Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Творчість одеських письменників у 20-30-х рр. ХХ ст.
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Творчість одеських письменників у 20-30-х рр. ХХ ст.

На початку ХХ ст. в Одесі з’являється ціла плеяда талановитих письменників, творчість яких набула найбільшого розквіту в 1920-30-х рр. Це такі літератори, як: І. Бабель, Ю. Олеша, К. Паустовський, В. Катаєв, І. Ільф та Є. Петров

Саме на цей період (20-30-х рр. ХХ ст.) припадає розквіт цілої плеяди талановитих та самобутніх одеських письменників, які створили “одеський період” радянської літератури. Їх твори мають велику літературну та духовну цінність, а більшість з них досі не втратила своєї актуальності.

Одеса та одесити

Одеса – великий культурний центр України і водночас одне з найсамобутніших українських міст. Одесити не схожі ні на кого в світі, інколи може здатися, що вони окрема нація зі своєю мовою та своєрідною культурою. Коли людина потрапляє в це місто, вона одразу відчуває, що Одеса і весь інший світ – “це дві великі різниці”.

Одеса заснована на місці турецької фортеці Хаджибей (перша згадка – 1415 р.), яку 25 вересня 1789 р. взяв загін під командуванням Дерибаса. У 1793 р. за розпорядженням Суворова, який відповідав за укріплення кордонів з Туреччиною, починається будівництво нової фортеці. А 27 травня 1794 р. Катерина ІІ підписує наказ про заснування міста Хаджибей. Нове місто створювалося, як військово-морський форпост Росії на ближніх підступах до турецьких володінь.У січні 1795 р. за бажанням Катерини ІІ місто отримало сучасну назву. Це пов’язано з тим, що колись на схід від Хаджибея існувало грецьке поселення Одесос.

Своїм виникненням та початковими успіхами Одеса має завдячувати переважно іноземцям. Її засновником був неаполітанець Дерибас, план забудови міста склав француз Де’Волан, адміністративна влада в краї належала відомим французьким емігрантам Рішельє та Ланжерону. Їх найближчими помічниками були виключно іноземці – Рошешуар, Кобле, Кастельно та інші.

Не знайомі з життям російських міст, зі звичаями російської провінційної адміністрації, керівники Одеси повели місто новим шляхом. Вісті з далекого Заходу отримувалися з перших рук, а зближення з іноземцями сприяло засвоєнню європейських смаків та навиків.

Адміністративний гніт мало відчувався в Одесі, тут частіше чулося вільне слово, суспільна самодіяльність знаходила собі більше свободи, ніж в інших місцях Росії.

Такою побачив Одесу О. С. Пушкін:

Там все Европой дышет, веет,
Все блещет югом и пестреет
Разнообразностью живой.
Язык Италии златой
Звучит по улице веселой,
Где ходит гордый славянин,
Француз, испанец, армянин,
И грек и молдаван тяжелый,
И сын египетской земли…

У пошуку вільного життя в Одесу приходили люди з різних країв, і це не були звичайні, рядові люди: кріпаки, що втікли від панів були найенергійнішими, найсміливішими та найбільш свободолюбивими серед своїх односельчан, бо наважилися на багатокілометрову та небезпечну дорогу; болгари і греки, що не бажали терпіти турецьку владу; чорноморські козаки… Тобто це були найбільш енергійні та сміливі представники різних народів.

Недарма один із мандрівників, що побував у Одесі на початку ХІХ ст., писав, що населення Одеси – “це волевий накип народу”, і ця особливість збереглася протягом двохвікової історії міста. Одеситів вважають енергійними, сміливими, заповзятими та безжурними при невдачах. Ці якості – “національна риса” одеситів, що взяли найкраще у своїх предків.

Отже, коротко ознайомившись з історією Одеси та її мешканців, можна зробити висновок, що це незвичайне місто. І нема нічого дивного в тому, що одеська література теж має свої особливості. Перше, що насамперед об’єднує всіх одеських письменників – почуття гумору, яке ніколи їх не полишає. Існує навіть таке поняття, як “одеський гумор”. Окрім цього у своїх творах одесити часто використовують специфічну одеську мову. Особливо полюбляв користуватися цим прийомом Ісак Бабель.

Одеські літератори увібрали в себе неповторний дух Одеси. Більш того – їм вдалося відтворити його на сторінках своїх творів. Творчість одеських письменників дає змогу значно поглибитися в розумінні так званого “одеського феномену”, що склався під впливом ряду історичних, культурних та геополітичних факторів. Тому знайомство із культурно-історичними пам’ятками, що так чи інакше пов’язані із літературним життям Одеси, зокрема періоду 1920-30-х рр., має всі підстави стати невід’ємною частиною одеської екскурсійної програми.

Характеристика епохи 20-30-х рр. ХХ ст.

Література завжди була голосом епохи. Не тільки проблеми, які хвилювали художників, а й весь арсенал художніх засобів, сам творчий метод визначались часом, рівнем розвитку соціальної та художньої думки суспільства.

Кожна епоха має свою систему соціальних та філософських поглядів. Художник, навіть тоді, коли у розумінні історії та людини випереджає епоху, не може бути вільним від впливу сучасних йому уявлень про закони та сутність суспільного розвитку. І це відбивається на характері його ідеалів. Реальна дійсність, соціально-філософські та ідейно-естетичні уявлення про людину, суспільство та завдання мистецтва завжди мають пряме відношення до художнього методу письменника.

Початок 1920-х рр. К. Паустовський назвав “часом великих сподівань”. І справді, ще жили у пам’яті заманливі гасла революції, здавалося, що утопія може стати реальністю.

У цей час ідея революційного боргу, захисту пролетарської справи від посягань “буржуїв” та “світового капіталу” спонукала деяких радикально налаштованих інтелігентів співпрацювати з ВЧК. В “Автобіографії”, де Бабель розповідає, як за порадою Горького він на сім років “пішов у люди”, написано серед іншого “був чекістом” (дочка Бабеля це заперечувала).

Це був час, коли руйнувалося старе та необхідно було вирішити, яким саме буде нове. У літературі приблизно з 1923 р. виникають числені угрупування, які проіснували до початку 1930-х рр. Кожна група письменників мала свою думку стосовно подальшого розвитку літератури. Міжгрупова боротьба найчастіше зводилася до захисту “своїх” та всілякої ганьби “чужих”.

З розвитком тоталітарної системи влада зрозуміла, що їй необхідно мати підтримку з боку письменників. Так виник літературний стиль, що отримав назву “соціалістичний реалізм”. Багато письменників виїзжає на місця та пише книги про чудовий хід колективізації та індустріалізації (Паустовський, наприклад, написав книгу про освоєння Кара-Бугазькогї затоки у Каспії).

Особливо жорстким став контроль держави над літературою після появи 23 квітня 1932 р. Спілки радянських письменників, що об’єднувала всіх письменників, які підтримували радянську владу.

Вичерпну картину цієї епохи залишив Булгаков у своєму безсмертному романі “Майстер та Маргарита”. Він описує дію цензури, коли ніщо не може бути надрукованим без дозволу партії. Все, що суперечило поглядам влади, не мало право на існування. Булгаков пише про спілку письменників, як про сотні бездарностей, що утримуються владою. І найголовніше – він протиставляє справжнього письменника – Майстра – радянізованому – Бездомному, який пише на замовлення влади. Автор недарма не дає Майстрові власного імені, він символізує ціле покоління справжніх письменників. Майстер не може вільно творити в умовах радянської дійсності і Булгаков переносить його в інший світ, туди, де його творчості нічого не буде заважати. На жаль, реальним майстрам того часу так не пощастило.

Отже, на початку ХХ ст. в Одесі з’являється ціла плеяда талановитих письменників, творчість яких набула найбільшого розквіту в 1920-30-х рр. Це такі літератори, як: І. Бабель, Ю. Олеша, К. Паустовський, В. Катаєв, І. Ільф та Є. Петров.

Одеська література має свої характерні особливості. Всіх одеських письменників єднає, насамперед, почуття гумору, що ніколи їх не полишало. Існує, навіть, таке поняття, як “одеський гумор”. Також у своїх творах одесити часто використовували специфічну одеську мову.

Великого впливу на життя та творчість письменників справляло тогочасне соціально-політичне становище. З розвитком СРСР влада починає розуміти, що їй необхідно мати підтримку з боку літераторів. Письменникам вказують як і що вони мають писати. Всі, хто не падкорився владі, у найкращому випадку були позбавлені волі (Ю. Олеша), найгіршому – життя (І. Бабель).

З життям та творчістю письменників пов’язано багато історичних місць та пам’яток. Враховуючи той факт, що популярність одеських літераторів незгасає й донині, можна стверджувати, що ці пам’ятні місця мають значний туристий потенціал. Він має насамперед реалізуватись у створенні нових туристичних маршрутів, а також у модернізації вже існуючих. Проект одного з маршрутів був розроблений автором і наведений у даній роботі.

Література

1. Атас А. Старая Одесса, ее друзья и недруги.-М.: Ласми, 1992. –208 c.

2. Долженкова А. Р., Дяченко П. Ф. Одесса: Путеводитель. – Одесса: Маяк, 1978. – 192 с.

3. Есть город у моря: Краеведческий сборник/ Сост. Ю. А. Гаврилов, Е. М. Голубовский. – Одесса: Маяк, 1990. – 352 с.

4. Измайлов А. Ф. Наедине с Паустовским. – Л.: Наука, 1990. – 136 с.

5. Ильф И. А., Петров Е. П. Двенадцать стульев. – М.: Правда, 1991. – 400 с.

6. История русской советской литературы / Бахметьева Е. П., Бузник В. В. и др. – М.: Высшая школа, 1979. – 694 с.

7. Левин Ф. И. Бабель: Очерк творчества. – М.: Художественная литература, 1972. – 222 с.

8. Литературная энциклопедия: В 12 т. – М.: Издательство Коммунистической Академии, 1930. – Т. 1. – С. 291-294.


01.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!