоборці”. Післяіконоборчий період. Іконографічний канон. Значення візантійського живопису

Значне місце в культурному житті Візантії займало образотворче мистецтво. Звичайно, не всі його види повною мірою вписувалися в систему християнського світобачення, що не могло не позначитися на їхньому розвитку. Так, скульптура втратила характерну для епохи античності велич і місткість, розвиваючись в рамках дрібних декоративних рельєфів.

Щоправда античні статуї продовжували прикрашати вулиці Константинополя як своєрідний вияв поваги до своєї спадщини, проте її власні ідеали та світоглядні орієнтири були іншими.

Головними формами візантійського живопису стали мозаїки, фрески, ікони та книжкові мініатюри. Найбільше вражають мозаїки – найхарактерніший витвір візантійських майстрів. Найдавніші візантійські мозаїки збереглися в архітектурних спорудах Равенни-місмі, яке свого часу було значним культурним центром. Тут зберігається цілий комплекс пам’яток візантійської культури V-VII ст., тобто того, часу, коли на історичному перехресті зустрічались античність і середньовіччя, Рим і Візантія.

Важливим атрибутом християнських храмів були ікони. Перші християни називали так святих, протиставляючи їх “ідолам” – язичницьким зараженням. Пізніше словом “ікона” почали називати лише станкові зображення, прагнули відрізнити їх від мозаїк та фресок. Перші ікони, як правило, зображали одного святого, частіше по пояс або погрудно. Фасткість зображення була зумовлена тими міркуваннями, що між людиною, котра молиться, і святим повинен виникнути певний містичний зв’язок. Святий ніби відповідає своїм поглядам на молитви, що звернений до нього. В іконах, як і в мозаїках, знайшов відображення ідеал духовної краси, якому ще доведеться пройти важку історичну перевірку.

Особливу роль у перші сторіччя християнства відіграли так звані “нерукотворні” ікони, котрі згідно з легендою, не були створені людською рукою, а виникли шляхом гуда. Вважалося, що сила таких ікон передається людині, коли та їх торкається. Зазначені ікони зберігалися в монастирях, до яких збиралися тисячі й тисячі проган. Оскільки їхні пожертвування складали значну частину монастирських прибутків, монастирі були зацікавлені в іконах. Зрозуміло, це насторожувало правлячі кола, які побоювалися посилення монастирів і церкви загалом.

Виникає широкий соціально-політичний рух, котрий дістав назву “іконоборгість” і був пов’язаний із неприйняттям ікон. Певною мірою в цьому знаходив вияв протест проти церковної розкоші та протидія прагненню поширювати вплив християнської церкви на всю територію імперії. Народне незадоволення було використане певними верствами панівних класів, передусім перефірійних, у боротьбі за владу.

Іконоборці виступали проти зображення у людській подобі (антропоморфних) бога і святих, вбагаючи в цьому пережитки поклоніння ідолам. Протидія поширенню ікон спиралася на теологічні положення про неможливість у матеріальній формі відтворити божественну сутність Христа. Тенденція до неприйняття ікон була досить сильною навіть серед діячів церкви, багато з яких вважали, що божественність лежить поза межами людського розуміння.

Поразка іконоборчості була історично неминучою, оскільки впливала з багатовіковою грецької традиції антропоморфних зображень, яку ніякими політичними рішеннями не можна було перервати. Водночас теорія і практика іконоборчасті, котрі виходили з того, що божество зобразити неможливо, позбавляли мистецтво його морально-естетичного впливу. А без цього ідеологічного чинника не могли обходитися ні влада імператора, ні широкі верстви населення.

Після того, як у 843р. Шанування ікон було відновлено, стиль візантійського мистецтва став суворішим і канонічнішим, а відносно ікон вкорінилася ідея, що в них можна відтворити “божий прообраз”. У післяіконоборчий період були відпрацьовані всі ці “прообрази” – постійні іконографічні схеми, від яких не можна було відступати, коли заражувалися священні сюжети.

Встановився певний іконографічний канон, що являв собою всеосяжну систему норм і набір зразкових моделей, починаючи від усталеного символізму кольорів і закінчуючи положенням на іконі персонажів чи навіть деталей оточення, кожна з яких не була випадковою. Наприклад, головні позитивні персонажі зображувалися в положенні анфас, другорядні – у напівибаром, а негативні – у профіль. Подібне унормування художницької праці мало місце лише у Давньому Єгипті й пояснюється тим величезним значенням, яке надавалося візантійським іконам та іншим культовим зображенням від часу припинення іконоборчих суперечок.

Ікона сприймалася не тільки як цілком документальне свідчення про реальну дійсність словесно зображених у Біблії чи житійних творах подій та осіб, вірно передану попередніми поколіннями, але й як своєрідна форма “небесного откровення”, постійно отримуваного іконописцями під час молитви і наочно втілюваного у вигляді певних незначних варіацій в межах канону. Ці ледь помітні варіації дозволяли говорити як про окреме значення кожної конкретної ікони, так і про загальну “істинність” встановленого канону. Сам художник розглядав свою працю як “священий подвиг” і таїнство, а товар – як результат безпосереднього божественного діяння. Звідси походить явище анонімності, оскільки художник не зображував нічого “свого” і у творчому акті він переносився у світ “надбуття” і намагався прилучити до нього усіх глядачів, у чому й полягав сенс сакральної творчості. Талановиті іконописці прирівнювалися у Візантії до найбільш шанованих святих.

Апофеозом іконопочитання є візантійський іконостас (тобто вкрита іконами перегородка між вівмарною та середньою частинами храмового простору) , що вперше виникає у IX-X ст. І скоро набуває загального поширення. Іконописці почали оздоблювати фігурною скульптурою. З’являються також досить високохудожні кам’яні (переважно мармурові й гранітні) іконостаси.

Поступово іконостаси почали набувати вигляду кількаповерхових композицій , в яких кожна ікона займала відведене тільки їй місце.

Розписи храмів здійснювалися у відповідності зі строго установленими схемами. У основі останнього лежала християнська уява про те, що приміщення церкви є зменшеною моделлю Всесвіту. Храм є був символом неба, землі, раю і тепла, середньовічна людина гостро відчувала світ, в якому жила, вірила, що колись зі сходу відбудеться друге пришестя Ісуса Христа, а тому саме в східній частині розташовувався алтар. Насамперед там християнська монографія розташовувала центр землі – Єрусалим з горою Голгофою, на якій був розіп’ятий Христос. З протилежного боку, на заході, біля входу в храм часто розміщувалося приміщення для хрещення , котре слугувало символом християнства. Ця уява про церкву як про мікрокосмос зумовила просторову ієрархію розміщення храмових розписів і чим святішим був зміст зображуваного, тим вище воно розміщувалося в приміщенні.

У відповідності з іконографічним каноном у куполі або в конхі алсиди, якщо купола не було, завжди розміщувалось поясне зображення Христа Панкромора (Вседержителя), в алсиді – фігура богоматері частіше всього у вигляді від неї, як вармта-фігури архангелів, у нижньому ярусі апостоли, на парусах євангелісти, на стовпах Благовіщеня на західній стіні – Страшний суд.

Крім космічної та монографічної причин, що зумовлювали розташування сюжетів у храмі, була ще одна- часова, яка пов’язувалася з церковним календарем, літургією. У християнському храмі були об’єднані минуле і майбутнє.

Будь-яка подія священної історії не сприймалась як щось таке, що належить лише минулому. Кожен день богослужбового календаря являв собою не простий спогад про давно минулі події християнської історії, але й те, що відбувається знову, тобто вічність. У порядку, зумовленому церковним календарем, і розташовувалися сюжети на стінах церкви. Прикладом зрілого і конографічного канону можуть бути мозаїки собору в Гефалу на Сіцілії та в монастирі Дафні біля Афін. Вони вражають не лише рівнем майстерності виконання, але й високим злетом людності в зображених образах.

Візантійське мистецтво – це не лише висока техніка, витончена, обмежена каноном майстерність та абстрактна духовність образів. У цьому є ще щось зверх того. Є якась утаємничена людяність, яка відчувається скрізь, але особливо в іконах, котрі більш інтимно звернені до людини, ніж монументальні цикли. Яскравим прикладом тому є добре відома ікона Володимирської богоматері. Яка ще в XII ст. Була привезена до Києва. Звідси її взяв Андрій Боголюбський для Успенського собору м. Володимира. Після того, як військо Талирмана, що рухалося на Москву, повернуло назад, а сталося це тоді, коли ікона була приведена до Москви, що ікону проголосили чудодійною.

ЇЇ образ близький і зрозумілий людському серцю. Цьому не заважає суворість її виду, твердість зімкнутих губ. Вражає стриманість її почуття – такого глибокого і зрозумілого почуття матері, почуття ладу і страху за свою дитину. Марія знає, що її син незабаром піде на муки заради людей, і в її очах застигла глибока скорбота. Серед усіх візантійських ікон “Володимірська богоматір” відзначається особливою емоційністю, навіть психолізмом.

Використана література

1.”Теорія та історія світової вітчизняної культури” Курс лекцій – А.К.Бичко,П.І.Гнаменко, А.М.Феоксистов. –К.:Либідь,1992р.

2. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч.вид./за загальною редауц. Яртися А.В., Шиндрика С.М., Черепашової С.О.-лвів; Світ 1994.

3. Історія світової та української культури. Підручник для вищ.закл. освіти. –К.:Література.2000.


02.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!