Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Культура епохи Відродження як перехідна епоха в історії культури
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Культура епохи Відродження як перехідна епоха в історії культури

Відродження, або Ренесанс (від фр. renaissance), - це перехідна епоха в історії культури Західної і Центральної Європи від Середньовіччя до Нового часу. Розпочалося воно в Італії у ХІV ст., в інших країнах - у ХV ст. і тривало до кінця наступного століття

Ренесанс був зумовлений розкладом феодального ладу і зародженням ранніх капіталістичних відносин. У цей переломний час на зміну людині зі старим церковно-схоластичним світоглядом на авансцену історії вийшла громадсько активна, діяльна людина з новим світосприйняттям, новими ідеалами і цінностями, яка здобувала собі визнання не родовитим походженням, а знаннями, розумом, здібностями. Такій людині стали тісними рамки феодальних суспільних відносин.

Отже, провідна роль у суспільстві переходить від дворянства до людей певний професій, спеціалістів з різних галузей знання - філософів, філологів, митців, поетів, майстрів, інженерів, всіх тих, хто замість "божественного" став вивчати все "людське". Звідси і їх назва - гуманісти (від лат. humanus - людський). Вони боролися за свободу думки, наукових пошуків і творчості, кінець кінцем зламали духовну диктатуру церкви і створили новий, раціональний та життєрадісний світогляд, який дістав назву "гуманізм".

Важливу роль у культурі Відродження відіграла історико-національна традиція: повага до народної мови та культурних набутків уперше широко включається у фонд цінностей світської культури. Сам характер епохи Відродження як перехідного періоду зумовив те, що в його культурі переплелося старе й нове, традиційне і новаторське, давши своєрідний, якісно новий сплав духовних цінностей. У цей період були створені шедеври літератури та мистецтва, які мають неперехідне значення.

В епоху Ренесансу зроблено цілий ряд великих наукових відкриттів, пов'язаних з розвитком торгівлі, мореплавства, будівництва, військової техніки. Внаслідок морських подорожей Христофора Колумба (1451-1506), Васко да Гами (1469-1524), Фернана Магеллана (1480-1521) було відкрито американський континент, доведено, що Земля має форму кулі, встановлено основні контури морів, океанів та суші. Революційний переворот стався в астрономії: польський астроном Міколай Коперник (1473-1543) у праці "Про обертання небесних сфер" (1543) обґрунтував геліоцентричну систему Всесвіту, поклавши початок звільненню природознавства від теології. Німецький учений Йоганн Кеплер (1571-1630) відкрив закони руху планет, які підтверджували і розвивали систему М. Коперника.

Були закладені основи теоретичної хімії, збагатилися науковими досягненнями геологія, ботаніка, медицина. Іспанський медик Мігель Сервет (1509-1553) дослідив мале коло кровообігу, передбачив існування невидимих кровоносних судин - капілярів. Були розроблені нові методи лікування хвороб, що виходили з межі християнських догматів у поясненні біологічної структури людини, закладені принципи матеріалістичного підходу до суті живих організмів.

Матеріальна культура епохи Відродження була збагачена бурхливим розвитком техніки, зокрема гірничої справи, металургії, суднобудування. Розвивалося ткацтво, гончарство, скловидування. У виробництво стали впроваджувати гідравлічні двигуни, токарні верстати, гірничі машини й механізми для підіймання вантажів, вентиляції рудників. Великий італійський художник, учений та інженер Леонардо да Вінчі (1452-1519) сконструював перші літальні апарати, розробив проекти парашута, захисних та гідротехнічних споруд. Німецький винахідник Йоганн Гутенберг (1394-1468) винайшов спосіб відливання шрифта і сконструював дерев'яний друкарський прес, поклавши початок книгодрукуванню в Європі, що відкрило широкі можливості для розповсюдження ідей гуманізму, досягнень науки і культури.

Значними досягненнями характеризується художня культура епохи Відродження. Саме в цей період у скарбниці світової літератури з'явилися твори таких митців слова, як Данте Алігієрі, Франческо Петрарка, Джованні Боккаччо, Франсуа Рабле, Мігель де Сервантес, Фелікс Лопе де Вега, Уїльям Шекспір та інші.

Італійський поет Данте Алігієрі (1265-1321) у знаменитій "Божественній комедії" змалював своє уявне блукання в потойбічному світі, відтворивши суспільство того часу з усіма його вадами та людськими гріхами - від політичних чвар партій, від занепаду авторитету враженої корупцією церкви до трагізму людської особистості, яка так і не спромоглася у своєму житті позбавитися недобрих пристрастей та звичок. Творчість Данте зробила величезний вплив на подальший розвиток європейської культури.

Франческо Петрарка (1304-1374) - італійський поет - увійшов в історію як зачинатель гуманістичної культури Відродження. Свій світогляд, який базувався на ідеалізації античної культурної спадщини, він виклав у "Листі до нащадків". Та всесвітню славу принесла йому любовна лірика, присвячена Лаурі - жінці, яку він випадково зустрів у церкві і яка полонила його на все життя. Цикл віршів із двох частин ("На життя мадонни Лаури" і "На смерть мадонни Лаури") обіймає 317 сонетів, 29 канцон, дев'ять секстин, сім балад і чотири мадригали, складаючи своєрідний щоденник, у якому любовні переживання показані в усій їх суперечливості та мінливості. Лірика Петрарки стала класичним зразком любовної лірики, збагатила поезію музикальністю, образною витонченістю, стилістикою поетичних засобів, зокрема використанням антитез та риторичних запитань, які відображають душевні хвилювання.

Джованні Боккаччо (1313-1375) - один із засновників гуманістичної літератури італійського Відродження, автор знаменитого "Декамерона", поем та роману "Філоколо". "Декамерон" - це збірка реалістичних новел, об'єднаних тематикою та гуманістичною спрямованістю; основний зміст їх - розкриття аморальності папського двору, розпусти монахів, висміювання аскетичної моралі Середньовіччя, прославлення насолод земного життя, чутєвої любові. Новели просякнуті духом вільнодумства, добрим гумором.

Франсуа Рабле (1494-1553) - французький письменник, який увійшов у світову культуру як геній комічного. Його твір "Гаргантюа і Пантагрюель" написаний у фольклорному стилі, наповнений каламбурами, засобами гротеску, гри на подвійній жадобі героїв - жадобі вина і знань. Подорожі велетня Гаргантюа - це подорожі по життєвому морю тогочасної реальності з її радощами і болями, розумом і глупістю, достоїнством і нікчемністю. Роман Ф. Рабле став справжньою енциклопедією французької художньої культури епохи Відродження.

Мігель де Сервантес (15470-1616) - великий іспанський письменник, що ввійшов у світову культуру головним чином як автор роману "Дон Кіхот". Сюжет твору має специфічний іспанський колорит: двоє благородних романтиків - рицар Дон Кіхот та його зброєносець Санчо Панса - вперто намагаються протистояти пасивному соціальному оточенню, у зв'язку з чим постійно потрапляють у комічні ситуації.

В романі з великою художньою силою показано трагікомізм ентузіазму благородної людської особистості в умовах панування практичного міщанства та бездуховності. "Дон Кіхот" - це сумний сміх над романтизмом епохи, яка вже відходить у минуле. В іншому плані роман розкриває крах високого благородства помислів людини тоді, коли вона прекраснодушно губить такт дійсності; у цьому загальнолюдське значення змісту "Дон Кіхота".

Фелікс Лопе де Вега (1562-1635) - іспанський драматург, поет і прозаїк. Серед його великої літературної спадщини найбільшу відомість здобули драматичні твори "Овеча криниця", "Собака на сіні", "Дівчина з глечиком", "Закохана витівниця". Пройняті антифеодальним пафосом, глибоким демократизмом, життєрадісністю, гумором, вони пропагували свободу почуттів, рівноправність жінки в коханні та шлюбі. Завдяки такому спрямуванню творча спадщина Лопе де Веги завжди була й залишається актуальною.

Уїльям Шекспір (1564-1616) - англійський драматург і поет, чиї драматичні твори "Ромео і Джульєтта", "Багато галасу даремно", "Гамлет", "Отелло", "Король Лір", "Макбет", "Антоній і Клеопатра", "Зимова казка", "Річард ІІІ" та інші стали загальновизнаною класикою. Характерна особливість драматургії Шекспіра полягає у концентрації багатьох суперечностей життя у людських стосунках; звідси зображення людини у всій її багатогранності, значущості, величі, складності та динаміці. В його творах умістився цілий світ людських пристрастей, бажань та прагнень епохи Відродження. Творча спадщина Шекспіра справедливо вважається однією з вершин світового мистецтва.

Образотворче мистецтво епохи Відродження найбільшого розквіту набуло в Італії. Саме тут творили Леонародо да Вінічі, Рафаель, Джорджоне, Тіціан, Мікеланджело. Достатньо назвати лише ці імена, щоб стала зрозумілою велич, художня унікальність італійського мистецтва тих часів та його значення для подальшого розвитку світової культури.

Леонардо да Вінчі (1452-1519) застосовував із властивою лише йому майстерністю прийом накидання таємничості на зміст своїх картин, чим викликав враження бездонності, невичерпності того, що закладене у природі людини.

Візьмімо, наприклад, фреску "Таємна вечеря". За трапезним столом сидять Ісус Христос і дванадцять його апостолів. Христос тільки що прорік: "Один з вас зрадить мене". Вражені апостоли реагують по-різному - мімікою, рухами, жестами. Лише Іуда психологічно ізольований однією деталлю: він відкинувся назад, тоді як усі інші спрямовані до свого вчителя.

Темний профіль Іуди, рухи рук також видають нечисту совість. Треба вдуматися у картину, щоб пізнати всю глибину цього вражаючого моменту. Нев'януча слава "Мони Лізи" ("Джоконди") також пояснюється майстерним застосуванням методу накидання таємничості: у вирізі обличчя жінки - велика глибина проникливого, вічно живого людського інтелекту, в якому кожна епоха прагнутиме добачати своє. Ознаки часу в картині неясні і майже невідчутні на блакитно-зеленому, "місячному" фоні.

"Сікстинська мадонна" Рафаеля (1483-1520) полонить уяву, вражаючи одухотвореністю образів матері і дитини. Велич задуму цієї картини (заради спасіння людства мати віддає найдорожче, що в неї є, - свою дитину) поєднана з витонченою майстерністю художника: в обличчі й погляді дитини, як відзначає Н. Дмитрієва, є щось недитяче, прозорливе і глибоке, а в образі матері - дитяча чистота і віра.

Мікеланджело Буонарроті (1475-1564), як і Леонардо да Вінчі, був універсальною творчою особистістю - скульптором, архітектором, живописцем, поетом. Найбільш відомі його твори: статуї "Давид", "Мойсей", статуї вмираючого і повсталого рабів, гробниці Медічі, розпис стелі Сікстинської капели. Характерною рисою художньої творчості Мікеланджело є обожнення людської краси.

Йому здавалося, що людська краса - останній витвір природи, вершина, за якою настають виснаження і загибель самої природи. У цій красі він вбачав щось грізне, фатальне, на межі небуття. "Тому насолода красою з'єднана з переляком, який живить дивною їжею великий до неї потяг.

І я не можу не сказати, ні подумати, що при вигляді твого обличчя так обтяжує і підносить душу. Чи є це усвідомлення кінця світу, чи велике захоплення", - писав на схилі років Мікеланджело. Лише через призму цього світосприйняття, в якому відчувається початок занепаду епохи Відродження, можна зрозуміти велич та художню силу творчої спадщини Мікеланджело.

У ХVІІ ст. настає криза ідей та культури Відродження, на зміну йому приходить епоха Просвітництва.


01.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!