Osvita.ua Вища освіта Реферати Культура Народний артист УРСР Лятошинський Борис Миколайович
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Народний артист УРСР Лятошинський Борис Миколайович

У реферат подано біографічно відомості про відатного українця Лятошинського Бориса Миколайовича (1895 — 1968), який був українським композитором і педагогом, народним артистом УРСР (з 1968)

Народився 3 січня 1895р. у Житомирі в сім’ї вчителя Миколи Леонтiйовича Лятошинського. Микола Леонтiйович - старший син вiдомого житомирського лiкаря. Блискуче закiнчив iсторичний факультет Київського унiверситету й був залишений на наукову роботу.

За традицiєю, початкову освiту дiти Миколи Леонтiйовича - Борис та його старша сестра Нiна - одержали вдома. Матiр, Ольга Борисiвна, навчала гри на фортепiано i займалася французькою та нiмецькою. Батько багато читав уголос i оповiдав рiзнi епiзоди з iсторiї. Окрiм того, вельми полюбляючи спiв (свого часу, студентом, брав приватнi уроки), за книжечкою, виданою у Варшавi в 1844 роцi, розучував з дiтьми українськi народнi пiснi польською мовою.

Сім’я Лятошинських постійно подорожувала за батьком, якого призначали директором гімназій, але за реформаторські ідеї переводили у різні міста: Київ, Немирів, Златополь.

Борис у Златополi, продовжуючи заняття на фортепiано, бере уроки в шкiльного вчителя-скрипаля, про якого згодом згадував iз великою теплотою. Домашнi асамблеї, де збиралися гiмназисти, не могли обiйтися без музики, i худенький чорнявий пiдлiток Борис Лятошинський сiдав до фортепiано. Попервах його репертуар складався з п'єс, розучених з матiр'ю чи взятих iз популярних збiрникiв. Але потiм юнак робить першi спроби скомпонувати щось своє. Звичайно, його Мазурка i Вальс - наївнi i далеко не самобутнi, проте в них вчувається безсумнівна талановитiсть. Це не "пiснi з чужого голосу", а щире й безпосереднє виявлення власного свiтосприймання.

У Златополi гiмназичний курс вимагає багато часу: син директора не має права не бути прикладом для iнших. Громадсько-просвiтницька дiяльнiсть Миколи Леонтiйовича, знаходячи палких прихильникiв, втягує i його дiтей. У 1909 роцi М. Лятошинський вiдзначав двадцятип'ятилiття педагогiчної працi, i десятки його колег, колишнiх учнiв, їхнiх батькiв та друзiв надiслали теплi вiтальнi телеграми з Києва, Житомира, Немирова... Через два роки вiн виходить у вiдставку i оселяється в Житомирi.

Багато що змiнюється в життi батька й сина. Микола Леонтiйович - директор комерцiйного училища - бiльше уваги вiдводить вивченню iсторiї краю, виступає з лекцiями, публiкується в мiсцевiй газетi. У березнi 1911 року обирається дiйсним членом Товариства дослiдникiв Волинi. В останнiй перiод життя Микола Леонтiйович працював над навчальним посiбником з iсторiї, котрий згодом був видрукуваний. Тим часом Борис бере уроки фортепiано в приватнiй школi Ружицького. Батько всiляко заохочує його композиторськi спроби, та з наближенням до завершення гiмназiї необхiдно думати про вибiр професiї.

Рiк 1913-й, певно, був для Бориса особливо напруженим. За порадою батька вирiшує вступати на юридичний факультет Київського унiверситету, який закінчив у 1918 році. Але музика "не вiдпускала", i вже в сiчнi випускник гiмназiї береться за написання “Квартету для фортепiано, скрипки, альта i вiолончелi”.

Робота посувалася повiльно: спершу випуск у гiмназiї, потiм - вступ до унiверситету, з чим зв'язаний неминучий переїзд до Києва. I все ж палке бажання завершити Квартет до 19 грудня - батькових iменин - здолало перешкоди. Твiр був не тiльки написаний, а й виконаний автором спiльно з iншими любителями-музиками на однiй iз "Серед" у Житомирi в першiй половинi 1914 року. Ця подiя мала вiдгомiн.

У мiсцевiй газетi з'явився доброзичливий вiдгук, хоча й не замовчувалися вади: надто перебiльшена роль фортепiано, а партiї струнних обмеженi. На сiмейнiй радi вирiшено було звернутися до Р. Глiера - директора й професора щойно вiдкритої консерваторiї. Як згадував потiм Рейнгольд Морiцович, Борисова матiр принесла йому твiр свого сина. Глiєр дав згоду на заняття з юнаком, i вiдтодi Борис Лятошинський ступив на тернистий шлях професiонального композитора.

У тому ж роцi вiдбулося ще одне несподiване знайомство - з Маргаритою Царевич, котра стала єдиною, коханою на все життя.

А ще - почалася перша свiтова вiйна, що спричинилася до багатьох трагiчних подiй, страшних втрат, i серед них найбiльша для Бориса Лятошинського - смерть батька, якого палко любив, перед яким схилявся, пам'ять про якого зберiгав у серцi до кiнця своїх днiв.

Під час лихоліття війни та революції Борис Миколайович вчиться у консерваторії до 1919 року, а з 1920 — її викладач, з 1935 — професор. Створив тут майже всі свої твори, серед яких — опери «Золотий обруч», «Щорс», симфонії, симфонічна поема «Гражина», «Слов`янський концерт» для фортепіано з оркестром. Серед учнів — відомі київ. композитори, нар. артисти УРСР І. Н. Шамо, В. В. Сільвестров. У 1944 — 68 роках жив на вул. Леніна (тепер Б.Хмельницького) № 68, де встановлено меморіальну дошку композиторові. В 1977 році у Києві на його честь названо вулицю.

Лятошинський Борис Миколайович нагороджений Державною премією СРСР у 1946, 1952 роках, Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка у 1971 році (посмертно).

Ім'ям Лятошинського названо Київський камерний хор й Харківське музичне училище.


30.10.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!