Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Еллінізм як об’єднання стародавнього грецького і східного світів
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Еллінізм як об’єднання стародавнього грецького і східного світів

Сутність еллінізму. Межі розповсюдження еллінізму. Періодизація еллінізму. Основні досягнення еллінізму. Культура еллінізму як одне з найголовніших досягнень: особливості елліністичної культури, елліністична релігія, філософія, література, градобудівництво і архітектура, скульптура, елліністична наука

Еллінізм став примусовим, тобто досягнутим в результаті запеклих війн, об’єднанням стародавнього грецького і східного світів, що раніше розвивалися окремо, в єдину систему держав, що мали багато спільного в соціально-економічній структурі, політичному устрої, культурі.

В результаті об’єднання стародавнього грецького і східного світів в рамках однієї системи з’явились особливе суспільство і культура, котрі відрізнялись власне від грецького і східного суспільного устрою і культури і були синтезом елементів стародавньої грецької і східної цивілізацій, котрий дав якісно нову суспільно-економічну структуру, політичну надбудову і культуру.

Як синтез грецьких і східних елементів еллінізм мав два корені:

  • Першою основою еллінізму став історичний розвиток стародавнього грецького суспільства, а саме криза грецького полісу. Грецький поліс вичерпав всі свої внутрішні можливості і став гальмом історичного розвитку до середини ІV ст. до н. е.
  • Другою основою еллінізму стала криза стародавніх східних суспільно-політичних структур. В середині IV ст. до н. е. стародавній східний світ, об’єднаний в кордонах Перської імперії (окрім Індії і Китаю), також переносив сильну суспільно-політичну кризу. Застійна консервативна економіка не дозволяла виробничо опанувати широкі простори пустельних земель.

Якщо Греція середини IV ст. до н. е. потерпала від надлишкової активності у внутрішньо-політичному житті, перенаселеності, обмеженості ресурсів, то Перська монархія, навпаки, потерпала від застою розвитку, слабкого використання великих потенційних можливостей, дезінтеграції окремих частин. Таким чином з’явилася задача об’єднання, особливого синтезу цих відмінних, але здатних доповнити одна одну соціально-економічних і політичних систем.

Цим синтезом і стали елліністичні суспільства і держави, що утворилися після розпаду держави Олександра Македонського. В історіографії синтез східних і грецьких початків розуміється як об’єднання деяких елементів культури та релігії.

Межі розповсюдження еллінізму

До елліністичного світу належали малі та великі державотворення від Сицилії і південної Італії на заході до Аральского моря і витоків Нілу на півдні. Отже до елліністичного світу увійшла територія класичної Греції (включаючи Велику Грецію і Причорномор’я) і так званий класичний Схід, тобто Єгипет, передня та центральна Азія (без Індії та Китаю). В цій великій географічній зоні можна виділити чотири регіони:

  • Єгипет і близький схід (Східне Середземномор’я, Сірія, Вірменія, Вавілонія, більша частина Малої Азії).
  • Середній Схід (Іран, Середня Азія, північно-західна частина Індії).
  • Балканська Греція, Македонія, і західна частина Малої Азії.
  • Велика Греція та Причорномор’я.

Найбільш характерні риси притаманні еллінізму виявились в Єгипті та на близькому Сході, так що цей район може розглядатися як район класичного еллінізму. В інших районах було більше особливостей соціально-економічного, політичного і культурного розвитку, котрі відрізнялись від класичного еллінізму близького Сходу. Так в Балканській Греції і Македонії, Великій Греції і Причорномор’ї, тобто на території власне Стародавньої Греції, синтезу стародавніх грецьких і східних початків власне і не існувало. Історичний розвиток в цих регіонах проходив на одній основі, а саме основі стародавньої грецької цивілізації як такої. Але ці регіони стали органічними частинами еллінистичного світу.

Це сталося по декільком причинам. По-перше вони стали частиною загальної системи елліністичних держав, як певного соціально-економічного, політичного і культурного цілого. Емігрувавші з Елади, Македонії та інших регіонів Грецького світу елліни та македонці як військові, адміністратори, громадяни багаточисленних грецьких міст стали відігравати значну роль в житті нових суспільств і держав. Відплив населення з Елади на схід на деякий час полегшив гостру соціальну кризу в грецьких містах.

Періодизація еллінізму

Еллінізм почався з походів Олександра Македонського на схід в 334 р. до н. е. і скінчився завоюванням останньої елліністичної держави (Єгипетського царства) в 30 р. до н. е. Тобто період еллінізму становить біля 300 років.

Можна виділити три періоди в розвитку еллінізму:

  • 334 - 281 рр. до н. е. утворення імперії Олександра Македонського та її розпад в результаті війн діадохів.
  • 280 р. до н. е. - середина ІІ ст. до н. е. період зрілості еллінізму, створення соціально-економічної структури, державності і культури еллінізму.
  • Середина ІІ ст. до н. е. - 30 р. до н. е. - пізній еллінізм, розпад елліністичних держав і їх завоювання Римом на заході і Парфією на сході.

Не всі елліністичні країни пройшли через всі три етапи розвитку, але вони характерні для еллінізму як цілісної соціально-економічної, політичної і культурної системи.

Основні досягнення еллінізму

В цілому еллінізм став більш високим етапом історичного розвитку народів класичної Греції і стародавнього Сходу, зробивших крок уперед в економічному житті, ускладненні соціально-класової структури, державного будівництва, культури та релігії. Основою прогресивних змін в епоху еллінізму було взаємозбагачення давньогрецької і давньосхідної цивілізацій як результат їх безпосередньої взаємодії.

Розвиток територіальних рамок елліністичної ойкумени, більш тісна взаємодія різних її частин, що до завоювань Олександра Македонського розвивались в ізоляції одна від іншої, позитивно вплинули перш за все на господарську діяльність. Елліністичні царі відмовилися від традиційних полісної і давньосхідних ізоляцій і вдавалися до рішучих дій щодо заохочення торгових операцій. Однією з форм заохочення стало масове карбування монет з тих запасів дорогоцінних металів, що до того часу лежали у вигляді злитків в підвалах перських царів. Від еллінізму дійшла велика кількість різноманітних монет.

Показником нового етапу розвитку елліністичної економіки є інтенсивне градобудівництво, заснування нових міст. По приблизним розрахункам в епоху еллінізму було засновано більш ніж 170 великих і малих міст грецького типу. Заснування нових міст стало сильним поштовхом для загального економічного розвитку елліністичних країн. Також це сприяло проникненню до консервативної економічної структури давньосхідних країн рабовласницьких відносин античного типу.

Нові тенденції в соціально-класових відносинах виявились в розгалуженості класових і соціальних відносин в цілому.

Багато нового приніс еллінізм і в державне створення. Замість традиційних типів суверенного грецького полісу і давньосхідної деспотії з’явилася форма елліністичної монархії.

Плідною виявилася і взаємодія грецького і східного початків в області культури і релігії. В епоху еллінізму вона виявилася в бурхливому розвитку точних наук: астрономії, математики, фізики, біології, географії, створенні складних філософських систем (стоїцизму, епікурейства, кінізму), в створенні масової скульптури, розквіті градобудівництва, архітектури, літератури, поезії. Столиці елліністичних держав Александрія Єгипетська, Антиохія на Оронті, Пергам, Родос, Сиракузи, Афіни стали великими культурними і науковими центрами з величезними для того часу бібліотеками, науковими школами, котрі були потужними генераторами наукових ідей і нових напрямів культурного життя. В області релігії взаємодія грецької олімпійської релігії зі складними релігійними системами Єгипту, Вавілонії, Малої Азії, Сірії, Палестини, Ірану і Середньої Азії породила синкретичні релігіозні системи, велику кількість нових божеств, нових релігійних ідей, котрі стали поживним середовищем для виникнення християнства.

Культура еллінізму як одне з найголовніших досягнень

Особливості елліністичної культури. Процес культурного розвитку в період еллінізму проходив в нових умовах і мав значні особливості в порівнянні з попередніми часами. Ці нові умови створювались в розширеній окуймені, в тій частині земель де жила людина елліністичної епохи. Якщо до того людина відчувала себе перш за все жителем невеликого полісу в Греції абл сільської общини на Передньому Сході, то в епоху еллінізму посилилось переміщення і змішування населення.

Розширення оточуючого людину світу, знайомство з новими умовами життя і місцевими, часто дуже давніми, традиціями розширювали ментальний світогляд, розвивали творчі задатки кожної людини, створювали сприятливі умови для культурної творчості.

В період еллінізму спостерігається подальший розвиток господарства, зростання суспільного і особистого багатства соціальних прошарків і окремих людей. Елліністичні суспільства мали добрі матеріальні здібності, частина яких могла бути витрачена на фінансування культури.

Змінилася і роль держави в розвитку культури. Елліністичні монархи, маючи величезні матеріальні ресурси намагалися направити процес культурної творчості в потрібне їм русло, виділяючи значні кошти на це. Особливо вони намагалися перетворити столиці і свої резиденції на важливі культурні центри. Вони запрошують до себе видатних митців і вчених. Такі колективи були утворені в Антіохії, Пергамі, Сіракузах, Афінах та в інших містах. Але найбільший культурний потенціал був зосереджений в Александрії при царському дворі Птоломеїв.

Так засновник династії Птоломеїв Сотер заснував особливу установу, присвячену дев’яти музам, і назвав її музеєм. Музей був сукупністю приміщень де жили, навчалися і працювали науковці. В кінці ІІІ ст. до н.е. Александрійська бібліотека налічувала понад 500 тис. папірусів, більша частина яких була зосереджена в бібліотеці Музею. На утримання музею гроші виділялися з царської казни. Завдяки підтримці царської династії Музей перетворився на щось на зразок міжнародної академії, потужний науковий та культурний центр.

Елліністична культура стала синтезом грецької полісної та давньосхідної культур, в котрому переважала грецька культура. Визнаною мовою була грецька мова у формі загальногрецької мови койне, на якій спілкувались всі освчені прошарки елліністичного суспільства і на якій була написана більшість книг.

Взагалі елліністична культура була закономірним продовженням і розвитком тих напрямів, жанрів та ідей, що виникли у Греції в V-IV ст. до н.е. Вплив давньосхідної культури на розвиток елліністичної культури виявив себе в основному не в загальному плані, а у внесенні до елліністичної культури ряду нових ідей і досягнень.

Елліністична релігія. Для елліністичної епохи характерне підвищення ролі релігії у всіх частинах суспільного і культурного життя. Греки і македонці, що розселилися на всьому Ближньому Сході, принесли з собою культи олімпійських божеств. Але на нових місцях традиційні культи зазнали значних змін. Так культи грецьких богів Зевса, Аполона, Гермеса, Афродіти, Артеміди набувають нових рис, що характерні для давньосхідних божеств Ормузда, Мітри, Атиса, Кибели, Ісіди і. т. д.

Серед грецького населення також стає популярним східний культ Великої Матері Богів, але особливо популярною стає єгипетська богиня Ісіда, яка і стає універсальним культом жіночого божества.

Характерним для релігійного синкретизму є не тільки змішування існуючих культів, але і виникнення нових божеств. Найбільш яскравим прикладом є культ Сарапісу в Єгипті. Нове божество було проголошено єдиним верховним богом еллінів і єгиптян. Цей культ широко розповсюдився у всіх неєгиптянських володіннях Птоломеїв, а потім і в Малій Азії, особливо в Іудеї.

Також були обожнювали такі речі як фортуна, доброчинність, здоров’я, щастя та ін.

Елліністичні правителі для зміцнення своєї влади активно впроваджують свій культ серед населення.

Поширюються ідеї месіанства, тобто віра в приход месії-спасителя, котрий врятує всіх пригнічених. Особливо популярними ці ідеї стають серед населення Іудеї.

В цілому елліністичний період характеризується активним пошуком нових форм релігії, тяжінням до монотеїзму і етичних сторін релігійних вчень. В релігійних пошуках з’являлись деякі релігійні ідеї, котрі згодом увійдуть до християнства.

Філософія еллінізму. Якщо в V-IV ст. до н.е. основою світогляду багатьох прошарків населення грецьких полісів був патріотизм, то в період еллінізму, в умовах постійного руху великих мас населення, зв’язок окремої людини з її рідним містом втрачався. Як наслідок - послаблення позицій колективізму і зміцнення почуття індивідуалізму, адже поняття вищої цінності громадянського обов’язку відходило на задній план.

Глибокі зміни в світогляді елліністичних людей спричинили значний вплив на стан філософії як науки про світосприйняття. Центром елліністичної філософії стали Афіни, де сперечались декілька впливових філософських шкіл. Перш за все це школи учнів великих філософів Платона і Аристотеля. Але поступово ці школи втрачають свою популярнісь і стають закритими елітарними групами з обмеженим впливом на розвиток філософської думки.

Значно впливовішими стали нові філософські системи: філософія стоїків, епікурейців і кініків.

Філософія стоїків (засновник - Зенон із міста Кітія, Кипр) -була найбільш популярною, згодом розпалася на три частини: фізику (вчення про організацію та розвиток світу), логіку (вчення про те як правильно мислити і зрозуміло висловлювати свої думки) та етику (вчення про людину та його поведінку).

Філософія Епікура (341-270 рр. до н.е.) це вчення також ділиться на три частини: фізику, логіку та етику, але на відміну від стоїків, у яких найбільше була розвинена етика, у епікурейців найбільш структуризованою і найбільш розробленою стала фізика. Епікур був матеріалістом і не був так сильно захопленим релігією як стоїки, він вважав богів не здатними втручатися у життя природи і людини.

Філософія кініків (засновник - Антисфен). Це вчення було створене ще в класичну епоху але популярним воно стало саме в епоху еллінізму. На відміну від епікурейства і стоїцизму філософія кініків була більш доступною для неелітарних прошарків суспільства, саме тому вона і стала такою популярною.

Загалом елліністична філософія була новим великим кроком уперед у розвитку філософської думки, вона збагатила світову філософію глибокими і оригінальними ідеями.

Література. Літературний процес епохи еллінізму, з одного боку, відтворював значні зміни в загальній соціальній та духовній атмосфері тієї епохи, з іншої - продовжував ті традиції, які вже оформились в літературі класичних часів.

Значно збільшилась кількість авторів. З елліністичних часів збереглися імена більш ніж 1100 авторів. Збільшення загальної кількості авторів свідчило про зростання значення літератури серед населення.

Як і в епоху класики театр мав великий вплив на стан літератури. Елліністичне місто не можна було уявити без театру. Зазвичай театр вміщував до половини всього міського населення.

Зміни в театральному дійстві були спричинені новими смаками елліністичного глядача. Продовжувалися ставитись трагедії, виникає так звана “комедія нравів” або нова комедія. Центром нової комедії були Афіни.

Центром поезії стала Александрія, адже вчені Музею приділяли поезії багато уваги. Навіть виник новий, специфічний, александрійський стиль, котрий передбачав ерудованість і освіченість читача в різних науках, особливо в міфології.

Також стає популярним жанр штучного епосу. Типовим елліністичними літературними жанрами, що відтворюють суспільні настрої, стають жанри буколичної поезії або ідилії і соціальні романи-утопії. Серед прозаїчних жанрів найбільш поширеними були історичні твори.

Загалом еллістична література відрізнялась від класичної художньо-ідейною спрямованістю і жанровим розмаїттям. Інтерес до форми і неглибокий ідейний зміст, дослідження внутрішнього світу окремої людини і ігнорування суспільних потреб були характерними для протирічливої елліністичної літератури.

Градобудівництво і архітектура. Скульптура. Період еллінізму був часом заснування багатьох нових та покращення старих міст. Зрозуміло, що цей процес став стимулом для розвитку градобудівництва та архітектури. Нові міста будувалися по чіткому плану, план забудови міста був довгостроковим. Зазвичай місто розбивали на рівні квартали, вулиці, що перетинались, були перпендикулярні.

Старі міста перебудовувались, вулиці розширювалися, з’являлись все більш грандіозні споруди. Храм втратив звання основної будівлі елліністичної культури. Тому основою розвитку елліністичної архітектури стали будівлі суспільного та утилітарного призначення.

Однією з самих грандіозних будівель не тільки елліністичної епохи, а і всіх стародавніх часів є Александрійський Маяк, висота якого становить 120 метрів. Він був побудований у 280 р. до н.е. на о.Фарос архітектором Состратом.

Загалом для елліністичної архітектури характерні такі речі як потяг до грандіозності, розкіші, помпезності і масштабності.

Аналогічні напрями художніх пошуків простежуються і в розвитку одного з найрозвиненіших в грецькому мистецтві жанрів - скульптурі. Велика кількість статуй і монументів була характерна навіть для невеликих міст. Але великий попит на статуї перетворював мистецтво на ремесло, тому більша частина всіх скульптур не є художніми цінностями.

Найбільш відомими скульптурними школами були пергамська та родозька школи. В Александрії скульптура майже не розвивалась.

Елліністична наука. Бурхливий розвиток гуманітарних і природничих наук є характерною особливістю елліністичної епохи. Правителі фінансували наукові колективи заради подальшого практичного використання науки у військовому ділі, будівництві, мореплавстві тощо. Саме тому особливістю елліністичної науки є її практична спрямованість. Швидкий розвиток науки і її практичне використання сприяли відокремленню науки від філософії.

Спостерігається диференціація і спеціалізація наукових дисциплін. Найбільших успіхів було досягнуто в математиці і астрономії. Найвидатнішими математиками були Евклід, Архімед та Аполоній. Самими Видатними вченими-астрономами були Аристрах, Ератосфен та Гіппарх. Засновником науки про рослини вважається Феофраст. Великих успіхів було досягнуто в медицині. Тут досягнення грецьких вчених V-IV ст. до н.е. , особливо відомого Гіппократа і східні традиції доповнивши одні інших дали дуже вдачні результати.

З гуманітарних наук в Александрійському Музеї вдало розвивалися філологія, історична критика і текстологія.


01.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!