Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Процес формування нової, сучасної, української соціокультурної системи
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Процес формування нової, сучасної, української соціокультурної системи

Загальна характеристика та характеристика процесу формування нової соціокультурної системи: література, театральне та музичне мистецтво, живопис, скульптура та архітектура, стан кінематографу та відео культури, релігія, відродження забутих імен, державна підтримка української культури

Український народ як творець національної та співтворець світової культури нагромадив за свою багатовікову історію величезні духовні надбання. До його духовної скарбниці входять видатні пам'ятки трипільської та скіфської культури, княжої доби, українського бароко, творча та філософська спадщина Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Лисенка.

Новітня історія української культури визначається діяльністю її творців і реформаторів Олександра Довженка, Леся Курбаса, Бориса Лятошинського, Олександра Архипенка, Михайла Бойчука, Павла Вірського, Степана Турчака та багатьох інших талановитих майстрів.

Кожна нова епоха переосмислює обрії і зміст української культури в обширах великого історичного часу. Зміна історичних її меж особливо інтенсивно відбувається тепер, в умовах нового періоду державотворення. Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін в культурі сучасній, але й на оновлення, почасти і відродження значних сфер культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної самоідентифікації нового структурування, а сама українська культура в цілому - нових соціально-цінних і громадянських орієнтирів.

Тож завдання в осягненні даної теми і полягає в осмисленні цього контексту та тих соціально-культурних змін, які з ним пов'язані.

Загальна характеристика та характеристика процесу формування нової соціокультурної системи

Розвиток української культури базується на таких загальновизнаних засадах:

  • самоцінність культури й мистецтва в усіх їх численних проявах;
  • творення єдиного загальнонаціонального культурного простору як одного з найважливіших консолідуючих факторів у справі розбудови української державності;
  • забезпечення активного функціонування української мови в усіх сферах культурного життя держави;
  • забезпечення гарантій свободи творчості, доступу до культурних надбань, створення можливостей активної участі громадян у художній творчості, особливо молоді;
  • підтримка високопрофесіональної мистецької творчості, яка забезпечує якісний рівень національної культури, незалежно від політичної чи комерційної кон'юнктури;
  • збереження національної культурної спадщини (рухомих та нерухомих пам'яток і цінностей, музеїв, заповідників тощо) як основи національної культури, турбота про дальший розвиток традиційних культур народів та етносів, що населяють Україну;
  • утримання зусиллями держави та місцевого самоврядування базових елементів культурної інфраструктури, основних (у національному, регіональному та комунальному масштабі) культурно-мистецьких закладів та організацій;
  • забезпечення державної підтримки та сприятливого господарсько-правового режиму для культурно-мистецьких організацій, об'єднань, окремих митців незалежно від підпорядкування чи форми власності;
  • створення правових та економічних стимулів для залучення недержавних коштів та засобів до підтримки культури й мистецтва.

Процес реформування культурної сфери має включати:

  • створення нової правової бази для культури, мистецтва, суміжних сфер суспільного життя, що відповідала б сучасним світовим вимогам та українським особливостям;
  • реорганізацію майнових та фінансово-господарчих взаємин у культурній галузі, аби привести їх у відповідність із загальним напрямком суспільно-економічних реформ;
  • заохочення становлення й зміцнення мережі недержавних, незалежних культурно-мистецьких організацій (творчих спілок, фундацій, професійних гільдій, виконавських колективів тощо), які забезпечуватимуть здоровий розвиток культури через багатоманіття творчих, господарських, адміністративно-правових форм її існування, через множинність каналів її підтримки суспільством і державою;
  • створення умов здорового протекціонізму щодо вітчизняної культури, національної культурно-мистецької продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Важливо прослідкувати плідність і перспективність спадкоємності тих перетворень і тенденцій, які стимулюють розвиток української культури сьогодні. До них в першу чергу слід віднести напрямки, що були спрямовані на демократичне оновлення суспільства (шляхом зняття тиску тоталітаризму) та розвиток і збереження забутих або свідомо зневажених національних цінностей.

Значну позитивну роль в підготовці майбутніх змін в національній культурі мав період, званий перебудовою. Впроваджувана поступово, а в більшій мірі навіть стихійно, лібералізація духовного життя породила енергію постійних зрушень і новацій. Суттєво урізноманітнилось духовне життя суспільства за рахунок проникнення (спочатку напівмаскованого, а потім відвертого) зарубіжних модерністських і постмодерністських напрямків.

Відбувалось "розхитування" традиційних критеріїв оцінки художніх цінностей, збагачення їх ширшим спектром відтінків. У значній мірі суспільством все більш усвідомлювалась однобічність висунення на перший план критерію "ідейності".

Поступово допускається, а потім і визнається існування поряд з методом соціалістичного реалізму інших творчих методів. Проводиться ціла серія соціальних реформ у сфері культури та мистецтва (наприклад, багаторічний експеримент з реформування театральної справи в СРСР), які мали ряд плідних наслідків. Надається значна свобода у виборі репертуару та діяльності в цілому закладів культури аж до їх комерціалізації. Тому зміни, які проходили в сфері культури після проголошення незалежності України, були значною мірою продовженням, але на більш визначеній національній основі, тих тенденцій і напрямків, що склалися в період "перебудови", доповнились широким андеграундом — напрямками мистецтва, альтернативними соціалістичному реалізму.

Проголошення волею народу незалежності України призвело до радикальних змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як "посттоталітарне суспільство".

Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб'єктами культури), новими умовами (в тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення. Коли ці норми та правила перетворюються на внутрішню програму поведінки людини (особистості), вони забезпечують узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму.

Сукупність цих правил поведінки людей (різної, в залежності від умов), впорядковує суспільство і є, зрештою, саме культурою. В той же час стабільність суспільства забезпечується наявністю суперечливих за своїм характером та спрямуванням елементів культури, навіть опозиціями типу "порядок-хаос". Модель культурно збалансованого суспільства — плюралістична, різноманітна.

У перехідних суспільствах втрачається визначеність і чіткість критеріїв розрізнення еталонної, базової культури, посилюється відносність самих критеріїв, нездатність суспільства розрізняти "культурне" і "некультурне". Ускладнюється проблема культурної орієнтації громадян, особливо молоді, в ситуації, коли твори авангардизму, які нещодавно кваліфікувались як антикультура, стають взірцем художнього поступу.

У суспільстві відбувається певна втрата еталонних зразків культури, пошук нових культурних парадигм, вагання між класичною моделлю капіталізму та постіндустріальною, намагання без достатніх передумов дещо поквапливо "приміряти" їх до наших умов. Разом з тим становлення засад нового етапу розвитку української культури як національної пов'язане з глобальним планетарним процесом "етнічного ренесансу" останніх десятиліть нинішнього століття.

Риси нової культурної реальності, які вже достатньо визначилися, необхідно подати хоч описово.

Література

На сьогоднішній день українська література переживає чи не найбільший занепад серед усіх культурних галузей. На те є об'єктивні підстави. По-перше, література потребує певних інвестувань, але ці інвестування можливі лише у випадку, коли література стане популярною. Зараз популярною є лише гостросюжетна література, так званий "низький жанр", котра зовсім не задовольняє культурні потреби освіченої людини.

Знайти ж книжку сучасного українського автора на іншу тематику, справа досить важка, оскільки видавці не погоджуються друкувати книжки, які не є прибутковими. Основною надією для молодого автора залишається підтримка культурних організацій (як українських так і закордонних). Але все залежить від українського читача. Коли більшість українців відкладе чергову купу паперу під гучною назвою "Месть бешеного" (чи щось на кшталт цього) і нарешті зверне увагу на дійсно варті уваги українські твори.

Проте Спілка письменників України, та інші об'єднання письменників вже зараз мають досить коштів та ресурсів для більш-менш гідної підтримки українського автора. Тож найближчим часом слід очікувати відродження власне української літератури, котру деякі дослідники вважають мертвою після останної хвилі - "шістедесятників".

Театральне та музичне мистецтво

Протягом останніх років умови творчої свободи значно розширили стильові і тематичні межі у театральному мистецтві й виконавсько-концертній діяльності, Йшли пошуки найефективніших організаційно-творчих і економічних структур, утвердилася творча самостійність художніх колективів. З'явилися перші, часом досить вдалі спроби організації недержавних театрів та концертних груп. Помітно розширилася мережа державних театрів, переважно за рахунок надання бюджетного статусу нововиниклим театрам-студіям. Нові вистави українських театрів виступи українських виконавців стали помітними мистецькими подіями далеко за межами нашої держави.

Проте за умов вкрай повільних кроків щодо реорганізації творчо-організаційного та економічного життя колективів, не-розробленості недержавних механізмів підтримки у розвиткові театрального і музичного мистецтва загострилися негативні тенденції. Зважаючи на це необхідно здійснити низку заходів. Зокрема, забезпечити перехід театрально-концертних організацій на господарювання в нових умовах, розширити їхню творчу та фінансово-економічну самостійність, стимулювати пошук позабюджетних форм фінансування, вдосконалення системи формування творчих складів тощо.

Водночас шляхом здійснення цільових державних замовлень, підтримки окремих мистецьких проектів цілеспрямовано здійснювати заходи по підвищенню професіональної майстерності, впливати на формування репертуару творчих колективів задля повнішого репрезентування в ньому вершинних надбань світової та національної культур, кращих творів сучасних авторів, інтеграції у світовий культурний простір. Значна увага має приділятися забезпеченню мовного статусу українських театрів, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

Образотворче мистецтво, архітектура та історико-культурні заповідники

В сучасних умовах відбувається бурхливий розвиток різних жанрів та видів образотворчого мистецтва, значне пожвавлення художньо-виставкового життя, З'явилися численні державні та приватні галереї, проводяться різностильові мистецькі акції, Творчість багатьох українських художників та скульпторів отримала загальносвітове визнання.

Після здобуття Україною незалежності посилилася увага до збереження національної культурної спадщини. Протягом останніх років створено низку нових державних заповідників, музеїв, присвячених постатям та подіям національної історії. Розпочато роботу над створенням Реєстру національного культурного надбання та поверненням пам'яток, незаконно вивезених з України.

Проте через брак фінансування різко скоротилося придбання творів образотворчого мистецтва. Мають місце непоодинокі випадки перепрофілювання мистецьких галерей, занепадають мистецькі видання, погіршилося матеріальне становище митців. Вимагає радикальних змін робота історико-культурних заповідників.

Для подолання негативних проявів у цій сфері духовного буття необхідно здійснити заходи по сприянню дальшому розвиткові образотворчого мистецтва, створенню ефективної системи обліку, охорони й використання пам'яток історії та культури, їх поверненню в Україну, зокрема розробити законодавчі та нормативні документи про охорону національної культурної спадщини, які відповідали б вимогам міжнародних правових актів з цього питання, ратифікованих Україною.

Слід продовжити пошук шляхів забезпечення додаткових надходжень для розвитку пам'яткоохоронної справи й художнього облаштування об'єктів соціально-культурної сфери господарської діяльності заповідників. З метою поліпшення системи естетичного виховання вдосконалити взаємодію між закладами культури та освіти й виховання. Передбачити здійснення заходів для підтримки молодих обдарованих художників. Забезпечити збереження і загальнодоступність кращих творів сучасного малярства, відтворення ряду пам'яток історії та культури, створення пам'ятників видатним діячам України, подіям її новітньої історії.

Колективи України недостатньою мірою беруть участь у міжнародних культурних проектах, що дозволило б залучити іноземні кошти в культурну сферу нашої держави. Натомість фактично відбуваються значні бюджеті інвестування України в культуру інших держав унаслідок виїзду на постійну роботу за кордон висококваліфікованих мистецьких кадрів, недоліків в організації зарубіжних гастролей українських колективів. Далеко не кращими зразками представлена масова зарубіжна культура в Україні.

З огляду на це необхідно вдосконалити систему культурного співробітництва із зарубіжними країнами на основі міжнародних, міжгалузевих, регіональних договорів та прямих зв'язків з використанням тих можливостей, що їх надає участь України в міжнародних організаціях (Рада Європи, ЮНЕСКО, ІКОМ, ІКОМОС тощо). При цьому державна підтримка має надаватися насамперед здійсненню значущих, політично резонансних культурних ініціатив, що дозволять істотно підвищити авторитет України в світі, сприятимуть посиленню взаєморозуміння між народами. Водночас Україна сприятиме інтенсифікації творчих обмінів на всіх рівнях, в тому числі й на комерційній основі, збільшенню відкритості нашого суспільства.

Стан кінематографу та відеокультури

Однією з важливих складових культури в Україні є кінематографія. Вона покликана відігравати помітну роль у справ і формування духовних запитів суспільства. Однак за останні роки внаслідок недостатньої державної підтримки, численних адміністративних реорганізацій, непродуманого впровадження елементів ринкових відносин при відсутності сучасної нормативно-правової бази вітчизняний кінематограф опинився у вкрай важкому стані, Українська кінематографій в останні роки значно скоротила обсяги виробництва фільмів і швидкими темпами втрачає кінопрокат, кіномережу, глядача.

У нових умовах потрібно розв'язати ціпу низку завдань: здійснити структурну перебудову всієї галузі кінематографії з врахуванням умов ринкової економіки, сприяти формуванню ринкової інфраструктури української кінематографії, сформувати сучасні механізми фінансування національного кіновиробництва, зокрема виробництва фільмів для дітей, впровадити продюсерську систему виробництва фільмів, створити стимулюючу, протекціоністичну законодавчу базу, структури кінореклами вітчизняної кіно- та відеопродукції, забезпечити пріоритетні умови українським фільмам на вітчизняному екрані, відродити українську кіноархівну справу, побудувати стабільні й двосторонні канали мистецьких та комерційних зв'язків української кінематографії із світовим кінопроцесом.

Відродження забутих імен

Основним змістом українського культурного оновлення і відродження була самовіддана праця багатьох дослідників, ентузіастів, практиків з реконструкції тяжко здеформованої культури, залучення до нового життя великих набутків, які або були під арештом, або призабулись, або були невідомими. Фантастичний пласт забороненого або замуленого часом став відкритим і оновлює величну "ікону" нашої культури. Дивним сяйвом опромінює нас те, що вважалося "білими плямами".

Значна робота в цьому напрямку проводиться створеною в останні роки Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України. Так, організована нею державна програма "Повернуті імена" інтегрує зусилля багатьох інституцій, зокрема Національної Академії наук, Українського фонду культури, товариства "Україна", Фонду сприяння розвитку мистецтв України, спрямовані на висвітлення невідомих фактів української культури. В архівах, музеях, бібліотеках України створюються спеціальні відділи, де поширюється інформація про українську культуру в зарубіжних країнах.

Зусиллями згаданих інституцій тільки за останні два роки було проведено ряд міжнародних конференцій, фестивалів, виставок, в результаті яких "пригадано" імена Володимира Січинського, Олександра Архипенка, Михайла Андрієнка-Нечитайла, Григорія Крука, Людмили Морозової, Мирослава Радима, Ігоря Стравінського, Петра Мечика, Федора Акименка, Василя Авраменка та багатьох інших.

Державна підтримка української культури

Навальна, агресивна пропаганда західних цінностей в їх не кращих зразках певною мірою почала деформувати ще не усталену систему національних цінностей, робити привабливим для молоді "героїв" західного світу, часто чужих нашій моралі і нашому менталітету, що починає викликати протест громадськості, особливо інтелігенції.

У зв'язку з підвищеною конкурентністю західної і російської культури та значним зниженням показників освоєння і продукування культури української в суспільстві починає усвідомлюватись необхідність протекціонізму щодо неї з наданням їй певних пільг і переваг, особливо у виданні україномовної літератури, кіновиробництва та кінопрокату.

Розв'язанню цієї проблеми сприятиме виконання Указу Президента України "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян", яким затверджено основні напрями розвитку духовності українського суспільства. "Розбудова суверенності й незалежності, демократичної, соціальної правової держави, — підкреслено в Основних напрямах, — потребує активізації зусиль органів виконавчої влади, громадських і релігійних організацій, спрямованих на розвиток духовності, виховання патріотизму та поваги до історичної спадщини українського народу, укріплення в суспільній свідомості загальнолюдських моральних цінностей, виховання соціального оптимізму та впевненості кожного громадянина у своєму майбутньому, формування здорового способу життя."

У зв'язку з ускладненням проблеми вибору духовних цінностей і покращенням орієнтації українського суспільства у їх світі посилюється потреба в новому просвітництві, розвитку альтернативних форм освіти, в оновленні всієї системи виховання, які повинні відповідати потребам оновлення суспільства.

За ініціативою Міністерства освіти України було створено кілька основоположних документів та прийнято ряд постанов і програм. Насамперед виділимо такі: міжгалузеву перспективну програму "Освіта XXI ст.", "Засади гуманітарної освіти в Україні", концепція "Основи національного виховання", "Українознавство в системі освіти". Обговорюються громадськістю проекти програм "Національна комплексна програма естетичного виховання", "Дозвілля і молодь".

Висновки. У українському суспільстві все більше усвідомлюється загальна потреба в культурі як підоймі, що здатна вплинути на поступ суспільства в цілому. Культура все ґрунтовніше починає розумітись як найважливіший здобуток нації, її достоїнство і сутність, бо культура — це те, що зберігає й утверджує не тільки особистісне, але й національне існування.

Перспективність розвитку української культури залежить від готовності її представників до культурної активності, яка в значній мірі залежить від стану їхнього менталітету. У ньому як характерну рису українця багато дослідників називають комплекс меншовартості, втрату національної гідності. Отже майбутнє української культури залежить в першу чергу саме від культурної свідомості українців.


01.11.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!