Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Особливості ввічливої поведінки на Україні та в іноземних державах
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Особливості ввічливої поведінки на Україні та в іноземних державах

Часто можна почути, що етикет, його норми – це анахронізм, достатньо чемності та ввічливості. Так, але при цьому треба пам’ятати про те, що ви самі жадаєте знати як і в якому оточенні існувати, який імідж сформувати

Сьогодні, на порозі тисячоліття, роль активного між особового спілкування зростає, як би скептично на цей тезис не реагували деякі люди. Наш час – час комунікацій, і не тільки електронно-комп’ютерних: так чи інакше, але споживачами будь-якої продукції залишаються люди, тому в процесі спілкування нам доводиться пам’ятати про деякі правила, які слід пам’ятати.

На вулиці та вдома

Ну що б, здавалося, можна сказати з цього приводу нового, що не було б відомим усім без винятку? Але як часто поруч з нами виникають ситуації, які змушують нас червоніти, хоча ми в цьому анітрохи не винні! Про що я? Та ось молодий чоловік кричить «Привіт!» своєму знайомому з іншого боку вулиці, перекрикуючи гудіння проїжджаючих мимо автомобілів та лякаючи немовлят, яких матусі провозять в колясках тротуарами. Або на прийомі: з ким треба привітатися (а з ким необов'язково) і в якій формі краще це зробити? Звісно, все це умовності, але такі, без знання яких ми можемо опинитись у неприємному становищі.

При випадковій зустрічі із знайомим на вулиці достатньо усміхнутися та кивнути. Якщо є можливість зупинитись та поговорити - особливо в громадських місцях - це треба зробити так, щоб не заважати тим, хто поряд з вами. Якщо ваш знайомий досить далеко (а ви знаходитесь у приміщенні), можете помахати йому рукою. При зустрічі, що не має офіційного характеру, у відповідь на привітання можна сказати «Привіт», відповідь «Здрастуйте» виглядає як більш церемонна. Але після офіційного знайомства сказати «Салют» або «Здорово», ясна річ, неприпустимо. Побажання «Доброго ранку» звучить менш офіційно, тоді як «Доброго дня» та «Доброго вечора» - більш церемонно.

Якщо людина здається знайомою, завжди краще кивнути або злегка вклонитися. При цьому не треба ображатися на тих, хто не привітався з вами: часто це буває на вулиці, при побіжній зустрічі, а причиною може бути як неуважність, так і поганий зір - зважайте на це, перш ніж образитись. В кінотеатрі, театрі, церкві, ясна річ, не треба починати розмову, поки не закінчиться служба або сеанс.

Якщо ви зустрілись із знайомим у приміщенні - який би пост ви не займали - не забувайте з усмішкою привітати чи то президента компанії, чи то вахтера, а якщо при цьому прозвучить й ім'я того, з ким здоровкаються, - йому це буде вдвічі приємніше! При цьому зовсім необов'язково заводити розмову, але будь-яка неувага надовго запам'ятається підлеглому і ляже мазком на портрет шефа, який собі малює кожний підлеглий. Але пам'ятайте: не треба самим заводити бесіду «ні про що», якщо начальник сам не виявив свого бажання в цьому.

Останнім часом питання типу «Як ви живете?» не викликають емоційного відгуку з боку того, кого про це запитують, тим більше, що поставлене в такій формі питання наче передбачає детальну відповідь, тому краще сформулювати привітання по-іншому. Якщо вже вас привітали в такій формі – краще відповісти «Спасибі, добре» або «Добре, дякую Вам».

Не зайвим буде сказати про те, що коли в домі, куди ви прийшли, вас познайомили з прислугою, вам достатньо буде усміхнутися зі словами «Привіт» чи «Здрастуйте», додавши до цього ім'я покоївки чи прислуги в тій формі, в якій вам їх представили господарі: «Привіт, Анно» або «Здрастуйте, пані Ковальчук». Обмінюватися з ними рукостисканням чи починати розмову – зайве.

Інколи ми опиняємось в ситуації, в якій треба «закруглити» бесіду - коли нам нудно або нецікаво. В такому разі треба просто сказати: «Ігорю, мені дуже приємно було з Вами побачитись, але, на жаль, я маю йти, інакше запізнюсь на ділову зустріч (до лікаря і т. ін.). Кланяйтеся від мене (кому) і - до побачення!» Якщо поряд незнайомі люди, – легким уклоном та усмішкою попрощайтеся з тими, хто в цю мить дивиться на вас: не намагайтеся звернути увагу на себе тих, хто не знає, що ви йдете. Але якщо ви знаходитесь у когось у гостях - не забудьте знайти господаря чи господиню та попрощатися з ними, але так, щоб це було непомітно, інакше гості зрозуміють це як знак, що і їм час іти - і зустріч буде зіпсовано.

Дуже часто виникає ситуація, в якій одну людину треба познайомити з іншою. Уявіть собі, що ви гуляєте з товаришем вулицею - і раптом зустріли знайому вам компанію. Зав'язалась розмова... але ж тільки між вами та вашими знайомими, яких ви зустріли; товариш, з яким ви здійснювали прогулянку, з цією компанією не знайомий! А надто якщо це ділова зустріч – і один із її учасників забув когось познайомити з іншими ~ добре, якщо гість представиться сам, але деякі люди (особливо англійці), якщо вони не представлені, можуть з образою простояти, не беручи участі в розмові. Тому слід нагадати деякі правила, що їх слід дотримуватися при знайомстві:

1. чоловіка завжди представляють жінці: «Пані Катерино, дозвольте Вам представити пана Олексія»

2. Молодшого завжди представляють тому, хто старший: «Тітко Олександро, дозвольте познайомити Вас із моїм товаришем – Іваненком Максимом».

3. Людина, що займає в суспільстві менш значне місце, повинна бути представлена людині більш впливовій та знаній. При цьому є ряд ситуацій, в яких виникають труднощі. Наприклад, жінку (виняток робиться лише для найближчих родичів жіночої статі) ніколи не представляють чоловікові, якщо він тільки не:

  • керівник держави або уряду;
  • член королівської родини;
  • священнослужитель;
  • чоловік похилого віку, що обіймає високу посаду (мер, сенатор).

Ваших родичів, навіть якщо вони старші за віком або займають більш високе становище в суспільстві, представляйте всім іншим – це ознака поваги. Наприклад: «Професоре Сидоров, дозвольте Вас познайомити з моїм вітчимом – професором Макарчуком». В останні роки стає звичкою представлятися тільки на ім'я (на американський зразок), але очевидно, що це дає обмаль інформації тим, кого знайомлять, один про одного. Тому краще не забути назвати прізвище при знайомстві. Причому треба не допустити деяких помилок, які найчастіше трапляються, а саме:

  • Ніколи не слід вимовляти тоном наказу чи повеління: «Пане Галаєнко потисніть руку пану Матвіенку» або - «Пане Онопченко, ходіть-но сюди - я познайомлю Вас з моїм двоюрідним братом Іваном»; таке звернення ніяк не можна назвати ні дружнім, ані ввічливим.
  • Коли знайомите двох людей – ніколи не представляйте одного з них, як свого друга: інший може подумати, що його ви не удостоїли цим високим званням.
  • Не повторюйте: «Пан Огінко – пан Кащенко, пан Кащенко – пан Огінко». Достатньо назвати імена тих, кого ви знайомите, один раз. Винятком може бути той випадок, коли один чи обидва з тих, кого знайомлять, носять важковимовні прізвища.
  • Представляючи свою дружину або чоловіка, ніколи не кажіть «Пані Клименко» або «Пан Світлаков»: це може бути лише тоді, коли ви знайомите її або його з дитиною. В інших в спадках завжди треба казати: «Мій чоловік (можна з ім'ям)» чи : «Моя дружина (ім'я)».

Для того, щоб знайомство мало «завершений» вигляд, краще було б, якби надавалися деякі відомості про тих, хто був представлений один одному. Наприклад: «Це моя подруга, Олена», а не просто «Це Олена» – і таке інше: в цьому разі ті, кого знайомлять, не будуть розмірковувати, з ким же врешті-решт вони мають справу.

Також слід пам'ятати про те, що представляти людину треба таким чином, як повинні будуть звертатися до нього ті, з ким ви його знайомите. Серед інших правил слід пам'ятати і про те, що є категорія осіб, яких не слід називати просто на ім'я:

  • начальники та керівники, якщо в вашій установі не прийнятий такий стилі;
  • клієнти, покупці або відвідувачі, які спеціально про це не просили;
  • ті, хто надає вам професійні послуги: адвокат, лікар – навіть якщо вас пов'язують дружні стосунки, утримайтеся від цього при сторонніх.

Часто буває так, що при знайомстві двох людей, той, на кого ліг обов'язок представити їх один одному, не пам'ятає імені одного з них. При цьому припустимо представити того, ім'я кого ви пам'ятаєте, наприклад: «Ти не знайомий з Іваном? Тоді познайомся» – і треба мати надію, що ваш знайомий вас зрозуміє і представиться. Якщо сталося не так – тоді краще чесно зізнатися в тому, що ви не пам'ятаєте його імені й попросити його представитись самому.

Трапляється, що заміжня жінка має або дівоче прізвище, або прізвище першого чоловіка. Тоді чоловік повинен представити її не тільки як свою жінку Олену, але й назвати її прізвище, щоб той, з ким її знайомлять, випадково не назвав її прізвищем чоловіка.

Спеціалісти з етикету вважають, що звертання один до одного на ім'я є великим порушенням самої суті батьківських відносин. Ще більше запитань викликає питання взаємовідносин нерідних дітей та батьків. Перш за все ми повинні пам'ятати про те, що тут діє правило «конкретного випадку» Але:

  • По-перше, дитину ні в якому разі не можна силувати та примушувати називати прийомних батьків «мамою» або «татом», надто якщо рідні ще живі. Якщо він сам воліє вас так називати - вас можна тільки привітати.
  • По-друге, в ситуації, коли прийомні діти вже дорослі – треба дати їм можливість вибирати своє прізвище – те, яке буде внесене в документи.
  • По-третє, в словах "вітчим" чи «мачуха» немає нічого образливого! Це існує лише в нашій уяві (десь, може, підтримуване казками «Попелюшка» та ін. Але ж не не образ мачухи взагалі, а злої мачухи!).

Тому найпростішою фразою представлення прийомних батьків може бути фраза, вимовлена з ласкавою інтонацією, яка вказує на щиру приязнь. "Пане Іваненко, ви знайомі з моїм вітчимом, паном Гузем?" В разі, коли форма звернення між прийомними батьком чи матір'ю та дитиною визначена, немає нічого поганого в тому, що мачуха чи вітчим представляють своїх прийомних дітей таким чином: «Олексію, познайомся з моїм пасинком Ігорем Рогом." Часто виникає проблема звертання до родичів, які не є надто близькими. Стосовно тіточок та дядьків все легше – їх так і кличуть, а ось чоловік сестри, брат дружини, брат чоловіка – це вже складніше.

Але скажемо одразу – цим родинним зв'язкам відповідають визначення (відповідно): зять, шурин, дівер. У свою чергу, сестра чоловіка – зовиця, дружина брата – невістка, сестра дружини – своячениця. Але все ж таки при знайомстві цих родичів з друзями краще представляти їх у більш зрозумілій всім формі: «Дружина мого брата Сергія» і т.п.

Діти рідних братів чи сестер по відношенню один до одного є двоюрідними братами чи сестрами, а їх діти – онуки рідних братів або сестер – стають троюрідними братами або сестрами. Син або дочка однієї сестри по відношенню до онука або онучки іншої сестри е двоюрідним дядьком (тіткою) та Племінником (племінницею), як і дитина двоюрідного брата чи сестри. І так, відповідно, прийнято називати родичів через покоління – двоюрідні.

На прийомах та зустрічах

На прийомі на честь званого гостя, якщо він не знайомий більшості, всі по черзі підходять до нього (поруч з ним – господиня). Господиня усіх називає на ім'я: «Пане (ім'я знаменитого гостя), дозвольте Вам представити директора школи пана такого-то.» Шановний гість постягує йому (їй) руку, він (вона) промовляє: «Дуже приємно» чи «Радий з вами познайомитись».

Якщо хтось із запрошених приводить з собою гостя (приятеля), він представляє його господині, а та, в свою чергу, знайомить і того, й іншого з шановним гостем.

Якщо гості добре знайомі з тим, на честь кого влаштований прийом, він не вітає гостей разом з господинею, а стоїть чи сидить так, щоб кожний міг підійти і поспілкуватись із ним.

За столом сусідам належить самим відрекомендуватися один одному. Чоловік звертається: «Я - Іван Сидоренко», а жінка: «Я – Наїна Сергеєва». Можна при цьому додати: «Дружина Олега Сергеєва», якщо впевнені, що той, з ким знайомитесь, знає вашого чоловіка. Дама, що опинилася поруч із незнайомим чоловіком, має право завести з ним розмову, не представляючись. Якщо чоловік відрекомендувався - їй необхідно зробити це також.

Незалежно від того, познайомилась чи ні сусіди за столом, прийнято підтримувати бесіду. Мовчки сидіти поруч за столом - неповага не тільки до сусіда, але і до господарів дому. Також неввічливо вести бесіду з сусідом справа, повністю ігноруючи того, хто сидить ліворуч.

Кожен господар (господиня) повинні пам'ятати про те, що всі гості мають познайомитись один з одним. Якщо англійці не знайомляться самі, без посередника, то люди більш демократичного виховання не схиблять, якщо самі представляться тим, хто опинився поруч.

На дуже великому прийомі (бал чи весілля) не обов'язково вступати в бесіду з незнайомою людиною. Якщо так склалася ситуація і ви опинилися поруч, віддалені від основної маси гостей - доречно завести світську бесіду і вже в ході її відрекомендуватись. До речі, відрекомендовуватися не обов'язково в ситуації, коли гостей надто багато. Обов'язково повинні познайомити гостя з почесним гостем або з людиною, яка його особливо цікавить. Гостя, що тільки-но прийшов, не треба знайомити з тими, хто вже виходить.

Якщо двоє ведуть бесіду, не слід її переривати, представляючись їм.

При знайомстві часто використовується церемонія рукостискання. Тут теж слід пам'ятати про деякі правила. По-перше, це не повинна бути «в'яла долоня»: таке рукостискання говорить про неповагу до того, з ким вітаються. Треба пам'ятати й про те, що надто міцне «вітання» теж сприймається не дуже добре. Здоровкаючись з людиною за руку, треба, усміхаючись приязно, дивитися їй у вічі. Обмін рукостисканнями давно регламентований такими правилами:

  • жінка подає руку чоловікові;
  • старший - молодшому;
  • той, хто «стоїть вище» на соціальній сходинці – тому, хто «стоїть нижче».

Якщо вже першим жінці подав руку чоловік – буде нечемним не потиснути її у відповідь: порушення правил етикету кимось одним не виправдовує неввічливість інших. До речі, якщо Вам довелося вітатися з інвалідом, у якого деформована або відсутня права рука (або кисть), треба все одно подати правицю: тим самим Ви дасте зрозуміти, що Ви ставитесь до нього як до рівного, а не виявляєте жалість.

Часто виникає питання: коли треба вставати, вітаючи гостей. Ось відповідь:

  • назустріч кожному, хто входить в оселю; це стосується і дітей, крім випадку, коли дитина веде бесіду з ким-небудь із дорослих;
  • жінка не встає, коли їй представляють когось на відстані;
  • також допустимо простягнути гостю руку сидячи, якщо останній не потребує виявлення особливої пошани чи Ви не бажаєте завести з ним бесіду;
  • чоловік встає, коли жінка вперше заходить до кімнати, і стоїть до того часу, доки вона не сяде чи не відійде в іншу частину кімнати;
  • у ресторації чоловік, що сидить за столиком, у відповідь на привітання жінки, що проходить мимо, трохи підіймається зі стільця та усміхається;
  • якщо до службового кабінету чоловіка входить відвідувачка, він повинен встати, вийти з-за столу, запропонувати їй стілець і не сідати доти, поки не сяде вона. Після закінчення візиту чоловік проводжає її та відкриває двері.

Світ традицій та звичок

Вихована людина завжди намагається дотримуватись правил ввічливості, особливо ж при спілкуванні з іноземцями вдома це чи в гостях. Але для цього треба знати ці правила. Ось чому, збираючись в закордонне відрядження чи туристичну поїздку, не полінуйтеся переглянути літературу чи побесідувати з тими, хто вже знайомий з традиціями чи звичками народів тієї країни, куди ви хочете поїхати. Не варто забувати й про те, що основні правила ввічливості та тактовності, як би вони не відрізнялися в окремих випадках, в цілому єдині та загальнообов'язкові. Генеральне Європейське управління з туризму розробило навіть спеціальні правила для мандрівників, які зводяться ось до чого:

  • Не забувайте, що в своїй країні ви усього лише ординарний громадянин серед мільйонів своїх співгромадян, в той час коли за кордоном ви «іспанець» або «француз», Від того, як ви себе поводитимете, залежить, як будуть ставитись до вашої Батьківщини.
  • Якщо вам здається, що за, кордоном все гірше, ніж на Батьківщині, лишайтеся вдома. А якщо вам здається, що все краще. Не повертайтесь на Батьківщину; у вас її немає...
  • За кордоном не галасуйте, поводьтеся спокійно.
  • Не привертайте увагу своїм одягом. Вдягатися треба скромно» як того потребує загальноприйнятий стандарт.
  • Співати можна лише тоді, коли вас про це попросять.
  • Не намагайтесь відзначитися там, де наперед відомо, що програєте. А якщо виграли, не надто гучно висловлюйте свою радість.
  • Пам'ятайте про те, що «барвисті» звороти вашої мови не завжди в прямому перекладі співпадають з іноземними.
  • Намагайтесь розібратися в тому, що вам незнайоме, що бачите вперше.
  • Не намагайтесь вчити інших, краще вчіться самі.

Помилкою буде вважати, що перебуваючи в країні, як гість, ви можете уникнути покарання за порушення місцевих заковів або звичаїв, нехай навіть це покарання матиме суто символічний характер. В усякому разі, слід пам'ятати, що знання деяких особливостей національно-психологічного складу та етикету різних народів допоможе в спілкуванні з їх представниками, дасть змогу почувати себе більш комфортно в незвичних умовах.

З цього приводу наведемо цікавий, як наш розсуд, приклад, що стосується, зокрема, особливостей ділових контактів. Одна із західноєвропейських компаній, що виготовляє фармацевтичну продукцію, вирішила поставити партію знеболюючих препаратів в арабські країни. Препарат дуже добре йшов на євроринку, але та сама рекламна картинка, що була зображена на упаковці ліків, викликала протилежний ефект в арабському сприйнятті.

Три послідовних «кадри»: на першому – жінка, що кричить від болю, на другому – вона приймає дані ліки, на .третьому – біль минула, і жінка зображена в спокійній, розслабленій позі. Автори реклами знали, що араби пишуть і читають зліва направо, це було враховано, але вони забули врахувати, що таким же чином вони «читають» і зображення. Виходило, що спокійна, вдоволена жінка, прийнявши ці ліки, раптом починала кричати від болю!

Відомо, що існують деякі риси характеру й особливості поведінки, властиві цілим групам народів, що живуть на континенті, Таким чином, виходячи з темпераменту та манери поведінки, німецький психолог X. Гюнтер ділить народи Європи на чотири підтипи: нордійці, динарці, середземноморці та остійці.

До нордійців належать народи Скандинавії, Англії, Бельгії, Голландії, Північних Німеччини та Франції. Вони високого зросту, ставні та худорляві, блакитноокі, мають подовжене донизу обличчя, прямий ніс, виступаюче підборіддя, колір обличчя мають близький до червоного. Темперамент у нордійців холодний, впертий, вони скупі на слова та є ворогами всякого панібратства. Мають неабияку силу волі та часто потяг до моря. Їх відрізняє не сприйняття базарної галасливості, впевненість у собі, критичне ставлення до того, що коїться навкруги.

Вони – правдолюби, мають здоровий глузд, любов до порядку, розуміння прекрасного, аристократичні нахили. Вони з великими зусиллями дають себе в чомусь переконати, якщо в них інший погляд на деякі речі. Незмінні в своїх симпатіях, вони не каються в тому, що роблять з переконанням, і не пробачають ворогам, понад усе цінують свободу і не відступають перед життєвими труднощами. Мають велике почуття обов'язку перед собою та іншими, не стільки віддані родові, як суспільству, в якому живуть. Чужі всьому поверховому, мають творчий дух, віддають перевагу грі з високими ставками, багатство швидше здобувають, ніж беруть його. Відрізняються любов'ю до влади, потягом до експансії, презирством до поверхової користі, вмінням керувати іншими. Серед нордійців часто зустрічаються ідеалісти, фанатики та деспоти.

До динарців відносять народи Сербії, Боснії, Хорватії, Албанії, Греції, Австрії. Їх характерними зовнішніми рисами е високий зріст, коротка голова, великий загнутий ніс, темне волосся, кремезна статура. Ці люди мають схильність до буйних веселощів, співу. Інколи вони нетерплячі, часто виходять із себе. Їм притаманне почуття гордості, честі та войовничості, але в обороні, патріотизм у них співвідноситься з відданістю своїй країні, своєму звичному стилю життя та народним прикрасам. У бою завзяті, через що нерідко перемагають. Дуже вразливі, але при цьому добродушні. Вони – гарні друзі. Люблять життєві насолоди, мають схильність до брутальною гумору. Їм не вистачає дисципліни, чіткості мислення, розсудливої сміливості. Прихильники крайніх почуттів: або любов, або ненависть. Нерідко відрізняються «мурашиною» працею.

До середземноморського підтипу належать жителі Піренеїв (іспанці, португальці), Корсики, Сардинії, Італії, Півдня Франції, Півдня Балканського півострова, Північної Америки, а також іспаномовні народи Латинської Америки. Ці люди переважно невисокі на зріст (у середньому – 1,62 м), довгоголові, мають темне волосся. Темперамент мають неспокійний, одержимий, енергійний. Дуже часто в них змінюється настрій, вони закохані в життя, захоплюються дуже часто, кмітливі, меткі у виразах, талановиті.

Це – природжені заколотники та революціонери. Закохані в кольори, фарби та форми. Судження в середземноморців чуттєві або інтуїтивні. Дуже багато серед них духовно рухливих, відданих мистецтву та поезії. В суспільно-політичному житті ці люди йдуть шляхами нових ідей: пророки, апостоли бунту проти старих форм суспільного устрою. Організатори духовного життя нації у сфері ідеології, церкви, мистецтва та політики.

Підтип остійця об'єднує представників багатьох народів Східної Європи. Ці люди здебільшого не мають чітко вираженої прихильності, сформованих почуттів не вміють володіти собою, піддаються спокусам, схильні до одноманітності, вибирають постійну роботу з фіксованою платнею. Типовою, рисою остійців є прагнення підстроюватись під оточення, гонитва за модою. Нерідко має місце відсутність гострої думки, ненадійність у справах і підприємництві, любов до бюрократичних дій у роботі.

Остійці прагнуть уникати фанатизму, ненавидять усе панське. У житті – реалісти, в поглядах – демократи. Як правило, вступають до партії більшості. В мистецтві віддають перевагу розпливчастим формам, теплоті та м’якості ліній. Твори авторів-остійців на глядачів діють заспокійливо. Ці люди вміють поєднувати приємне з корисним. Під час суперечки вдаються до лайки. В житті ощадливі та передбачливі.

Перш ніж говорити конкретно про особливості національних культурних стилів, можна зробити одне зауваження: під цими стилями розуміються такі, що є типовими швидше для тих чи інших країн, а не для певних національностей, наприклад, китаєць, що живе у США, певною мірою збереже риси, властиві китайському Національному характеру, і це матиме важливе місце в його манері спілкування. І ще одне: умовно поділяються особливості національного спілкування на дві частини – ділові та побутові, тобто ті, які треба враховувати при повсякденному контакті та в тій ситуації, коли мова йде про ведення ділових переговорів.

Сполучені штати Америки

Те, що США є однією з найбільш неоднорідних в етнографічному відношенні країн світу, позначається на різноманітності характерів громадян цієї країни. При цьому вони великі патріоти, поважають свою державу та її закони, свій прапор, герб та гімн.. Якщо в крані виникає який-небудь політичний конфлікт, американець купує національний прапор і вивішує його на своєму будинку. Американці дуже правдиві, тому той, хто один раз збрехав, може втратити свою репутацію назавжди. Бути похмурим на роботі – для американця це все одно, що прийти у брудному одязі. Щодо останнього, то вони надають перевагу зручному повсякденному. Звертаються одне до одного неофіційно, навіть коли між ними велика різниця у віці та суспільному становищі.

Робота в американців завжди стоїть на першому місці – у цьому навіть японці і тайці їм можуть поступитися. Тому їх часто вважають великими матеріалістами: успіх американців найчастіше вимірюється кількістю зароблених грошей. І тому не дивно, що загальна енергія американців дуже висока: вони навіть не люблять перерв у бесіді, краще поговорять про погоду, ніж зроблять паузу.

Хоча американці – народ, що любить спілкуватися, одержати запрошення завітати в гості дуже нелегко. Вони з більшою охотою запрошують на ленч у ресторан. До речі, в цій країні панує культ недоїдання. Тому американця навіть здивує, якщо він, коли ввійде в чужу оселю в час, коли господарі сидітимуть за вечерею, отримав запрошення приєднатись. Коли гість уже прийшов, господиня частує кавою, а господар пропонує віскі – і не більше. До речі, в них прийнято приходити в гості незваними навіть після 9 години вечора.

Для більшості пряма та відверта розмова – показник чесності та влади, тоді як розмова за допомогою натяків асоціюється з нечесністю та невпевненістю. Американці, які звикли віддавати прямі накази своїм підлеглим, розцінюють вказівки, що даються в завуальованій формі, як спроби маніпулювати ними, аби у випадку негативного результату зняти з себе відповідальність.

В останні роки в Америці мати багато друзів стало таким же важливим, як мати багато грошей. Але це все ж таки не заважає бути їм відособленими один від одного: якщо ви зателефонуєте, найшвидше вам доведеться розмовляти з автовідповідачем, навіть якщо господар вдома, і не відомо, чи пролунає відповідний дзвоник. Замкнутість особистості привела до того, що США – замкнуте суспільство. Їх практично не цікавить життя інших народів. Вони мають своїх, «домашніх» кумирів – великих баскетболістів, журналістів.

Пересічний європеєць знає про Америку більше, ніж американець – про Європу. Це ґрунтується на впевненості в тому, що все найважливіше і найцікавіше відбувається в їх країні. Можливо, ця самовпевненість на межі пихатості є підґрунтям звичаю прикрашати кабінети великою кількістю розвішаних по стінах сертифікатів та фотографій, що характеризують господаря кабінету з найвигіднішого боку.

Американці цінують час і тому пунктуальні. Вони користуються щоденниками і живуть строго за розкладом. Приходять на зустріч у призначений час. На Східному узбережжі країни (від Вашингтону до Бостону) цього правила свято дотримуються – запізнення не можуть нічим бути, виправдані. На заході країни до цього ставляться значно терпиміше.

Але всі американці цінують жарти і добре на них реагують, намагаються підкреслити дружні стосунки та щирість.

Для встановлення нових ділових контактів у США ніколи не буде зайвим мати при собі декілька копій свого CV (від латинського curriculavitae - опис життєвого шляху). В CV ви даєте інформацію про свої титули і почесні звання, якщо вони у вас є, про свою освіту (коли і що закінчили), наявність вчених ступенів та звань (коли і де ви їх здобули), які маєте друковані праці чи винаходи, де та ким працюєте. Іншими словами про значущі моменти вашої професійної кар’єри: американці воліють знати, з ким мають справу.

В повсякденному етикеті є теж деякі значущі правила. Наприклад, ніколи не рекомендується писати на конверті повністю "Mister" або "Mistress" повністю пишеться тільки "Miss".

Якщо у вас є рекомендаційні листи до спільних друзів – відправте їх поштою, надаючи ініціативу запрошення цим друзям. А якщо ви хочете зустрітися в Америці з дими друзями – попередньо зателефонуйте їм, сповістивши про свій приїзд, та чекайте їх запрошення.

І ще: ні в якому разі не запізнюються на шлюбну церемонію чи поховання – це неприпустима провина. На траурній церемонії під час виходу з церкви співчуття не висловлюють.

Японія

В японському національному характері визначальними є любов до праці, дуже розвинута естетичне почуття, вірність традиціям, схильність до запозичання, дисциплінованість, відданість авторитету, почуття обов’язку ввічливість, акуратність, самовладання, бережливість, допитливість, потяг до узгоджених дій у групі. Японська мораль з дитинства вчить: «Знайди групу, до якої б ти належав, будь їй вірний та довірся їй.

Без почуття залежності не може бути почуття впевненості». Японці звикли оцінювати один одного за належністю до певної групи. Коли два японці зустрічаються вперше, вони перш за все намагаються з’ясувати, до якого з прошарків суспільства кожен із них відноситься і яке становище там займає. Без цих відомостей їм важко знайти спільні теми для спілкування. Етичні норми в Японії спираються на п'ять «китів»: людяність, обов'язок, мудрість, вірність та добра вдача. До того ж, японців відрізняє відсутність почуття гумору, хоча «загадкова усмішка» японців увійшла в прислів'я. Її призначення може бути досить різним – від виразу незгоди до приховування почуттів у скорботні хвилини. Справа в тому, що усмішка в японців – обов'язковий елемент їх стосунків з іншими людьми без будь-якого, зв'язку з настроєм.

Серед інших особливостей – те, що в Японії практично не використовують рукостискання при зустрічі: їм не, властива манера торкатися одне до одного. Важливим елементом ґречності є поклони: причому, п'ятнадцять, наприклад, поклонів достатньо лише для тривіального вітання.

Щоб справити гарне враження, треба вклонитися сорок п'ять разів, особливу пошану висловлюють, вклонившись сімдесят разів, а найповажнішу особу вітають, уклонившись 90 (!) разів. При представленні вручайте та намагайтеся брати візитну картку обома руками: на знак поваги уважно її прочитайте. Японці починають знайомство з обміну візитними картками, щоб одразу було зрозуміло, хто є хто. Тому на візитці треба чітко формулювати своє звання та посаду за місцем роботи. Не можна носити візитку в задній кишені брюк, в кишені м'ятого піджака: треба носити візитки у спеціальному альбомчику у внутрішній кишені верхнього одягу. Жінки можуть носити в сумочці.

В японській етиці та культурі мовчання ціниться більше, ніж слова – вважається, що думки краще передаються співрозмовнику без їх точної артикуляції. Для японця характерно залишити речення без закінчення. Викласти ідею до того, як будеш точно знати, як її сприймуть оточуючі, вважається агресивністю. В цьому ключі діє й закон, за яким японці старанно уникають нав'язувати свою думку.

Тому мова японця насичена такими сполученнями, як «мені здається», «можливо, я помиляюсь, але...» Терплячість вважається в Японії однією з головних чеснот. Японець набирає смиренної пози, коли європеєць – оборонної. Навіть вставати в цій країні не прийнято, коли входить старший за віком: у свідомості японця сидіння – це покора, тому він і не піднімається. Якщо входить старший за віком або поважний гість, японець, не встаючи, вклоняється в його сторону і ввічливо схиляє голову.

Велике значення в японській культурі надається пунктуальності, точності. Домовившись про зустріч, японець обов'язково в строк, до хвилини, заявиться на місці. Їм також нерідко притаманна сором'язливість, формування емоційного самоконтролю, заборона на самовираження, увага до всякого роду правил та ритуалів не тільки гальмують активність та самостійність, але й заважають навіть необхідним виявам тривоги та гніву. Постійне стримування емоцій посилюється й іншими культурними цінностями, що підкреслюється почуттям відповідальності перед іншими, покірністю перед авторитетами, особистою відповідальністю за невміння жити в гармонії з суспільної думкою.

Тому суспільна думка відіграє в житті японця неабияку роль. Наприклад, жоден чоловік в японських фірмах не підпорядковується жінці Якщо ж начальник – жінка, то в її підпорядкуванні знаходяться, тільки жінки. Це впливає і на міжнародні ділові відносини: якось одній з директорів американської компанії, що випускала спортивний одяг, випало вести переговори з японською торговельною компанією. І вона була дуже неприємно вражена, коли всі питання були адресовані до її колеги – чоловіка, який займав на фірмі підлегле становище.

У кожному випадку він, ніяковіючи, казав, що всі питання слід задавати їй, і хоча угода була підписана, ця жінка-директор дає всім колегам-жінкам пораду: заздалегідь повідомляти про свою посаду та уповноваження і пересвідчуватись, що партнери з Японії отримали листа ще до того, як прибули у гості.

Жінка за японськими традиціями повинна відповідати за справи вдома. Як погано не поводився б чоловік з дружиною, вона не ображається. В традиційній японській родині подружжя дуже рідко виходить з дому разом. Звичайно чоловік йде куди-небудь сам. В буденні дні японці не дуже пориваються додому, віддаючи перевагу відпочинку в кафе та клубах. Повестися інакше – означає втратити чоловічу гідність, загубити роль голови родини.

В ділових відносинах головне – інтереси фірми. Про це багато написано, але потрібно дещо нагадати: японці завжди в ділових переговорах намагаються уникнути «гострих кутів» і ведуть себе згідно з тим «моральний духом», який виховує кожна японська компанія у своїх працівників.

Якщо вас запросили до традиційного японського ресторану, необхідно звернути увагу на взуття та шкарпетки – доведеться роззуватися. Коли вас пригощають спиртним, треба підняти свій келих, а потім миттю перехопити у японця пляшку та наповнити його келих. Не відмовляйтеся хоча б доторкнутися до келиха губами. Відмова може бути мотивована тільки медичним протипоказанням.

Якщо ви не готові скуштувати запропоноване вам блюдо, не відмовляйтесь демонстративно. З'їжте маленький шматочок, що залишилось – просто зміщайте на тарілці. Коли ви спілкуєтесь з японськими бізнесменами, важко обійтись без пауз та мовчання. Не слід робити спроби «забити» ці паузи самому: для японців ця ситуація звична і після такого мовчання бесіда стає більш плідною. Подарунки – звичайна річ у Японії, особливо до та після Нового року, а також в середині літа.

Але слід мати на увазі, що людина, яка отримала подарунок, за японськими традиціями зобов’язана віддячити тим же, тому надто дорогий подарунок може поставити японця в незручне становище. З тієї ж причини ніколи не розгортайте і не роздивляйтесь подарунок, який ви отримали, в присутності того, хто вам його подарував. Не даруйте квітів, якщо твердо не впевнені в необхідності цього. І останнє: не слід розмовляти за дружнім столом про Другу світову війну, а ось обговорення справ, які стосуються роботи, для трудоголиків-японців справа цілком нормальна.

Китай

Китай – дуже специфічна країна, в якій під час встановлення стосунків головне – формування «духу дружби». Де поняття, до суті, для китайців ототожнюється з добрими взаєминами партнерів. При цьому треба пам'ятати, що під час рукостискань першому потискують руку найбільш високопоставленому представнику. Але на початку розмови (переговорів) діє правило, за яким гість говорить першим.

Ця китайська гостинність має традиційні корені: вас можуть запитати про вік, про справи в родині, поцікавитись здоров'ям дітей. Не ображайтесь: це щирий інтерес до вас. Вас із радістю запросять у гості або в ресторан на обід, де додадуть не менше 20 страв. Якщо ви не готові пригоститись запропонованою екзотичною стравою, не відмовляйтесь демонстративно. Спробуйте з'їсти, хоча б маленький шматочок, а те, що залишилось, зміщайте на тарілці. Якщо подають, до столу суп – це знак того, що обід йде до закінчення. Гість встає з-за столу першим. Основний алкогольний напій китайців – рисова горілка (55 градусів).

Серед народу користується допитом червоне вино «кауліян». В Китаї тости проголошують, але цокатись не прийнято. Якщо ж цокаються, то діє старовинне правило: молодший повинен цокнутися верхньою частиною свого келиха об ніжку келиха, який підіймає старший, показуючи тим самим, що він ставить себе нижче за того, з ким цокається.

Той, хто наповнює, келихи, повинен наливати; в них по вінця, бо інакше це буде виглядати як неповага. Чаркуючись виголошують «Кан пей», що співвідноситися з нашим «Пий до дна», але в перекладі значить: «Щоб річка зміліла». Подарунки краще робити не комусь особисто, а всій організації, тому що місцеві правила можуть не дозволяти приймати особисті дарунки.

Типовою рисою китайців є любов до праці, організованість, дисципліна, терпіння, старанність, акуратність, колективізм, ощадливість, економність у веденні, господарства та невибагливість в одязі, вміння утримувати свої емоції, спокій та холоднокровність у стресових ситуаціях. Беручи до уваги великий авторитет старшого, китайці завжди стараються уникати конфліктів з авторитетною особою, начальником, вчителем або батьком. Якщо ж такий конфлікт виникає, то вважається, що він стався з вини молодшого або підлеглого.

Корея

У корейців багато спільних рис з японцями та китайцями. По-перше, це повага до авторитету старшого та начальника. Молодший за статусом повинен бути уважним, наприклад, подавати цигарки, підносити вогонь. Демонструючи свою повагу, все це він повинен робити двома руками. Молодший ніколи не повинен бути ініціатором розмови на важливу тему – це привілеї старшого, навіть коли молодший – господар у домі, він нічого не повинен робити без дозволу старшого.

При бесіді європейський етикет зобов'язує дивитися в очі співрозмовника; кореєць же не просто уважно заглядає у вічі, а створює враження, ніби хоче "залізти в душу через очі". Конфуціанська мораль, яка є дуже сильною в корейців, не дозволяє в спілкуванні ніяких недомовок. Якщо ви відповіли на прохання про зустріч корейцю неконкретно – не дивуйтесь, якщо наступного дня побачите, його в себе.

Корейське суспільство – дуже ієрархічне та авторитарне. Престиж людини залежить від віку та посади, що здобувається нелегкою працею. І якщо іноземець не виявить належної поваги – його шанси на успіх будуть мізерні. Коли вимовляєте імена, то пам'ятайте, що в корейців перше слово в імені – це прізвище, два наступних – особисте ім'я. Корейці не мають звички відкрито не погоджуватись з партнером (наприклад, до бізнесу).

Того ж вони чекають і від співбесідника. Тим більш недопустимо давати непрямі відповіді на запитання чи пропозиції: в їх розумінні це форма відмови. І ще треба пам'ятати, що корейці дуже вимогливі, щодо одягу: це завжди діловий костюм, переважно з білою сорочкою та краваткою "демократичного" кольору. Для жінок в службовій обстановці брюки неприпустимі. Не допускається палити в присутності старших за віком і соціальним статусом.

Ірландія

Легковажні та пристрасні, вони задовольняються надто малим у житті. Вміють ховатися за маскою великої простодушності та відкритості, водночас демонструючи велику розумову силу. Але ж ірландець готовий розпочати бійку з найменшого приводу, хоча представники цієї нації не мають жаги до помсти: з людиною, з якою він щойно посварився, через хвилину буде сидіти за келихом пива чи вина. Ірландці героїчно, мовчки переносять біль, але схильні до лінощів, полюбляють міцні алкогольні напої.

Бельгія

Вважається ґречним демонструвати гарний апетит, для чого потрібно з видимим задоволенням з'їдати великі порції їжі. Жінка, що, турбуючись про свою фігуру, ледь торкається їжі, у бельгійців викликав жалість.

При всякому зручному випадку вимовляйте фразу «Сіль ву пле», це словосполучення можна використовувати в будь-якій ситуації: чогось не дочули, щось запитуєте або з чимось погоджуєтесь – цей вираз завжди буде доречним.

Португалія

В цій країні слід пам'ятати такі правила:

  • як аперитив (вино до легкій страви) ніколи не просіть «порто» – це вино вважається десертним; перш, ніж зробити візит, не забудьте доручити своє взуття «експертам»: хлопцям-чистильникам, яких на вулицях португальських міст багато;
  • не робіть жінкам компліментів на публіці;
  • ніколи не телефонуйте раніше, ніж об 11 годині ранку.

Угорщина

Існує приказка: «Угорець любить похизуватися». Гордість та почуття власної гідності – найбільш притаманні угорцям риси характеру. Іноді це переходить навіть у зухвальство. При цьому представники цієї нації найпрацелюбніші з європейців, хоча за найменшої зміни настрою можуть кинути все не замислюючись. Угорці хоробрі від народження. Вони стійкі та вміють захищати свої права. Любов та повага до родини, добрий гумор, лагідний характер, гостинність, довірливість (майже дитяча) та безтурботність «на кожен день» – ось ті риси угорської вдачі, про які слід пам’ятати, спілкуючись з представниками цієї країни.

Південна Африка

Перше, про що треба пам’ятати при діловому спілкуванні – це про поняття «африканський час»; уповільнений темп ділових стосунків, коли переговори можуть тривати достатньо довго, а остаточне рішення щодо укладання договору відкладатись. Спочатку ця особливість була «привілеєм» чорношкірих поселенців, а зараз вона стала загальною для всіх. Ділові партнери можуть запросити не тільки в ресторан, але й додому (багато південно африканців має свій сад при будинку) на "браай" (щось на кшталт нашого "шашлика"). З вашого боку гарним подарунком буде пляшка горілки та букет квітів.

При бесіді із чорношкірими представниками треба висловлювати особливу повагу до старших за віком. Існують деякі особливості і у невербальній формі спілкування. У деяких народів Південної Африки не вважається пристойним при розмові дивитися прямо у вічі. Ще в деяких є звичай, за яким у двері спочатку входить чоловік, а потім – жінка або гість (це пов'язано з історичними особливостями: господар-чоловік повинен першим зустріти небезпеку). Африканці частіше, ніж європейці, під час ділових зустрічей торкаються обличчя руками чи примружують очі – це не треба вважати втратою зацікавленості в спілкуванні зі співрозмовником.

Росія

Російська людина здебільшого незнайома із золотою серединою в проявах своїх почуттів – чи це радість, чи горе. Разом з цим, росіяни люблять і вміють жартувати, часто самі над собою. Іноземців завжди прикро вражають грубість манер та відверте нехтування етикетними правилами. Але при цьому гість, який зайде до росіянина, в дім, буде нагодований і йому обов'язково господар наллє чарку горілки. До речі, широта російської натури стоїть поруч з національною бідою – пияцтвом, що здавна є частиною «російського духу».

За натурою своєю росіяни – максималісти. Це проявляється і в переговорах російських бізнесменів з іноземцями. Росіянин може заплатити не торгуючись будь-яку суму – і в той же час з недовірою ставитись до партнера по бізнесу. До речі, на Заході більшість бізнесменів з недовірою сприймають так званих «нових росіян»: їх насторожує те, з якою легкістю вони кидаються грошима – при укладанні угод, а надто в казино та на інші розваги. Спостерігаючи це, починаєш розуміти вислів І.Канта про те, що російський характер ще не сформувався. Але чи може сформуватись те, що характеризується як "безмежність, безформність» широта, що спрямована у нескінченність" (М. Вердяєв).

Євреї

Почуття власної гідності та відсутність нерішучості – головні риси характеру представників цього народу, Для цього у них є навіть термін: "хуцпа" який практично неможливо перекласти. Для єврея хуцпа – це особлива сміливість і рішучість, яка необхідна в житті. Євреї кажуть, що навіть поява на мапі країни Ізраїль – це є акт прояву хуцпи. Почуття хуцпи дає змогу з легкістю запросити до танцю королеву чи вимагати підвищення заробітної платні. Найбільш неприємна ситуація для єврея – опинитись у стані незахищеності.

Для єврея безцінний дар - діти. Незалежно від матеріального чи суспільного становища батьків вважається прийнятним, коли на вулиці незнайома людина заговорить з дитиною, надасть його матері корисну пораду щодо її виховання. Можливо, саме цим пояснюється те, що ізраїльська молодь, яка виросла на батьківщині, почуває себе, центром Всесвіту. Якщо ви запрошені в єврейську сім'ю, не забудьте подарунок для дитини, тим більше, що батьки майже напевно попросять її заспівати чи станцювати. В кібуці, де діти виховуються всі разом, у них формується впевненість у собі та задатки лідерства, через що в подальшому житті вони ставляться до слабкості і неспроможності протистояти долі як до духовного безсилля.

Для єврейського хлопчика особливою церемонією є бар-міцва, що відповідає християнській конфірмації. В деяких консервативних общинах обряди, подібні до бар-міцви, проводять і для дівчаток, яким виповнилося 13 років. Цей обряд має назву бат-міцва, але для дівчаток він не так детально відпрацьований.

За будь-яких обставин барміцва відзначається в першу суботу після того, як хлопчику виповнилося 13 років. Після обряду хлопчик вважається дорослим чоловіком. Одразу після релігійної церемонії у спеціально для цього відведеному місці в синагозі збираються гості – з поздоровленням може прийти будь-який член общини. Пізніше на прийом, присвячений бар-міцві, приходять усі друзі батьків хлопчика та друзі самого винуваться свята. Зазвичай приходять лише ті, хто був запрошений. На церемонію запрошені приходять у тому одязі, в якому завжди бувають на релігійній церемонії, якщо прийом призначений у першу половину доби, якщо ж пізніше – можна перевдягнутись. Якщо це вечірній коктейль – не забудьте надіти туалети для коктейлю (чоловіки – темні костюми).

Винуватець свята в подальшому повинен відправити листівки гостям з подякою за вручені йому подарунки.

Деякі особливості мають місце і при єврейських похованнях. Перш за все, вважається, що проявом поваги до покійного буде організувати поховання якомога скоріше. Поховання проходить дуже просто, навіть квіти на труну – надмірність, краще використати гроші на благодійні цілі в пам’ять про покійного. Сьогодні ця ортодоксальна традиція вже втрачає значення» однак знати про це потрібно. Ортодокси також залишають труну закритою під час прощання. Після поминальних молитов першими, одразу після винесення труни, й каплиці виходять родичі покійного. На цвинтарі присутні стоять доти, доки могила не буде закидана повністю.


30.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!