Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Римське мистецтво як особливе художнє явище
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Римське мистецтво як особливе художнє явище

Хоча древньоримські майстри продовжували традиції еллінських, все ж мистецтво древнього Рима - явище самостійне, що визначалося і ходом історичних подій, і умовами життя, і своєрідністю релігійних переконань, і іншими чинниками

Римське мистецтво як особливе художнє явище стали вивчати лише в ХХ віці, по суті тільки тоді усвідомивши всю його самобутність і неповторність. І все ж досі багато які видні антикознавці вважають, що історія римського мистецтва ще не написана, ще не розкрита вся складність його проблематики.

У творах древніх римлян, на відміну від греків, переважала символіка і алегорія. Відповідно пластичні образи еліонів поступилися у римлян місцем живописним, в яких переважала ілюзорність простору і форми - не тільки у фресках і мозаїках, але і в рельєфах. Статуї, подібні до Менади Скопаса або Ніке Самофракийської, вже не створювалися, зате римлянам належали неперевершені скульптурні портрети із виключно точною передачею індивідуальних особливостей особи і характеру, а також рельєфи, що достовірно фіксували історичні події.

Римський майстер відмінно від грецького бачив реальність в її пластичній єдності, більше схилявся до аналізування, розчленування цілого на частини, детального зображення явища. Грек бачив світ як би крізь все і воєдино поетичний серпанок, що зв'язував міфу, що об'єднував. Для римлянина вона починала розсіюватися, і явища сприймалися в більш виразних формах, пізнавати які полегшало, хоч це ж приводило до втрати відчуття цілісності світобудови.

У древньому Римі скульптура обмежувалася переважно історичним рельєфом і портретом, зате отримали розвиток образотворчі мистецтва з ілюзорним трактуванням об'ємів і форм - фреска, мозаїка, станковий живопис, слабо поширена у греків. Архітектура досягла небувалих успіхів як в її будівельно-інженерному, так і в ансамблевому вираженні. Новим було у римлян і їх розуміння взаємозв'язку художньої форми і простору.

Гранично компактні, концентричні в своїй суті форми класичного Парфенона не виключали, а навпаки, виражали відповідність будівлі просторам, що оточували Акрополь. У римській архітектурі, що вражає звичайно своїми ансамблевими розмахами, перевага віддавалася замкненим формам. Архітектори любили псевдоперипетри з колонадою, наполовину утопленою в стіну. Якщо древньогрецький площі завжди були відкриті простору, подібно до Агори в Афінах або інших елліністичних містах, то римські або обнеслися, як форуми Серпня або Нерви, високими стінами, або влаштовувалися в низинах.

Той же принцип виявлявся і в скульптурі. Пластичні форми грецьких атлетів завжди представлені відкрито. Образи, подібні римлянинові, що молиться, що накидав на голову край убрання, переважно містилися в собі, зосереджені. Римські майстри в скульптурних портретах концентрували увагу на особистих, індивідуальних особливостях людини.

Система римських архітектурно-пластичних образів глибоко суперечлива. Компактність форм в них тільки уявна, штучна, викликана наслідуванням класичним зразкам еллінів. Відношення римлян до форми, об'єму, простору принципово інше, ніж у греків, основане на принципі прориву кордонів і рамок, на ексцентричній, а не концентричній динаміці художнього мислення. У цьому значенні римське мистецтво - якісно новий етап естетичного освоєння людиною реальності.

Тяжіння римських художників до класичних еллінських форм, зухвале відчуття подвійності римських пам'ятників, сприймається зараз як вияв свого роду реакції на новини, що заявляли про себе. Втрата римлянами цілісності художніх форм нерідко примушувала їх створювати споруди величезні по розмірах, часом грандіозні, щоб хоч цим заповнити суперечність або обмеженість образів. Можливо, саме в зв'язку з цим римські храми, форуми, а нерідко і скульптурні твори значно перевершували розмірами древньогрецькі.

Важливий чинник, що впливав на характер древньо-римського мистецтва, - величезний простір його поля дії. Динамічність і постійне розширення територіальних рамок древньо римського мистецтва з включенням в його сферу вже в V віці до н.е. етруських, італійських, галльських, єгипетських і інших форм, з особливим значенням грецьких, - не може бути пояснено тільки властивостями римського художнього потенціалу.

Це процес, пов'язаний з розвитком загальноєвропейського мистецтва, в якому римське почало грати роль особливу - інтерпретатора і охоронця художньої спадщини античної епохи при одночасному виявленні власне своїх римських принципів. У “римському горні” сплавлялися різні художні цінності, щоб в результаті з'явилася абсолютно нова, що не виключала, однак, традицій античності, середньовічна естетична практика.

Від піренейський берегів Атлантичного океану до східних кордонів Сірії, від Британських островів до Африканського континенту племена і народи жили в сфері впливу художніх систем, які диктувалися столицею імперії. Тісне зіткнення римського мистецтва з місцевим приводило до появи своєрідних пам'ятників. Скульптурні портрети Північної Африки вражають в порівнянні зі столичними експресивністю форм, деякі британські - особливою холодністю, майже манірністю, пальмирські - властивої східному мистецтву витіюватою орнаментикою декоративних прикрас одягу, головних уборів, коштовності.

І все ж не можна не зазначити, що до середини I тисячоліття н.е., в кінці античності, в Середземномор'ї дали про себе знати тенденції до зближення різних естетичних принципів, значною мірою що визначила культурний розвиток раннього середньовіччя.

Кінець римського мистецтва формально і умовно може бути визначений падінням Імперії. Питання ж про час виникнення римського мистецтва - вельми спірний. Поширення на території Апеннінського півострова в I тисячолітті до н.е. високохудожніх творів етрусків і греків сприяло тому, що тільки починало формуватися римське мистецтво виявлялося непомітним.

Адже довгий час, з VIII до VI ст. до н.е., Рим був невеликим поселенням серед безлічі інших італійських, етруських і грецьких міст і поселень. Однак навіть з цього віддаленого минулого, куди йдуть джерела римського мистецтва, зберігаються фібули з латинськими іменами, цисти і такі монументальні бронзові статуї, як Капітолійська вовчиця. Навряд чи тому правомірно починати історію мистецтва древнього Рима, як це іноді роблять, з I в. до н.е., не враховуючи хоч і невеликий кількісно, але дуже важливий матеріал, який згодом, треба думати, буде зростати.

Періодизація римського мистецтва - одна з самих складних проблем його історії. На відміну від прийнятої і поширеної періодизації древньогрецький мистецтва, вказуючою роки становлення архаїкою, час розквіту - класикою і кризові віки - еллінізмом, історики древньоримського мистецтва, як правило, зв'язували його розвиток лише зі змінами імператорських династій.

Однак далеко не завжди зміна династій або імператора спричиняла за собою зміну художнього стилю. Тому важливо визначити в розвитку римського мистецтва кордону його становлення, розквіту і кризи, беручи до уваги зміну художньо-стилістичних форм в їх зв'язку з соціально-економічними, історичними, релігійно-культовими, побутовими чинниками.

Якщо намітити основні етапи історії древньо римського мистецтва, то в загальних рисах їх можна представити так. Найстарша (VII - V вв. до н.е.) і республіканська епохи (V в. до н.е.‑I в. до н.е.) - період становлення римського мистецтва. У цих широких тимчасових кордонах повільно, часто в протиборстві з етруськими, італійськими, грецькими впливами формувалися принципи власне римської творчості. Через нестачу речовинних матеріалів, вельми слабого освітлення цього тривалого періоду в древніх джерелах диференціювати більш детально цей етап неможливо. У VIII - V вв. до н.е. римське мистецтво ще не могло суперничати не тільки з розвиненою художньою творчістю етрусків і греків, але, очевидно, і з досить виразною художньою діяльністю, що заявляла про себе.

Розквіт римського мистецтва доводиться на I -II вв. н.е. В рамках цього етапу стилістичні особливості пам'ятників дозволяють розрізнити: ранній період - час Серпня, перший період - роки правління Юлія - Клавдієв і Флавієв, другий - час Траяна, пізній період - час пізнього Адріана і останні Антоніонов. Часи Септімія Півночі, як раніше Помпея і Цезаря, при цьому, очевидно, потрібно вважати перехідними. З кінця правління Септімія Півночі починається криза римського мистецтва.

Вся художня творчість Європи від середньовіччя до наших днів несе на собі сліди сильного впливу римського мистецтва. Увага до нього завжди була дуже пильною. У ідеях і пам'ятниках Рима багато що покоління знаходили щось співзвучне своїм почуттям і задачам, хоч специфіка римського мистецтва, його своєрідність залишалися нерозкритими, а здавалися лише пізно грецьким вираженням античності. Історики від Ренесансу до ХХ віку відмічали в ньому різні, але завжди близька їх сучасність межі.

У звертанні італійських гуманістів XV - XVI вв. до древнього Рима можна бачити соціально-політичні (Кола ди Рієнцо), просвітницько-моралістські (Петрарка), історико-художні (Киріяк Анконський) тенденції. Однак сильніше усього впливало древньоримске мистецтво на архітекторів, живописців і творців Італії, по-своєму що сприймали і що трактували найбагатша художня спадщина Рима. У XVII в. древнеримським мистецтвом зацікавилися вчені інших європейських країн. Це було час інтенсивного збору художнього матеріалу, період "антикварний", той, що змінив гуманістичний, ренесансний.

Революція XVIII в. у Франції пробудила увагу французьких вчених і художників до римського мистецтва. Тоді ж виникло науково-естетичне відношення до древньої спадщини. І.Вінкельман, на відміну від діячів "антикварного" періоду, виступив представником просвітницької філософії свого часу, творцем історії древнього мистецтва.

Правда, він ще відносився до римського мистецтва як до продовження грецького. У кінці XVIII - початку XIX в. древньоримським мистецтвом почали займатися вже не приватні особи, а державні установи Європи. Фінансувалися археологічні розкопки, засновувалися великі музеї і наукові товариства, створювалися перші наукові труди про древньоримські твори мистецтва.

Спроби філософського осмислення суті і специфіки древньоримського мистецтва були зроблені в кінці XIX в. Ф.Вікгофом і А.Ріглем.

Цінним теоретичним дослідженням з'явилася також книга О.Бренделя "Введення у вивчення мистецтва древнього Рима", де розглянуті різні точки зору на древньоримське мистецтво від Ренесансу до наших днів.


01.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!