Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Львів як історичний та культурний центр
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Львів як історичний та культурний центр

Сім з половиною віків міцно стоїть на українській землі Львів. З них всього десять років припадає на останній незалежний період його історії. Саме ці роки стали для древнього міста роками оновлення і стрімкого злету. Впевнено, з оптимізмом дивиться у майбутнє Львів, який дивує, зачаровує гармонією сивої давнини і світлої сучасності

Львів, обласний центр однойменної області - одне з найстародавніших міст нашої держави. Місто розташоване на самому заході країни. Львів вирізняється вигідним географічним положенням на важливих сухопутних шляхах, в центрі найбільш густо населеного району краю. Місто стоїть в котловині і схилах водорозділу Дністра і Буга.

В межах Львова річка Полтва, ліва притока Буга, тече в підземному тунелі. В місті знаходяться Замкова гора, Пісчана гора та ін. Вони придають Львову живописний характер. І хоча у Львові сусідують споруди різних епох та стилів, проте всі вони відзначаються художньо-мистецькою єдністю і разом складають єдиний історико-архітектурний комплекс.

Усі, хто вперше приїжджає до Львова хочуть побачити його площу Ринок і насамперед прямують до неї. Та й не дивно. Згадаймо скільки трагедій пронеслось над містом, скільки потрясінь випало на його долю. Наше знайомство з пам’ятками історико-архітектурного заповідника починається розповіддю про площу Ринок і найстаровинніші пам’ятки міста.

Старовинний й молодий. Ці означення якнайповніше характеризують Львів – місто пам’ятник, місто – музей під відкритим небом, місто в якому переплелися минуле і сучасне.

Львів практично зберіг забудови усіх історичних періодів. Ніде більше в Україні не було ні таких величних готичних і ренесансних кам’яниць, ні таких ренесансних і барокових храмів.

Протягом сторіччя Львів був одним з найбільших за кількістю населення містом України, осередком ремесел, промислів, і, звичайно, центром культури.

В середині 13 століття на місці давнього поселення на Замковій горі Галицько-Волинський князь Данило Галицький заснував місто, назвавши його Львовом. Тогочасний Львів складався із двох частин: на горі – укріплений замок(“град”), а в низу – торгово - ремісниче місто(“посад”).

Поступово місто розбудувалось і в 1272 р. стало столицею Галицько-Волинської держави.

На південь від найдавнішої частини міста виростає новий район – Середмістя, який згодом став центром середньовічного Львова. Нове місто було оточене мурами.

Більшість пам’яток архітектури середньовічного Львова до наших років не дійшли, їх поглинуло полум’я пожеж 1381 і 1527 рр. Так, від пожежі 1527 року повністю згоріло готичне місто.

Приблизно в 1360 році поряд з площею Ринок закладено Кафедральний (Латинський) собор за планом архітектора Петра Штехера. Будівництво собору розтягнулося на довгий час, і лише в 1479-1481роках його закінчили вроцлавські архітектори Йоахім Гром і Амбросій Робіш.

Цей тринефний з видовженою вівтарною частиною костьол суворих і простих готичних форм, а водночас монументальних величавих, на них відсутні декоративні оздоби, характерні для європейської готики. Своєрідною прикрасою храму служить ряд контрфорсів, якими підперті стіни пресбітеріуму.

В стінах, звільнених від тягаря нервюрного склепіння, перекладеного на контрфорси, високі стрільчасті вікна, покриті вітражами. Ця вівтарна частина костьолу залишилась майже незмінною до нашого часу. Основна ж маса храму була піддана корінним змінам в пізніші часи. Великої шкоди зазнав костьол під час пожежі 1527 року – завалилося склепіння. Але ще більших втрат завдали йому реставраційно–конструктивні роботи в 1760-1780 роках: готичні форми було змінено барочними, перероблений вхід, монументально строгих форм вежа увінчалась барочним завершенням, і висота її досягла 65 метрів.

Було знесено чимало каплиць, що оточували храм, а з ними безповоротно загинуло їх оздоблення-твори мистецтва. Залишились тільки дві каплиці - Камп’янів та Боїмів, а також слід від третьої, що колись щільно примикала до апсидального простінку вівтарної частини - овальний портрет з зображенням купця Яна Домагліча та вотивний рельєф, на якому представлена численна родина Домагліччв.

Тоді ж інтер’єр костьолу був розмальований відомим художником-монументалістом С. Строїнським, а вівтарі прикрашені чудовими дерев’яними скульптурами, виконаними львівськими різьбярами М. Полейовським та Я. Овідізьким.

В храмі зберігаються пам’ятники меморіальної скульптури 16ст. :коменданту міста Миколі Гербурту, створений у 1555 році нюрнберзьким майстром Панкратіем Лабенвольфом, а також скульптури багатих міщан С. Ганля та Б. Бзовського.

План подібний до Кафедрального собору, мав нині неіснуючий костьол францисканського монастиря. Він постав у кінці 14 ст., а також Домініканський костьол, збудований на початку 15 ст.

Крім Кафедральньного костьолу в 14 ст. споруджено ще дві пам’ятки архітектури-церкви св. Юра та Вірменську, архітектором яких був Дерінг(Дере). Юрська церква не зберігалась до нашого часу – у 18 ст. на її місці поставили величнішу будівлю, а Вірменська, збагачувалась добудуванням на протязі століть, нині є визначною пам’яткою львівського зодчества.

Церква будувалась за зразком вірменських святинь, але на ній позначились впливи романсько-готичної архітектури Західної Європи та у великій мірі відбиті сліди запозичень староруського галицького зодчества.

Середня частина собору добудовувана в 17 ст., а західна, від Краківської вулиці, на початку 20 ст. Головний вхід, стилізований під готику, похмурий і таємничий.

В гарячий червневий день 1527 р. у Львові на вулиці Пивоварів виникла пожежа і швидко перекинувся не тільки на середмістя, а й на передмістя – Підзамче, Знесення. На другий день Львів являв собою суцільне згарище. Тільки уціліли спотворений вогнем будинок ратуші, обгоріла Вірменська церква, стіни Кафедрального собору. Готичний Львів пропав.

Львів був відроджений за відносно короткий час. Його архітектурне обличчя визначилось, головним чином, у 16 ст. Будувалися тільки кам’яні будинки. Архітекторами були італійці. Вони принесли з собою подих італійського ренесансу, але чистоту його форм розчинили в традиціях і вимогах міст, де їм доводилось працювати.

Львів планувався по-новому. Зберігалося тільки середньовічне розміщення центру – Ринкова площа з ратушею. Вулиці проводились прості. Будинки ставились вузькі по фасаду, триповерхові.

Національностям некатолицького віросповідування не дозволялося поселятися на площі Ринок. Для них були відведені вулиці, які з того часу зберегли свої назви:Руська, Вірменська, Сербська. На площі Ринок містилося управління міста, суд, тут відбувалися торги. Сама площа майже квадратної форми (142м. на 129м. ). З неї виходить вісім вулиць. Будинки наче споріднені між собою, але в той же час різні й неповторні.

Площа Ринок – серцевина історико-архітектурного заповідника, являе собою унікальний ансамбль. З чотирьох сторін її оточує комплекс з 44 різнорідних за часом і стилем будинків.

В дусі ренесансу витримана вся площа Ринок, хоча перебудови викликані корінною зміною мешканців та їх смаками, надали деяким будинкам класичного або ампірного вигляду.

Рештки старої готики, в стилі якої велось будівництво до пожежі 1527 року, нерідко включалось в нову споруду і, таким чином, в ряді будинків на першому поверсі зустрічаємо готичні портали, вестибюлі – входи, з характерними нервюрними склепіннями або стрілчастими арками.

Архітектура Львова різноманітна і неповторна. У ній, як у дзеркалі, відбилося обличчя минулих епох. У місті, що виникло на Західних рубежах Київської Русі і впродовж усієї драматичної історії зберігало свою етнічну приналежність, яскраво і зримо вимальовується процес взаємовпливу різних культур і містобудівних традицій – вітчизняних та західноєвропейських. Усе це робить архітектуру Львова предметом великої культурної цінності, загальнонародних надбанням, що оберігається і вивчається, стає об’єктом естетичного задоволення, джерелом невичерпного досвіду для сучасників і прийдешніх поколінь.

Львів – одне з найбагатших міст України за цінністю історико-архітектурних пам’яток 13-20 ст., що зримо представляють нашарування всіх стильових епох від часу його заснування до наших днів.

В найдревнішій частині міста Львова – колишньому підгородді, яке згодом отримало назву Краківського передмістя, знаходиться найдавніша пам’ятка монументальної архітектури – церква св. Миколая на вулиці Б. Хмельницького. За традицією вважається двірською княжою церквою, заснованою ще в 13 ст., яка служила не тільки храмом, а й осередком громадсько-політичного життя.

Церква являє собою своєрідну хрещату в плані споруду з квадратним нефом, навколо якого групуються об’єми вівтаря з півкруглою апсидою, прямокутного бабинця і бічних каплиць. Об’ємно – планувальна композиція Миколаївської церкви зближує її з храмами Київської Русі. Поєднання класичного візантійсько–руського хрестовокупольного плану з романською будівельною технікою витворило новий самобутній стиль, характерний для зодчества давньої Галичини.

З княжим Львовом пов’язана і монастирська церква святого Онуфрія (вулиця Б. Хмельницького, 36). На жаль, ранній період її будівництва – до 16 століття – не вияснено. Ще за князя Льва Даниловича тут була державна церква, при якій поселилися ченці.

Спершу храм складався з двох частин, які до 18 століття не були з’єднані між собою. Ансамбль Онуфріївської церкви доповнюють Монастирський будинок з дзвіницею і оборонними мурами з бійницями. Невеликий мурований монастир був уже в 16 столітті.

З Онуфріївською церквою пов’язані визначні сторінки вітчизняної культури.

В одній з монастирських келій до 1616 року містилася друкарня. Тут, на церковному цвинтарі, у 1583 році поховано Івана Федорова. Його надгробна плита тривалий час зберігалась у цій церкві.

З північного боку безпосередньо до Онуфріївського монастиря примикав неіснуючий нині вірменський монастир з мурованою церквою. Це був найдавніший вірменський мурований з каменю храм у Львові споруджений у 13 ст. (розібрано наприкінці18 ст. ).

На тій же вулиці Б. Хмельницького знаходиться одна з найцікавіших пам’яток архітектури старого Львова – церква св. Параскеви – П’ятниці. Можливо вона заснована ще наприкінці 13ст. Спочатку церква була дерев’яною;сучасну муровану споруджено на кошти молдавського господаря В. Лупула в 1644р., а посвячено в 1645р. Про час побудови і фундатора пам’ятки цієї свідчать вмуровані у зовнішню стіну і парапет хорів пам’ткові таблиці.

Церква у плані має форму прямокутника з гранчастою апсидою, набагато нижчою від основної частини. Архітектура цієї церкви не має чітко визначеного стилю. Тут присутня і готика, яка проявляється у високому щипці, влив бароко, що спостерігається у невеликих воротах на головному фасаді, а прямокутні ніші по бокам нефа асоціюються з молдавськими і буковинськими будівлями того часу.

На розі вул. І. Гонти і пл. 300-річчя Возз’єднання стоїть костьол Марії Сніжної, заснований німецькими колоністами у 14 ст. Перша документальна згадка про нього датується 1352р. Костьол, який спочатку був дерев’яний, дійшов до нашого часу у дуже зміненому вигляді. Костьол являє собою однонефну будівлю базилікального типу з видовженою пресвітерією і квадратним притвором з вежею на одній осі. Можливо, що в початковий період він складався лише з одного прямокутного нефа. Пізніше були добудовані пресвітерія і вежа на західному фасаді.

Недалеко від костьолу Марії Сніжної на пл. Вічевій знаходиться цінна пам’ятка ренесансного будівництва – монастир бенедиктинок. Збудований у 1597 р. Павлом Римлянином, що прибув до Львова з Італії у 80 –х роках 16. ст. Костьол незначний за розмірами і досить скромно оздоблений. Декоративними елементами його кріпосних стін е різьблені білокам’яні портали і невелика але монументальна вежа при південному фасаді. Скромний, позбавлений будь-якого декору й інтер’єр костьолу. Його неф перекриває хрестове склепіння. Між нефом і вівтарем здіймається півциркульна арка, що спирається на спарені пілястри. Арку оздоблюють розетки у квадратних полях.

З півдня до вівтарної частини прилягає монастирський будинок. В ньому, як і у вежі, збереглися прийоми і елементи ренесансного будівництва. Особливо цінною є відкрита лоджія з трьома арками. Замкові камені арок служать консолями для трьох кам’яних скульптур, що стоять у нішах. Цікавим є конструктивне вирішення деяких залів. Для підтримки склепіння у доволі простих сінях будівничий застосував один могутній стовп, що є єдиним прикладом такого конструктивного рішення у львівській архітектурі того часу.

На розі вулиці Радянської і Дарвіна на узгір’ї височить костьол кармелітів босих, який постав у першій половині 17 століття.

Спорудження Кармелітського костьолу розпочалося у 1634 році. Його будівничим вважають Яна Покоровича. Цей храм – тринефний, без апсид, з двома вежами на західному фасаді. До середини 19 століття вежі не було. Проект на їх добудову виготовив Алотз Вондрашка у 1835 – 1839 рр. Збудована за його проектом північна вежа з наметовим завершенням стояла до 1906 року. У цьому ж році під час ґрунтовної реставрації добудували другу вежу – південну, обом дали барокове завершення.

На цій же вулиці неподалік знаходиться інша пам’ятка барокової архітектури – Комісійній костьол кармеліток босих. Костьол збудований за взірцем римської церкви Санта Сусанна. Проект на нього виготовив італійський архітектор Джованні Джізмені у 1642 році. Будівництво розпочалося 1644 року, оздоблення фасаду білокаменим декором закінчилося наприкінці 18 століття. У 1976 році реставроване приміщення використано під обласний Будинок якості та стандартизації.

Сім з половиною віків міцно стоїть на українській землі Львів. З них всього десять років припадає на останній незалежний період його історії. Саме ці роки стали для древнього міста роками оновлення і стрімкого злету. Впевнено, з оптимізмом дивиться у майбутнє Львів, який дивує, зачаровує гармонією сивої давнини і світлої сучасності.

Пам’ятки сивої давнини в сукупності з новим лицем Львова це великий всенародний скарб. І тому обов’язок кожного громадянина України зберегти цей скарб для прийдешніх поколінь. Бережливе ставлення до пам’яток історії та культури – патріотичний обов’язок кожного громадянина України.

Літерарура

1. Історія української культури/за ред. І. П. Крип’якевича. - К. :Либідь, 1994.

2. Овсійчук В. Архітектурні пам’ятки Львова. –Л. :Каменяр, 1963.

3. Вуйцик В. С. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. -Л. :Каменяр, 1991.

4. Крип’якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. -К. :Наукова думка, 1984.

5. Памятники градостроительства и архитектуры УССР. т. 3. -К. :Наукова думка, 1984.

6. Вуйцик В. С. Львовський історико-архітектурний заповідник:Єкскурсія по місту. -Л. :Каменяр, 1976.


30.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!