Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Некрофільність сучасної культури
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Некрофільність сучасної культури

Страшні трагічні картини XX ст., пов’язані з двома світовими війнами і численними локальними конфліктами, змусили звернутися до проблеми смерті багатьох сучасних дослідників

Як вдалося людству, що досягло висот у розвитку раціональної науки і технічних засобів, дозволити смерті захопити себе у її кістлявий кулак? Як могли дозволити люди стати маріонетками в театрі воєн, де головним лялькарем виступає смерть? Однім із тих, хто спробував відповісти на ці запитання, розібравшись у таємницях психічного життя людини, був Еріх Фром.

Він розглядав тенденції, які направлені проти життя і. які досить розвинуті у сучасній культурі. Як пише Фром: “Вони складають ядро тяжких психічних захворювань і створюють сутність зла”(24). А саме, мова буде йти про некрофілію. Але некрофілія не як сексуальне сексуальне оволодіння тілом, а як ненависть до життя і любов до мертвого.

Газети писали про те, як в США був створений клуб, де показували фільми для обраних. Демонструвалися документальні і художні стрічки, в яких жертва в муках прощалася з життям. Садисти приходили “покайфувати”. Для гурманів “кривавого видовища” знімалися особливі стрічки. Збиралися палачі і обговорювали, кого б вбити, але з найбільш “художнім ефектом”. Виникали кандидатури, деякі з них відхилялися по причині неповної відповідальності “високим некрофільським стандартам.”

Некрофіл – антипод життя. Його нездержано тягне до всього, що не росте, не міняється до всього механічного. Але править його поведінкою не тільки потяг до омертвілого, але й прагнення знищити все, що земніє, все життєздатне. тому всі життєві процеси, почуття він хотів би опредметити, перетворити в речі.

“Некрофіл” дослівно переводиться як “любов до мертвого”. Людина з некрофільним орієнтуванням відчуває потяг до всього не-живого, до всього мертвого: до трупа, нечистоти і бруду. Фрам вважає, що “ некрофільні ті люди, які охоче говорять про хворобу, похорони і смерть. Якщо вони можуть говорити про смерть і мертве, вони стають жвавими” (24).

Некрофіла ми можемо порівняти з совою. Він не любить день і, навпаки, любить ніч і темряву. В міфології він представлений тим, хто тягнеться до печери, в глибину океану або ж сліпим. Все, що відвернуте від життя або направлене проти нього, притягує некрофіла. Він хотів би повернутися в темноту материнського кола і в минуле неорганічне або тваринне існування. Він принципіально орієнтований на минуле, а не на майбутнє, до якого відноситься з ненавистю і якого боїться.

За концепцією Фрома некрофільні тенденції проявляються у снах такої людини. Як він пише: “В них мають місце вбивства, кров, трупи, черепи і експерименти; іноді в них проявляються люди, перетворені в машини, або люди, які ведуть себе як машини ” (24).

Явними прикладами чисто некрофільного типу особистості являються Гітлер та Сталін. Вплив цих людей полягає у їх необмеженій здатності і готовності вбивати. По цій причині вони були улюбленцями некрофілів. Одні боялися їх і, не бажаючи признаватися собі в цьому, надавали перевагу ними захоплюватися. Інші не відчували некрофільності в цих вождях і бачили в них рятівників. Якби ці некрофільні вожді не складали хибного враження як захисників, кількість симпатизучих їм не досягло б рівня, який би дозволив їм захопити владу.

Для некрофіла характерна установка на силу. Сила – це здатність перетворити людину на труп. Фром говорить про це так: “Можливо я не хотів би людину вбивати, я хотів би тільки тільки відібрати у неї свободу; можливо я хотів би її тільки принизити і відібрати у неї майно, - але що б я не робив у цьому напрямку, за всіми цими акціями стоїть моя здатність і готовність убивати”(24). Так як і сексуальність може породжувати життя, сила може його зруйнувати. На цій основі некрофіл прямо-таки закоханий в силу.

Ще одним видатним типом некрофільного характеру був К.Т.Юнг. В опублікованій після його смерті автобіографії є багаточисленні підтвердження цьому. В його снах часто з’являлися трупи, кров і вбивства. коли будувався дім Юнга, там були знайдені останки французького солдата. Юнг зробив фотографію трупа і повісив її на стіну. Це одна з тих дій, в якій полягає некрофільне орієнтування. також до цього Фрейду кинулось в очі орієнтування Юнга на мертве. Коли вони разом направлялись в США, Юнг багато говорив про трупи, які добре збереглися і були знайдені в болотах під Гамбургом. в Юнгових симпатіях до Гітлера і в расових теоріях також знаходить своє вираження схильність до людей, які люблять мертве.

Але… Юнг був надзвичайно творчою людиною, а творчість являється прямою протилежністю некрофілії. Отже, Фром робить з цього приводу такі висновки: “Він вирішив свій внутрішній конфлікт завдяки тому, що врівноважив диструктивні сили в собі своїм бажанням і здатністю лікувати і зробив свій інтерес до минулого, мертвого предметом блискучих умозаключень” (24).

Дуже часто людина сама не відчуває некрофільні нахили, не усвідомлює свого потягу до мертвого; вона робить жорстоким своє серце; вона веде себе таким чином, що її любов до мертвого стає логічною і розумною реакцією на те, що вона переживає. тому дуже важливо не тільки розпізнати, наскільки сильні некрофільні тенденції в людині, але й до якої степені вони нею усвідомлюються.

Фром вважає, що “для дитини найважливішим для розвитку любові до життя являється її сумісне проживання з людьми, які люблять життя” (24). Така любов знаходить своє вираження скоріше в поведінці, ніж в ідеях, скоріше в інтонації голосу, ніж в словах.

Фром наводить декілька умов для процвітання біофілії – це теплі стосунки з людьми в період дитинства; свобода і відсутність погроз; введення в “мистецтво життя”. Протилежні умови, слугують розвитку некрофілії: життя серед людей, які люблять мертве; відсутність ініціативи; умови, які роблять життя нецікавим; механічний порядок замість раціонального устрою життя.

Більш всього кидається в очі, що ми знаходимося в ситуації, в якій різко протистоять один одному надлишок і нестача як в економічній, так і в психологічній області. Доки люди будуть затрачати основну енергію на те, щоб захистити своє життя від посягань, і на те, щоб не вмерти з голоду, любов до життя згасає, а некрофілія процвітати. Другою важливою соціальною ознакою для розвитку біофілії є усунення несправедливості. “Під несправедливістю я розумію таку суспільну ситуацію, в якій людина не є самоціллю, а лише засобом для досягнення цілей інших людей” (24).

Підводячи підсумки, слід сказати, що любов до життя буде розвиватися найкращим чином, якщо в суспільстві будуть слідуючі умови: небезпека в тому смислі, що матеріальні основи людського існування не будуть знаходитися під загрозою; справедливість в тому смислі, що ніхто не зможе використовувати людину як засіб для цілей інших, і свобода в тому смислі, що кожна людина має можливість бути активною і свідомо відповідальною перед суспільством. Якщо суспільні умови призводять до існування автоматів, результатом буде не любов до живого, а любов до мертвого.

Ми можемо прослідкувати значну схожість між анальним характером в фрейдистському розумінні і некрофільним в розумінні Фрома. Як він сам пише: “ Я вважаю некрофільний характер злоякісною формою такої структури характеру, доброякісною формою якого є “анальний “ характер”, описаний Фрейдом” (24). Фром підкреслює, що не існує суворо окреслених меж між анальним і некрофільним характером, і часто буває важко розрізнити, чи ми маємо справу з тим чи з іншим.

Якщо ж знову повернутися до соціальних умов некрофілії, то виникає питання: який зв’язок існує між некрофілією і духом сучасного індустріального суспільства? І далі: яку рол грає некрофілія і байдужість по відношенню до життя в якості мотивації атомної війни?

Які б причини не приводилися для минулих війн – чи то захист проти нападу, економічні переваги, слава, збереження певного образу життя, - всі ці причини не являються достатньо вагомими для атомної війни. “Не можна говорити про захист, перевагу чи славу, якщо “в кращому випадку” половина населення на протязі декількох годин перетвориться в попіл, якщо всі культурні цінності будуть розбиті, а життя тих, хто залишився буде настільки жорстоким, що вони будуть заздрити мертвим”(24).

А яку роль грають вбивства в наших розважальних програмах? Фільми, комікси, газети діють в вищій мірі збуджуюче, оскільки містять велику кількість повідомлень про розруху, садизм і жорстокість. В збудження люди приходять тоді, коли бачать, що хтось вмирає, або коли вони читають про це, і зовсім байдужі: чи йде мова про вбивство чи про нещасний випадок.

Коротше кажучи, інтелектуалізація, квантифікація, абстрагування, бюрократизація – відмінні риси сучасного індустріального суспільства – не є принципами життя: вони являються механічними принципами, якщо їх приміняють до людей. замість того, щоб приміняти їх до речей. Люди, які живуть в такій системі, стають байдужими до життя і відчувають потяг до мертвого. Правда, самі вони цього не помічають. Вони приймають збуджуючі спокуси за радість життя і перебувають в ілюзії, що ведуть дуже живе життя, якщо володіють і можуть користуватися багатьма речами. Скупі протести проти атомної війни і дискусії наших спеціалістів по атомній війні про рівновагу тотальної напівтотальної розрухи показують як далеко ми зайшли в “темну долину смерті”.

Список літератури

1. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. – М., 1992.

2. Байрон Дж. Т. Соч.: в 3Т. – М., 1954.

3. Гройс Б. Ленин и Динкальи - Образы современной смерти // Гройс Б. Утопия и обмен. – М., 1993.

4. Гроф С., Хемефакс Дж. Человек перед личом смерти. – М., 1996.

5. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М., 1984.

6. Гуревич П.С. Философская антропология. – М.,1997.

7. Дубровский Д.И. Смысл смерти и достоинство личности //ж. Философские науки. - №5, 1990.

8. Европейские поэты Возрождения. – М., 1974.

9. Калиновский П. Переход; последняя болезнь, смерть и после. – М., 1991.

10. Клочков И.С. Духовная культура Вавилонии: человек, судьба, время. – М.,1983.

11. Левин С. Кто умирает? – К., 1996.

12. Мамардашвилли М. Лекции о Прусте. – М., 1995.

13. Мамардашвилли М., Пятигорский А. Символ и сознание (Метафизические рассуждения о сознании, символике и языке). – Иерусалим, 1982; - М., 1997.

14. Морен Е., Моес М. Физическое воздействие на индивида колективно внушаемой мысли о смерти // Ж. Человек. - №6., 1992.

15. Платон. Апология Сократа. Соч в 4Т. Т.1. – М.,1994.

16. Платон. Государство. – Т.3. – М., 1994.

17. Платон. Парменид. – Т.2. – М., 1993.

18. Платон. Федон. – Т.2. – М., 1993.

19. Пушкин А.С. Стихотворения. Поэмы. – М., 1984.

20. Роуз С. Душа после смерти // Ж. Наука и религия. - №6, 1991.

21. Рязанцев С. Философские смерти. – Санкт – Петербург., 1994.

22. Трубников И.И. Проблема смерти, времени и цели человеческой жизни // Ж. Философские науки. - №2., 1990.

23. Фромм Э. Душа человека. – М., 1992.

24. Фуко М. Герменевтика субъекта // Социо – Логос. – М., 1991.

25. Цицерон. О старости. О дружбе. Об обязаностях. – М., 1974.


30.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!